Інформатор

Розділ 35

Найбруднішу роботу для Бонна виконував його добрий знайомий, бандит, відомий як Дельгадо. Справжнє це було ім’я чи просто чергова вигадка у світі Бонна — ніхто не знав.

Вдень Дельгадо управляв баром, однією з багатьох дійних корів компанії та місцем відмивання грошей, але організація більше цінувала його завдяки роботі за сумісництвом. Він мав неймовірні технічні здібності, розбирався у зброї, механізмах та електроніці. Саме Дельгадо відвіз Сона Разко до Мейса додому і тихо пристрелив його та Ейлін у спальні, а потім безслідно зник. Годину потому він ніби випадково побачив Джуніора в барі й купив йому випити.

Після завершення суду над Джуніором Дельгадо запросив першого інформатора, Дайгерра Роблеса, на нічну прогулянку на човні й скинув його у воду з ланцюгами на ногах. Другому інформатору, Тодду Шорту, пощастило за п’ять секунд уникнути пострілу в голову, куди Дельгадо цілився з мисливської гвинтівки. Куля влучила б йому в ліве вухо до того, як він почув звук пострілу, але інша голова перекрила Дегальдо огляд, тож Тодд прожив іще один день. Він вчинив мудро і втік. Дельгадо впіймав його аж в Оклахомі.

Найбільшою своєю помилкою Бонн вважав його рішення доручити подбати про Г’юго Клайду, а не Дельгадо. Він обрав для цієї справи аматора, а не професіонала. Дюбос мислив раціонально: Клайда ніхто ніколи не запідозрить; пістолети не використовувались; це була проста операція у відносно короткий термін. До того ж він хотів, щоб Клайд отримав змогу проявити себе. Цей хлопець явно мав кримінальний талант, але бракувало відданості. Якщо ж Клайд буде причетний до серйозного злочину, то довіку належатиме Бонну. Проте вирішальним аргументом на користь Клайда, про який Дюбос дізнався в останню мить, стало раптове загострення сечокам’яної хвороби у Дельгадо. Напад був таким серйозним, що його навіть госпіталізували на три дні. Біль у нирках скрутив Дегальдо за кілька годин після того, як він пробрався у авто Лейсі й пошкодив подушку безпеки та ремінь на пасажирському сидінні. Оскільки тепер він на якийсь час виходив зі гри, а діяти потрібно було негайно, Бонн наказав Хенку відвідати Клайда і розповісти йому план.

Звісно, Дельгадо жив у світі відеонагляду, тож ніколи не потрапив би в об’єктив камери Фрога. Та в будь-якому разі зараз його нирки були в порядку, тож він знову повернувся до справ. Він припаркував свій маленький червоний фургончик із написом «Дезінсекція від Бленна» на під’їзній алеї до невеличкого будинку в гольф-клубі, за вісім кілометрів на північ від затоки. Усі будівлі тут оточував паркан, але Дельгадо знав код. Будівництво тут вела компанія, зареєстрована на Багамах. А нею володіла компанія з Невіса. На чолі ж ланцюжка різних назв компаній стояв Ванн Дюбос. Власниця конкретно цього будинку була в залі суду, де вона проводила робочий час. Вона робила важливі записи для судді Макдовер, яка й запропонувала їй придбати будинок.

Дельгадо був одягнений у гарненьку уніформу: червону сорочку і такого ж кольору кепку; він тримав велику банку з рідиною для пульверизації, так наче збирався винищити усіх шкідників на узбережжі Флориди. Чоловік спочатку натиснув дзвінок, хоча й знав, що вдома нікого немає. Почекавши трохи, майстерно попрацював тонкою викруткою в замку й повернув ручку. Навряд чи він відчинив би ці двері швидше, маючи справжній ключ. Дельгадо зачинив їх за собою і прислухався, чи, бува, не спрацювала сигналізація. Вона таки спрацювала. Через тридцять секунд все може полетіти під три чорти. Він підійшов до панелі за дверима і обережно ввів код із п’яти цифр, який роздобув у охоронній компанії. Затамував подих, і настала цілковита тиша. Якби код не спрацював, довелося б забиратися звідси.

Дельгадо одягнув пару тугих гумових рукавичок і перевірив, чи точно зачинені вхідні двері та чорний вхід. Тепер можна було не поспішати. У будинку дві спальні. Більшу, напевно, використовувала власниця; у меншій стояло дешеве двоярусне ліжко. Дельгадо знав, що жінка жила сама. Їй було сорок три роки, розлучена і без дітей. Він переглянув два ящики у комоді й не знайшов нічого, крім одягу. Нічого цікавого не було і в шафі та обох ванних кімнатах. У маленькому домашньому офісі, де панував повний безлад, знайшлися комп’ютер і принтер, що стояв на невисокій шафці з документами. Повільно, методично Дельгадо переглянув кожну полицю, кожну папку, кожен аркуш паперу.

У її будинку був чоловік! Джо Елен Хупер глянула на свій iPhone. Додаток із домашньої безпеки попередив її, що сигналізацію відключили о 9:44, тобто дві хвилини тому. Вона зайшла у програму і побачила відео. Прихована камера зняла його, коли він прямував до кімнати. Чоловік, білий, близько сорока років, одягнений у недолугу червону сорочку та кепку, вдає із себе якогось працівника. Камера, прихована у вентиляторі над ліжком, зняла, як він зайшов до спальні й почав обережно переглядати вміст її шафи. Він усе обмацав.

Джо Елен гірко зітхнула, намагаючись зберігати спокій. Вона сиділа зовсім близько біля судді Макдовер, у головному судовому залі в Стерлінгу, чекаючи, поки група схвильованих адвокатів, які стовбичили біля лави присяжних, закінчать обговорення. На щастя, присяжних не було; її честь сама розглядала цю справу.

Перед Джо Елен був стенотайп на штативі. На столі блокнот, якісь папери та її iPhone, на який вона намагалася поглядати мимохідь, щоб не видати хвилювання. Тривога! У її будинку був чоловік, який повільно переглядав її білизну. Ось він зачиняє одну шухляду в комоді й переходить до другої.

Адвокат заговорив, і Джо Елен почала друкувати. Це було паскудне слухання у незначній справі, тож якщо вона і пропустить якесь слово, завжди можна послухати аудіозапис. Голова йшла обертом, жінка була налякана, але уважно дивилася на адвоката, фокусуючись на його губах і намагаючись сконцентруватися. Спеціальний додаток запише відео з усіх чотирьох камер, прихованих у будинку, тож вона нічого не пропустить і зможе переглянути відео під час ланчу.

Спокійно, розслабся, обличчя має бути байдужим, ти ж записуєш їхню юридичну балаканину, двісті слів на хвилину. Після восьми років бездоганної роботи у судді вона могла робити це із заплющеними очима. Заснути, ось із чим тепер у неї буде проблема.

Важлива мить настала. Минулого тижня її честь розкрила свої карти завдяки різким змінам настрою. Жінка ніколи не була білою і пухнастою, але завжди поводилася доброзичливо та професійно, тож вони із Джо Елен насолоджувалися товариством одна одної і часто пліткували, сміялися із випадків, що сталися у залі суду. Жінки не були близькими подругами, бо Клаудія завжди трималася осторонь від звичайних людських стосунків. Усю свою увагу вона приділяла виключно Філліс Тебен, яку Джо Елен знала лише завдяки її репутації.

Від того дня, коли прибули слідчі з РСП і передали скаргу, Клаудія була сама не своя. Вона стала різкою, заглибленою в думки, так наче її щось непокоїло та відволікало. Зазвичай суддя тримала свої емоції під контролем і не піддавалася зміні настрою. Хоча останнім часом, особливо останніх кілька днів, вона була небагатослівною і різкою із Джо Елен та навіть намагалася її уникати, але водночас приховувала свої почуття під фальшивою посмішкою, приправленою похвалою. Впродовж восьми років майже кожен робочий день жінки проводили в одній кімнаті. Тож тепер Джо Елен відчула: щось змінилося.

Що ж там із сигналізацією? Це була нова система з моніторами на кожному вікні та дверях, яку інсталював Кулі два місяці тому. Якщо той хлопець у червоній сорочці та кепці обійшов її, це означає, що він професіонал.

Коротка перерва, адвокат заходився шукати аркуш паперу, а Джо Елен поглянула на телефон. Зловмисник був майже непомітний, він стояв біля шафи, копирсаючись у її гардеробі. Чи варто зараз викликати поліцію і спіймати цього хлопця? Може, зателефонувати у службу сусідського нагляду? Ні, дзвінки залишають слід, а в останні дні й так здається, ніби усі сліди ведуть назад до Джо Елен.

Два адвокати раптом заговорили одночасно, таке тут траплялося щодня, та вона вправно розділила їх в офіційних записах, не пропустивши ані слова. Справді важко було, лише коли одночасно говорили троє адвокатів. Одного лише погляду на лаву та суддю Макдовер вистачило б, щоб та відновила порядок. Жінки часто спілкувалися за допомогою виразу обличчя чи жестів, але сьогодні Джо Елен старалася не дивитися на суддю.

Зловмисник не знайде нічого важливого. Вона ж не дурна, щоб зберігати документи там, де їх просто знайти. Цінні папери були під замком у безпечному місці. Але як вони діятимуть далі? Ці люди вбили чоловіка, щоб залякати та перешкодити слідству РСП. Вочевидь, вони знайшли Грега Маєрса і змусили його замовкнути. Тепер Кулі, її приятель, потайний маніпулятор і конспіратор, був у бігах чи зник безслідно, переляканий і на межі нервового зриву. Він запевняв, що вона у безпеці, про них ніхто не дізнається, але з минулого тижня ці слова нічого не значили.

Її честь оголосила перерву на десять хвилин, Джо Елен спокійно пройшла по коридору до свого маленького офісу, зачинила двері й продовжила спостерігати наживо за людиною, яка пробралася у її дім. Чоловік усе ще був у будинку, зараз він переглядав полички на кухні, обережно виймаючи каструлі та сковорідки, а потім повертаючи їх на місце у такому ж порядку, як вони там стояли. Він не злодій і слідів не залишав. На ньому були рукавички. Нарешті зловмисник зайшов до її робочого кабінету, там він сів і почав роздивлятися навколо. Потім почав діставати папки з ящиків, неспішно, ніби мав скільки завгодно часу.

Він працював на Бонна Дюбоса. І ці люди зараз підозрюють її.

Еллі.Пачеко заїхав удень, щоб розповісти новини. Він зустрівся з детективами в офісі Гейсмера. Всі розмістились за робочим столом, на якому лежали купи справ, що чекали на розгляд. Еллі не здавався самовпевненим, коли розповідав про успішну домовленість із Клайдом Вестбеєм, але було видно, що він пишається проробленою роботою. Але найкраще було попереду.

Федеральний суддя дозволив усі запити на прослуховування і відеонагляд, фахівці прослуховували багато телефонів. ФБР визначило місце перебування Вінса і Флойда Метонів, Рона Скіннера та Хенка Сколі, чотирьох із п’яти «кузенів». Їхній бос Бонн Дюбос наразі жив у котеджі в Розмарі-Біч. Минулого вечора Хенк возив Бонна в розкішний ресторан поблизу Панама-Сіті, там вони зустрічалися з чоловіком, який виявися членом ради округу Брансвік. Мету зустрічі з’ясувати не вдалося — ФБР не змогла встановити прослуховування.

Агенти дійшли висновку, що імена всіх цих людей фіктивні, а самому Дюбосу чудово вдавалося жити останніх тридцять чи сорок років, видаючи себе за когось іншого. Що ж до реальної спорідненості членів «сім’ї», то тут все було як в тумані. Встановити, ким насправді були один одному «кузени», поки не вдавалося. Однак найголовнішим було встановити справжнє ім’я Бонна Дюбоса.

Клайд назвав імена сімох інших керівників. Поки що у ФБР ідентифікували майже тридцять барів, ресторанів, готелів, торговельних центрів, стриптиз-клубів, магазинів із випивкою, цілодобових магазинів, резиденцій, закритих житлових масивів і майданчиків для гри в гольф, якими керували вісім чоловіків, у тому числі Клайд. Кожен із цих об’єктів належав офшорній компанії, більшість з яких була зареєстрована у Белізі, на Багамах або ж на Кайманових Островах.

Розслідування щогодини набувало обертів. Бос у Джексонвіллі виділив стільки людей і ресурсів, скільки їх потребували у Таллахассі. Луна, шеф Пачеко, облишив усі справи і став на чолі цієї операції. З офісу окружного прокурора на допомогу ФБР прислали чотирьох юристів.

Пачеко був напружений і зосереджений на завданні. Вони працювали по двадцять годин на добу; здавалося, що Лейсі його мало цікавила, принаймні за межами офісу. Якось, коли він вийшов із кабінету, Гейсмер запитав дівчину:

— Ти з ним зустрічаєшся?

— Ось щойно зустрілись.

— Ти знаєш, про що я.

— Ми раз пообідали, двічі сходили на вечерю, а також він двічі заходив до мене, щоб разом випити вина. Гадаю, він мені подобається, але стосунки розвиваються дуже повільно.

— Хіба ти колись поспішала зі стосунками?

— Ні. Тебе це непокоїть?

— Схоже на те. Я ще точно не визначився.

— Ми з ним говорили про це. У нас спільна мета, але різні офіси. Він не може зустрічатися з іншим агентом у цьому місті, але ці правила на мене не поширюються. Ти хочеш, щоб я усе припинила?

— Що як я скажу «так»?

— Ти у нас бос, тож я зроблю, як скажеш. Пачеко буде поряд. Він нікуди не дінеться.

— Я не проситиму про це. Думаю, все гаразд, але стеж за тим, що говориш. Запевняю тебе, він нам не все розповідає.

— Це правда, але він і знає значно більше, ніж ми.