Інформатор

Розділ 41

Перші арешти стали справжніми подарунками.

З семи гольф-клубів, які належали Бонну, його улюбленим був «Пісочні дюни», ексклюзивне місце на півдні округа Брансвік з дивовижним видом на затоку, де серйозний гольфер міг усамітнитися, насолоджуючись грою. Навіть будучи людиною, що не любить ритуали, він все ж дозволяв собі таку маленьку слабкість раз на тиждень. Щонеділі рівно о восьмій Бонн і ще кілька наближених до нього людей збиралися чоловічим товариством у «Пісочних дюнах». Спочатку вони снідали й пили «Криваву Мері». Атмосфера завжди створювалась легка і жартівлива, бувало навіть шумно. Для чоловіків, які уже розміняли шостий чи сьомий десяток, це була нагода розважитися без жінок. Вони збиралися провести п’ять годин на прекрасному полі, при цьому потягувати пиво, курити хороші сигари, робити ставки на кожну лунку і, якщо вдасться, то й шахраювати. Там можна було лаятися досхочу, розповідати непристойні анекдоти, не побоюючись втручання з боку персоналу чи інших гравців. Час для гри був завжди 9:00. Бонн бронював ще тридцять хвилин до гри і стільки ж після. Він ненавидів, коли на полі вешталися люди, і якось звільнив свого помічника тут же на полі, коли йому довелося п’ять хвилин чекати, поки звідти підуть дві попередні повільні пари.

Брати Метони, Вінс і Флойд, постійно сперечалися, а тому їх розділяли. Бонн завжди грав із Флойдом. Рон Скіннер — із Вінсом. У неділю, 16 жовтня, четверо із п’яти «кузенів» прибули у клуб, як завжди, на восьму годину, не здогадуючись, що на них чекає. Попереду був фінальний раунд гри в гольф.

П’ятий «кузен», Хенк Сколі, залишив свого боса у клубі, плануючи приїхати по нього через п’ять годин. Хенк ненавидів гольф і зазвичай проводив недільні ранки біля басейну з дружиною та дітьми. Він повертався додому, нікого не чіпав, їхав обережно і швидкості не перевищував, аж раптом патрульний на шосе наказав йому зупинитися. Хенк почав емоційно пояснювати офіцеру, що не створював жодних проблем на дорозі, й тоді дізнався, що його заарештовано за вбивство. За кілька хвилин потому він уже був на задньому сидінні патрульної машини в тісних наручниках.

Для лунки номер чотири у «Пісочних дюнах» було встановлено пар[6] з нахилом вправо. Зі стартового майданчика ґрін не проглядався, він був на межі території, поряд із доріжкою, що ховалася за деревами та кущами. Саме звідти Еллі Пачеко з командою спостерігав за грою і чекав. Коли два гольф-кари промчали по доріжці й зупинилися біля зеленого бункера, агенти причаїлися. Бонн, Флойд, Вінс і Рон ступили на ґрін із паттерами у руках[7]. Вони курили сигари і сміялися, аж раптом чоловіки у темних костюмах матеріалізувалися нізвідки і повідомили, що грі кінець. Гравцям одягли наручники і повели з поля крізь дерева й кущі. Мобільні й гаманці в них конфіскували, але їхні ключки, ключі та холодне пиво так і залишилися у гольф-карах. Паттери, м’ячики та сигари валялися розкидані на полі.

Мине ще півгодини, перш ніж на те місце прибуде наступна четвірка. Чутки про зниклих гольферів будуть обговорюватися у клубі наступні двадцять чотири години.

«Кузенів» посадили в окремі авто. Еллі Пачеко їхав на задньому сидінні з Бонном Дюбосом, який за кілька хвилин після облави сказав:

— Ото халепа. У мене там так добре гра йшла. Одна лунка залишалася.

— Радий, що ви гарно провели час, — відповів Еллі.

— Не поділитеся зі мною, чому я тут?

— За вбивство.

— І кого ж я, по-вашому, вбив?

— Всіх і не запам’ятаєш, правда?.. Г’юго Хетча.

Бонн сприйняв це спокійно і більше не промовив ані слова. Хенк Сколі, брати Метон і Ронн Скіннер теж їхали до в’язниці у цілковитій тиші.

Як тільки на «кузенів» одягли наручники, команда агентів ФБР прочесала їхні помешкання та офіси й почала вивозити комп’ютери, телефони, чекові книжки, цілі ящики з паперами — усе, що могло містити докази. Брати Метон і Ронн Скінери керували напівлегальними фірмами, де працювали асистенти і секретарки, але оскільки це була неділя, свідків вторгнення ФБР не було. Хенк Сколі зберігав усі записи вдома в підвалі; його налякані дружина і діти спостерігали, як суворі агенти наповнювали винесеними речами фургон. Бонн Дюбос не зберігав при собі чи в офісі нічого такого, що могло б його скомпрометувати.

Коли затриманих сфотографували і зняли у них відбитки пальців, їх помістили в різні камери. Пройдуть місяці, перш ніж хтось із цієї п’ятірки зможе побачити іншого.

Бонну запропонували на обід черствий сандвіч. Він відмовився, і його повели в кімнату для допитів, де вже чекали Еллі Пачеко та Даг Хан. На пропозицію кави чи води чоловік відповів різкою відмовою і сказав, що вимагає адвоката. Пачеко зачитав йому права, але Бонн відмовився підписувати надруковану версію. Він знову почав вимагати адвоката і заявив про своє право на телефонний дзвінок.

— Це не допит, Джеку, — спокійно відповів Еллі. — Просто бесіда, така собі «інтеграційна вечірка», тепер, коли ми знаємо ваше справжнє ім’я. Відбитки. Ми провели їх по базі й знайшли інформацію про вас, датовану ще 1972 роком, коли вас затримали за розбій і замах на вбивство. Тоді вас звали Джек Хендерсон, і ви входили до банди славних хлопців, які займалися наркотиками, повіями та ще дечим. Після того, як вас засудили у Слайделі, Луїзіана, ви вирішили, що в’язниця не для вас. Вам пощастило втекти. Ви позбулися старого імені, стали Бонном Дюбосом, і впродовж сорока років чудово виконували роль невидимки. Та вечірка скінчилася, Джеку.

— Я вимагаю адвоката.

— Звісно, ми приведемо адвоката, Джеку, але не того, якого б вам хотілось. Такі фахівці дорого коштують, а починаючи з дев’ятої години ранку, ви вже розорені так само, як колись розорився ваш татко, що повісився у в’язниці. Усі ваші банківські рахунки заморозять, Джеку. Всі ваші гроші будуть для вас навіки втрачені.

— Приведіть мені адвоката.

Клайду Вестбею люб’язно дозволили напівприватний арешт. У неділю вранці зателефонував агент ФБР і повідомив, що час настав. Клайд сказав дружині, що в офісі виникла проблема, і вийшов з будинку. Він приїхав на порожню стоянку при торговому центрі й зупинився поряд із чорною «черрі». Поклав ключі на підлогу в своїй автівці, вийшов, дозволив одягти на себе наручники і сів на заднє сидіння «черрі». Він не сказав дружині, що на нього чекає. Просто забракло сміливості.

Використавши ключі Вестбея, дві команди агентів ФБР обшукали офіси у готелях, якими він управляв для офшорної компанії «Зірка С». У понеділок всіх гостей попросять виїхати звідти, попередні замовлення скасують. Готелі закриють на невизначений термін.

Коли «кузенам» нарешті дозволили зателефонувати, звістка про затримання просочилася, а потім поширилась, як нестримний вогонь. Втікати чи не втікати — ось що думали у паніці менеджери організації. Та перш ніж вони встигли прийняти якесь рішення, більшість з них було заарештовано, і їхні офіси вже прочісували агенти ФБР.

У Білоксі адвокат на ім’я Стевіш йшов із дружиною на недільну службу в церкву, аж раптом його спинили двоє агентів і повідомили, що його заарештовано. Чоловікові пояснили, що він і його партнер звинувачуються у порушенні RICO, і запропонували вибір: передати ключі від офісів добровільно або дивитися, як ФБРівці вибиватимуть двері. Стевіш поцілував дружину на прощання, ігноруючи приголомшені погляди інших парафіян, і зі сльозами на очах пішов з агентами до офісу..

У «Ключі до скарбів» чотири агенти знайшли менеджера зміни і повідомили, що казино зараз буде зачинено. Треба зробити відповідне оголошення і вивести звідти людей. Інший агент зателефонував вождю Каппелу і попросив його приїхати в казино у невідкладній справі. Коли вождь з’явився через двадцять хвилин, його невідкладно заарештували. Загін маршалів США допоміг випровадити розгніваних гравців із будинку на паркувальний майданчик. Тим, хто зупинився у готелі казино, звеліли терміново пакувати речі й виїжджати. Слідом за вождем примчав Біллі Каппел, і його також затримали разом із Адамом Горном і трьома менеджерами казино. Гравці, гості та працівники казино товпилися, не бажаючи залишати це місце, але на двері вже встановлювали замки.

Близько п’ятнадцятої години в неділю Філліс Тебен пила холодний чай на веранді й читала книжку. Озвався її телефон, і на екрані висвітився невідомий номер. Вона взяла слухавку і почула незнайомий голос:

— Тебе і твою подружку разом із Бонном Дюбосом та ще сотнею інших шахраїв засікли. ФБР обшукує офіси вздовж узбережжя, і твій стане наступним.

Використовуючи одноразовий телефон, про який у ФБР вже знали, Філліс одразу подзвонила Клаудії, яка ні про що не здогадувалася. Клаудія набрала номер довіреної особи, Хенка Сколі, але відповіді не було. Обидві жінки переглянули новини в інтернеті, але не знайшли нічого, що могло б прояснити ситуацію. Філліс запропонувала поїхати кудись — в таких випадках обережність зайвою не буває. Вона зв’язалася із чартерною компанією в Мобілі, там знайшовся вільний літак, який міг здійснити виліт за дві години.

З чартерної компанії, як і було домовлено, зателефонували до ФБР. Агенти простежили за Філліс, коли вона поспішала до свого секретного офісу в елітному приміському центрі, розташованому неподалік від аеропорту. Жінка зайшла туди, тримаючи в руках лише ключі, а вийшла із двома об’ємними сумками Prada. Агенти поїхали за нею до терміналу цивільної авіації в Регіональному аеропорту Мобіля.

Чартерна компанія поінформувала ФБР, що їхня постійна клієнтка побажала зробити зупинку в Панама-Сіті, щоб підібрати ще одного пасажира; кінцевий пункт призначення — Барбадос. ФБР, залучившись підтримкою Федерального управління цивільної авіації, наказала компанії виконувати рейс. О 16:50 Lear 60 вилетів із Мобіля, щоб здійснити двадцятихвилинний політ до Панама-Сіті.

В цей час суддя Макдовер поспішала до свого улюбленого будинку в «Кролячих перегонах». Спакувавши деякі речі у велику сумку, вона помчала в аеропорт. Вона була на місці, коли о 17:00, коли літак приземлився, і швидко піднялася на борт. Командир екіпажу привітався з жінкою, провів її у салон, а тоді спустився в термінал, щоб владнати необхідні формальності. Через п’ятнадцять хвилин другий пілот повідомив Клаудії та Філліс, що через несприятливу погоду над затокою рейс затримується.

— Хіба цю затоку не можна якось обминути? — розсердилась Філліс.

— На жаль, ні.

Дві чорні автівки марки SUV під’їхали до літака і зупинилися під лівим крилом. Клаудія помітила їх першою і прошепотіла:

— Що за чортівня!

Після того як жінок у наручниках вивели з літака, агенти його обшукали. Ці пані не надто переймалися одягом, натомість вони прихопили усі цінні речі, які тільки змогли. Діаманти, рубіни, рідкісні монети та пачки готівки. За кілька місяців потому усе це інвентаризують і оцінять у 4,2 мільйона доларів. На запитання, як вони планували пронести усе це через митницю на Барбадосі, жінки не відповіли.

Ще більше цінностей виявив обшук в будинку Макдовер у «Кролячих перегонах». Коли агенти, нарешті, знайшли кімнату-сховище, їх приголомшили речі які там зберігалися: готівка, прикраси, твори мистецтва, рідкісні книги, дорогоцінні годинники й антикваріат. Водночас обшук її квартири дав небагато. В офісі Філліс Тебен агенти конфіскували звичний перелік речей: комп’ютери, телефони та папери. Вочевидь, робочі комп’ютери не використовували для брудної роботи. Однак два ноутбуки з її секретного офісу містили інформацію про банківські рахунки та грошові перекази, корпоративні записи, документи на нерухомість і листування з адвокатами з країн, відомих як податковий рай.

Рейди на узбережжі Флориди були масштабними та швидкими. До вечора неділі двадцять одного чоловіка і двох жінок затримали за підозрою в рекеті. В наступні тижні до них додадуться й інші. Дельгадо також затримали. Він якраз був у тренажерному залі й накачував м’язи, коли двоє агентів зіпсували йому день. Формально Дельгадо працював у барі, який належав одній із компаній, а та, у свою чергу, підпорядковувалася іншим. Його звинуватили у відмиванні грошей. Пройде багато років, перш ніж буде розкрито його більш серйозні злочини.