Таємна історія Радянського Союзу

ГЛАВА П’ЯТНАДЦЯТА.

ЧОМУ СТАЛІН, МОЛОТОВ І ВОРОШИЛОВ НЕ ПОСЛУХАЛИСЯ КОМАНДАРМА ШАПОШНИКОВА, АБО ПРО ВАЖКИЙ ШОК ВОЖДЯ

1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу. Про причини тут не говоритимемо. Скажу лише, що без союзу з СРСР цього б не сталося, адже Гітлер дуже боявся війни на два фронти і йому було життєво необхідно заручитися підтримкою Сталіна. І він її отримав у вигляді знаменитого пакту Молотова-Ріббентропа.

Зараз уже відомо, що до офіційно оприлюдненого договору про ненапад додавався ще й секретний протокол про розподіл «сфер впливу» та спільну окупацію Польщі. А тоді людство бачило лише «миролюбність» Радянського Союзу, який не бажав війни, тому і домовився з Рейхом про те, що дві держави не нападатимуть одна на одну. Людство навіть не насторожило те, що напасти СРСР на Німеччину, а Німеччина на СРСР не могли фізично за відсутності спільних кордонів. Людство навіть не подумало, що підписання пакту про ненапад – це практично відкрите оголошення того, що скоро спільний кордон з’явиться. Не думали про це і радянські люди. Вони вірили пропаганді. І головному її міфу – «визвольному походу» Червоної Армії у Західну Україну та Західну Білорусь. І дуже дивному виправданню, що його знайшли у Кремлі. Милуємося дипломатичною нотою, що її вручив нарком іноземних справ В. Молотов Надзвичайному і повноважному послу Польщі в СРСР Гжибовському: «Польська держава та її уряд фактично пр припинили існування. Тим самим припинили свою дію договори, укладені між СРСР і Польщею. Надана самій собі і залишена без керівництва, Польща перетворилася на зручне поле для всяких випадковостей і несподіванок, що можуть створити загрозу для СРСР. Тому, будучи досі нейтральним, радянський уряд не може більше нейтрально ставитися до цих фактів. Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Зважаючи на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусії» [99].

Звичайно, у цій ноті, а також у радіозверненні до «трудящих СРСР» (а насправді то був сигнал у Лондон та Париж про «нейтралітет» та «вимушений крок» щодо загарбання частини суверенної держави, члена Ліги Націй) Молотов не повідомив кількох речей. По-перше, що війська СРСР було підготовлено для виступу проти Польщі ще до вторгнення до неї німців. А вже 2 вересня, коли польська армія та польська держава були ще цілком дієздатними, і польський уряд діяв енергійно та ефективно, РНК СРСР ухвалює цілком таємну постанову № 1348—268сс про приховану мобілізацію. Це тоді – підкреслю – коли ні Франція, ні Англія ще не оголосили Німеччині війну і намагалися її зупинити, примусивши Гітлера припинити бойові дії й забратися з Польщі. По-друге, ще 3 вересня міністр іноземних справ Рейху Ріббентроп через посла у Москві наполегливо цікавився, коли ж СРСР виконає союзницький обов’язок і почне війну з Польщею, на що отримав таку відповідь: «Ми згодні з вами, що у відповідний час нам буде абсолютно необхідно почати конкретні дії. Ми вважаємо, однак, що цей час ще не настав» [100].

Тобто, від початку домовлялися воювати з Польщею спільно, але тут для Гітлера було приготовано сюрприз і все пішло «не в two step». По-третє, не було згадано про сам пакт Молотова-Ріббентропа, за яким 23 серпня 1939 року поділили Польщу та ще деякі країни Європи. І про те, як шістдесятирічний радянський диктатор після того, як пакт було підписано й за Ріббентропом зачинилися двері, мов хлопчак, пустився танцювати лезгінку з криками «Обдурив! Обдурив Гітлера!» По-четверте, у своїй ноті Молотов цинічно брехав. Бо польський уряд таки існував і був рішуче налаштований продовжувати боротьбу. Останнє джерело спротиву було придушено аж 6 жовтня.

Польський уряд емігрував до Лондона й визнавався усіма (крім нацистів у Берліні і комуністів у Москві) країнами та Лігою Націй. Ну, а про визволення українців та білорусів – то уже казочка для прикриття хижацьких дій. Про те, як Сталін «визволяв» Західну Україну, свідчить один страшний факт: з вересня 1939 по червень 1941 року жертвою репресій (арешти, розкуркулення, заслання, розстріли) став майже кожен десятий «визволений» українець. Невдовзі вони пожалкують, що зустрічали сталінські танки квітами, як визволителів від польського панування, і познайомляться з добрими молодцями Лаврентія Павловича Берії, пограбуваннями, конфіскацією майна, колгоспами та іншими «принадами» першої у світі держави робітників і селян.

Вілла «Пан Тадеуш» в Закопаному, де 20 лютого 1940 року відбулася третя конференція офіцерів НКВС та Гестапо. Тут обговорювалися репресивні заходи стосовно польської інтелігенції.

До речі, НКВС дуже потужно і плідно попрацювало спільно з Гестапо. Нацистам було передано кілька сотень громадян Німеччини, які у попередні роки знайшли притулок в СРСР, в тому числі й німецьких комуністів. У 1940 році в Кракові, Закопаному та інших затишних і красивих місцях відбулися чотири конференції між чекістами і гестапівцями, на яких обговорювалися спільні дії проти польського Спротиву. Цю брудну історію російська сторона досі люто заперечує. Кажуть, що на союз з Гітлером Сталін пішов після того, як провалилися переговори з Британією і Францією. Правильно. Але лише щодо хронології.

Правдива, таємна історія полягає в тому, що ті переговори Сталін свідомо провалив, висуваючи заздалегідь неприйнятні умови. Він ще й примудрився звинуватити Британію та Францію у розв’язуванні Другої світової війни! Йдеться про знамениту «Відповідь Сталіна редактору «Правди» «Про брехливе повідомлення агенції «Гавас»: «а) не Німеччина напала на Францію і Англію, а Франція і Англія напали на Німеччину, взявши на себе відповідальність за нинішню війну; б) після відкриття воєнних дій Німеччина звернулася до Франції і Англії з мирними пропозиціями, а Радянський Союз відкрито підтримав мирні пропозиції Німеччини, бо він вважав і продовжує вважати, що швидке закінчення війни докорінно полегшило б становище всіх країн і народів; в) правлячі кола Франції і Англії грубо відхилили як мирні пропозиції Німеччини, так і спроби Радянського Союзу домогтися якнайшвидшого закінчення війни» [101]. Он як! Про напад Гітлера на Польщу товариш Сталін не згадав. Він лише про «мирні ініціативи Німеччини» пригадав. А вони полягали в тому, щоб Лондон і Париж віддали Гітлеру вільне місто Данциг та змусили поляків капітулювати і віддати Гітлеру шмат своєї території (т. з. Данцигський або Польський коридор), щоб зв`язати Рейх із Данцигом і Східною Пруссією, а заразом і залишити Польщу без виходу до моря. Це після того, як в Мюнхені Гітлер урочисто божився, що після Судет не матиме жодних територіальних претензій у Європі. За логікою Сталіна, виходило, що Англія і Франція, які нарешті вирішили покарати агресора і стали на захист Польщі, самі є агресорами. А «біснуватий» Адольф – бубочка. Ну і сам Сталін, який Адольфа підтримав і таким чином зробив війну невідворотною.

До слова, 25 грудня 1939 року в газеті «Правда» було опубліковано теплу відповідь Сталіна на привітання Гітлером та Ріббентропом його з днем народження. Зокрема, у телеграмі на адресу імперського міністра іноземних справ говорилося: «Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю, має усі підстави бути довгою й міцною» [102].

«Дружба, скріплена кров’ю». Радянські та німецькі солдати діляться враженнями від війни з Польщею. До речі, один із радянських вояків вже встиг «прибарахлитися» велосипедом. Масове мародерство радянських «визволителів» у Польщі пам’ятають досі.

Скріплена кров’ю!

Виходить, що Сталін та інші члени Політбюро мали намір довго й міцно дружити з Гітлером; годувати його есесівців хлібом, салом, цукром, поки ті шматуватимуть Європу й спалюватимуть у крематоріях концтаборів мільйони людей? Звісно, що ні. Сталін Гітлера обдурював. Він обманом нацькував його на довколишніх, спровокувавши Велику війну, а тепер вичікував, що Німеччина та її противники так послаблять один одного, що вся Європа впаде перед його танками. «Війна йде між двома групами капіталістичних країн. Ми не проти, щоб вони побилися добряче і послабили один одного. Непогано, якщо руками Німеччини було розхитано становище найбагатших капіталістичних країн (особливо Англії). Гітлер, сам цього не розуміючи і не бажаючи, розхитує, підриває капіталістичну систему. . Ми можемо маневрувати, підштовхувати одну сторону проти іншої, щоб краще побилися. Пакт про ненапад у певній мірі допомагає Німеччині. Наступний момент – підштовхувати іншу сторону» [103]. Це товариш Сталін сказав 7 вересня 1939 року у присутності своїх найвірніших блюдолизів – Жданова, Молотова та Генерального секретаря Комінтерну Георгія Димитрова, який сумлінно записав це все до свого щоденника. Щоденник було опубліковано лише у 1999 році.

А до того радянська пропаганда розповідала радянським піонерам і пенсіонерам про злого американського сенатора (і майбутнього президента) Гаррі Трумена, висловлювання якого було опубліковане у «Нью-Йорк Таймс» 24 червня 1941 року: «Якщо ми побачимо, що виграє Німеччина, то нам слід допомагати Росії, якщо виграватиме Росія, то нам слід допомагати Німеччині, і, таким чином, нехай вони вбивають якомога більше» [104]. Ці слова досі вписано до російських шкільних підручників. Ці слова гуляють російськими «історичними» сайтами і соціальними мережами як приклад підступності й цинічності американських політиків. Проте тут є маленький нюанс. Фразу Трумена кремлівські спритники публікують обрізаною. Бо далі є ще такі слова: «…хоча я не хотів би побачити Гітлера переможцем за жодних обставин. Ніхто з них не тримає обіцяного слова» [105]. Так за допомогою ножичок радянські агітатори з людини, яка однаково ненавиділа і зневажала як нацистів, так і комуністів, зробила породження пекла. І «ярость благородная вскипала, как волна» в душах радянських людей: ач які негідники ці американці! А про сталінські слова піонерам і пенсіонерам лектори товариства «Знання» не розповідали. До речі, про «дружбу, скріплену кров’ю» – це не метафора Сталіна. Це констатація факту. Попри радянську пропаганду, яка малювала «визвольний похід» красивою прогулянкою вистеленими квітами дорогами РСЧА в Польщі воювала й воювала тяжко. Втрати Червоної Армії у Польській кампанії склали 1 475 убитими і 3 858 пораненими. Було втрачено 20 літаків та до 150 одиниць бронетехніки. Було б і більше, але спротив був неорганізований, ситуативний.

Спочатку польське командування віддало наказ своїм військам не чинити опору бо вважали, що сталінські танкові армади йдуть на допомогу проти нацистів. Коли зрозуміли – було вже пізно. Бувало, що вояки Вермахту та червоноармійці воювали проти поляків плечем до плеча. Як, наприклад, під час спільного штурму Брестської фортеці солдатами німецького генерала Гайнца Гудеріана та радянського комбрига Семена Кривошеїна. А потім ще й спільні «паради переможців» влаштовували, як у тому ж таки Бресті, а також у Пінську та Гродно. Але повторюся, любий мій читачу, – комуністи планували дружити з нацистами лише доти, доки треба. А потім вдарити і захопити не лише Німеччину, але й послаблені нею Францію та Великобританію. Плюс гігантські колонії усіх трьох держав. Ну, і решту Європи як бонус. Проте зробити так, аби Німеччина та Франція з Англією «побилися добряче» усе ніяк не вдавалося. Причин багато. Британська армія взагалі не була готовою до «класичної» війни. Утім, морські та повітряні битви спалахували не на жарт. З тисячами загиблих та десятками потоплених суден.Сталіну цього було замало. Він щосили намагався розбурхати громадську думку в Англії та Франції, звинувативши уряди цих країн у потуранні Гітлеру та «зраді» Польщі. Стало у нагоді й крилате визначення, автором якого був французький письменник-сатирик Ролан Доржелес – «Дивна війна». Його негайно підхопили куплені Кремлем журналісти, письменники та комуністична преса за кордоном. Насправді нічого «дивного» в ній не було. Як висловився дослідник Другої світової Віктор Суворов, – «мордобій за повною програмою».

Лише у перші місяці війна була млявою, але це й зрозуміло: ні Англія, ні Франція до неї не готувалися, а Німеччина – так. Тому кидатися відчайдушно на німецькі кулемети і танки союзники не поспішали. Не мали сил. Наприклад, експедиційний корпус Британії у Європі налічував лише 10 дивізій, майже без танків. Дві легкі розвідувальні бригади і 1-а танкова бригада, яку доправили на материк, погоди не робили. Лише після початку війни у Британії почали формувати 1-у танкову дивізію. У 1940 році сформовано Розвідувальний корпус, до якого входили 23 бронетанкові розвідувальні полки. З лютого 1940 року почалося формування 7-ї бронетанкової дивізії. Так що радянські пропагандисти даремно звинувачували французів та британців. Але поступово війна розгорялася. Передусім, на морі. У «Битві за Атлантику» втрати були страшні. Гітлерівські підводні човни влаштували справжній терор на морських комунікаціях. З вересня по грудень 1939 року Британія втратила 114 суден. У 1940 році – ще 471 корабель. На літо 1941 року Великобританія втрати склали третину торгівельного флоту, що завдало важкого удару по економіці. І якщо британсько-французькі союзники, хоч і «дивно», але воювали – що робив СРСР? А він, за твердженнями комуністичних агітаторів, війну «відтягував».

І тут нам знову малюють зі Сталіна такого собі Іванушку-дурника. Мовляв, він розраховував воювати з нацистами, але лише у 1942 році. А до цього треба було гарненько підготуватися. Бо мало було танків, літаків, гармат. І тут таки включається затрапезний міф про «одну гвинтівку на трьох». Частина більшовицьких вождів справді була неосвічена. Сталін теж не мав системної освіти. Проте був у нього досвідчений начальник Генерального штабу, один із найкращих ще царських офіцерів – Борис Михайлович Шапошников. Він популярно пояснив би вождю та його Політбюро, що Німеччина вже у стані війни, її економіку мобілізовано, переведено на військові рейки і з кожним днем, місяцем і роком Третій Рейх і його Вермахт стають сильнішими. Шапошников на пальцях мусив пояснити Сталіну, Ворошилову, Молотову, що у війну 1 вересня 1939 року Гітлер вступив, маючи лише 3 195 танків та аж цілих 5 штурмових гармат на їхній базі; що більш ніж половина цих танків – командно-штабні, які не мають озброєння, або танкетки з кулеметами; ще 40% танкового парку Гітлера – це легкі застарілі Pz-ІІ; що лише 300 середніх танків Гітлера – Pz III та Pz IV гідні якоїсь уваги. Але щомісяця кількість останніх зростатиме. Що на 1940 рік, як доповідає розвідка, планується запуск в серію нових модифікацій німецьких середніх танків з потужнішою гарматою та бронюванням, а також нових типів літаків. Водночас Шапошников теж на пальцях мав пояснити, що проти цих слабеньких (зрозуміло, що у порівнянні з радянськими, а не англо-французькими) гітлерівських бронетанкових та авіаційних з’єднань, СРСР, незважаючи на «конфлікт» з японцями на річці Халхин-Гол, може спокійно виставити понад 9 тисяч танків, включно з важкими і понад 5 тисяч літаків. І ще у запасі залишиться дещиця. Бо загальна чисельність танкового парку Сталіна перевищує 21 тисячу. І будьте певні, мої любі читачі, – усе це Борис Михайлович Шапошников товаришам із Політбюро пояснив.

А товариші, хоч і неграмотні, але все ж не клінічні ідіоти. І розуміли, що удар у спину розвернутому проти французів та англійців Вермахту буде смертельний. Що західні союзники не забаряться використати ситуацію й кинуть свої дивізії вперед. В їхніх же інтересах кинути – щоб завадити більшовикам захопити більшу частину Європи під маркою боротьби з фашизмом. Борис Михайлович Шапошников мав популярно пояснити, що подальше «відтягування» війни може вилізти боком. Якби Сталін вирішив у травні 1940 року завдати удару по німцях, на гігантських просторах від Данії до Австрії, його могли б зустріти аж цілих 13 дивізій німецьких. Решта пішла воювати проти Франції. «З округів ППО Кенігсберга, Бреслау, Дрездена, Нюрнберга, Відня було знято всі винищувачі до одного. У зоні ППО Берліна було залишено штаб 3-ї винищувальної ескадри і одна з її винищувальних груп (II/JG-3). Заразом 49 літаків, з них станом на 10 травня 1940 р, лише 39 справних» [106].

Але Сталін, Ворошилов, Молотов, Жданов і примкнулий до них Георгій Димитров прагнули не розгрому фашизму, а чогось зовсім іншого. Тому проти Гітлера ні «дивної», ні якоїсь іншої війни не почали. Вони почали війну з… Фінляндією. Фінляндія входила до радянської «сфери інтересів» за пактом Молотова-Ріббентропа (до речі, якщо хто не знав – Литва мала стати німецькою, але Сталін «виміняв» її у Гітлера на деякі землі у Польщі), і товариші у Кремлі подумали, що настав час «вирішити деякі територіальні питання». Радянські агітатори винними у війні зробили фінів. Причому доволі цинічно. Мовляв, ми пропонували їм удвічі більшу територію у Карелії в обмін на їхні землі на Карельському перешийку. Але вони, нехороші, щастя свого не зрозуміли. Тож нехай начуваються. Те, що «землі», які Сталін пропонував фінам на обмін, були «менш цінними», у розрахунок не бралося. Уявіть, що вам сусід пропонує віддати йому 5 соток вашого городу, де земля чорнозем, а натомість отримати від нього 10 соток кам’янистої ділянки, на якій навіть осот не росте.

Війна з Фінляндією була однією з тих, що їх називають «гібридними».

Офіційно її не було оголошено. Почалася вона після обстрілу радянською артилерією власних військ й звинувачення в цьому фінів. Від розслідування «інциденту» незалежною міжнародною комісією більшовики відмовилися. Натомість вони кинули війська у наступ, відбили прикордонне місто Терійокі і швиденько створили в ньому маріонетковий «уряд» Фінської Демократичної Республіки, який очолив старий фінський комуніст, член виконкому Комінтерну Отто Куусінен, який ще з 1918 року сидів у Москві. Основу «армії» ФДР склала 106-та гірськострілецька дивізія РСЧА з Ленінградського військового округу, перевдягнена у трофейні польські однострої. У радянській пропаганді та війна називалася «оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії». Смішно, правда? «Оскаженіла фінська воєнщина» мала 1 танк проти 88 радянських, 1 гармату проти 5 радянських і 1 літак проти 9 радянських. Населення Фінляндії на 1939 рік складало 3,7 мільйони, а СРСР близько 170 мільйонів. Але, за твердженням радянських вождів, фінів це не зупинило і вони пішли у похід… А, до речі, яка мета того походу була? Захопити Москву? Дійти до Уралу? Про це Агітпроп радянських людей просив не замислюватися. Напали – і все тут. Оскаженіли, словом. СРСР захищався дуже дивно. Вони кинулися на Лінію Маннергейма, якою фіни відгородилися від «миролюбних» більшовиків. І штурмували її місяць за місяцем, незважаючи на те, що увесь світ, крім Німеччини та Італії, засудив СРСР як агресора і надавав крихітній Фінляндії матеріальну і фінансову допомогу; незважаючи на страшні втрати; незважаючи на те, що СРСР за розв’язання війни було виключено з Ліги Націй. Війну ту СРСР виграв. Майже. Лінію Маннергейма було зрештою прорвано. Ціною майже 170 тисяч солдатських життів (фіни втратили 25 тис.), без врахування поранених, хворих і обморожених. План захоплення всієї країни довелося зупинити, адже Англія та Франція пригрозили війною. А бити з ними горщики не хотілося. Тож РККА зупинилася.

Та треба пам’ятати, що в будь-який момент вона могла рушити вперед. Закінчення фінської кампанії майже збіглося з активізацією на європейських фронтах. І тут більшовиків спіткав шок – чи не більший, аніж панів у Лондоні та Парижі. Виявилося, що Манштейн, Гудеріан, Герінг, Тома, Гепнер не даремно крутилися на спецкурсах в СРСР. Виявилося, шо німецькі військові, поки їхні противники були заколисані книгою генерала фон Лееба «Оборона», потайки розробили нову, наступальну стратегію війни – «бліцкриґу» або «блискавичної війни». Протягом травня-липня 1940 року все було скінчено.

Французьку армію та британські експедиційні сили розбито. Залишки останніх було евакуйовано з Дюнкерка 4 червня 1940 року. Британська армія втратила майже усі свої танки і польову артилерію. Деморалізовані французи, половина з яких раптом дуже «втомилися від війни», капітулювали. До речі, відбувся «бліцкриґ» лише завдяки радянській економічній допомозі. Ще 19 серпня 1939 року, тобто до підписання пакту Молотова-Ріббентропа, між СРСР і Третім Рейхом було укладено торгівельну угоду. Деревину, бавовну, бензин, нафту, платину мав постачати СРСР нацистам. Платина, аби ви знали – це не лише коштовний метал. Платина використовується у хімічній промисловості, у металургії; без платини не буває електронного обладнання для військового зв’язку, бойових літаків, кораблів та підводних човнів; для танків та артилерії. Тощо, тощо, тощо…

Могли більшовики і не кидати армади танків проти Гітлера. Могли просто заявити: вибачай, Адольфе, але торгівельну угоду ми підписали до того, як ти на Польщу напав і війну розв’язав. Тепер ти – негарна людина, «редиска». Тому вибачай, але воюй без нашого бензину, платини, цинку, нікелю, бавовни, залізної руди, марганцю, вольфраму, зерна та сала. Самим мало. Танкістів треба навчати і «сталінським соколам» літати треба. Штанів для народу не вистачає. Замість цього Сталін оголосив злодіями англійців та французів. Але й це не все. Якщо кляті британці та кляті французи є паліями світової війни – більшовики у Кремлі мають радіти. Францію та Британію, які напали на Німеччину, розбито і покарано. Миролюбний СРСР залишився осторонь війни.

Тепер товариш Сталін може ініціювати мирні переговори, виступивши посередником. І отримати Нобелівську премію миру. Але поглянемо на поведінку «кращого друга радянських фізкультурників»: «Падіння Парижа через 10 місяців після підписання пакту виявилося шоком для Сталіна. За свідченням Хрущова, «він буквально бігав по кімнаті і лаявся, мов візник. Він лаяв французів, лаяв англійців, як вони могли допустити, щоб їх Гітлер розгромив». Блискавичний розгром Франції означав крах надій Сталіна на затяжну війну на Заході. Це було найважливішим наслідком пакту: другий (точніше, перший) фронт війни з нацистською Німеччиною, відсутністю якого Сталін уже в листопаді 1941 р серед іншого пояснював невдачі Червоної Армії, був ліквідований у червні 1940 р. Радянський Союз на європейському континенті залишився сам на сам з Німеччиною. Точніше, з Німеччиною і її союзниками. Причому з Німеччиною, яка колосально підсилилася» [107].

Це не я. Це російські історики. Зокрема – Олег Віталійович Будницький. Доктор історичних наук, професор, директор Міжнародного інституту історії і соціології Другої світової війни та її наслідків. Товариш Сталін, нацьковуючи Гітлера на його сусідів, не врахував одного моменту. Військово-промислова машина тоталітарної країни більш ефективна у війні з країнами демократичними. Просто тому, що швидкість прийняття рішень там і там різна. Просто тому, що суспільна думка мілітаризованої тоталітарної країни, та ще такої «ображеної» після Першої світової війни, як Німеччина, прагне реваншу, а суспільна думка тієї ж Великобританії прагне «миру за всяку ціну». І питання в лондонських пабах 1 вересня 1939 року, «чому наші хлопці мають гинути за якихось поляків» було риторичним.

Так само питали себе (вибачте, не можу утриматися) і своїх друзів завсідники кафе Львова, Рівного, Хмельницького, Чернівців: «чому наші хлопці мають гинути за якийсь Донбас»? І терміново їхали «на заробітки» у Польщу, Угорщину або навіть Москву аби не отримати повістки. І хто знає, що було б, якби британський парламент замість сера Вінстона Черчілля обрав прем’єр-міністром сера Освальда Мослі. А такий варіант був – зробити лідера Британського союзу фашистів головою уряду і «зупинити війну». Як нікому не відомо, де б зупинилися танки Путіна, якби не політичний талант Петра Порошенка, котрий якимсь дивом зумів мобілізувати проти агресії міжнародне співтовариство.

Але ми відволіклися. Не про те, що відбувалося у Британії 80 років тому і не про те, що відбувалося в Україні 7 років тому, зараз говоримо. Говоримо про таємну історію СРСР.