Таємна історія Радянського Союзу

ВІД АВТОРА

Майже 30 років тому сконав Радянський Союз. Сконав у віці немовляти, бо що таке для держави 69 років – одна мить. Але за цю мить відбулося стільки подій, пролилося стільки крові й сліз, поламалося стільки людських доль, що для інших країн вистачило б на тисячу років.

Виросло ціле покоління людей, котрі не знають, як це – жити в СРСР. І вони уже мають власних дітей, а за кілька років дехто матиме вже й онуків. Про радянське минуле вони можуть дізнатися лише від істориків та ще від своїх батьків. І тут починається велика небезпека обману та самообману.

Людська пам’ять є вибірковою. Натура людини така, що вона схильна запам’ятовувати та згадувати лише гарні моменти свого минулого – так легше жити й не збожеволіти у цьому жорстокому світі. Ми тоді були молодими й сильними. І все життя було попереду. Молодість завжди згадується як щаслива пора, попри справжні реалії. Як казала моя бабця Паша про свою юність – лободою харчувалися, але пісень співали.

На жаль, останнім часом шахраї від політики почали використовувати цю якість людського характеру у своїх брудних цілях; цинічно спекулювати на ній. З телевізора, псевдоісторичних книжок та у соціальних мережах ллється нестримний потік розповідей про те, як щасливо жилося в Радянському Союзі. Яким смачним був «найкращий у світі пломбір», що коштував лише 20 копійок. Якою смачною була ковбаса «з чистого м’яса, а не те що зараз», що коштувала якихось 2 рублі і двадцять копійок. Як «давали безкоштовні квартири», як «безкоштовно» лікували та навчали. Як хліб коштував копійки і яка була потужна держава, що її «усі боялися й поважали».

Слухає все це молода людина й заздрить своїм бабусям. Бабуся брехати не буде, еге ж? І цим користуються пройдисвіти, котрі починають відроджувати минуле у свідомості наступних поколінь. Іноді можна почути: так, в СРСР було чимало недоліків, але багато і хорошого. Тодішній соціалізм справді був не ідеальний, але дайте нам спробувати ще раз – ми то вже справжній, гарний соціалізм побудуємо. Головне знову об’єднатися в одну могутню державу. Ми – «один народ». Так нас непомітно намагаються знову розвернути у бік Москви.

Останнім часом навіть у Європі, тій Європі, яка півстоліття тому трусилася від жаху при одній згадці про комуністів та СРСР, усе більшої популярності набувають ліві ідеї, суть яких можна висловити однією знаменитою фразою: «відняти й поділити». Забрати у багатих й роздати бідним. І настане тоді ера загального щастя. Працювати не треба буде…

Ті, хто захоплюються такими ідеями, не помічають, що їх банально використовують. Використовують цинічні прагматичні політичні шахраї, які самі чомусь не поспішають відмовлятися від власних палаців, яхт, літаків і дорогих авто. Які під розповіді про соціальну справедливість, що буцімто була в СРСР, набивають власні кишені. Вічний президент, а точніше уже напівцар Росії Володимир Путін полюбляє патякати про «найбільшу трагедію ХХ століття» – розпад СРСР. Та чомусь скромно мовчить про те, що Росія посідає друге місце у світі за кількістю доларових мільярдерів після США.Але США будували свою капіталістичну мрію понад 240 років, а сучасна Росія зі створенням товстого прошарку мільярдерів упоралася за 30 років. Чомусь Путін скромно мовчить про два десятки своїх маєтків, включно з казковим палацом вартістю понад мільярд доларів США на березі Чорного моря. Хіба він віддасть усе це, аби опинитися в Радянському Союзі? А решта олігархів?

Звісно, що СРСР ніхто з них повертати не збирається. Та і неможливо це, як неможливо повернути води Стіксу назад. Ті, хто педалює тему Радянського Союзу, мають інші цілі, що залежать від того, на народи яких країн розрахована пропаганда. У книзі ми поговоримо про це.

Але одне констатувати можна: СРСР досі не лише живе «в умах і душах» частини нашого суспільства, але й проростає далі. І труп «вождя світового пролетаріату» усе ще лежить на Червоній площі Москви у гробниці, яка є копією Пергамського вівтаря, відомого як «Вівтар Сатани». І час від часу чується напівзабута пісня «И Ленин такой молодой, и юный Октябрь впереди».

Тому я взявся за створення цієї книжки. Для тих, хто не жив у Радянському Союзі, вона розповість про таємну його історію, яку комуністи ховали від народу й продовжують це робити. Щоб не лише про «пломбір по 20 копійок» знали ті, хто зараз у віці Ісуса Христа. Щоб ті, хто народився в СРСР, згадали не лише про «ковбасу по 2.20», а може, й дізналися те, чого раніше не знали.

Книжка висвітлить справді потаємні сторінки історії СРСР, закцентує увагу на вузлових її моментах, іноді жертвуючи хронологією. Бо якщо писати так, як це роблять професійні історики, знадобиться кільканадцять томів. Натомість я покажу вам справжнє, реальне єство того монстра, що його називають «совком». Я розгляну всі основні міфи, на яких трималася ця держава. Чимало із прочитаного вас шокує.

Поговоримо і про «безкоштовні квартири», обіцяю. І про рецепт ковбаси по два рублі двадцять копійок. І про страшну ціну отого «смачного пломбіру».

Тож дозвольте почати розповідь про країну, яку цивілізований світ називав «Імперією зла», і вибачайте, якщо доведеться вдаватися у деталі, котрі відомі старшим людям: для молоді прізвища Свердлова, Дибенка, Ягоди або Стаханова уже мало що говорять, доведеться уточнювати. Пробачте, якщо зупинятимуся на порівняно дрібних деталях – як казав знаменитий сищик Шерлок Голмс, немає нічого важливішого за деталі. А робота історика дуже схожа на роботу детектива. Гарний детектив завжди йде за фактами.

Історик, який факти ігнорує і йде туди, куди замовили політики, подібний не на Шерлока Голмса, комісара Мегре, міс Марпл, а на безграмотного слідчого НКВС з пудовими кулачиськами і кованими чоботями.

Як казав перший у світі космонавт: «Поїхали».

Але попереджаю: людям зі слабкими нервами, дітям і вагітним жінкам треба бути обережними – буде страшно й дуже часто – гидко.