Між фазами Місяця

Розділ 30. Часточки

Я сиджу у своєму номері й напинаю найщиріший вираз обличчя, так ніби його можна передати телефоном. Потім набираю номер офісу судмедексперта і прошу зв’язати мене з Санджеєм Шивпурі, який відповідає за докази з вімблдонського будинку.

— Шивпурі слухає, — каже привітний голос.

— Привіт, Санджею, це Тео Крей. Як справи?

Я намагаюся говорити привітно й дружньо.

— Справи чудово. Ви мене здивували. Саме читав ваші нотатки. Дуже корисна інформація. Маю зізнатись — я вже встиг стати вашим фанатом. Прочитав ваше дослідження екстракції ДНК з фолікулів за допомогою мийних засобів. Дуже сильна робота.

— Це заслуга Ґуана з командою. Я лише допомагав у лабораторії, — відповідаю, намагаючись здаватися скромним.

— Дуже цікаво написано. Чи можна очікувати нових досліджень?

— Узагалі-то нещодавно я вивчав використання наночастинок заліза для фіксації фрагментарної ДНК перед очищенням. Мені вдалося здобути набагато довші ланцюги. Крім того, техніку можна використовувати й на кальцинованих зразках.

Ніколи не завадить бовкнути щось захопливе людині, від якої вам потрібна послуга.

— Дуже цікаво… і коли виходить ця робота?

— Поки невідомо. Я ще зайнятий процесом.

— А на якому об’єкті? — питає він.

— За своїм кухонним столом.

Я не мав власної лабораторії, відколи покинув університет заради полювання на серійного вбивцю.

— За кухонним столом? Схочете попрацювати разом — у мене є доступ до лабораторій Каліфорнійського університету. Може, я стану вам у пригоді.

Ну, взагалі-то, фанате…

— Може, випробуємо кілька нових підходів на доказах із вімблдонського будинку?

Тільки ти і я. Даватимемо одне одному п’ять, як найкращі друзі.

— Ні, — категорично відрізає він.

— Як ні? Це ж просто порівняльний аналіз. Навіть не лабораторка під запис.

— Вибачте, докторе Крей, але менш ніж годину тому до моєї лабораторії навідувалась детективка Чен і повідомила, що не просто відірве мені яйця, а ще й звільнить, якщо я вимовлю у вашій присутності слово «ДНК». Усі три пункти погрози мені важливі. Я вас поважаю, тому слово «ДНК» усе ж вимовив. Зрозумійте, серцем я з вами. Іншими органами теж.

Отже, все пішло не так, як я сподівався. Здається, детективка Чен сповнена рішучості перешкодити сумнозвісному доктору Крею далі копирсатися у справі.

Мабуть, боїться повтору Монтани. Я не побіг до газетярів і робив усе як просили, та все ж моя участь стала загальновідомою й неабияк ускладнила життя судмедекспертів. Їм довелося чітко відмежовувати свої дослідження від моїх.

— Я вас чудово розумію. Найменше мені хочеться втручатися. Але гіпотетично, скажімо, якби у вас були секвенції генів жертв і, ну, не знаю, якби ви екстрагували ДНК зі зразка сперми підозрюваного й ця інформація зрештою опинилась у файлі, який було надіслано на електронну адресу, що мені не належить…

— Це запитання, докторе Крей? Ось відповідь на ваше дуже непряме й гіпотетичне запитання: детективка Чен знає про таку штуку, як електронна пошта, й дуже детально пояснила, чого мені не слід робити і як саме відокремлюватиме найцінніші частини мого тіла, якщо я не послухаюся.

— Це означає «ні»?

— Однозначно.

— Гаразд. У такому разі — остання гіпотеза. Припустімо, ви отримали інформацію з найсучаснішого науково-дослідного інституту, розташованого на одній остінській кухні, з описом кількох корисних методів, про існування яких поки невідомо навіть лабораторіям ФБР.

— Я вважав би своїм обов’язком детальніше дослідити ці методи, — відповідає він. — Але результати лишив би собі.

Тьху.

— Ну, це краще, ніж нічого.

— Це все, що я можу. Хотілося б, аби все було інакше, але гляньте на ситуацію з точки зору детективки Чен. Якщо ми впіймаємо цього чоловіка, з доказами не має бути ніякої плутанини… Особливо через таку… таку неоднозначну постать, як ви.

— Я ціную це, — нерішуче відповідаю я.

— Між нами кажучи, детективка Чен — чудова людина, коли не враховувати її грізної категоричності в робочих моментах. Одна з найкращих. Її не просто так призначили на цю справу. Власне, вона одна з небагатьох детективів, які справді розуміють, що ми пишемо у своїх звітах. Вона ніколи не програвала справу, надавши обвинувачу неякісні дані експертиз.

І саме тому їй так не хочеться, аби божевільний доктор Крей копирсався в її доказах. Я розумію, та все ж це мене пригнічує.

Прощаюся з Санджеєм і кладу слухавку. Час навідатись до Вільяма й поділитися новинами.

— Але ж ви знаєтесь на цьому найкраще на світі, — каже він.

Ми стоїмо у нього на кухні й бідкаємося.

— Взагалі-то ні. Я не судмедексперт. Я нічого не знаю про більшість їхніх технік. Моя спеціалізація — дивитись туди, де інші недогледіли, і знаходити щось цікаве.

— Минулого разу вам вдалося зібрати всі необхідні докази, бо ви опинились на місці злочину раніше за них, — відповідає Вільям.

— Так. Якщо я візьму щось із подвір’я місіс Ґрін, це вважатимуть втручанням у розслідування. Детективка Чен одразу спитала мене, чи не брав я зразків. Навіть пригрозила обшукати мій готельний номер і запропонувала амністію, якщо я зізнаюся.

— Та зразків ви не брали?

— Не брав. Може, й варто було б ризикнути. Не знаю.

Вільям викидає наші порожні пляшки у смітник і виймає з кошика мішок.

— Якщо ви не проти, я трохи приберу.

Я ходжу слідом, доки він збирає сміття.

— Не знаю, чи там можна знайти щось корисне. Втім, я був би радий попрацювати з ДНК. І якщо раптом виявиться, що Іграшковий Майстер лишив свою ДНК — наприклад, порізався, і кров потрапила на одяг дитини — цієї інформації мені вистачить, аби створити тривимірну модель його зовнішності.

— Таке можливо? — питає він, спорожняючи сміттєвий кошик із ванної кімнати.

— Типу того. Проблема з судмедекспертами в тому, що більшість їхньої роботи спрямована на те, що приймуть у суді. Їм не хочеться демонструвати процедуру з п’ятдесятьма відсот­ками хибно-позитивних показників.

Я притримую йому двері.

— А кому ж захочеться?

— Але демонструвати можна й не в залі суду. Якщо взяти сотню випадкових людей на вулиці, і п’ятдесят один виявиться причетним, сорок дев’ять можна виключити й зосередитися на решті, використовуючи точніший, але й складніший інструмент.

— Ви дуже розумна людина. Шкода, що у нас немає ДНК чи того, що вам могло б знадобитися. Чи є можливість навідатись до її подвір’я, коли вони там закінчать?

Я хитаю головою, виходячи за Вільямом на вулицю.

— Вони працюватимуть іще кілька тижнів. А потім двір опечатають. Я вчиню кримінальний злочин.

— Допоможете?

Він вказує на сміттєбак обіч будинку.

Я підіймаю кришку, щоб він закинув усередину пакет.

— Дуже шкода, що я не прихопив із собою кілька сувенірів. А, ну, так, востаннє, прихопивши дещо з вантажівки коронера (а конкретніше — мазки з тіла мертвої дівчини), я опинився в лікарні зі зламаною щелепою.

— Ви, бачу, впертий.

— Буває.

Я закриваю кришку.

— Закрийте щільніше. Не хочу, аби хтось заліз усередину і влаштував там безлад.

Я знову підіймаю кришку і якусь мить дивлюся на неї, обмірковуючи почуте.

— Тео?

— Так? — відповідаю машинально. — Слухайте, ви часом не знаєте, де дістати окуляри нічного бачення?

— Навіщо? Задумали нічне полювання?

— Майже вгадали. А «Макдональдс» знадобиться для приманки.