Між фазами Місяця

Розділ 32. Помилка вибірки

Вільям запропонував провести аналізи в нього, та мене не полишала думка про податківців чи службовців Управління боротьби з наркотиками, які можуть увірватися в будинок. Не хотілося б, аби під час рейду вони зустріли мене зі збільшувальним склом в одній руці й дитячим черепом в іншій.

Тому я вирішив орендувати апартаменти в LAX Marriott. Готельний номер — не ідеальне місце для судово-медичної експертизи, та в мене вже був досвід облаштування собі чистого приміщення в полі, і я сподівався, що зможу витягти те, що треба, не зіпсувавши зразки.

На випадок, якщо покоївка вирішить проігнорувати табличку «Не турбувати», поруч зі своїми зразками я повісив у номері ще одну: «Реквізит: не чіпати».

У місті, де вигадали CSI та NCIS[16] і зробили гнилу плоть убитих жертв буденним матеріалом лабораторій, таке виправдання буде цілком прийнятним.

Спершу я мав висипати вміст відер на клейонку, яку натягнув над столом, і розкласти його в підписані подвійні поліетиленові пакети.

Якщо знайдуться інші кістки, крім тієї стегнової, яку я встиг помітити, хотілося б, аби медичний експерт розумів, звідки що взялося, коли я віддам йому матеріал (звісно, анонімно).

По черзі дістаючи знахідки з відра, я споліскував їх у раковині очищеною водою і просіював бруд і землю, шукаючи нігті та крихітні вушні кісточки.

Зрозумівши, що процес украй тривалий та стомливий, Вільям поїхав додому. Коли я пояснював, як вивести розташування стічних труб із карти ґрунтів, він іще вдавав зацікавленість. Втратив я його, щойно завівся про віднаходження старих струмків і озер у кардинально зміненому ландшафті.

До третьої години ночі я ідентифікував усі окремі кістки з дощоприймача. Їх виявилось одинадцять. Майже всі — пальці.

Здається, матері-єнотисі вдалося вкрасти дитячу руку або ж, можливо, кілька різних пальців.

Була там іще стегнова кістка, а також кілька фрагментів гомілки й ліктьової кістки, хоча щодо останніх я не зовсім певен.

Сфотографувавши все на цифровий фотоапарат, за яким теоретично на мене не вийдуть, я почав екстракцію.

За допомогою дрібного ювелірного свердла і спеціального полімерного ущільнювача, аби не допустити забруднення киснем, узяв по три зразки кожного фрагмента, лишивши достатньо матеріалу, аби медичний експерт міг отримати його з іншої частини кістки.

Глибоко в душі хотілося розіграти Санджея — додати зразки ДНК із секвенції неандертальця в желатин і замінити ним десь кістковий мозок.

Розум підказував, що це найгірша ідея з усіх можливих. Я вирішив, що на сьогодні досить.

Я поклав свої контрольні зразки в холодильник з льодом, а решту спакував у термопакет. Затим зателефонував до кур’єрської служби, що спеціалізується на доставці цінних паперів, криміналістичної інформації, яку використовують розвідувальні органи, та накопичувачів із надто важливими даними, аби надсилати їх через інтернет чи звичайними службами на кшталт FedEx або UPS.

У вестибюлі мене зустрів чоловік середнього віку в костюмі зі шкіряною сумкою на плечі, і я передав йому пакунок.

За сім годин зразки опиняться в лабораторії у Вірджинії, і до кінця дня я отримаю результати. На щастя, я кілька разів став у пригоді власнику лабораторії, тож платити не доведеться. Аналізи там коштують стільки, що за ці гроші можна клонувати динозавра. Якщо поліція Лос-Анджелеса виступить із обвинуваченням, я попрошу рахунок і розмахуватиму ним у судді перед носом.

Результати аналізу ДНК не скажуть мені майже нічого такого, про що не дізналися б поліціянти. Втім, у нас є кілька особ­ливих тестів, що показують активні гени, а також виявляють метилювання й певні інші способи вираження ДНК. Усе, щоб отримати точніші дані про зовнішність жертв. Власне, це й була одна з головних причин існування лабораторії.

Старі добрі ланцюги ДНК можуть щось сказати про зовнішність, але є ще півдесятка факторів, які впливають на вираження генів. Коротше кажучи, більшість коду — це внутрішні дорожні інструкції, але деякі елементи ведуть і на поверхню.

Я вирішую трохи подрімати, доки мозок не встиг вигадати чергову неймовірну ідею, через яку мене запроторять до федеральної в’язниці й заборонять на гарматний постріл наближатися до мікроскопа.

Я так стомився, що, поринаючи в сон, навіть не помічаю запаху смерті.