Між фазами Місяця

Розділ 51. Незахищеність

У світі розвідки існує багато різноманітних категорій інформації — від публічної, як-от телефонні довідники, до надсекретних розвідданих на кшталт розмов, які ведуть люди з тих телефонних довідників.

Я працюю підрядником на РУМО через OpenSkyAI, і мій доступ украй обмежений. Мені проводять брифінги, пов’язані з операцією, в якій просять узяти участь спостерігачем. Іноді я навіть отримую відповіді на запитання, які вони вважають доречними.

Справжні агенти РУМО, такі, як Біркетт, мають доступ до набагато більшого обсягу інформації через розвідувальний портал, та навіть у них є певні обмеження й гарантії. Усе, що вона проглядає, реєструється в журналі. Якби вона вирішила глянути, чи використовував її колишній хлопець інший телефон (така інформація, скоріше за все, зберігається десь на сервері в підвалі у Вірджинії), це викликало б підозри і їй би висунули звинувачення, якби, звісно, комусь до цього було діло.

Та проблемним може бути навіть пошук робочої інформації. Я кілька разів просив її отримати певні розвіддані, а у відповідь чув, що нагорі цей запит вважають несуттєвим, чи навіть гірше — дізнавався, що отримана інформація хибна або застаріла.

Звичайно, я переконаний, що нам слід пильнувати власні секрети. Трохи заспокоює, що більшість відомої урядові про тебе інформації ховається під тонами бюрократії. Саме тому, коли трапляється щось погане, часто виявляється, що в якоїсь зі спецслужб були про це дані, та ніхто нічого не зробив. Ніхто навіть не знав, що дані були. Тож це не дивина.

Дедалі частіше найнадійнішим джерелом розвідданих для РУМО стають приватні розвідувальні агентства, що працюють на корпорації та інвестиційні компанії. До таких агентств я можу без проблем дістатися.

Якби я зв’язався з ЦРУ і спитав, чи будує Chengdu Aircraft Industry Group новий винищувач «J-20» у закинутому промисловому парку за вісімсот кілометрів від Сичуаня, то у відповідь отримав би коротку догану про секретні розвіддані.

А от якщо я зайду на портал Strategic Development Awareness — приватної компанії з Олбані, штат Нью-Йорк, — і пошукаю інформацію про виробництво китайських винищувачів, то отримаю супутникову мапу, де буде зображено, скільки енергії споживається в тій «закинутій промисловій зоні», і знімки нещодавно побудованої незвично довгої магістралі, яка невдовзі стане величезною злітно-посадковою смугою.

Якщо ви з компанії Boeing чи Lockhead, така інформація стане у пригоді для підготовки пропозицій майбутнього контракту індійському й саудівському урядам, адже раптом стає ясно, що на вухо їм нашіптують повітряні сили Китайської Народної Республіки.

Портал SDA не розповість мені, чи справді російський аташе в Новій Зеландії належить до внутрішнього кола шпигунів Путіна. Але пов’язаний з ним портал Global Connect — це така собі соцмережа для оцінки рівня зв’язку бізнесменів і посадовців. Я можу ввести в пошук ім’я аташе й виявити, що запити, які винятково позитивно впливають на особисті активи Путіна, йдуть через нього частіше, ніж через російського аташе в Австралії.

Неважко покопирсатися в системі й дізнатись, які «джерела» зливають інформацію Washington Post і хто з мексиканських політиків працює з болівійцями, пов’язаними з експортом кокаїну.

Таку інформацію майже зав­жди збирають досконало законними засобами. Ба навіть більше, її збір заохочується урядом США. Якщо ЦРУ повідомить компанії Boeing, що їхні шпигуни дізналися про китайські заводи, це буде порушенням торговельних домовленостей, але для торгового дефіциту США буде вигідно, якщо компанія Boeing отримуватиме ту ж інформацію, яку Пекін активно викрадає з американських комп’ютерів і регулярно передає своїм компаніям.

Тому, хоч як би чудово було завантажити на портали РУМО, ЦРУ і Агентства нацбезпеки зображення Іграшкового Майстра й отримати можливі збіги разом з біографіями й стоматологічними записами, такого доступу я не маю. Технічно мій рівень доступу збігається з рівнем секретаря штаб-квартири РУМО, який відповідає на дзвінки за стійкою. Але для пошуку збігів я можу скористатися приватними порталами на зразок Global Connect чи Face Tracer.

Як і на решті порталів, дані на Face Tracer найточніші, коли справа стосується грошей. Якщо Іграшковий Майстер — шулер і його викидали з казино або помічали в Антверпені за продажем фальшивих діамантів, існує висока ймовірність отримати збіг. Якщо ж ні — він лиш один із семи мільярдів інших людей, на кожного з яких є кілька тисяч схожих.

Якось у самій лиш Індіані я знайшов шістьох схожих на себе хлопців. Тому Face Tracer — не найвдаліший варіант. До того ж у нього є дещо неоднозначна проблема: більшість алгоритмів розпізнавання облич проходили тестування на білих або азіатах через особливості світловідбиття й невід’ємну необ’єктивність дослідників. Це означає, що Face Tracer, найімовірніше, видасть чимало хибнопозитивних результатів, але я до цього готовий.

Я завантажую фотографії — оригінали з відображення та свої реконструйовані знімки — і даю системі їх опрацювати.

Спершу вона намагається створити власні вузлові точки: відстань між зіницями й ніздрями, форму брів, вуха. Ваші вуха — майже такі ж унікальні, як відбитки пальців.

Далі система обробляє базу даних із мільйонів зображень. Деякі взято з соціальних мереж, інші — з газет і тисяч інших джерел.

А тоді — бац! — і видає мені сім результатів. Менше, ніж я очікував, тому потрібного там може й не бути.

Три відкидаю одразу ж, позаяк їхні профілі не підходять. Двоє інших — просто фотографії з неповними даними.

На двох останніх фото — на одному з 96% ймовірності, а на другому — з 98%, здається, зображена одна й та ж людина.

Але, якщо вірити Face Tracer, це не так. І коли я вводжу імена в Global Connect, отримую дві окремі біографії.

Одного звуть Ойо Діалло. Він служив помічником нігерійського воєначальника, перш ніж зникнути безвісти після конфлікту з «Боко харам».

Інший — проповідник п’ятдесятницької церкви на ім’я Джон Крістіан.

Я ще раз пробігаюся їхніми профілями. Надто дивно, що два чоловіки такі схожі й водночас такі різні.

А тоді читаю їхні біографії, і все стає на свої місця.

Трясця.

Це одна й та сама людина.

Як лідер африканського загону смерті став християнським священиком з півдня? На це моторошне запитання я маю дати неспростовну відповідь, перш ніж звертатися до ФБР чи іншої організації, яку слід буде залучити.

На перший погляд, зв’язок неймовірний, але після перевірки кількох новин і відновлення в пам’яті деяких історичних прецедентів він стає правдоподібнішим.

У 2016–му в новинах почали обговорювати моторошну історію. Охоронець, який працював у міжнародному аеропорту імені Даллеса, виявився колишнім сомалійським силанем, звинуваченим у воєнних злочинах. Серед його звірств значилися смертельні затягування прив’язаних до джипів людей, спалення селищ і масові страти.

Звинувачення розглядали тільки в цивільних судах — Сполучені Штати не мали належних повноважень для кримінальних — та люди однаково були приголомшені, дізнавшись, що обвинувачений пройшов перевірки ФБР і Адміністрації транспортної безпеки, навіть попри сумнівний статус візи його дружини, котра, як з’ясувалося, стверджувала, нібито стала біженкою через конфлікт, який її чоловік допоміг зчинити.

Кілька хвилин пошуку — і я дізнаюся, що, за даними правозахисних груп, у США мешкає близько тисячі воєнних злочинців. Декого підозрюють у скоєнні жахливих злочинів, як ті, що до них причетний Джон Крістіан / Ойо Діалло.

Серед наших земляків також вистачає людей, які подалися до інших країн коїти звірства у воєнний час. Уряд не раз робив винятки для важливих осіб типу німецьких інженерів з питань ракетобудування, яких ми привезли наприкінці Другої світової, але в мене мороз по шкірі від думки, що така людина, як Ойо, може спокійно розгулювати вулицями. Хто з нещасних біженців не отримав тут притулку, бо Ойо знав, як обійти систему, чи бо якийсь держслужбовець не помітив очевидного?

Уже за кілька хвилин я знаходжу точний збіг. Часова лінія складається бездоганно: за рік після зникнення Ойо з’являється Джон Крістіан. Обоє пов’язані з п’ятдесятництвом — для Західної Африки це не дивина. І в обох однаковий рубець над оком.

Ще переконливіше — принаймні, для мого нового цинічного світогляду, який сформувався за останній рік боротьби з тероризмом, — те, що місіонерство Джона Крістіана стало б ідеальним прикриттям для продажу зброї в понівечених війною регіонах.

На папері все дуже переконливо, та потрібно більше доказів, аби я не здавався божевільним фанатом теорії змови, запевняючи, що вбитий кілька днів тому бразильський ув’язнений — це не Іграшковий Майстер. Що справжній убивця — воєнний злочинець, який працює священником у Джорджії.