Розділ 62. Сповідальня

Коли я повертаюся в номер, на годиннику вже майже четверта ранку. Останні кілька годин я викладав усе, що знаю. Плутано пояснив, яким чином вдалося отримати відбитки Ойо на ручці дверей офісу міністерства нацбезпеки, та поліціянтів, здається, це мало цікавило. Загалом я спілкувався з двома детективами з департаменту шерифа округу Даґлас, з агентом ФБР із Атланти, а також із агентом бюро розслідувань штату Джорджія. Усе це записували на диктофон.

Мені ставили запитання, досі намагаючись зрозуміти, що, на біса, сталося в будинку на Світвотер-роуд. Протягом нашої розмови час від часу заходили поліціянти й передавали записки.

Якоїсь миті я запитав:

— Скільки вже нарахували тіл?

Фактично криміналістичне дослідження ще не розпочалося, але серйозність ситуації мали оцінити якнайшвидше.

Шериф Арт Дуейн, чоловік у костюмі, який витягнув мене з камери, відповів:

— Чотирнадцять, і це лише ті, що стирчать із землі.

Один із детективів запитав, чи чув я колись про щось схоже. Як Ойо вдалося скоїти стільки вбивств під пильним оком байдужого уряду.

Спершу я хотів відповісти «ні», а тоді пригадав історію Андрєя Чикатила, Ростовського Різника. Він понад двадцять років активно діяв у Радянському Союзі, позаяк комуністична партія не вірила, що таке можливо. Нагорі вважали, що серійні вбивці — симптом відсталих суспільств, таких як американське, і, звісно ж, ніколи б не запідозрили одного зі своїх членів партії.

У випадку з Ойо його наглядачі не могли усвідомити, що дозволили монстру вільно ґвалтувати і вбивати. Тепер вони настільки відчайдушно намагаються це приховати, що спробували вбити мене. Або принаймні заткнути мені рота. Не знаю, чи планував стрижений убивати. Може, просто мав покалічити як попередження. Можливо, в його плани не входили такі серйозні травми, які він отримав від мене.

Я радий, що усвідомлюю це зараз, а не тоді, бо інакше б завагався й сидів би зі складеною щелепою, а Таємнича Жінка в кутку казала б, що так трапляється з тими, хто відмовляється співпрацювати.

Пішла вона. Пішли вони всі. І стрижений — пішов він до біса.

Я мав повне право розтрощити йому череп.

Цей кипучий гнів не дає мені заснути, і я сиджу у своєму готельному номері спиною до стіни, обличчям до дверей.

Я навіть подушки поклав під простирадла, якщо Трухляк Білл раптом вирішить прокрастися й пристрелити мене. Я на дев’яносто дев’ять відсотків упевнений, що тепер цього не станеться. Я вже розповів місцевим правоохоронцям усе, що їм треба знати. Полюючи на мене, вони лиш зроб­лять мою історію правдоподібнішою. А я не згадав у ній ані про Трухляка Білла, ані про Таємничу Жінку, ані про стриженого. Змовчав, бо через такі деталі виглядав би ідіотом.

Я намагаюся зосередитись на головному й лютую, бо вони нахабно вдираються в моє життя, а Ойо досі на волі.

Він у бігах, і сумніваюся, що вони йому допомагають. А якщо й так, то, скоріше за все, готують пастку. Але він надто розумний, щоб у неї втрапити.

У нього точно був план на випадок, якщо все піде шкереберть. Частиною цього плану був виїзд із країни. Може, саме зараз він і виїжджає?

Я надав копам, які приїхали до будинку на Світвотер-роуд, його опис. Найімовірніше, за кілька годин його розіслали кожному офіцеру в штаті.

Люди в бігах зазвичай тікають якнайдалі або знаходять місце, де можна перечекати.

Якщо розсадник був єдиним безпечним сховком Ойо в Атланті — куди ще він подався б, якби довелося імпровізувати? Якби він заселився в мотель, його б уже спіймали.

Чи є в нього поплічник у цьому регіоні, до якого він би міг податися? Асистент міс Вайолет, Роберт, його боявся, і сумніваюся, що він повернувся б до своєї церкви.

То куди ще?

Можливо, у мене вже є відповідь…

Я відкриваю мапу, яку сформував за даними маячка. Один будинок я позначив як місце вбивств, та, можливо, туди б він поїхав, якби хотів на декілька днів залягти на дно.

Це будинок у затишному передмісті, який належить корпоративному адвокатові. Не думаю, що той охоче ховав би в себе втікача, та хіба є для африканського воєнного злочинця у розшуку щось краще, аніж будинок у багатому білому районі?

Загрузка...