Посуха

Розділ тридцять третій

Фок дивився, як у чорних вікнах викривлюється й міниться його власне віддзеркалення. Коридором плив голос Гретчен. Зненацька він став звучати зовсім по-іншому. Фок ухопив другий альбом і почав гортати. На фото Гретчен була сама, Гретчен з матір’ю, Гретчен на вихідних у Сиднеї зі старшою сестрою.

Люка не було. Аж поки… Фок мало не проґавив цю світлину. Перегорнув одну сторінку назад. Черговий знімок поганої якості, навряд чи вартий того, щоб поміщати його в альбом. Зроблений на якомусь сільському святі. Гретчен на задньому плані. Поряд з нею — Карен Гедлер. А поряд з Карен — Люк.

Понад головою дружини Люк дивиться прямо на Гретчен. Вона поглядає на нього з такою самою легенькою чаклунською усмішкою, якою щойно обдарувала Фока. Фок повернувся до світлини з лікарні: Люк, Гретчен і її новонароджений синок. Синок, який, з його темною чуприною, карими очима й гостреньким носом, росте зовсім не схожим на маму.

Коли позаду почувся голос Гретчен, Фок аж підстрибнув.

— Дрібне питання, — сказала вона. Фок різко розвернувся. Усміхнувшись, вона відклала мобільний і взяла свій келих. — Лакі просто закортіло почути мій голос…

Але її усмішка зів’яла, щойно Гретчен побачила вираз на його обличчі, а потім — розгорнутий альбом у руках. Вона знову перевела погляд на Фока; її лице перетворилося на непроникну маску.

— А Джері й Барб Гедлери знають? — Фок відчув різкість у власному голосі, яка йому не сподобалася. — А Карен знала?

Гретчен миттєво наїжачилася, захищаючись.

— Нема чого знати.

— Гретчен…

— Я тобі сказала. Тато Лакі далеко. Люк був старим другом. Тому й навідував мене. Час до часу проводив з Лакі годинку-другу. І що тут такого? Що в цьому поганого? Чоловік, з якого дитині можна брати приклад. Нічого особливого, — пробелькотіла Гретчен. Замовкла. Глибоко зітхнула. Подивилася на Фока. — Люк йому не батько.

Фок нічого не сказав.

— Не батько, — огризнулася вона.

— А що пишеться у свідоцтві про народження Лакі?

— Нічого, порожнє місце. І це не твоя справа.

— А є в тебе бодай одна світлина тата Лакі? Не покажеш мені хоч одненьке фото?

На це питання вона відповіла мовчанкою.

— Ні?

— Я нічого не зобов’язана тобі показувати.

— Нелегко тобі, мабуть, було. Коли Люк познайомився з Карен.

Фок не впізнавав власного голосу — далекого й холодного.

— Заради Бога, Аароне, він не батько Лакі.

Обличчя й шия Гретчен почервоніли. Вона зробила ковток вина. У голос прокралася благальна нотка:

— Та ми не спали з ним уже… Господи, та вже сто років.

— Що сталося? Люк не хотів заспокоїтися на тобі, одним оком завжди поглядав наліво? А тоді зустрів Карен і…

— Ага, і що? — урвала вона. Вино в келиху хлюпнуло об стінку. Гретчен кліпнула, проганяючи сльози, і з голосу зникла колишня ніжність. — О’кей, гаразд, я засмутилася, коли він обрав її. Я образилася. Люк мене образив. Але таке життя, еге ж? Таке кохання.

Вона замовкла. Прикусила зубами язика.

— А я все думав, чому тобі не подобалася Карен, — мовив Фок. — Але це все пояснює, правда ж?

— І що? Мені зовсім не обов’язково ставати її найкращою подругою…

— Вона отримала все, чого хотіла ти. Люка, безпеку, гроші — хай скільки їх там було. А ти лишилася сама. Тато твоєї дитини покинув вас. Начебто виїхав з міста. А може, жив отам, далі по трасі, граючи роль татуся й чоловіка в іншій родині?

Гретчен розвернулася до нього, з її очей уже котилися сльози.

— Як ти смієш мене про таке питати? Чи мала я зв’язок з Люком після його шлюбу? Чи це він — батько мого сина?

Фок дивився на неї. Вона завжди була прегарна. Майже неземна. А потім йому пригадалася пляма в кімнаті Біллі Гедлера. Пригадалося, як Гретчен націлює рушницю і стріляє кролів.

— Я питаю тому, що мушу.

— Господи, та що з тобою таке? — її обличчя набуло жорсткого виразу. Зуби потемніли від вина. — Ти ревнуєш? Що я тоді обрала Люка, а він обрав мене? Це, мабуть, одна з причин, чому ти зараз тут? Подумав, мабуть, що зможеш нарешті взяти реванш, коли його вже немає?

— Не дурій, — мовив Фок.

— Це я дурію? Боже, та ти на себе подивися, — крикнула вона гучніше. — В дитинстві ти за ним бігав, як собачка. І зараз, навіть зараз, ти стирчиш у місті, яке ненавидиш, саме через нього. Це жалюгідно. Що за владу він має над тобою? Ти наче одержимий.

Фок почувався так, наче очі покійного друга спостерігають за ними з альбому.

— Господи, Гретчен, я тут, бо загинуло троє людей. Ясно? Отож я заради твого сина дуже сподіваюся, що твоя брехня щодо стосунків з Люком — найгірша кривда, якої ти завдала тій родині.

Вона підскочила з канапи, дорогою скинувши зі столу Фоків келих. Винна пляма розлилася на килимі, як кров. Гретчен розчахнула вхідні двері, і з поривом гарячого вітру в будинок влетіла жменя листя.

— Забирайся.

Її очі здавалися темними проваллями. Обличчя бридко розчервонілося. Стоячи на порозі, вона набрала в груди повітря, наче хотіла щось сказати, але втрималася. Вуста розтягнулися в легеньку холодну посмішку.

— Аароне, стривай. Поки ти не накоїв дурниць… хочу тобі дещо сказати, — заговорила вона майже пошепки. — Я знаю.

— Знаєш що?

Вона губами майже торкнулася його вуха. Фок відчув винний перегар у її віддиху.

— Я знаю, що твоє алібі на той день, коли вбили Еллі, нічого не варте. Бо я знаю, де тоді був Люк. І був він зовсім не з тобою.

— Стривай, Гретчен…

Вона його підштовхнула.

— Схоже, у всіх нас є свої таємниці, Аароне.

Двері захряснулися.