Стів Джобс

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ НАРОДЖЕННЯ MACINTOSH Революцію замовляли?

Джеф Раскін був типом, якому вдалося зачарувати Джобса, але й розчаровувати одного із засновників Apple він теж був мастак. Раскін мав філософську натуру, міг бути як веселим, так і доволі нудним. Він вивчав комп’ютерні науки, навчав музиці й образотворчому мистецтву, диригував хором та організував підпільний театр. У своїй науковій роботі, яку Раскін писав, будучи аспірантом Каліфорнійського університету в Сан-Дієго, він доводив, що взаємодія користувача із комп’ютером має відбуватися не за допомогою тексту, а радше через використання графічних зображень.

Коли Раскіну набридла викладацька робота, він узяв напрокат повітряну кулю і повідомив ректору про своє рішення зав’язати з учителюванням, пролітаючи над його будинком.

1976 року Джобс шукав когось, хто міг би написати інструкцію для Apple II, і звернувся з цим до Раскіна, який на той час мав свою невелику фірму з надання консультацій. Раскін завітав до гаража-майстерні: Возняк тоді заклопотано щось майстрував за своїм верстаком, а Джобс переконував гостя написати для них інструкцію за 50 доларів. У підсумку Джеф Раскін став завідувачем видавничого відділу Apple. Однією з мрій Раскіна було створити недорогий комп’ютер для широкого загалу. Тож у 1979 році він переконав Майка Маркулу призначити його керівником невеликого дослідницького проекту під кодовою назвою Annie, який би саме цим і займався. Оскільки Раскін уважав сексизмом називати комп’ютер жіночим іменем, він перейменував проект на честь свого улюбленого сорту яблук — McIntosh. Однак він змінив написання, щоби не наражатися на конфлікт із компанією, яка виготовляла аудіообладнання і мала назву McIntosh Laboratory. Запропонований ним комп’ютер став відомий як Macintosh.

В уявленні Раскіна то мав бути апарат простий у користуванні, з екраном, клавіатурою та комп’ютерним блоком «усе в одному» і не дорожчий за тисячу доларів. Щоби зменшити вартість комп’ютера, він запропонував використовувати п’ятидюймовий екран і дуже дешевий (та малопотужний) мікропроцесор Motorola 6809. Раскін любив уважати себе філософом, тож він збирав свої думки у «Книзі Macintosh» і випускав час від часу відповідні маніфести. Один із них мав назву «Мільйони комп’ютерів» і починався такими словами: «Щоби персональний комп’ютер дійсно відповідав своїй назві, треба добитися, щоби він був у кожній сім’ї».

Протягом 1979-го та на початку 1980 року проект Macintosh ледве животів. Кожних кілька місяців його хотіли закривати, але щоразу Раскіну вдавалося вмовити Маркулу змилосердитися і не робити цього. Проектом займалися всього лише чотири інженери. Працювали вони у первинній конторі Apple, що поруч із рестораном Good Earth і неподалік нової будівлі компанії. Робочий простір був заповнений літачками та іншими радіокерованими моделями (захоплення Раскіна), що створювало атмосферу радіолюбительського гуртка. Робота команди час від часу також переривалася грою у вибивного. Розповідає Енді Герцфельд:

— Це змушувало кожного з нас створювати навколо робочих місць цілі барикади з різних коробок, щоби захиститися під час гри, тож у підсумку наш кабінет нагадував картонний лабіринт.

Зіркою тієї команди був молодий, білявий, з ангельською зовнішністю психологічно неврівноважений інженер-самоучка Барел Сміт. Він боготворив роботу Возняка та намагався бути не менш блискучим у своїх досягненнях. Сміт спершу працював у відділі технічної підтримки, де його дивовижну здатність до імпровізації в роботі помітив Еткінсон. Згодом Барел Сміт захворіє на шизофренію, але на початку 1980-х його незвичайна психічна енергія трансформувалася у геніальну інженерну роботу.

Джобс був зачарований ідеями Раскіна, але аж ніяк не його бажанням за будь-яку ціну зробити комп’ютер недорогим. Якось у 1979-му Джобс порадив Раскіну зосередитися на отому «щось надзвичайне», про яке Джеф постійно говорив.

— Не переймайся ціною, просто працюй над властивостями комп’ютера, — казав він тоді Раскіну.

Чоловік відповів саркастичною запискою, де, описуючи той «ідеальний» комп’ютер, він уже ні на що не скупився — там було все, чого душа забажає: кольоровий екран великої роздільної здатності, принтер, що працював би без стрічки та міг би відтворювати кольорові малюнки зі швидкістю сторінка за секунду, необмежений доступ до мережі ARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США. — Прим, пер.) та здатність розпізнавати людську мову й відтворювати звуки, аж до «симулювання співу Карузо, який у кілька голосів виспівує разом із мормонським церковним хором». Записка та завершувалася словами: «Орієнтуватися лише на бажання — дурня. Починати ми мусимо, орієнтуючись на ціну та певні властивості, а також зважаючи на сучасні й недалекого майбутнього технології». Іншими словами, Раскін зовсім не розділяв Джобсових вірувань у те, що достатньо лише чогось дуже сильно хотіти — і це відбудеться.

Таким чином, їм судилося бути постійно на ножах. Особливо ж після того, як Джобса вшили з проекту Lisa у вересні 1980 року й він почав приглядати нове місце, де би себе проявити. Було ясно, що його зацікавить Macintosh. Маніфести Раскіна про недорогу машину для мас, із простим графічним інтерфейсом, засіли йому в голові. Зрозуміло було також, що тільки-но Джобс кине оком на Macintosh, Раскіну в тому проекті вже не довго залишатися.

— Стів почав розказувати нам, над чим саме, на його думку, ми мали би працювати. Джеф став нервувати, і ми усвідомлювали, чим це все може закінчитися, — згадує Джоана Гофман, одна з тодішніх учасниць проекту Macintosh.

Перший конфлікт стосувався любові Раскіна до малопотужного мікропроцесора Motorolla 6809. Раскін і Джобс знову зійшлися в суперечці через бажання першого втримати ціну нижче тисячі доларів і прагненням другого створити неймовірно класний комп’ютер. Джобс почав підштовхувати Macintosh перейти на потужніший процесор Motorolla 68000, яким була оснащена Lisa. Незадовго до католицького Різдва 1980-го він, не кажучи нічого Раскіну, запропонував Барелу Сміту змоделювати ще один прототип — під новий, потужніший процесор. Як це зробив би і його герой Возняк, Сміт поринув у те завдання з головою, працюючи три тижні безперестанку над творенням різного роду програмних удосконалень. Коли Сміт таки домігся позитивного результату, Джобс став наполягати на переході Macintosh на потужніший процесор, і Раскіну нічого не лишалося, як переглянути вартість комп’ютера.

Та справа була не лише в процесорі. Адже дешевий процесор, який Раскін хотів використовувати, не зміг би дати раду всій графіці: вікнам, меню, мишці тощо — всьому тому, що їхня команда побачила під час відвідувань «Ксерокс PARC». Раскін тоді переконав кожного відвідати «Ксерокс PARC», йому сподобались ідеї піксельного екрану та вікон, але він був не у великому захваті від їхньої графіки та піктограм, і йому вже геть не сподобалась ідея використання мишки замість клавіатури.

— Дехто з нашої команди був у захопленні від ідеї робити все виключно мишкою, — нарікав він пізніше. — Інший приклад — це абсурдне застосування графічних знаків. Піктограми — то символи, які по-різному трактуються людьми різних культур. У цьому, власне, полягає причина того, що людство винайшло фонетичну писемність.

Колишній студент Раскіна, Білл Еткінсон, став на бік Джобса. Вони обоє хотіли, щоби комп’ютер мав потужний процесор, був здатний підтримувати рухливі графічні елементи та роботу мишки.

— Стів мусив забрати проект у Джефа, — каже Еткінсон. — Джеф уперто стояв на своєму, тож Джобс правильно зробив, що перебрав керівництво на себе. Світ отримав кращий результат.

Суперечності мали не лише техніко-філософську основу, це було також зіткнення характерів.

— Мені здається, Джобс любив, щоби йому всі корилися, — якось сказав Раскін. — Я також відчував, що йому не можна довіряти. А він не особливо долюблював тих, хто бачив його справжню натуру.

У подібній же манері висловлювався і Джобс про Раскіна:

— Джеф був дійсно пихатий. Він мало що тямив у інтерфейсах. Тож я вирішив залучити кількох його людей, які були справді класними фахівцями, наприклад Еткінсона, додати щось своє, перебрати на себе проект і створити дешевший аналог Lisa, а не якесь сміття.

Дехто з колективу також уважав, що з Джобсом неможливо працювати.

«Джобс приніс у нашу команду напругу, інтриги й клопоти та використовує це у своїх цілях, — написав один інженер у записці, адресованій Раскіну у грудні 1980 року. — Мені приємно з ним поговорити, я захоплююсь його ідеями, практичним підходом і енергією. Але разом із його появою в нашому середовищі зникають довіра один до одного, відчуття підтримки та спокійна атмосфера, які потрібні для роботи».

Однак багато хто усвідомлював, що, попри недоліки характеру, Джобс мав харизму і сильну ділову хватку, які могли привести їх до світового успіху.

Джобс казав колегам, що Раскін — усього лише мрійник, тоді як він — людина діла, і доб’ється, щоби за рік Macintosh був готовий. Успіх Macintosh мав стати відплатою за те, що його «посунули» з проекту Lisa. Змагальність, що тепер існувала між цими двома розробками, ще більше розпалювала Джобса. Він прилюдно заклався на п’ять тисяч доларів із Джоном Каучем, що Macintosh вийде швидше за Lisa.

— Ми можемо зробити комп’ютер дешевший і кращий за Lisa і випустимо його раніше, — заявив він колегам.

Джобс утвердив свій контроль над групою, скасувавши у лютому 1981 року семінар для працівників компанії, головним доповідачем на якому мав виступати Джеф Раскін. Але так сталося, що Раскін випадково зайшов до зали, де мала проходити зустріч (уже знаючи, що її відмінили), і побачив, що на нього чекали сотні людей,

— Джобс не потурбувався повідомити інших про скасування заходу. Раскін, попри все, таки виголосив тоді промову.

Той випадок змусив його написати гнівного відкритого листа Майкові Скотту. Останній знову опинився у складній ситуації — як президентові, йому доводилося розбиратися із темпераментним співзасновником компанії та головним акціонером. Той лист називався «Стів Джобс. Для нього чи з ним?» — і ось про що в ньому Раскін писав:

Пополудні того дня Скотт запросив Джобса і Раскіна для з’ясування стосунків у присутності Маркули. Джобс одразу розкричався. Він і Раскін сходилися лише щодо одного: жоден із них не міг працювати на іншого. У випадку з Lisa Скотт став був на бік Кауча. Цього разу він вирішив, що буде краще, коли виграє Джобс. Зрештою, Macintosh був лише дрібним розробницьким проектом, над яким до того ж працювали в іншій будівлі, тож Джобс був би зайнятий і подалі він них. Раскіна попросили взяти відпустку за власний рахунок.

— Вони хотіли мене підбадьорити й зайняти чимось, що було цілком нормально, — пригадує Джобс. — Для мене це було наче повернутися назад у гараж. Я мав свою дворову команду, і я був її капітаном.

Усунення Раскіна може видаватися несправедливим, але воно таки пішло на користь Macintosh. Джеф хотів створити пристрій із невеликою пам’яттю, млявим процесором, без мишки, з мінімумом графіки та компакт-касетою для запису-зчитування інформації. На відміну від Джобса, йому, ймовірно, вдалося б утримати ціну нижче тисячі доларів, і це, можливо, допомогло б Apple захопити велику частку ринку. Та він би не зумів зробити те, що вдалося Стіву Джобсу, — створити й поширити машину, яка перевернула уявлення про персональний комп’ютер. Зрештою, зараз ми вже можемо побачити, куди вела дорога, що від неї тоді відмовилися в Apple. Раскіна взяли на роботу в Canon, щоби він створив ту машину, що хотів.

— Canon Cat — так називався апарат, і це був повний провал, — каже Еткінсон. — Ніхто його не купував. Коли ж Стів перетворив Macintosh на компактну версію Lisa, замість побутового електронного пристрою з’явилася нова комп’ютерна платформа[1].

За кілька днів після того, як Раскін пішов, Джобс з’явився біля робочого місця Енді Герцфельда, молодого інженера проекту Apple II, з таким само янгольським виразом обличчя і бешкетною натурою, як і його товариш Барел Сміт. Герцфельд пригадує, що більшість його колег побоювалися Джобса за його «мінливий характер і схильність усім казати тільки те, що він думає, — до речі, щось приємне серед цього траплялося рідко». Але Герцфельду він сподобався.

— Ти щось трохи петраєш? — запитав його якось Джобс. — Нам потрібні справді класні майстри, щоби працювати над Macintosh, і я не впевнений, чи ти достатньо хороший спеціаліст.

Герцфельд знав, що відповісти:

— Я сказав йому, що «так», що я добре у цьому розбираюся.

Джобс пішов, а Герцфельд повернувся до своєї роботи. Пізніше того дня він помітив, як Джобс дивиться на нього з-понад стінки робочої кабінки.

— У мене для тебе хороші новини, — сказав Джобс. — Відтепер ти працюєш на Macintosh. Пішли зі мною.

Герцфельд відповів, що йому треба ще кілька днів, щоби закінчити розпочату роботу для Apple II.

— Що може бути важливіше, аніж робота над Macintosh? — відповів Джобс, не залишаючи Енді вибору.

Герцфельд наполягав, що мусить ще хоча б трохи доробити DOS-програму для Apple II, щоби передати проект комусь іншому.

— Ти лишень витрачаєш свій час із цим! — сказав Джобс. — Кого обходить Apple II? Apple II загнеться через два роки. Macintosh — оце майбутнє Apple, і ти починаєш над ним працювати негайно!

Сказавши це, Джобс вирвав із розетки кабель живлення, під’єднаний до комп’ютера Герцфельда — все кодування, над яким той саме працював, зникло…

— Ходи зі мною, — каже Джобс, — я покажу твоє нове робоче місце.

Стів Джобс на своєму сріблястому «Мерседесі» підвіз Герцфельда, разом із його комп’ютером та іншими речами, до приміщення, де працювали над Macintosh.

— Ось твоє нове робоче місце, — сказав він, указуючи на місце поряд із Барелом Смітом. — Ласкаво просимо до команди Macintosh!

Те робоче місце належало Раскіну. До того ж Раскін залишав місце роботи в такому поспіху, що деякі шухляди все ще були заповнені якимсь його сміттям, уключно з моделями літачків.

Коли Джобс весною 1981-го набирав людей у свою «піратську команду», передусім він перевіряв їх на здатність по-справжньому горіти справою. Інколи він приводив кандидатів у кімнату, де стояв накритий сукном прототип Macintosh, драматично відкривав його та спостерігав за їхньою реакцією.

— Якщо у них загорялися очі, якщо вони хапалися за мишку й починали нею рухати та клацати, Стів усміхався і брав їх на роботу, — згадує Андреа Каннінґем. — Він хотів почути від них оте «йой!».

Брюс Горн був одним із програмістів у «Ксерокс PARC». Коли кілька його друзів, зокрема Ларі Теслер, вирішили приєднатися до гурту Macintosh, Горн також подумував над тим, щоби туди піти. Але він отримав хорошу пропозицію (з доплатою у 15 тисяч) від іншої компанії. Джобс подзвонив йому у п’ятницю ввечері.

— Треба, щоби ти зайшов до Apple завтра вранці, — сказав він. — Хочу тобі дещо показати.

Горн так і зробив, і Джобс його переманив.

— Стів був дуже захоплений створенням дивовижного пристрою, який би змінив світ, — пригадує Горн. — Завдяки особливій силі своєї особистості, він змусив мене змінити думку.

Джобс у деталях показав Горну, яку форму матиме пластмасовий корпус, як усі частини будуть ідеально припасовані одна до одної, наскільки класно буде спроектована системна плата.

— Він хотів, щоби я переконався, що все це таки відбудеться, що все продумано до найдрібніших деталей. «Ого! — подумав собі я. — Такого фаната справи не стрінеш щодня. Тож я погодився».

Джобс навіть пробував знову залучити Возняка.

— Мене обурював той факт, що він не особливо чимось займався, та потім я подумав, що без його геніальності цього всього взагалі не існувало би, — признався пізніше Джобс.

Однак, тільки-но Стів почав зацікавлювати Возняка проектом Macintosh, той розбився на своєму одномоторному Beechcraft, намагаючись злетіти десь біля Санта-Круз. Возняк ледве вижив, наслідком аварії стала часткова втрата пам’яті. Джобс провідував Стівена у лікарні, але коли той поправився, то вирішив трохи відпочити від Apple. Десять років по тому, як Возняк покинув Берклі, він захотів туди повернутися й таки здобути диплом. Він записався туди під іменем Рокі Ракун Кларк.

Щоби зробити проект повністю своїм, Джобс вирішив, що той не може називатися іменем улюблених яблук Раскіна. У різних інтерв’ю він називав комп’ютер велосипедом для мозку. Винайдення велосипеда дозволило людині рухатися швидше за птаха, і так само створення комп’ютера може примножити ефективність мозку. Тож одного дня Джобс проголосив, що надалі Macintosh буде називатися Bicycle (читається «байсикл» — велосипед англійською. — Прим. пер.). Це не сприйняли.

— Барел і я вважали, що то була найдурнуватіша ідея, яку ми коли-небудь чули, тому просто відмовилися використовувати нове ім’я, — пригадує Герцфельд.

За місяць про ту ідею всі забули.

На початку 1981 року колектив Macintosh зріс у чисельності до двадцяти осіб, і Джобс вирішив, що їм треба більше приміщення. Тож усі переїхали на верхній поверх коричневої двоповерхової будівлі, розташованої десь за три квартали від головного офісу Apple. Будинок стояв поруч із автозаправкою Texaco — тому їхню штаб-квартиру назвали «Фортецею Texaco». Щоби в конторі працювалося веселіше, Джобс звелів придбати стереосистему.

— Барел і я вибігли й одразу ж, перш ніж він міг передумати, купили сріблястий касетний магнітофон, — згадує Герцфельд.

Невдовзі Джобс закріпив свій тріумф. За кілька тижнів по тому, як він переміг Раскіна у боротьбі за Macintosh, йому вдалося також усунути Майка Скотта з посади президента Apple. Скотт поводив себе все більш непевно — він то залякував працівників, то сюсюкався із ними.

Та остаточно він утратив підтримку колективу, коли шокував усіх низкою абсолютно безпідставних скорочень. Окрім того, він почав часто хворіти — то очна інфекція, то проблеми з сонливістю. Отож, коли Скотт відпочивав на Гаваях, Маркула зібрав найвище керівництво компанії, щоби порадитися — що робити зі Скоттом. Більшість, уключно зі Джобсом та Джоном Каучем, підтримали ідею його відставки. Маркула тимчасово перебрав на себе виконання обов’язків президента. Та був він у цій ролі доволі пасивним, тож Джобс зрозумів, що може тепер робити з відділом Macintosh усе, що йому заманеться.