Стів Джобс

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ СТВОРЕННЯ КОМП’ЮТЕРА MACINTOSH Подорож — це нагорода

Коли IBM випустила персональний комп’ютер в серпні 1981 року, Джобс і його команда були змушені купити його та розібрати, їхнім висновком стало: машина відстійна. Кріс Еспіноза назвав цю спробу «половинчастою та банальною», і це скидалося на правду. Машина мала старомодні командні лінії і не підтримувала графічні дисплеї з побітовим відображенням. Apple перетворився на самовпевнену організацію. Там не усвідомлювали, що керівництво серйозних технологічних компаній почуватиметься комфортніше, купуючи у визнаної компанії, як IBM, а не в тієї, яка носить назву фрукта. Білл Ґейтс був присутнім на зборах у Apple, коли IBM проголосила про випуск персонального комп’ютера.

— Здавалося, що їм байдуже, — згадував він. — Лише за рік вони зрозуміли, що трапилося насправді.

Підтримуючи свою нахабну впевненість, Apple викупила розворот у Wall Street Journal із заголовком «Ласкаво просимо, IBM. Абсолютно серйозно». Такою була реклама дводенного комп’ютерного турніру між палкою і бунтівною Apple та установою Голіафом IBM. Це відволікало увагу від таких компаній, як Commodore, Tandy й Osborne, які були такими ж успішними, як і Apple.

Протягом своєї кар’єри Джобсу подобалося бачити себе розумним повстанцем, який виступав проти зла імперії, воїном Джедаєм чи буддистським самураєм, що бореться проти темних сил. IBM стала хорошим супротивником. Джобс розумно прорекламував турнір не лише як бізнес-змагання, але і як духовну боротьбу.

— Якщо з якоїсь причини ми зробимо величезну помилку і IBM виграє, у мене особисто складеться враження, що ми зануримося у комп’ютерну доісторичну еру на років із двадцять, — сказав він під час інтерв’ю. — Тільки-но IBM починає контролювати ринкову ситуацію, вони практично завжди перестають упроваджувати інновації.

Навіть за 30 років після того випадку, згадуючи про те змагання, Джобс називав його хрестовим походом: «IBM практично була гіршою версією Microsoft. Вони не виступали силою, яка втілювала інновації, а були силою зла. Вони зовсім не відрізнялися від AT&T, Microsoft чи Google».

На жаль для Apple, Джобс означив ще одного конкурента для свого Macintosh: Lisa, яка була власністю компанії. Частково це можна пояснити з психологічної точки зору. Його витіснили з тієї команди, і тепер він хотів їх перемогти. Він також хотів, щоби здорове суперництво мотивувало учасників. Тому він заклався з Джоном Каучем на п’ять тисяч доларів, що Macintosh пережене Lisa. От тільки суперництво стало нездоровим. Джобс часто позиціонував свою команду інженерів як крутих юнаків на противагу працьовитим інженерам HP, котрі розробляли Lisa.

Суттєвішим було те, що Джобс відійшов від плану Джефа Раскіна щодо створення недорогого портативного приладу і задумав Macintosh як стаціонарну машину з графічним інтерфейсом. Так, комп’ютер став зменшеною версією Lisa, яка, найімовірніше, пережене її на ринку.

Лері Теслер, який керував прикладним програмним забезпеченням, усвідомив, що було б добре, щоб обидві машини користувалися тим самим програмним забезпеченням. Тож заради примирення він запропонував Сміту та Герцфельду прийти на базу, де розроблялася Lisa, щоби продемонструвати прототип Macintosh. Двадцять п’ять інженерів прийшли на презентацію і ввічливо слухали, коли посеред зібрання рвучко відчинилися двері. То був Річ Пейдж — непостійний інженер, який відповідав за дизайн Lisa.

— Macintosh зруйнує Lisa, — кричав він. — Macintosh зруйнує Apple.

Ні Сміт, ані Герцфельд не відповіли, а Пейдж продовжував управлятися в пишномовності.

— Джобс хоче зруйнувати Lisa, бо йому не дозволили керувати нею, — говорив він і майже плакав. — Ніхто не буде купувати Lisa, бо вони знають, що скоро з’явиться Macintosh. Але вам усе одно!

Він вибіг із кімнати, грюкнувши дверима. Та вже за мить повернувся.

— Я знаю, що це не ваша провина, — сказав він Сміту з Герцфельдом. — Проблема — це Стів Джобс. Скажіть Стіву, що він руйнує Apple.

Джобс і справді зробив Macintosh дешевшим конкурентом Lisa з несумісним програмним забезпеченням. Найгірше те, що жодна з машин не була сумісною з Apple II. Джобса неможливо було далі тримати в упряжі.

Небажання Джобса зробити Macintosh сумісним зі структурою Lisa мотивувалося не лише почуттям конкуренції чи помстою. Існував і філософський компонент. Це стосувалося його схильності до контролю. Він був переконаний: щоб отримати чудовий комп’ютер, потрібно, щоби його програмне забезпечення було тісно пов’язаним із технічним забезпеченням. А якщо комп’ютер працював з іншим програмним забезпеченням, на кону стояла його функціональність. Найкращим продуктом, уважав він, є «цілі пристрої», дизайн яких був цілковито розроблений так, щоби програмне забезпечення залежало від технічного і навпаки. Цим і вирізнятиметься Macintosh, адже його операційна система працює лише на власному технічному забезпеченні. Microsoft же навпаки робив так, щоб їхня операційна система могла працювати на технічному забезпеченні різних компаній.

— Джобс — сильний елітний митець, і він не хотів би, щоби його винаходи безуспішно змінювали невдахи-програмісти, — пояснював редактор ZDNet Дан Фарбер. — Це було б схоже на те, якби вуличний перехожий додав кілька мазків картині Пікассо чи змінив слова у пісні Ділана.

Пізніше Джобсова концепція «цілих пристроїв» відрізнятиме iPhone, iPod і iPad від їхніх конкурентів. Ці продукти виявилися не-перевершеними. Проте така стратегія не завжди була найкращою для домінування на ринку.

— Від першого Macintosh і до найпізнішого iPhone система Джобса була закритою настільки, що споживачі не могли втрутитися у неї чи модифікувати її, — зауважив Дендер Кані, автори книги «Культ Macintosh».

Бажання Джобса контролювати стало причиною дебатів із Возняком. Вони сперечалися, чи Apple II повинен мати гнізда, щоби користувачі могли вставляти картки у материнську плату, додаючи більшої функціональності. Тоді Возняк переміг у суперечці: Apple II мав вісім гнізд. Та цього разу машина була Джобсовою, а не Возняковою, і Macintosh матиме обмежену кількість гнізд. Неможливо буде навіть відкрити коробку і дістатися материнської плати. Для любителів чи хакерів це було не круто. Але для Джобса Macintosh був масовим продуктом. Він хотів, щоби користувачі отримували контрольоване враження від праці за комп’ютером.

— Комп’ютер є відображенням його контролюючої особистості, — говорив Бері Кеш, якого Джобс узяв на роботу у 1982 році на посаду маркетингового стратега у «Фортеці Texaco». — Коли Стів говорив про Apple II, він обурювався: «У нас немає контролю, і гляньте, які божевільні речі люди хочуть зробити з комп’ютером. Я вже ніколи не допущу такої помилки».

Він пішов так далеко, що винайшов спеціальне приладдя, і Macintosh неможливо було розкрутити звичайною викруткою.

— Ми розробимо цю річ так, що ніхто, крім працівників Apple, не зможе проникнути всередину продукту, — говорив він Кешу.

Джобс також вирішив забрати з клавіатури Macintosh клавіші зі стрілочками, які пересували курсор. Рухати курсор можна було лише мишкою. Таким чином Джобс хотів привчити старомодних користувачів до навігації «наведи-натисни» навіть попри їхнє бажання. Джобс, на відміну від інших розробників продуктів, не вважав, що клієнт завжди правий. Якщо клієнт не хоче користуватися мишкою — значить, він не правий.

Іншою перевагою клавіатури без стрілочок було те, що розробники програмного забезпечення мали писати інші програми для Macintosh, а не розробляти загальні програми, які б використовувалися на всіх комп’ютерах. Джобсу подобалася така вертикальна інтеграція між прикладним програмним забезпеченням, операційними системами та пристроями.

Бажання Джобса мати цілковитий контроль викликало в нього алергію на пропозиції від Apple, в яких ішлося про ліцензування операційних систем Macintosh для інших виробників оргтехніки та дозволу клонувати продукцію Macintosh. Новий, повний сил директор із маркетингу в Macintosh, Майк Мюррей запропонував ліцензування програми у приватній записці до Джобса у травні 1982 року. «Нам би хотілося, щоби Macintosh став стандартом індустрії, — писав він.

— Заминка, звичайно ж, у тому, що потрібно купувати технічне забезпечення Macintosh, щоби повністю відчути перевагу комп’ютера. Рідко (якщо взагалі коли-небудь) будь-яка компанія могла створити та підтримувати широкі стандарти індустрії, які не можуть використовуватися іншими виробниками». Його пропозицією було ліцензування операційних систем Macintosh для Tandy. У магазині від Tandy — Radio Shack — чекали на інших клієнтів, і тому, як казав Мюррей, продажі Apple не особливо постраждають. Однак Джобс був рішуче проти такого плану. Його підхід до справи означав, що Macintosh залишиться контрольованим і відповідатиме певним стандартам. Та, як і перестерігав Мюррей, Macintosh буде важко зайняти місце стандарту в індустрії у світі, наповненому клонами IBM.

Спливав 1982 рік, і Джобс переконав себе у тому, що він стане Людиною року за версією Time. Якось він прийшов до офісу «Фортеці Texaco» з керівником відділення часопису в Сан-Франциско Майклом Моріцом і переконав колег дати Моріцу інтерв’ю. Але на обкладинці часопису таки був не Джобс. Натомість головний редактор обрав зображення комп’ютера для кінцевого випуску року і назвав його «Машини року».

Поряд із головним матеріалом у часописі була розповідь про Джобса, базована на репортажах Моріца і написана Джеєм Коксом — редактором, який зазвичай писав про рок-музику. «З його м’якими продажами та сліпою вірою, якій би позаздрили давні християнські мученики, це — Стівен Джобс, котрий ширше, аніж хто інший, відкрив двері і впустив у них персональні комп’ютери», — йшлося у статті. Матеріал був хорошим, та подеколи настільки жорстким, що Моріц (після того як написав книгу про Apple I став партнером у фірмі Sequoia Capital із Доном Валентайном) відмовився від неї, стверджуючи, що його стаття була «перекручена, відфільтрована й отруєна бензолом пліток редактором у Нью-Йорку, завданням якого було робити замітки про непередбачуваний світ рок-музики». У статті містилася цитата Бада Трібла про «ефект викривлення реальності» і зазначалося, що «час від часу Джобс міг розплакатися на зборах». Але найкраща цитата напевно була від Джефа Раскіна. Джобс, як говорив він, «став би чудовим королем Франції».

Збентеженню Джобсу додавало й те, що у часописі з’явилася згадка про його доньку, яку він не визнавав, — Лізу Бреннен. Він знав, що це Коткі розповів про Лізу, і вилаяв його на виробництві Macintosh перед усіма працівниками.

— Коли репортер із Time мене запитав, чи є у Стіва донька Ліза, я відповів, що так, звичайно, — пригадував Коткі. — Друзі не дозволяють своїм друзям заперечувати, що вони є батьками своїх дітей. Я не збираюся дозволяти своєму другові поводитися, як козел, і заперечувати своє батьківство. Джобса це дуже зачепило, він страшенно лютував і при всіх сказав, що я його зрадив.

Але найдужче Джобса образило те, що його не обрали Людиною року. Згодом він мені розповів таке:

Насправді немає фактів, які б доводили, що Моріц заздрив чи навмисне зробив неправдивий матеріал. І Джобса тоді навіть не збиралися називати Людиною року, незважаючи на те, що він на це сподівався. Старші редактори того року (я був на той час молодшим редактором) уже давно вирішили обрати комп’ютер, а не людину, і вони кілька місяців тому отримали завдання, що світлина архітектурного мистецького виробу від відомого скульптора Джорджа Сіґала має прикрашати першу сторінку. Тоді редактором часопису був Рей Кейв.

— Ми ніколи навіть не розглядали кандидатури Джобса, — говорив він. — Комп’ютер неможливо персоніфікувати, і тому ми вирішили обрати неживий предмет для обкладинки журналу.

Apple запустив Lisa у січні 1983 року — за рік до того часу, коли був готовий Macintosh, — і Джобс віддав п’ять тисяч доларів, на які він бився об заклад із Каучем. Хоча Джобс і не був у команді зі створення Lisa, він, як голова Apple і людина з обкладинки, вирушив до Нью-Йорка, щоби зробити рекламу проекту.

Він навчився у свого фахівця з піару Реґіса Мак-Кени, як роздавати ексклюзивні інтерв’ю у драматичній манері. Репортерів проводили на годинне інтерв’ю з ним у номері готелю «Карлайл» по черзі. У номері на столі, серед зрізаних квітів, красувався комп’ютер Lisa. Згідно з рекламним планом, Джобс мав фокусуватися на Lisa й не згадувати Macintosh, адже розмови про Macintosh могли знизити цінність Lisa. Але Джобс не міг утриматись. У більшості статей, базованих на його інтерв’ю того дня — в Time, Business Week, Wall Street Journal і Fortune, — згадувався Macintosh. «Пізніше цьогоріч Apple випустить менш потужну та дешевшу версію Lisa — Macintosh, — йшлося у матеріалі у Fortune. — Джобс сам керував тим проектом». A Business Week цитував Джобса: «Коли його випустять, Macintosh стане найпрекраснішим комп’ютером у світі». Він також визнав, що Macintosh і Lisa не будуть сумісними. Це було схоже на смертний вирок для Lisa.

Lisa і справді померла повільною смертю. За два роки її знімуть із виробництва.

— Вона була надто дорогою, і ми намагалися продати її великим компаніям, коли насправді спеціалізувалися на продажах клієнтам, — згодом казав Джобс.

У Джобса з’явився промінь надії, адже за кілька місяців після запуску Lisa стало очевидно, що Apple мусить натомість покладати надії на Macintosh.

Команда Macintosh росла, й у середині 1983 року вони були змушені переїхати з «Фортеці Texaco» до головної будівлі Apple на Бендлі-драйв і повністю оселитися у Bandley-З. Будівля мала вестибюль із відеоіграми у формі атріуму. Барел Сміт і Енді Герцфельд вибирали відеоігри. У вестибюлі також була стереосистема на компакт-дисках Toshiba з колонками MartinLogan і сотнями дисків. Команда розробників програмного забезпечення працювала в скляній кімнаті у формі круглого акваріуму, який проглядався з вестибюлю. На кухні завжди було достатньо соків Odwalla. За якийсь час у атріумі з’являлися нові іграшки, зокрема піаніно Bösendoifer і мотоцикл «БМВ», який, як сподівався Джобс, надихне на майстерне гранування деталей.

Джобс керував і процесом наймання на роботу. Метою було віднайдення творчих, непристойно розумних і трішки бунтівних осіб. Команда розробників системного забезпечення змушувала кандидатів ірати в Defender — улюблену відеогру Сміта. Джобс, як завжди, ставив ексцентричні запитання, щоби побачити, як кандидат веде себе у неочікуваних ситуаціях. Якось він, Герцфельд і Сміт улаштували співбесіду для кандидата на посаду менеджера з програмного забезпечення, який, що стало помітним, тільки-но він увійшов до кімнати, був надто затисненим і традиційним для того, щоби управляти чарівниками в акваріумі. І Джобс почав із ним безжально бавитися.

— Скільки тобі було років, коли ти позбувся цноти? — запитав Стів.

— Перепрошую? — кандидат виглядав збитим із пантелику.

— Ти все ще незайманий? — наполягав Джобс.

Кандидат помітно захвилювався, і Джобс змінив тему.

— Скільки разів ти приймав ЛСД?

— Бідний хлопчина палахкотів усіма відтінками червоного кольору, — згадував Герцфельд. — Тоді я намагався змінити тему і поставив йому технічне запитання.

Та коли кандидат почав монотонно відповідати, втрутився Джобс.

— Бе, бе, бе, бе, — сказав він, викликаючи приступи гиготіння у Сміта та Герцфельда.

— Напевно, я вам не підхожу, — сказав бідолаха, піднімаючись із-за столу після співбесіди.

Незважаючи на свою нестерпну поведінку, Джобс мав дар піднімати командний дух. Після того як він грубо поводився з людьми, він умів заохотити їх до праці і змусити думати, що робота у команді Macintosh — це найпрекрасніша місія. Кожні шість місяців він вивозив свою команду на дводенний відпочинок.

Відпочинок у вересні 1982 року проходив у Паджеро-Дюнсі, неподалік Монтеррею. Близько п’ятдесяти членів команди Macintosh розташувалися біля каміна у великій залі. Джобс примостився на столі навпроти них. Спочатку він щось тихо говорив, а потім підійшов до дошки і став записувати свої думки.

Першою була: «Не йдіть на компроміси». Цей наказ із часом стане як корисним, так і руйнуючим. Більшість технологічних команд працювали на компромісах. Macintosh, з іншого боку, стане настільки «непристойно чудовим», наскільки Джобс та його помічники зможуть зробити його. Але він не надійде у продаж ще наступні шістнадцять місяців, а це означало запізнення по термінах. Оголосивши кінцеву дату для здачі проекту, Джобс зауважив: «Краще запізнитися, ніж зробити неправильну річ». Якийсь інший менеджер проекту, який був би здатний на компроміси, визначив би кінцеву дату, після якої вже нічого не можна було б змінювати. Але не Джобс. Він винайшов нове твердження: «Річ недороблена доти, доки вона не надходить у продаж».

Іншою написаною на дошці фразою, яка, як Джобс потім казав, стала його улюбленою, була: «Подорож — це нагорода». Команда Macintosh, він полюбляв повторювати, — це військо з величною місією. Якось вони згадають свою подорож разом і, забуваючи болючі моменти, скажуть, що це був магічний період в їхньому житті.

У кінці презентації хтось запитав, чи мають вони зробити дослідження ринку і побачити, чого хочуть споживачі.

— Ні, — відповів Джобс. — Тому що споживачі не знають, чого вони хочуть, допоки ми їм не покажемо цього.

І він витягнув пристрій, який за розміром був трохи більший за книгу.

— Хочете побачити щось гарне?

Коли він відкрив його, виявилося, що всередині знаходився макет комп’ютера, який уміщувався б на колінах, із клавіатурою й екраном, приробленими один до одного так, що здавалося, що це зошит.

— Це моя мрія, яку ми втілюватимемо з середини і до кінця вісімдесятих, — сказав він.

Вони були компанією, яка вигадувала майбутнє.

Протягом наступних двох днів були презентації від лідерів команд і відомого аналітика комп’ютерної індустрії Бена Розена та вечірки з танцями біля басейну. Наприкінці Джобс виступив зі зверненням до групи.

— З кожним днем робота, яку тут роблять п’ятдесят осіб, посилає величезні хвилі у всесвіт, — говорив він. — Знаю, що, можливо, зі мною важко працювати, але це найвеселіша річ, яку я коли-небудь робив.

За багато років після того більшість аудиторії сміятиметься з того «можливо, важко працювати» і згоджуватиметься, що створення тієї гігантської хвилі — це найвеселіше, що трапилось у їхньому житті.

Наступний відпочинок відбувся наприкінці січня 1983 року, того ж місяця, коли запустили Lisa. Тон зібрання змінився. Чотири місяці до того Джобс написав на своїй дошці: «Не йдіть на компроміси». Цього ж разу одним із тверджень було: «Справжні митці продають свої творіння». Нерви ледве витримували. Еткінсону заборонили розповідати про запуск Lisa у публічних інтерв’ю, тож він демонстративно ввійшов до готельного номера Джобса й став погрожувати, що звільниться. Джобс намагався залагодити ситуацію, однак Еткінсон не заспокоювався. Джобс почав дратуватися.

— У мене на це зараз немає часу, — відказав він. — Понад шістдесят інших людей, котрі вкладають своє серце у Macintosh, сидять і чекають, що я почну нараду.

З цими словами він прослизнув повз Еткінсона і пішов до вірних підлеглих.

Він виголосив натхненну промову і повідомив, що розв’язав суперечку зі звуковими лабораторіями McIntosh щодо використання назви Macintosh. (Взагалі-то, це питання ще вирішувалося, але на той момент потрібно було застосувати трохи старого доброго ефекту викривлення реальності.) Він узяв пляшку мінеральної води й символічно освятив прототип, що знаходився на сцені. Еткінсон саме стояв у коридорі, коли почув гучні радісні вигуки, і, зітхаючи, приєднався до групи. Вечірка, що слідувала за нарадою, передбачала плавання голяком у басейні та розпалювання багать на пляжі під гучну музику, що лунала всю ніч. Через це готель «Ла-Палья-ін-Кармел» попросив їх більше ніколи не повертатися.

Ще одним гаслом Джобса на зустрічах було: «Краще бути піратом, аніж приєднатися до флоту». Він хотів, щоб у команді панував бунтівний настрій, хотів, щоби вони поводили себе, як шибайголови, котрі пишаються своєю роботою, але можуть сприймати накази від інших.

— Він хотів, щоби члени команди почувалися віровідступниками, які можуть швидко рухатися вперед і все зробити, — пояснювала С’юзан Кейр.

Через кілька тижнів, щоби відзначити день народження Стіва, команда оплатила біґборд на шляху до головного офісу Apple. На ньому було написано: «Вітаємо з 28-м днем народження, Стіве. Подорож — це нагорода. Пірати».

Один із програмістів команди Macintosh, Стів Каппс, вирішив, що цей новий дух вимагав підняття піратського прапору — Веселого Роджера. Він вирізав шматок чорної тканини і попросив Кейр намалювати на ньому череп і схрещені кості. Пов’язку на очі для черепа вона намалювала у вигляді символу Apple. У неділю, пізно ввечері, Каппс виліз на дах щойно зведеної будівлі Bandley-З і підняв прапор на конструкцію, яку залишили будівельники. Прапор гордо майорів протягом кількох тижнів, поки члени колективу Lisa якось уночі не вкрали його і не надіслали своїм суперникам із Macintosh записку про викуп. Каппс провів рейд і спромігся вибороти стяг у секретаря, який оберігав його для команди Lisa. Дехто зі старших спостерігачів Apple хвилювався, що піратський дух Джобса став неконтрольованим.

— Повішати той прапор було справжньою дурістю, — говорив Артур Рок. — Я казав решті команди, що вони ненормальні.

Але Джобсу ця ситуація подобалася, і він зробив усе, щоби прапор майорів протягом завершення проекту Macintosh.

— Ми були віровідступниками і хотіли, щоби про це знали всі, — згадував він.

Ветеранам команди Macintosh також було відомо, що вони могли сперечатися з Джобсом. Якщо вони були впевнені у своїх судженнях, він сприймав протилежну думку і навіть захоплювався нею. До 1983 року ті, хто найкраще знав його ефект викривлення реальності, відкрили дещо більше: вони могли за потреби тихенько не звертати увагу на його вказівки. Якщо виявлялося, що вони мали рацію, він оцінював їх віровідступницьке ставлення й небажання коритися авторитету. Зрештою, це було саме те, що робив він сам.

Найкращим прикладом є ситуація, коли вибирали дисковод для Macintosh. У Apple був корпораційний відділ, котрий створював пристрої накопичування даних. Він розробив дисководну систему під кодовою назвою Twiggy. Система могла зчитувати та записувати інформацію на тоненькі делікатні 5¼-дюймові дискети, які старші читачі, напевно, пам’ятають (як пам’ятають і модель Твіґґі). Але на момент, коли Lisa була готова для роздрібної торгівлі, виявилося, що Twiggy мала недоопрацювання. Оскільки Lisa оснастили власним дисководом, це не було катастрофою. Але Macintosh не мав дисководу, і в цьому існувала проблема.

— Команда Macintosh почала панікувати, — згадує Герцфельд. — Ми використовували один диск Twiggy a і не мали жорсткого диску, до якого можна було б повернутися.

Команда обговорювала цю проблему під час відпочинку у січні 1983 року, і Дебі Коулмен показала Джобсу дані про кількість помилок Twiggy. За кілька днів він поїхав на фабрику Apple у Сан-Хосе, де виробляли Twiggy. Більше половини пристроїв були браковані. Джобс вибухнув. Лютуючи, він кричав і погрожував, що звільнить усіх, хто там працює. Боб Бельвіль, керуючий інженерною командою у Macintosh, повільно провів його на парковку, де вони могли б прогулятися і поговорити про альтернативи.

Одним із можливих розв’язань Бельвіль уважав те, що вони могли би користуватися дискетами у 3,5 дюйма, які розробила Sony. Та дискета була у міцнішому пластиковому покритті, і її можна було заховати у кишеню сорочки. Іншим виходом було б користування 3,5-дюймовою дискетою-клоном Sony, яку розробив невеликий виробник з Японії Alps Electronics Co., котрий був постачальником дисководів для Apple II. Alps уже мали ліцензію на технологію від Sony, і, якби вони розробили нову версію вчасно, це коштувало б значно дешевше.

Джобс і Бельвіль із ветераном Apple Родом Голтом (молодий чоловік, якого Джобс запросив для розробки першого блоку живлення для Apple II) полетіли до Японії, щоби визначитися з подальшими діями. Вони сіли на швидкісний потяг із Токіо і поїхали на виробництво Alps. Тамтешні інженери навіть не мали робочого прототипу, а лише сиру модель. Джобс думав, що це круто, а Бельвіль ужахнувся. У жодному разі, думав він, Alps не приготує її для Macintosh уже за рік.

Вони наносили візити в інші японські компанії, і Джобс був у найгіршому гуморі. Він налягав джинси і кросівки на зустрічі з японськими менеджерами у костюмах. Коли вони офіційно вручали йому невеликі подарунки, що було традиційним, він часто забував їх забрати і, звичайно ж, ніколи не дарував нічого у відповідь. Він насміхався, коли ряди інженерів вишиковувалися і кланялися, вітаючи його, ввічливо пропонуючи свої продукти на розгляд. Джобс ненавидів як їхні прилади, так і улесливість.

— Навіщо ви мені це показуєте? — бурчав він під час одного візиту. — Це ж лайно. Кожен може скласти дисковод, кращий за цей.

Хоча більшість із приймаючої сторони були нажахані, деяких така поведінка розвеселяла. Досі вони лише чули про його нестерпний стиль і жорстку поведінку, а зараз могли це споглядати на власні очі.

Кінцевою зупинкою був завод Sony, який знаходився у брудних передмістях Токіо. Джобсу видавалося це безладним і неелегантним. Багато чого робилося руками. Він ненавидів це. Вже в готелі Бельвіль переконував, що вони повинні користуватися дисководом Sony. Він був готовий до роботи. Джобс не погоджувався. Він вирішив, що вони співпрацюватимуть із Apps, однак розроблять власний дисковод. Тому він наказав Бельвілю згорнути будь-яку співпрацю з Sony.

Бельвіль вирішив, що найкраще буде частково ігнорувати Джобса, і попросив представника Sony підготувати дисковод для використання у Macintosh. Якщо б Alps учасно не справилися, вони б скористалися Sony. I Sony відправила на розвідку інженера, котрий розробив дисковод, — Хідетоші Комото, випускника університету Перцю, який, на щастя, ставився з гумором до свого таємного завдання.

Коли Джобс з’являвся у корпоративному офісі й навідував інженерів команди Macintosh, усі швидко шукали місце, де б заховати Комото. Якось Джобс наткнувся на нього біля газетного кіоску в Купертіно і впізнав із зустрічей в Японії, проте нічого не запідозрив. Найближчим до викриття Джобс був, коли якось неочікувано зайшов у Macintosh, а Комото сидів у одному з кабінетів. Один з інженерів схопив японця і заштовхав його у комору прибиральника.

— Швидко ховайся у коморі! Будь ласка! Прошу!

Комото виглядав спантеличеним, як згадував Герцфельд, але він заметушився й зробив те, що йому веліли. Йому довелося стояти у коморі хвилин зо п’ять, аж поки Джобс не пішов. Потім інженери Macintosh вибачалися.

— Без проблем, — відповів японець. — Але ж які дивні американські практики ведення бізнесу… Дуже дивні.

Передбачення Бельвіля справдилося. У травні 1983 року представники Alps визнали, що їм потрібно ще якнайменше 18 місяців, щоби запустити їхнього клона дисководу Sony у виробництво. На відпочинку в Паджеро-Дюнсі Маркула допитувався в Джобса, що той збирається робити. Врешті-решт Бельвіль перебив їх і сказав, що він має альтернативне рішення. Джобс на мить розгубився, а потім ураз здогадався, чому він бачив дизайнера дисководів Sony в Купертіно.

— Ти сучий син! — сказав Джобс. Та злості у цьому не було. Він, навпаки, посміхався, бо усвідомив, що Бельвіль та інші інженери зробили за його спиною.

— Стів проковтнув свою гордість і подякував за те, що не послухалися його і зробили правильну річ, — говорив Герцфельд.

Адже це було те, що зробив би він у їхній ситуації.