Стів Джобс

РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ NEXT Прометей рве пута

Після повернення з Європи у серпні 1985 року, коли він усе ще мудрував над тим, що робити далі, Джобс домовився про зустріч із Полом Берґом, біохіміком зі Стенфорда, щоб обговорити з ним останні досягнення генної інженерії — зрощення генів, генетично-модифіковані організми тощо. Берґ пояснив, наскільки складно було проводити досліди в біологічній лабораторії, де від початку експерименту до отримання результатів інколи проходили тижні.

«Чому ж ви не симулюєте їх на комп’ютері?» — запитав Джобс. Берґ відповів, що комп’ютери з такими можливостями задорогі для університетських лабораторій.

— І він раптом захопився цією ідеєю, — згадує Берґ. — Джобс надумав започаткувати нову компанію. Він був молодий, багатий, і йому треба було придумати, що робити решту свого життя.

Джобс уже дізнавався у науковців про їхні вимоги до комп’ютерів. Він цим цікавився від 1983 року, після відвідання відділення комп’ютерної науки у Брауні, де він показував можливості Macintosh. Тоді йому повідомили, що, аби приносити якусь користь в університетських лабораторіях, машина ця має бути набагато потужнішою. Мрією дослідників-науковців було мати потужний і персональний комп’ютер водночас. Як начальник відділення Macintosh, Джобс запустив проект із розробки такого комп’ютера, який прозвали Big Mac. Планували використовувати операційну систему UNIX та робоче середовище Macintosh. Але, після того як Джобса поперли з Macintosh, його наступник — Жан-Луї Ґассе — закрив проект Big Мас.

Коли це трапилося, Джобс отримав дзвінок від Річа Пейджа, який тоді працював над мікросхемою для Big Мас. Це була одна з останніх бесід, які Джобс мав із працівниками Apple. Вони у розпачі підштовхували його створити нову компанію — знову самому бути при ділі та їх таким чином урятувати. Ця ідея почала потроху втілюватися безпосередньо перед Днем праці (загальнонаціональне свято у США, відбувається у перший понеділок вересня. — Прим, пер.), коли Джобс поговорив із Бадом Тріблом, керівником відділу програмного забезпечення в первинному Macintosh, і підняв ідею створення комп’ютера, що був би водночас і потужним і персональним. Він також залучив двох інших працівників Macintosh, які подумували над тим, щоби залишити компанію — Джорджа Крау і С’юзан Барнс.

Лишилася тільки одна ключова вакансія у команді — людина, яка би займалася продажем їхніх виробів університетам. Найпершим кандидатом на це місце був Денл Л’юїн, який організував при Apple університетський консорціум, що дозволило купувати комп’ютери Macintosh гуртом. Окрім пропущених двох літер у його імені, він виглядав як викапаний Кларк Кент (герой американських коміксів, alter ego Супермена. — Прим, пер.) та типовий представник прінстонського бомонду. До того ж у нього було дещо спільне із Джобсом — Л’юїн свого часу в Прінстоні написав доповідь про Боба Ділана і харизматичне лідерство, а Джобсу були близькі обидві ці теми. Л’юїновий консорціум був чудовою знахідкою для Macintosh, але він зійшов на пси, після того як пішов Джобс, а також після реорганізації Біллом Кемпбелом системи продажу комп’ютерів Macintosh в такий спосіб, що значимість їх продажу університетам напряму зменшилася. Л’юїн збирався подзвонити Джобсу того дня, але Стів зв’язався з ним перший. Л’юїн під’їхав до Джобсового невмебльованого маєтку, і, гуляючи на природі, вони обговорювали можливості створення нової компанії. Л’юїн був захоплений ідеєю, але не готовий одразу долучитися. Наступного тижня він і Кемпбел збиралися навідатися в Остін (Техас), тож Л’юїн не хотів приймати якогось рішення до свого повернення звідти. Коли ж повернувся, то його відповідь була «так». Новина ця прийшла 13 вересня, якраз тоді, коли в Apple проходила зустріч ради директорів.

Хоча номінально Стівен Джобс усе ще був президентом компанії, але він наради не відвідував з тієї пори, як утратив свій уплив. Джобс подзвонив Скаллі, повідомив, що цього разу буде, і попросив додати один пункт до порядку денного — звіт голови. Він не сказав, про що саме йтиметься у тому звіті, тож Скаллі зрозумів, що то буде критика останніх перетворень у компанії. Натомість, коли настала його черга доповідати, Джобс повідомив раду про свої плани започаткувати нову компанію.

— Я багато про це розмірковував, і, здається, настав час розібратися зі своїм життям, — почав він. — Треба же щось робити. Мені вже тридцять.

Потім Джобс повернувся до своїх записів, де йшлося про плани створити комп’ютер для університетського ринку. Нова компанія не буде конкурентом Apple, він це обіцяв, і він хотів забрати з собою лиш декілька неключових фахівців. Джобс збирався скласти свої повноваження президента Apple, але сподівався, що вони зможуть і надалі співпрацювати. Можливо, запропонував він, Apple захоче купити права на розповсюдження виробів його нової компанії або ж надасть право використовувати програмне забезпечення Macintosh.

Майка Маркулу не тішила перспектива, що ще хтось покине Apple разом із Джобсом:

— Нащо тобі взагалі когось брати?

— Не переймайтеся, — почав його та решту директорів переконувати Джобс. — Ті люди значної ролі в Apple не грають, і вони в будь-якому випадку збиралися звільнятися.

На початку рада наче радо сприйняла ідею нової справи Джобса. Після невеликого обговорення найвищі чини Apple навіть запропонували викупити десятивідсоткову частку нової компанії та наполягали, щоби Джобс залишався у раді.

Того вечора Джобс і п’ятеро перебіжчиків зустрілися знову — за вечерею в його будинку. Він збирався прийняти інвестицію Apple, але інші його переконали, що це було би нерозважливо. Вони також зійшлися на тому, що буде краще, якщо вони разом й одразу всі звільняться, тоді до їхнього відходу буде менше питань.

Тож Джобс написав офіційного листа Скаллі, в якому перелічив імена п’ятьох осіб, які збиралися піти з компанії, поставив свій розмашистий підпис і наступного ранку поїхав ув Apple, щоби особисто вручити лист, перед ранковою нарадою о 7.30.

— Стіве, це аж ніяк не малозначущі люди для компанії, — заявив Скаллі.

— Але вони, так чи інакше, збиралися звільнятися, — відповів Джобс. — Вони збираються подати заяви про звільнення сьогодні о дев’ятій.

З погляду Джобса, все було чесно. Жоден із тієї п’ятірки не був керівником якогось відділення чи членом найвищого керівництва. Навпаки, вони всі почувалися пониженими після того, як компанію було перебудовано. Однак, на думку Скаллі, вони були важливими гравцями: Пейдж — заслужений працівник Apple, а Л’юїн був ключем до ринку вищої освіти. Крім того, вони багато знали про Big Мас, і, попри те, що проект поховали, все ж та інформація належала компанії. Однак Скаллі не впадав у крайнощі. Замість наполягати на своєму він запропонував Джобсу не покидати раду директорів. Джобс відповів, що подумає.

Однак, коли Скаллі розпочав нараду о 7.30 та розповів своїм найближчим помічникам про те, хто залишає компанію, здійнялася справжня буча. Більшість із них уважали, що Джобс не виконував своїх обов’язків як президент та показав нечувану неповагу до компанії.

— Про це його махлювання треба розповісти людям, щоби його перестали вважати месією, — як пригадує Скаллі, кричав Кемпбел.

Кемпбел цього не заперечує, хоча згодом він став захищати Джобса і підтримувати його на нарадах керівництва, але того ранку він був не в гуморі.

— Мене то страшенно розлютило, особливо те, що він хотів забрати Денла Л’юїна, — каже Кемпбел. — Денл налагодив стосунки з університетами. Він завжди нарікав на те, як важко зі Стівом працювати, і ось він ішов із ним.

Кемпбел був настільки лютий, що покинув ту зустріч, щоби подзвонити Л’юїну додому. Дружина того повідомила, що він приймає душ, — Кемпбел відказав, що почекає. За декілька хвилин дружина знову підійшла до телефону й сказала, що чоловік і далі в душі, — Кемпбел продовжував чекати. Коли Л’юїн врешті-решт підійшов до слухавки, Кемпбел його прямо запитав, чи то все правда. Л’юїн не став відхрещуватися і все підтвердив. Кемпбел, не сказавши більше і слова, поклав слухавку.

Після обурення своїх підопічних Скаллі опитав членів ради директорів. Вони також відчували, що Джобс їх обдурив, сказавши, що не забере нікого з важливих спеціалістів. Особливо обурювався Артур Рок. Попри те, що він підтримав Скаллі у суперечці на День пам’яті, йому потім удалося відновити довірливі стосунки з Джобсом. Тиждень тому він запросив Джобса з його дівчиною до Сан-Франциско, щоби він та його дружина могли з тією дівчиною познайомитися, і вони мило повечеряли вдома у Рока. Джобс тоді ані словом не обмовився про нову компанію, що він створював, тож, коли Рок про все довідався від Скаллі, він почувався зрадженим.

— Джобс прийшов на нараду й обдурив нас, — казав Рок. — Він сказав, що думає над створенням компанії, тоді як він її уже створив. Він нам сказав, що візьме кількох середнячків, тоді як перебіжчиками виявилися п’ятеро досвідчених спеціалістів.

Маркула також почувався ображеним, хоч, як завжди, не втрачав самовладання:

— Він улаштував усе так, що п’ятеро висококласних фахівців пішли з компанії разом із ним. Так не робиться. Це було не по-джентльменськи.

За вихідні дирекція та керівники середньої ланки переконали Скаллі, що Apple має оголосити війну її співзасновнику. Маркула зробив офіційну заяву, в якій звинувачував Джобса у діях, «що суперечили його заявам про незалучення у свою компанію будь-яких ключових осіб Apple». Він також лиховісно додав: «Ми розглядаємо варіанти адекватних кроків у відповідь». Wall Street Journal написав тоді, що Кемпбел був «приголомшений і шокований» поведінкою Джобса.

Після зустрічі зі Скаллі Джобс уважав, що все пройде гладко, тож зник із поля зору. Але, почитавши газетні статті на цю тему, відчув, що мусить зреагувати. Він зателефонував кільком улюбленим журналістам і запросив їх до себе додому, де збирався пояснити своє бачення справи. Потім зателефонував Енді Каннінґем, яка займалася роботою з громадськістю при Реґісі Мак-Кені.

— Я приїхала у його невмебльовану садибу у Вудсайді, — пригадує Каннінґем, — та застала його на кухні зі своїми п’ятьма колегами, а кілька репортерів крутилися біля дому.

Джобс їй розповів, що збирався незабаром провести повноцінну прес-конференцію, але вже зараз почав зливати деяку підривну інформацію про Apple. Енді Каннінґем була шокована.

— Стіве, облиш, це погано закінчиться, — сказала вона.

Джобс прислухався до поради і відмовився від тієї затії. Він вирішив дати журналістам лише копію заяви про звільнення та обмежитися кількома нейтральними коментарями.

Джобс збирався надіслати поштою свою заяву про складання своїх повноважень, але С’юзан Барнс переконала його, що то буде не надто ввічливо. Тож він під’їхав до будинку Маркули, де в той момент також був Ел Айзенстат. Чверть години тривала напружена розмова, а потім зайшла Барнс, яка чекала Стіва назовні, і забрала його, перш ніж він устиг сказати щось непоправне. Він лишив листа, написаного на Macintosh та роздрукованого на LaserWriter.

Коли працівник служби забезпечення зайшов до кабінету Джобса, щоби спакувати його речі, на підлозі лежало фото. На світлині Джобс і Скаллі мило бесідували, там також був підпис семимісячної давнини: «За грандіозні ідеї, надзвичайний досвід та неймовірну дружбу! Джон».

Скло у рамці було все у тріщинах: перед тим як піти, Джобс примусив це фото пролетітися кімнатою. Відтоді він більше ніколи зі Скаллі не розмовляв.

Коли про відставку Джобса було оголошено, акції Apple піднялися на цілий пункт, або майже на сім відсотків. «Акціонери Східного узбережжя завжди непокояться, коли компанією керують хлопці з Каліфорнії, — пояснював ситуацію редактор спеціалізованого видання. — Після того як Возняк і Джобс усунуті, акціонерам стало спокійніше».

Однак Нолан Бушнел, засновник Atari, який ще десяток років тому був наставником Джобса, сказав Time, що згодом компанія зрозуміє, як багато вона втратила з відходом Стівена Джобса. За словами Бушнела, було втрачене основне джерело натхнення компанії.

Після кількох безуспішних спроб досягти порозуміння з Джобсом Скаллі та дирекція Apple вирішили подати на нього в суд «за порушення зобов’язань щодо конфіденційності». У позовній заяві були вказані всі проступки, в яких його звинувачували:

На той час Джобс володів 6,5 мільйона акцій Apple, тобто одинадцятьма відсотками компанії, що вартувало більше 100 мільйонів доларів. Він почав продавати свої акції і за п’ять місяців позбавився їх усіх, залишивши тільки одну, що давало йому право відвідувати зустріч акціонерів (на той випадок, якби йому цього заманулося). Він був розлючений, і це вплинуло на його запал до творення, як би він те не називав, компанії-конкурента.

— Він дуже злився на Apple, — каже Джоана Гофман, яка скоро пішла працювати на нову компанію. — Націлюючись на освітній ринок, де Apple була доволі сильно представлена, Стів просто мстився. Він це робив через помсту.

Джобс, звісно, бачив усе по-іншому.

— Я ні на кого не в образі, — казав він NewsWeek.

Він знову запросив своїх улюблених журналістів до себе додому, і цього разу під боком не було ніякої Енді Каннінґем, яка би могла вмовити його притримати язика. Він відкидав звинувачення у тому, що нібито якось негідно переманив своїх п’ятьох колег з Apple.

— Всі ці люди мені дзвонили, — розповідав він гурту журналістів, які розмістилися хто де в його вітальні (все ще без меблів). — Усі вони збиралися йти з компанії. Apple вміє недооцінювати людей.

Джобс вирішив піти на співпрацю з NewsWeek, щоби подати свою версію подій, інтерв’ю, що він планував дати, мало бути викривальним.

— Мені найкраще вдається знаходити талановитих людей та разом із ними щось творити, — повідав він часописові, наголосивши, що довічно непокоїтиметься про Apple. — Я завше пам’ятатиму Apple, як будь-який чоловік пам’ятає своє перше кохання.

Але він також був не проти поборотися з менеджментом Apple, якби виникла така потреба.

— Якщо хтось публічно вас називає злодієм, ви мусите реагувати.

Погроза Apple засудити його була надмірністю. А також прикрістю. Це показувало, що Apple уже не була впевненою та революційною компанією.

— Важко навіть собі уявити, що компанія вартістю в два мільярди доларів та з чотирма тисячами трьомастами працівників не змогла б конкурувати з шістьма людьми у потертих джинсах.

Щоби якось протистояти Джобсовій атаці у пресі, Скаллі зателефонував Возняку та попросив його втрутитися.

— Стів уміє ображати і робити боляче, — казав Возняк того тижня Time.

Він розповів, що Джобс запрошував його приєднатися до нової фірми — це був би ще один потужний удар по тодішньому менеджменту Apple, — але той не хотів брати участь у таких іграх, тож не перетелефонував Джобсові. В інтерв’ю для San Francisco Chronicle Стівен Возняк також згадував, як Джобс заблокував роботу Frogdesign над Возняковим пультом керування на тій підставі, що це може конкурувати з продукцією Apple.

— Я очікую чогось великого й потужного і бажаю йому в цьому удачі, але у Джобсову непогрішимість я не дуже вірю, — сказав Возняк.

— Найбільше в житті Стіву пощастило, коли ми його звільнили, — розповідав пізніше Артур Рок.

Багато хто вірить у теорію, що саме той досвід зробив Джобса мудрішим і дорослішим. Але все далеко не так просто. У компанії, яку він заснував після його усунення з Apple, Джобс дав волю всім своїм талантам — як добрим, так і поганим. Він тепер був нічим не зв’язаний. І результатом цього стали кілька вражаючих провалів. Ото був справжній досвід. Його грандіозний успіх в Акті III стався не через усунення з Акту І, а завдяки його блискучим провалам в Акті II.

Першим талантом, що Джобс звільнив, стало його захоплення дизайном. Ім’я, яке він обрав для своєї нової компанії, було досить прямолінійне: Next (наступний). З метою зробити його більш упізнаваним він вирішив, що потрібна емблема світового рівня.

Тож Джобс зустрівся зі свого роду гуру корпоративних логотипів Полем Рендом. У свої сімдесят один графічний дизайнер, родом із Брукліна, створив багато яких із найвідоміших лого у світі бізнесу, зокрема емблеми Esquire, IBM, ABC, UPS та Westinghouse. У нього був контракт з IBM, і люди з компанії, з якими він безпосередньо контактував, дали зрозуміти, що створення лого для іншої комп’ютерної компанії буде вважатися конфліктом інтересів. Тож, довго не думаючи, Джобс набрав виконавчого директора IBM Джона Акерса. Того не було в місті, але Джобс виявився настільки впертим, що його врешті спрямували до віце-президента Поля Ріцо. Після двох днів Ріцо зробив висновок, що безглуздо протистояти Джобсу, і дав дозвіл Ренду виконати те замовлення.

Ренд прилетів у Пало-Альто, де вони гуляли і Джобс розповідав про свої ідеї. Комп’ютер має бути кубом, пояснював Джобс. Йому подобалася ця форма. Вона була проста й досконала. Тож Ренд вирішив, що логотип також має бути кубом, тільки повернутим під кутом 28 градусів. Коли Джобс запитав про кількість варіантів, які Ренд зробить, той заявив, що варіант буде лише один.

— Я розв’язую проблему, а ти мені платиш, — заявив він Джобсу.

— Ти можеш використати те, що я зроблю, або ні, але я не робитиму безліч варіантів, і заплатиш ти мені в будь-якому випадку.

Джобсу припав до душі такий підхід, тож він погодився на цю угоду, що було досить ризиковано. Компанія платила нечуваних 100 тисяч доларів, щоб отримати єдиний варіант зображення.

— Була якась чистота у таких стосунках, — казав Джобс. — Поль був чистий як митець, але й битий жук у втіленні бізнес-проектів. У нього була сувора зовнішність і досконало вироблений образ людини з норовом, проте всередині він був плюшевим ведмедиком.

Вираз «чистота митця» — то був вияв найвищої поваги Джобса до людини.

Ренд упорався за два тижні. Він знову прилетів й доставив результат Джобсу в його будиночок у Вудсайді. Спершу вони повечеряли, потім Ренд вручив Стіву елегантний і хрусткий буклет, де був описаний хід його думок. А на останньому розвороті Ренд помістив обраний ним логотип. «Дизайном, кольоровим оформленням і розміщенням це лого уособлює єдність протилежностей, — ішлося в буклеті. — Розвернута під кутом емблема у формі куба — це невимушеність іграшкового кубика, азарт гральної кості та поважність Кааби водночас». Слово NeXT містилося у верхній грані куба, рівномірно заповнюючи її кожною літерою. Кольором та формою особливо виділялася літера «е». Вона мала асоціюватися з позитивними поняттями, які починалися з тієї літери: еврика, енергія, еліта тощо, — закінчувався той перелік формулою Енштейна: е = mc².

Часом було важко спрогнозувати, як Джобс реагуватиме на презентацію. Він міг затаврувати її словами «херово» чи «блискуче», і ніхто ніколи не знав, який варіант із цих двох він обере. Та з легендарним дизайнером, таким як Ренд, шанси були високі, що Джобс сприйме все позитивно. Він витріщився на той останній розворот, потім глянув на Ренда і обійняв його. Вони не погоджувалися лиш щодо однієї дрібнички: Ренд використав у логотипі темний відтінок жовтого для літери «е», а Джобс хотів, щоби він змінив його на дещо світліший та більш традиційний жовтий колір. Ренд гримнув кулаком по столі й відчеканив:

— Я цим займаюся п’ятдесят років. Я знаю, що роблю.

І Джобс зголосився з ним.

Компанія мала тепер не лише новий логотип, але й нову назву. Не було вже більше Next. З’явилася NeXT. Багато хто може не зрозуміти, навіщо так перейматися логотипом чи платити за нього такі шалені гроші. Але для Джобса це означало, що NeXT починав гідно виходити у світ, незважаючи на те, що компанія ще нічого, по суті, не зробила. Колись Маркула його навчив, що велика компанія має втілювати свої цінності з першого враження, яке вона створює.

Як бонус Ренд погодився розробити для Джобса також візитну картку. Вона вийшла доволі яскравою, і загалом Джобсу все сподобалося, але вони ще довго та гаряче сперечалися щодо розміщення крапки після «Р» у підписі Steven P. Jobs. Ренд розмістив крапку далі від «P.», як би воно виглядало при звичайному типографському наборі. А Стів хотів, щоби крапка була посунута дещо ближче до літери — «P.», як це можливо було зробити при цифровому наборі.

— Це була неймовірно велика суперечка про щось надзвичайно дріб’язкове, — згадує С’юзан Кейр.

Цього разу тріумфував Джобс.

Щоби втілити NeXT-лого у вигляд комп’ютерів, Джобс потребував промислового дизайнера — майстра своєї справи, якому би він довіряв. Стів поговорив із кількома кандидатами, але жоден із них його не вразив настільки, як той дикий баварець, якого він колись узяв на Apple. Гартмут Еслінґер започаткував у Силіконовій Долині свою фірму — frogdesign, і, дякуючи Джобсу, мав доволі вигідний контракт з Apple. Переконати IBM дати дозвіл Полу Ренду виконати замовлення для NeXT було лиш маленьким дивом, створеним вірою Джобса у те, що реальність можна змінювати під себе. Та це було ніщо, порівняно з імовірністю, що йому вдасться переконати Apple дозволити Еслінґеру попрацювати для NeXT.

Та це не заважало Джобсу спробувати. На початку листопада 1985 року, якраз за п’ять місяців відтоді, як Apple подала на нього до суду, Джобс написав Айзенстату і попросив про дозвіл для Еслінгера працювати на NeXT. «Я розмовляв з Гартмутом Еслінґером цього тижня, й він порадив звернутися до вас з листом-поясненням, чому мені потрібно працювати з ним та frogdesign над новою продукцією NeXT», — було вказано в листі. Дивовижною була аргументація Джобса — виявляється, що саме з тим фахівцем йому потрібно працювати тому, що сам Джобс не знає, над чим працює зараз Apple, а Еслінґер знає. «NeXT не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple, так само це невідомо іншим дизайнерським фірмам, з якими ми могли би співпрацювати, отож у такому випадку існувала би ймовірність, що дизайни наших товарів могли б бути подібні. Тому в інтересах як Apple, так і NeXT покластися на професіоналізм Гартмута, який буде гарантією того, що наша продукція не виглядатиме подібно».

Айзенштат був приголомшений такою зухвалістю і відповів жорстко. «Я, так само як і Apple, уже раніше висловлював свою стурбованість, що ваше підприємство використовує конфіденційну ділову інформацію Apple, — йшлося у відповіді. — Ваш лист жодним чином не послаблює таку нашу стурбованість. Навпаки, наше занепокоєння зростає, адже у вашому листі сказано, що вам «не відомі теперішні чи майбутні напрямки дизайну продукції Apple», що не відповідає дійсності». Але що ще більше вразило його у такому запиті Джобса — це усвідомлення, що то був саме Джобс, хто роком раніше змусив frogdesign відмовитися від роботи над Возняковим дистанційним пультом управління.

Джобс розумів, що для того, щоби працювати з Еслінґером (а також через деякі інші причини), йому треба розібратися з судовим позовом Apple проти нього. На щастя, Скаллі також прагнув розв’язання тієї справи. У січні 1986-го вони досягли позасудової угоди, яка не передбачала жодних фінансових утрат для NeXT. За те, що Apple відкликала позов, NeXT погоджувався на низку обмежень: їхні комп’ютери будуть марковані як різновид ЕОМ, їх продаватимуть університетам напряму, вони не з’являться в продажу раніше березня 1987 року. Apple також наполягала, щоби NeXT не використовував операційну систему, сумісну з Apple, хоча доволі очевидно, що для Apple було би значно краще, якби вони наполягли якраз на протилежному.

Після тієї угоди Джобс продовжував спокушати Еслінґера, аж поки той нарешті не вирішив розірвати контракт з Apple. Це дозволило frogdesign наприкінці 1986 року вже працювати разом із NeXT. Еслінґер, так само, як і Пол Ренд, наполягав, щоби йому дали повну свободу.

— Часом у роботі зі Стівом доводиться використовувати батіг, — казав дизайнер.

Як і Ренд, Еслінґер був митцем, тож Джобс дав йому свободу, в якій завжди відмовляв простим смертним.

Джобс вимагав, щоби комп’ютер мав досконалу кубічну форму, кожна сторона якого мала би рівно один фут (приблизно ЗО сантиметрів) у довжину, а сходитися грані куба мали точно під кутом 90 градусів. Йому подобалися куби. У них була солідність, але водночас і щось від іграшки. NeXT-куб був прикладом тріумфу зовнішності над інженерною доцільністю. Мікросхеми, які зручно поміщалися у традиційний, схожий на коробку від піци корпус, тепер треба було переробляти й пересувати, щоби вони вміщалися у корпус кубічної форми.

Більше того, кубічну досконалість узагалі було надзвичайно важко виготовляти. Більшість деталей, що виготовляються литтям, мають закінчення країв дещо більші за 90 градусів, адже таким чином їх легше діставати з форм (це так само, як із випічкою — кекси, бабки, інші тістечка зазвичай не виготовляються у прямокутних формах). Однак Еслінґер наполягав, а Джобс з ентузіазмом погоджувався, що не повинно бути жодних «кривих кутів», які би руйнували чистоту й досконалість куба. Тож у спеціальній майстерні в Чикаго кожна сторона мала виготовлятися окремо, при цьому використовували форму для лиття, що обійшлася Джобсу в 650 тисяч доларів. Джобсове прагнення досконалості не знало меж. Коли він бачив на рамі тонесеньку смужечку, що лишилася від лиття у формі, — що будь-який інший виробник комп’ютерів сприйняв би за щось не варте уваги, — він летів до Чикаго і переконував ливарника-штампувальника все переробляти, та цього разу робити бездоганно.

— Не до кожного ливаря прилітає зірка, — сказав тоді один з інженерів.

Джобс також змусив ту компанію придбати піскоструменевий апарат за 150 тисяч доларів, який би знімав усе зайве, що могло з’явитися на стику форми й металу. Він також наполіг, що корпус має бути матово-чорним, тож усілякі ґанджі на ньому, якщо б такі виявилися, стали би ще очевиднішими.

Джобс ніколи не відступав від свого переконання, що невидимі деталі мають бути виготовлені не менш вдало, гарно й досконало, аніж фасад, — саме так, як його вчив батько, коли вони робили паркан. Цей принцип він довів до крайності у NeXT, де він був сам собі паном. Джобс хотів бути впевненим, що шурупи всередині машини мали дороге покриття. Він навіть наполягав, щоби матове чорне покриття наносилося також на внутрішню поверхню комп’ютерного корпуса, не зважаючи на те, що його міг бачити хіба що якийсь майстер.

Джо Носера (Esquire), будучи присутнім на одній із нарад, що відбувалися в NeXT, уловив неспокійний характер Джобса:

Що особливо вразило Носера у Джобсі — це «майже принципова відсутність такту». То було щось більше, аніж просто нездатність притримати свою думку, коли інші говорили щось не варте, як він уважав, уваги; то була свідома готовність чи навіть збочене прагнення ображати й принижувати людей, показувати свою інтелектуальну вищість. Наприклад, коли Денл Л’юїн приніс показати робочі графіки, Джобс закотив очі та відразу налетів зі словами:

— Ці графіки лайна варті!

Його настрій, як і в Apple, мінявся надзвичайно різко. На нараду якось зайшов хтось із фінансового відділу, і Джобс почав його неймовірно розхвалювати: «Дуже, дуже вдала угода», — а напередодні той контракт він порівнював із лайном.

Одним із перших десяти працівників NeXT був дизайнер інтер’єрів, який мав працювати над внутрішнім оздобленням штаб-квартири компанії в Пало-Альто. Попри те що Джобс винайняв нове приміщення, якому нічого не бракувало в естетичному плані, він його повністю розбомбив і перебудував. Звичайні стіни були замінені скляними, килимове покриття підлоги — світлим паркетом. Це все повторилося, коли NeXT переїхала у більше приміщення у Редвуд-Сіті у 1989 році. Хоча будівля була новісінька, Джобс наполіг, щоби ліфти перемістили, тоді вестибюль виглядав би помпезніше. В його центрі мали бути сходи, які наче здіймалися б у повітря, — на замовлення Джобса їх мав спроектувати відомий архітектор-модерніст Юй Мінпей. Підрядник заявив, що це збудувати неможливо. А Джобс наполягав, що можна, і сходи таки зробили. Згодом такі сходи стали обов’язковим атрибутом у ключових Джобсових крамницях Apple.

На самих початках NeXT Джобс та Денл Л’юїн багато часу проводили в дорозі: разом із кількома іншими колегами вони часто відвідували університети. Новий комп’ютер проектувався з урахуванням думки науковців та освітян. У Гарварді за обідом вони зустрілися з Мітчем Капором, директором компанії з виготовлення комп’ютерних програм Lotus. Коли останній почав намащувати маслом хліб, Джобс його запитав:

— Ви коли-небудь чули про холестерин?

— Давайте домовимося, — відповів Капор, — ви не зачіпаєте моїх смаків, а я не підніматиму тему вашого славнозвісного характеру.

Це було сказано у жартівливому тоні, але, як пізніше признався Капор, людські стосунки ніколи не були його сильною стороною.

Lotus погодився написати для NeXT програму для роботи з електронними таблицями. Джобс хотів разом із машиною продавати й корисні програми, тож інженер Майкл Гаулі розробив цифровий словник. Він дізнався, що його товариш, який працював у Oxford University Press, був залучений до творення електронного варіанту творів Шекспіра. Це означало, що у них, імовірно, була велика словникова база, й він хотів дістати до неї доступ та включити до пам’яті NeXT-комп’ютера.

— Отож я зателефонував Стіву, він погодився, що то класна ідея, і ми разом полетіли до Оксфорда.

Чудового весняного дня 1986 року вони завітали до видавництва, що розміщувалося у величезній будівлі в самому серці Оксфорда. Джобс хотів отримати права на оксфордське видання Шекспіра, за що готовий був заплатити 2 тисячі доларів плюс 74 центи з кожного проданого комп’ютера.

— Для вас це дуже жирно, — казав він. — Ви будете в авангарді. Подібне ще ніхто раніше не робив.

Вони досягли принципової угоди й пішли грати у кеглі й пити пиво у найближчому пабі, де ще лорд Байрон любив перехилити пінту. Коли комп’ютер вийшов на ринок, він також містив у собі словник, енциклопедію та «Оксфордський словник цитат», роблячи NeXT одним із піонерів у сфері електронних книг.

Також Джобс наполіг, щоб інженери, замість використання для NeXT нестандартних друкованих плат, працювали над звичайними, але робили це так, що одна така плата мала би функції кількох. Це було в будь-якому випадку дуже складне завдання, проте Джобс довів його майже до неможливого, постійно змінюючи думку щодо необхідних функцій. За рік роботи стало очевидним, що саме ця ділянка буде основною причиною затримки.

Він також наполягав на будівництві власного, повністю автоматизованого футуристичного заводу, такого ж, як він звів для Macintosh. Попередній досвід, вочевидь, нічого його не навчив. Цього разу Джобс припускався тих самих помилок, тільки в більших масштабах. Машини й роботи малювалися й перемальовувалися кожного разу, як він змінював думку щодо кольорів. Стіни, як у більшості музеїв та на заводі Macintosh, мали бути білими, крісла — зі шкіряною оббивкою за 20 тисяч доларів, і особливі сходи, зроблені на замовлення — так само, як і в штаб-квартирі NeXT. Він наполіг, щоби конвеєрна лінія обладнання, через яке проходили плати, було змонтоване таким чином, щоби деталі у процесі свого виготовлення рухалися справа наліво, тож процес виробництва можна було краще споглядати відвідувачам, для яких передбачався спеціальний оглядовий майданчик. Порожні плати заходили з одного кінця, а за двадцять хвилин, з іншого боку, виходили вже повністю готові. Все відбувалося за японським принципом Kanban, згідно з яким кожна машина виконує своє завдання лише тоді, коли наступна машина готова прийняти чергову деталь.

Джобс також не міняв своєї манери спілкування з підлеглими.

— Він і далі використовував свій шарм або ж публічне приниження інших, і в більшості випадків це було ефективно, — пригадує Трібл.

Але інколи це не спрацьовувало. Інженер Девід Полсен (перші десять місяців NeXT працював по дев’яносто годин на тиждень), після того як одного п’ятничного вечора Стів Джобс повідомив колективу, наскільки він незадоволений їхньою роботою, відразу ж звільнився. Коли журналіст Business Week запитав Джобса, чому він настільки жорстко обходився з працівниками, той відповів, що так вони працюють краще.

— Частина моїх обов’язків — бути еталоном якості. Деякі люди просто не звикли, що від них очікують досконалості.

Але при ньому також залишалися його дух і харизма. Було чимало поїздок, відвідування майстрів айкідо та усамітнення. Він і далі випромінював хуліганську браваду. Відразу після того, як Apple розірвав стосунки з рекламною фірмою Chiat/Day, саме тією, яка створила рекламу «1984», а потім відзначилася матеріалом на цілу шпальту «Ласкаво просимо, IBM. Серйозно» (таким чином Apple начебто вітала вихід першого персонального комп’ютера IBM. Хоч реклама та була написана у петарналістськи-зверхньому тоні, її користь для Apple сумнівна, і сприйнята вона була дуже неоднозначно. — Прим, пер.), Джобс викупив сторінку у Wall Street Journal для такої заяви: «Мої вітання Chiat/Day! Цілком серйозно. Я вам можу гарантувати, що життя є й після Apple».

Мабуть, найбільша схожість з Apple була в тому, що Джобс продовжував володіти здатністю викривляти реальність. Це було дуже показово на першій колективній забаві, що відбувалася наприкінці 1985-го у Пебл-Біч. Джобс проголосив, що перший комп’ютер має вийти вже за вісімнадцять місяців. Але і тоді було ясно, що виконати роботу до тієї дати неможливо, та він відкинув пропозицію одного інженера бути більш реалістичним та орієнтуватися на 1988 рік.

— Світ не стоїть на місці, якщо ми прислухаємося до цієї пропозиції, то упустимо свій шанс, а робота, над якою ми працювали, піде в унітаз, — заперечував Джобс.

Джоана Гофман, ветеран Macintosh і одна з тих, що могла протистояти Стіву, тоді сказала:

— Ефект викривлення реальності має мотиваційну цінність, із цим все гаразд. Проте коли таким чином визначається дата, від якої залежить уся розробка комп’ютера, тоді ми по вуха в лайні.

Джобс не погоджувався:

— Вважаю, ця дата-маяк мусить бути встановлена, і якщо ми не встигнемо, то гріш ціна нашій репутації.

Він тоді не розповів, хоч усі й так це підозрювали, що якщо вони не встигнуть, то можуть просто закінчитися гроші. Він доклав сім мільйонів власних грошей, але з такими витратами цього б вистачило не більше, ніж на вісімнадцять місяців. Після чого єдиною надією були б доходи від проданих комп’ютерів.

За три місяці, коли колектив перебував у Пебл-Біч на черговій забаві, Джобс почав із того, що «медовий місяць скінчився». На третій неформальній зустрічі колективу у вересні 1986-го час уже сплив, і виглядало, що компанія опинилася на фінансовому дні.

У кінці 1986 року Джобс розіслав пропозиції потенційним інвесторам із пропозицією 10 % компанії NeXT за ціною у 3 мільйони доларів. Таким чином, вартість усієї компанії оцінювалася у 30 мільйонів — суму, яку Джобс узяв ні звідки. На ту пору було витрачено трохи менше 7 мільйонів, але явних результатів, окрім хіба класного логотипу та шикарних офісів, не спостерігалося. Не було ані прибутків, ані комп’ютерів, вони навіть на обрії не проглядалися. Тож не дивно, що грошовиті капіталісти не звернули уваги на Джобсові пропозиції.

Але знайшовся один ковбой, що втратив чуття. Рос Перот, жвавий коротун із Техасу, був засновником Electronic Data Systems, яку він згодом продав General Motors за 2,4 мільярда доларів. Трапилося так, що в листопаді 1986-го він переглянув документальний фільм «Підприємці» (The Enterpreneurs), де, зокрема, було згадано про Джобса та NeXT. Джобс і його команда видалися техасцю надзвичайно близькими по духу — він міг легко закінчувати фрази, які починав Джобс чи його колеги. Такою дивовижною здібністю володів також Скаллі. Наступного дня Перот зателефонував Джобсу і запропонував:

— Якщо вам буде потрібен інвестор, дайте знати.

Джобсу він був справді потрібен, як повітря. Але Стівен був достатньо обережний, щоби цього не показувати. Перш ніж зателефонувати Пероту, він тиждень чекав. Потім мільярдер вислав своїх експертів, щоби вони оцінили NeXT, однак Джобс волів вести справи лише з Перотом напряму. Одним із найбільших розчарувань техасця, як він пізніше признався, було те, що він свого часу не купив Microsoft чи принаймні велику частку компанії. У 1979-му, тоді ще дуже молодий, Білл Ґейтс навідувався до нього в Даллас із відповідною пропозицією. Коли Перот телефонував Джобсу, вартість Microsoft уже сягнула одного мільярда доларів. Тоді Перот упустив можливість заробити купу грошей. Тепер він не хотів наступати на ті самі граблі.

Оферта, яку йому запропонував Джобс суттєво відрізнялася від умов, на яких він був готовий співпрацювати з іншими інвесторами. За 20 мільйонів доларів Перот отримав би 16 %-ву частку компанії. Джобс також зобов’язувався вкласти ще 5 мільйонів своїх коштів. Таким чином вартість компанії мала скласти 125 мільйонів доларів. Перот не особливо переймався грошима. Після зустрічі з Джобсом техасець повідомив, що він «у долі».

— Я обираю вершників, далі вони самі собі обирають коней та скачуть, як знають, — сказав він Джобсу. — Я на вас ставлю, а ви розбирайтеся, як прийти до фінішу першими.

Перот дав NeXT іще дещо — не менш цінне, аніж його 20 мільйонів. У компанії його поважали й цінували за влучне слово та почуття гумору, до того ж він був ще й доволі авторитетною особою в суспільстві загалом.

— Якщо говорити про цю компанію-початківця, то у NeXT частка ризику найменша, що я зустрічав у будь-якій подібній компанії за останні двадцять п’ять років років, — розповідав він New York Times.

— Ми залучили кількох спеціалістів, котрі глянули на машину, над якою працює зараз компанія, — вони були вражені. Стів та уся команда NeXT — такі закляті перфекціоністи, яких я ще не зустрічав.

Перот також крутився у високих соціальних і ділових колах, що також Джобсу було на руку. Якось техасець узяв Джобса на танцювальну вечірку у Сан-Франциско, що Ґордон і Ен Ґеті влаштували на честь іспанського короля Хуана Карлоса І. Коли король запитав Перота, з ким йому варто познайомитися, той негайно представив Джобса. Незабаром вони вже гаряче щось обговорювали, Джобс словами та жестами змальовував, яким буде нове покоління комп’ютерів. У кінці король щось нашкрябав на аркуші паперу і вручив його Джобсу.

— Ну що там? — спитав Перот.

— Та, продав йому комп’ютера, — відповів Джобс.

Ця та інша історія були включені у загальну міфологізовану оповідь, яку Перот зазвичай розповідав про Джобса.

На зустрічі з журналістами у Національному прес-клубі у Вашингтоні Перот сплів історію життя Джобса у байку про парубка…

Єдиною правдивою фразою було те, що Пол Джобс дійсно був схожий на персонажа картин Роквела. Ну, й, можливо, ще остання — про те, що Джобс змінив світ. Без сумніву, Перот у це вірив. Так само, як і Скаллі, який також у Джобсі бачив себе.

— Стів, як я, — розповідав Перот Девіду Ремніку з Washington Post. — Ми однаково дивакуваті. Брати по духу.

Білл Ґейтс не був братом по духу. Джобс переконав його виготовляти програми для Macintosh, що в підсумку виявилося надзвичайно вигідною справою для Microsoft. Ґейтс був єдиною особою, на яку Джобсів ефект викривлення реальності зовсім не діяв. Ось чому він відмовився від ідеї робити програмне забезпечення для NeXT. Ґейтс кілька разів приїжджав у Каліфорнію, де йому щось демонстрували, але нічим особливим його там не вразили.

— Macintosh був дійсно унікальною машиною, але чогось виняткового в новому комп’ютері Стіва я не бачу, — повідомив він часопису Fortune.

Частково проблема полягала у тому, що конкуруючі титани не могли відкинути особисту неприязнь. Коли влітку 1987 року Ґейтс уперше приїхав у штаб-квартиру NeXT у Пало-Альто, Джобс змусив його півгодини чекати у приймальні, в той час як сам просто гуляв коридорами чи мав звичайнісінькі робочі бесіди з колегами — через скляні стіни Ґейтсу добре було все видно.

— Коли я бував у NeXT мене пригощали Odwalla, найдорожчим морквяним соком. Я не знаю жодної іншої технічної контори, де б настільки тринькали грошима, — хитає головою Ґейтс і ледь помітно всміхається. Й додає: — І де би мені доводилося півгодини чекати на зустріч.

Підхід Джобса до справи, за словами Ґейтса, був дуже простий.

— Ми разом працювали над Macintosh, — казав він. — Як воно тобі було? Класно. Зараз ми знову працюватимемо разом, і результат буде ще кращим.

Але Ґейтс не панькався із Джобсом.

— Ця машина — сміття, — сказав Білл Ґейтс. — Над оптичним диском ще треба працювати, а довбана коробка — надто дорога. Все це туфта.

Так він вирішив першого разу, й подібними висновками завершувалися наступні його візити. Тож він не збирався перерозподіляти свої ресурси з інших проектів для розробки програм для NeXT. Гірше того, він усе це не одноразово заявляв також публічно, що зменшувало ймовірність, що інша компанія візьметься за це завдання.

— Щось для них робити? Та срав я на їхній комп’ютер, — заявив Ґейтс InfoWorld.

Коли вони знову зустрілися на якійсь конференції, Джобс почав ганити Ґейтса за його відмову робити програми для NeXT.

— Коли в тебе буде ринок, я, можливо, подумаю, — відповів Ґейтс.

Джобса це вивело з себе.

— Вони криком з’ясовували стосунки у присутності решти учасників, — пригадує Адель Ґолдберґ, інженер «Ксерокс PARC». Джобс наполягав, що NeXT — це нове покоління комп’ютерної техніки. Як і зазвичай, Ґейтс ставав усе спокійнішим, тоді як Джобс, навпаки, все більше розпалювався. Та врешті він махнув рукою і забрався звідти.

В основі їхнього особистого суперництва лежали фундаментальні філософські розбіжності. Джобс вірив у необхідність злиття процесів виготовлення зовнішньої, металево-пластмасової оболонки, та внутрішньої, програмної, складових комп’ютера, що привело його до творення машини, не сумісної з іншими комп’ютерами. Ґейтс же вірив (і отримував від цього прибутки) у світ, в якому різні компанії робили машини, сумісні між собою, що використовували стандартну операційну систему (Windows від Microsoft) й усі могли використовувати ті самі програмні додатки (наприклад, Word чи Excel).

— Його творіння має одну цікаву властивість, що зветься несумісністю, — розповідав Ґейтс Washington Post. — На тому комп’ютері не працює жодна з існуючих програм. Але це дуже гарний комп’ютер. Не думаю, що якби я проектував несумісний з іншими комп’ютер, то мені би це вдалося настільки класно.

На форумі у Кембриджі (Массачусетс) 1989 року Джобс і Ґейтс виступали один за одним, ділячись з аудиторією своїми протилежними поглядами на світ. Джобс розповідав про новаторські хвилі, які кожних кілька років з’являються у комп’ютерному світі. Так, за його словами, Macintosh запровадив революційний підхід із графічним робочим середовищем, а зараз NeXT збиралася зробити щось подібне із прив’язкою програмного забезпечення до конкретного типу комп’ютера та застосуванням оптичного диска. Всі більш-менш потужні розробники програм, стверджував Стів Джобс, уже усвідомили, що треба стати частиною цієї нової хвилі. Всі, окрім Microsoft. Коли взяв слово Ґейтс, то він підтвердив своє переконання, що намагання Джобса все контролювати — від виготовлення корпусу машини до програмної начинки — приречене на провал, так само, як Apple програло конкуренцію операційній системі виробництва Microsoft.

— Фізичне виготовлення комп’ютерів і розробка для них програм — це зовсім різні речі, — сказав Білл Ґейтс.

Коли ж його запитали про неперевершений вигляд машини, який отримують у результаті підходу Джобса (на сцені був розміщений прототип комп’ютера NeXT), Ґейтс презирливо усміхнувся й відповів:

— Якщо дуже хочете, щоби комп’ютер був чорний, я подарую вам банку фарби.

Джобс придумав геніальний прийом, у дусі дзюдзюцу, проти Ґейтса — такий, що міг назавжди змінити баланс сил у комп’ютерній промисловості. Це змусило його піти на дві поступки, що суперечили його принципам, — дозволити іншим компаніям-виробникам комп’ютерів використовувати програмне забезпечення NeXT та… злягтися з IBM. Відразу од самої лишень думки про подібне переміг прагматизм. Але душею він противився таким крокам, ось, імовірно, чому той альянс протривав недовго.

Почалося все з вечірки, дійсно незабутньої, з нагоди сімдесятиріччя видавця Washington Post Кетрін Ґрем, що проходила у Вашингтоні в червні 1987 року. Шістсот гостей, включно з Рональдом Рейґаном, прийшли на свято. Джобс прилетів із Каліфорнії, а президент IBM Джон Акерс — з Нью-Йорка. Вони тоді зустрілися вперше. Джобс використав можливість, щоби очорнити Microsoft та переконати IBM відмовитися від використання операційної системи Windows.

— Я не міг не сказати йому, що IBM ішов на величезний ризик, ставлячи всю свою програмну стратегію виключно на Microsoft, тим більше що я не вважав їхні програми дуже якісними, — пригадував Джобс ту розмову.

На радість Джобса, Акерс відповів:

— Як ви би хотіли нам допомогти?

За декілька тижнів Джобс з’явився у штаб-квартирі IBM в Армонку (штат Нью-Йорк) зі своїм інженером-програмістом Балом Тріблом. Вони запустили демонстраційну версію NeXT, що неабияк уразила інженерів із IBM. Особливо це стосувалося NeXTSTEP — операційної системи, розробленої за принципами об’єктно-орієнтованого програмування. Ендрю Гелер, директор відділення IBM, що займалося розробкою комп’ютерів, був настільки захоплений роботою програмістів NeXT та вражений від спілкування з Джобсом, що назвав свого новонародженого сина Стівом.

Через те, що Джобс постійно прискіпувався до якихось дрібниць, переговори затятися аж до 1988 року. Він покидав наради через непорозуміння щодо кольору чи дизайну, заспокоїти його вдавалося лише Тріблу та Л’юїну. Він не знав, що лякало його більше — IBM чи Microsoft. У квітні Перот вирішив виступити в ролі посередника й запросив до себе в Даллас представників обох компаній, де вони й дійшли згоди. IBM давала дозвіл на використання тогочасної версії NeXTSTEP на своїх комп’ютерах. IBM надіслало в Пало-Альто 125-сторінковий контракт. Джобс викинув його, навіть не читаючи.

— Не доганяють, — злетіло з його вуст, коли він покидав кабінет.

Він вимагав простішого контракту, на кількох сторінках, який за декілька тижнів він таки отримав.

Джобс також хотів тримати угоду в таємниці від Білла Ґейтса аж до тих пір, поки не вийде у світ NeXT-комп’ютер, що планувалося на жовтень. Але в IBM не хотіли чекати так довго. Білл Ґейтс шаленів, коли про все дізнався. Він усвідомлював, що такий розклад може призвести, як мінімум, до унезалежнення IBM від операційних систем виробництва Microsoft.

— NeXTSTEP ні з чим не сумісна! — гнівно метав він слова у директорів IBM.

Спершу видавалося, що Джобс дав життя найстрашнішому жахіттю Ґейтса. Інші виробники комп’ютерів, прив’язані до операційних систем Microsoft, передусім Compaq і Dell, звернулися до Джобса з проханням про дозвіл клонувати NeXT та використовувати NeXTSTEP. Були навіть вигідніші пропозиції, що передбачали заразом також вихід NeXT зі сфери виготовлення комп’ютерних машин, зосередившись лише на розробці програм.

То було занадто для Джобса. Він припинив будь-які переговори щодо копіювання NeXT-комп’ютерів іншими виробниками. Почав також вихолоджуватися його азарт співпраці з IBM. І це було взаємно. Коли особа, яка зі сторони IBM укладала угоду з NeXT, пішла на підвищення, Джобс приїхав до Армонка, щоби зустрітися із його наступником — Джимом Каннавіно. У розмові віч-на-віч Джобс вимагав більше грошей задля продовження співпраці та надання ліцензії для новіших версій NeXTSTEP. Каннавіно не брав жодних зобов’язань, а за якийсь час припинив відповідати на дзвінки Джобса. Угода вмерла. NeXT заробила трохи грошей, але так і не здобув шансу змінити світ.

Стівен Джобс удосконалив мистецтво представлення своїх творінь до рівня театральних вистав, а на світовій прем’єрі комп’ютера NeXT, що мала відбутися 12 жовтня 1988 року в симфонічній залі Сан-Франциско, він прагнув перевершити себе. Стів Джобс хотів убити наповал усіх, хто все ще сумнівався. Протягом тижнів, що передували тій події, він майже щодня їздив до Сан-Франциско, де надовго застрявав у вікторіанському будинку С’юзан Кейр, дизайнера графіки NeXT, яка також зробила оригінальні шрифти та піктограми для Macintosh. Вона допомагала готувати кожен слайд, тоді як Джобс без упину всім переймався — від слів до потрібного відтінку зеленого, який був би за тло.

— Мені подобається цей зелений колір, — гордо казав він, коли вони робили пробну демонстрацію перед кількома колегами.

— Класний зелений, класний зелений, — бурмотіли й вони собі, погоджуючись.

Жодна деталь не була упущена. Джобс пройшовся списком запрошених і навіть перевірив меню (мінеральна вода, круасани, сир, пагони квасолі). Він вибрав фірму, що професійно займалася відеопроекціями, й заплатив 60 тисяч за їхні послуги. Джобс також найняв постмодерністського театрального режисера Джорджа Коутса для постановки дійства. Коутс і Джобс вирішили, що сцена матиме строгий аскетичний вигляд. Відкриття досконалого чорного куба мало відбуватися на геть мінімалістично облаштованій сцені з чорним тлом, чорним обрусом на столі, чорним покривалом на комп’ютері та звичайною вазою із квітами. Оскільки ані сам комп’ютер, ані операційна система все ще не були готові, Джобсу лишалося хіба зробити симуляцію. Проте від такої затії він відмовився. Знаючи, що це буде як ходіння по канату без страховки, Джобс усе ж вирішив робити все «наживо».

На прем’єру прийшло більше трьох тисяч гостей, черга біля входу почала формуватися ще за дві години до початку. Гості не залишилися розчарованими, принаймні не сценічним дійством. Джобс був на сцені три години, і він знову довів, що є, за словами Ендрю Полака з New York Times, «Ендрю Лойдом Вебером комп’ютерної техніки, майстром спецефектів та генієм сцени». Вес Сміт із Chicago Tribune написав, що «та презентація для світу торгівлі й реклами — це те саме, що Другий Ватиканський Собор для Церкви».

Аудиторія почала аплодувати та схвально вигукувати вже з перших його слів:

— Радий знову повернутися.

Джобс почав з історії першого персонального комп’ютера і пообіцяв, що присутні зараз стануть свідками події, «яка трапляється лише раз чи двічі на десять років — той період, коли з’являється нова архітектура, що змінює обличчя комп’ютера». Комп’ютер NeXT став результатом трирічної роботи та консультацій з університетами.

— Ми усвідомили, що персональний комп’ютер потрібен і вищій школі, — заявив Джобс.

Як завжди, було багато гіпербол — дивовижний, найкраще, що можна собі уявити тощо. Джобс розхвалював навіть красу невидимих деталей. Обережно тримаючи на кінчиках пальців квадратну плату, що мала зайняти своє місце у кубічної форми комп’ютері, він із захопленням промовив:

— Сподіваюся, що ви зможете на це глянути згодом. Це найпрекрасніша друкована плата, яку я бачив за своє життя.

Потім він продемонстрував, як комп’ютер може відтворювати промови (люди почули слова Мартіна Лютера Кінґа та Джона Кеннеді) та як надсилати елекронні листи з аудіодолученнями. Далі він під’єднав мікрофон до комп’ютера, щоби записати власний голос:

— Привіт, це Стів шле звістку у досить-таки історичний день.

Потім Джобс попросив аудиторію «додати трохи оплесків» для того запису, що глядачі й зробили.

Стівен Джобс свято вірив, що інколи треба ризикувати й «ставити компанію» на якусь ідею чи технологію. Випускаючи у світ NeXT, він продемонстрував цей свій діловий принцип у дії, проте, як виявилося, ризик виявився не надто розумним — новий комп’ютер був обладнаний високоємним (але повільним) оптичним читаюче-пишучим диском (без дискети й відповідного пристрою для страховки).

— Два роки тому ми прийняли рішення, — сказав Джобс. — Ми натрапили на нову технологію і вирішили ризикнути заради неї компанією.

Далі він перейшов до компонента нового комп’ютера, з яким вони краще вгадали.

— Нам, по суті, вдалося зробити перші цифрові книги, — сказав він, згадуючи також, що комп’ютер містить оксфордське видання творів Шекспіра та деякі інші томи.

— У мистецтві та технології книгодрукування нічого не змінилося з часів Ґутенбенґа.

Часом здавалося, що він прекрасно знав усі свої недоліки — електронні книжки він використав, щоби дещо поглузувати з себе.

— Є одне слово, яким часто мене називають, — «меркурієць», — сказав Джобс і зробив паузу. Аудиторія засміялася, знаючи про що йдеться, особливо жваво реагували перші ряди, де сиділи працівники NeXT та його колишні колеги з Macintosh. Затим він знайшов те слово в електронному словнику й прочитав перше значення: — «Народжений під упливом Меркурія».

Джобс далі гортав сторінки електронного словника.

— Здається, третє значення — це саме те, що вони мають на увазі: «Характеризується непередбачуваністю зміни настрою».

Сміх у залі став гучнішим.

— Якщо подивимося ще далі, то з’ясуємо, що антонімом до цього слова буде «сатурнієць». Що ж це таке? Двічі клацаючи на це слово, ми знаходимо у словнику і його значення, ось воно: «Холоднокровний, урівноважений. Не схильний до дій чи змін. Похмурої та непривітної вдачі».

Легенька усмішка з’явилася в нього на обличчі, поки він чекав на наступну хвилю сміху.

— Ну, я не думаю, що після цього всього «меркурієць» такий уже й поганий.

Після того як оплески стихли, Джобс узявся за словник цитат, щоби ще витонченіше обіграти ефект викривлення реальності. Цитата, яку він вибрав, була із книжки Л’юїса Керрола «Аліса у Задзеркаллі»:

В залі почувся справжній регіт, особливо відзначалися перші ряди. Підтримка залу — сміх, оплески тощо — відволікали увагу та солодили гіркоту від поганих новин. Коли дійшла черга оголосити ціну комп’ютера, Джобс, як він завжди робив у таких випадках, почав перелічувати переваги та особливості машини, називав її вартою багатьох тисяч доларів і стимулював публіку спершу самій уявити, скільки ж такий потужний апарат має вартувати. А потім він оголосив ціну, яка, він сподівався, виглядатиме невисокою:

— Для вищих навчальних закладів комп’ютер обійдеться у шість із половиною тисячі доларів.

Почулися поодинокі оплески хіба що від «своїх». Група наукових консультантів наполягала на ціні між двома і трьома тисячами, і їм здавалося, що Джобс саме це їм й обіцяв. Тож багато з цієї когорти були неприємно вражені. І таке враження лише посилилося, коли вони дізналися, що принтер додатково коштуватиме дві тисячі доларів, а зовнішній накопичувальний носій інформації, який мати дуже бажано, зважаючи на повільну роботу оптичного диска, додавав би до загальної вартості ще дві з половиною тисячі.

Існувала ще одна причина для розчарувань, яку Джобс хотів завуалювати:

— На початку наступного року ми випустимо версію 0,9 операційної системи, яка призначена, головним чином, для програмістів та висококваліфікованих користувачів.

Де-не-де у залі почувся саркастичний сміх. Адже слова Джобса означали, що повноцінний випуск машини з програмним забезпеченням (так званою версією 1,0) аж ніяк не відбудеться на початку 1989 року. Він, по суті, й не повідомив, коли точно вона вийде. Джобс лишень припустив, що, можливо, це станеться у другому кварталі наступного року. В кінці 1985 року він, попри наполягання Джоани Гофман та інших колег, уперто відмовлявся перенести дату випуску, через його переконання мати машину готовою до початку 1987-го. Зараз було очевидно, що затримка буде більш ніж двохрічною.

Вечір закінчився на більш піднесеній ноті, в прямому значенні. Джобс запросив на сцену скрипаля з симфонічного оркестру Сан-Франциско, який в дуеті з комп’ютером NeXT зіграв Концерт Баха для скрипки ля-мінор. Люди шалено аплодували. Ціна та запізнення забулися в мить. Коли після закінчення виступу якийсь журналіст запитав Джобса про причини затримки основної версії комп’ютера, той відповів:

— Ніякої затримки. Комп’ютер на п’ять років випереджає свій час.

Для Джобса стало вже звичкою пропонувати «ексклюзивні» інтерв’ю для деяких видань в обмін на їхню обіцянку, що матеріал потрапить на обкладинку. Цього разу він пообіцяв трохи забагато «ексклюзивів», хоч, у підсумку, все обійшлося. Спершу він погодився зустрітися із Кеті Гафнер з Business Week й надати деяку ексклюзивну інформацію ще до виходу комп’ютера, але подібна домовленість у нього була і з News Week, а також із Fortune. Та він не врахував, що один з редакторів Fortune С’юзан Фракер була одружена з редактором NewsWeek Мейнардом Паркером. На нараді у Fortune, коли із захопленням йшло обговорення їхнього ексклюзивного матеріалу, Фракер згадала, як вона випадково дізналася, що такий само ексклюзив має й NewsWeek і що вихід того матеріалу відбудеться раніше, ніж у Fortune.

Тож у підсумку Джобс з’явився лише на двох обкладинках. NewsWeek використав заголовок Mr. Chips і надрукував його фото — як Джобс спирається на бездоганний NeXT-комп’ютер, який у статті називали «найдивовижнішою машиною останніх років». Business Week подав стильне фото Джобса — де той у чорному костюмі, з бездоганним виглядом ангела та жестом професора. Гафнер також чітко вказала на маніпуляції NeXT, що супроводжували її роботу над матеріалом. «NeXT дуже обережно, із цензорським підходом, ставилася до інтерв’ювання його співробітників і постачальників, — писала журналістка Business Week.

— Ця стратегія спрацювала, але дорого їм коштувала. Адже такі викрутаси лишень підкреслили характерні особливості Стіва Джобса — зацикленість на собі й напористість, що межує з нахабністю. А найвиразнішою рисою Джобса виявилось бажання все контролювати».

Коли минув ажіотаж, реакцією на NeXT була повна тиша, особливо з огляду на те, що купити його все ще не було змоги. Білл Джой, унікальний науковець з конкуруючої фірми Sun Microsystems, назвав Джобсове дітище «першим юпі-комп’ютером», що було не зовсім компліментом. Білл Ґейтс, як того й можна було очікувати, продовжував скептично висловлюватися про NeXT.

— Я щиро розчарований, — повідомив він Wall Street Journal. — Тоді, у 1981-му, коли Стів представив нам Macintosh, ми були по-справжньому вражені. Бо, якщо порівняти його з будь-яким іншим комп’ютером того часу, йому не було рівних.

Із NeXT все сталося інакше.

— Якщо глянути незашореним поглядом, то виявиться, що більшість властивостей цього комп’ютера мало чого варті.

Ґейтс також заявив, що Microsoft й надалі не збирається робити якісь програми для NeXT. Одразу ж після нашумілого представлення публіці NeXT, він написав іронічного листа своїм працівникам, який починався словами: «Реальність цілком і повністю зависла». Згадуючи той час, Ґейтс з усмішкою припускає, що то був його найкращий електронний лист.

Коли комп’ютер NeXT врешті-решт з’явився у продажу в середині 1989 року, очікувалося, що завод випускатиме десять тисяч одиниць на місяць. Але бездоганні заводські роботи, так гарно розфарбовані, лишалися майже без діла, a NeXT і далі лише втрачала кошти.