Стів Джобс

РОЗДІЛ СОРОК ДРУГИЙ ЗАПОВІТ Найкольоровіший рай винаходу

Його індивідуальність відображалася у продукції, яку Джобс створював. Якою була сутність філософії Apple, від оригінального Macintosh до iPad за покоління після того, такою ж була повноцінна інтеграція технічного і програмного забезпечення. Таким був і Стів Джобс: його пристрасть, перфекціонізм, демони, бажання, мистецтво, витівки й одержимість до контролю були тісно пов’язані з його підходом до бізнесу та продукції, яка була створена завдяки цьому.

Уніфікована теорія, яка об’єднує Джобсові індивідуальність та продукцію, починається з його найголовнішої риси — напруженості. Його мовчання могло бути таким же пекучим, як і його пишномовність, він навчився витріщатися на людей, не моргаючи. Деколи його напруженість була по-дивному чарівною, скажімо тоді, коли він пояснював глибину музики Боба Ділана чи коли говорив про продукт, який на той час був найкращим, що коли-небудь створила компанія Apple. Деколи його напруженість могла лякати, як, приміром, тоді, коли він лаяв Microsoft чи Google, які обдирали Apple.

Така напруженість призвела до дуального сприйняття світу. Колеги сприймали Джобса як героя/членоголовця. Він був або тим, або іншим і нерідко того ж самого дня. Те ж стосувалося продукції, ідей і часто навіть їжі: інколи все це могло бути «найкращою річчю», а інколи — неїстівним лайном і фігнею. У результаті будь-який можливий недолік міг спричинити бурю гніву. Недополірований шматок металу, крива головка гвинтика, не той відтінок блакитного кольору на упаковці, інтуїтивність при користуванні навігацією — спочатку про все він говорив, що це «повна дурня», аж до того моменту, коли проголошував їх «абсолютно чудовими».

Він уважав себе митцем, і він був ним, а крім того, мав ще й мистецький темперамент.

Джобсова гонитва за досконалістю змусила Apple мати повний контроль над кожним продуктом, який виробляла компанія. Він буквально фізично відчував алергію, коли чудове програмне забезпечення Apple працювало на жахливому залізяччі інших компаній. Йому також огидні були думки про те, що несанкціоновані програми (apps) та інше змістове наповнення забруднює ідеальність пристроїв Apple. Властивість об’єднати технічне і програмне забезпечення зі змістовим наповненням в єдину систему привела до простоти. Астроном Йоганес Кеплер оголосив, що «природа любить простоту і злагоду». Таким був і Стів Джобс.

Цей інстинкт до інтегрованих систем помістив його на один бік фундаментального поділу в цифровому світі: відкритий проти закритого. Гакерська культура з «Домашнього комп’ютерного клубу» сприяла відкритому підходу, де було мало централізованого контролю і всі могли модифікувати технічне та програмне забезпечення, ділитися кодами, писати згідно з відкритими стандартами, уникати пропрієтарних систем, мати зміст і програми (apps), які були сумісними з різноманітними пристроями та операційними системами. Молодий Возняк був у тому таборі: Apple II, який він розробив, легко відкривався і мав багато отворів, в які можна було підключати інші прилади. З Macintosh Джобс став батьком для іншого табору. Macintosh стане пристроєм із технічним і програмним забезпеченням, яке тісно пов’язане одне з одним і не передбачає модифікування. Гакерська культура піде на пожертву заради створення суцільних простих вражень споживачів продукції.

Це змусило Джобса оголосити про те, що операційні системи Macintosh не будуть дійсними для технічного забезпечення інших компаній. Після того як частка ринку Apple звузилася до менш як 5 %, підхід, утілений компанією Microsoft, був проголошений переможцем у сфері персональних комп’ютерів.

Утім, у довгостроковій перспективі існували й деякі переваги моделі Джобса. Навіть із маленькою часткою на ринку Apple могла отримувати великий прибуток, тоді як інші виробники наповнювали ринок товаром. Скажімо, у 2010 році Apple мала лише 7 % прибутку на ринку персональних комп’ютерів, але вона отримала 35 % операційного прибутку.

Суттєвішим є те, що в ранніх 2000-х роках наполегливість Джобса щодо цілковитої інтегрованості надала Apple перевагу при виробленні цифрової стратегії, і це дозволило підключати портативні пристрої до стаціонарних комп’ютерів. Скажімо, iPod був частиною закритої і повністю інтегрованої системи. Щоби користуватися ним, треба було послуговуватися програмним забезпеченням iTunes від Apple і завантажувати наповнення крамниці iTunes. У результаті iPod, як і iPhone та iPad, котрих випустили пізніше, став елегантним сяючим пристроєм, на відміну від заплутаної продукції конкурентів, яка не провокувала у клієнтів цілковитих вражень.

Стратегія спрацювала. У травні 2000 року ринкова цінність Apple склала 1/20 від тієї, що була у Microsoft. У травні 2000 року Apple випередила Microsoft, як найвартісніша світова технологічна компанія, і до вересня 2011 року компанія коштувала на 70 % більше, ніж Microsoft. У першому кварталі 2011 року ринок персональних комп’ютерів Windows зменшився на 1 %, а ринок Macintosh виріс на 28 %.

Тоді знову почалася битва у світі мобільних пристроїв. Google використав кілька підходів і зробив операційну систему доступною для кожного виробника цифрових планшетів чи мобільних телефонів. До 2011 року їхня частка на мобільному ринку була такою ж, як у Apple. Недолік відкритості Android полягав у тому, що існувала фрагментація. Різноманітні виробники цифрових планшетів переробляли операційну систему Android у десятки варіацій, і це утруднювало роботу програм (apps). Утім, в обох підходах були переваги. Дехто хотів користуватися відкритими системами і мати більше вибору щодо технічного забезпечення, іншим явно подобалася цілковита інтеграція Apple і контроль, який призводив до продукції з простішим інтерфейсом, довшим служінням батарейки, сприятливістю для споживачів та простішим використанням змістового наповнення.

Недоліком підходу Джобса було те, що його бажання захопити клієнта призвело до протистоянь користувачів щодо розширень прав і можливостей. Серед найвдумливіших прихильників відкритого середовища — Джонатан Зітрейн із Гарварда. Він почав свою книгу «Майбутнє Інтернету, і як його зупинити» Джобсовим представленням iPhone. У книзі автор застерігає від наслідків заміни персональних комп’ютерів «стерильною технікою, прив’язаної до контролюючої мережі». Ще палкішим був доктор Корі Доктроу, який написав маніфест «Чому я не купуватиму iPad» для видання Boing Boing. «Дуже багато роздумів і розуму вкладено в дизайн. Але також відчувається презирство від власника, — пише він. — Купівля iPad для ваших дітей — це зовсім не демонстрація того, що світ ваш і ви можете його перескладати і розкрутити. Таким чином ви наче кажете своїм нащадкам, що навіть для заміни батарейок ви маєте викликати професіоналів».

Для Джобса віра в інтегрований підхід було справою правильною.

— Ми робимо ці речі не тому, що божеволіємо від контролю, — пояснював він. — Ми робимо це, бо хочемо випускати чудову продукцію, бо турбуємося про споживачів і тому що любимо відповідати за всі їхні враження, а не за те лайно, яке виробляють інші.

Він також вірив, що робить людям послугу.

— Вони заняті тим, що вдається їм робити найкраще, і тому хочуть, щоби ми робили те, що нам удається найкраще. Їхні життя насичені, вони заняті іншими справами і не мають часу думати про те, як інтегровувати комп’ютери та інші пристрої.

Цей підхід інколи йшов усупереч короткотерміновим бізнес-інтересам Apple. Але у світі, наповненому мотлохом, повідомленнями про помилки і набридливими інтерфейсами, це призводило до привабливої продукції, від якої клієнти отримували яскраві враження. Користування продукцією Apple могло бути таким же гордовитим, як гуляння в одному з парків дзен у Кіото, що так любив Джобс. Інколи приємно опинитися в руках того, хто божеволіє від контролю.

Напруженість Джобса також була очевидною у його властивості фокусуватися. Він ставив пріоритети і концентрувався на них, відфільтровуючи відволікання. Якщо його щось захоплювало — інтерфейс оригінального Macintosh, дизайн iPod чи iPhone, залучення музичних компаній до крамниці iTunes, він був невтомний. Але якщо Джобс не хотів на щось звертати увагу — на набридливу юридичну роботу, бізнес-справи, діагноз раку, проблеми у родині, — він це цілком ігнорував. Саме той фокус дозволяв йому казати «ні». Він повернув Apple до життя тим, що врізав усе, крім кількох головних продуктів. Він зробив пристрої простішими для використання тим, що зменшив кількість кнопок, програмне забезпечення — зменшенням можливостей, і інтерфейс — зменшенням вибору.

Він приписував свою властивість фокусуватися і любов до простоти практикам дзен. Це відточило його інтуїцію, показало йому, як фільтрувати те, що було непотрібним чи нецікавим, і виховало в ньому чуття естетики, заснованої на мінімалізмі.

На жаль, його дзен-практики так і не зробили його по-дзенськи спокійним і не надали внутрішнього спокою, що також стало частиною його спадщини. Він часто був напруженим, як натягнута струна, і не мав наміру це приховувати. Більшість людей мають реостат між розумом і словами, котрий модулює жорсткі сентименти та колючі імпульси. Але не Джобс. Він був брутально чесним.

— Моя робота полягає в тому, щоби казати, коли щось хріново, а не лестити про це, — говорив він.

Це робило його харизматичним і надихаючим, а також, якщо користуватися технічним терміном, подеколи рідкісним козлом.

— Я завжди хотів поставити Стіву лише одне запитання: «Чому ти буваєш інколи таким злим?» — якось сказав мені Енді Герцфельд.

Навіть члени його родини часом дивувалися тому, що в Джобса не було фільтра, який не дає людям висловлювати їхні божевільні думки чи відкидає їх. Джобс стверджував, що такою була його природа.

— Я такий і не можу бути тим, ким я не є, — відповів він мені, коли я поставив йому те запитання.

Але я гадаю, що він міг контролювати себе, якби хотів. Він ображав людей не тому, що в нього не вистачало емоційного розуміння це побачити. Навпаки, він міг оцінити людину, зрозуміти її внутрішній світ і побачити, як пристосуватися до нього, лестити тій людині або ж образити її.

Протилежний бік його натури не був обов’язковим. Це перешкоджало йому більше, ніж допомагало. Та деколи це грало свою роль. Увічливі та догідливі лідери, котрі хочуть уникнути пересудів про інших, зазвичай не так ефективно просувають зміни. Десятки колег, котрих Джобс образив, згодом усвідомили, що цим він змусив їх робити такі речі, про які вони навіть не мріяли. І він заснував корпорацію, наповнену гравцями А.

Сага про Стіва Джобса — це міф про створення Силіконової Долини, який писався довго: компанія, запущена у батьковому гаражі, розрослася до світових меж. Він не вигадав багато речей одразу, але він був майстром складання ідей, мистецтва і технології так, що з них утворювалося майбутнє. Він змайстрував Macintoish після того, як зрозумів силу графічного інтерфейсу так, як це не могла зрозуміти «Ксерокс», і він винайшов iPod після того, як зрозумів радість від того, що ти маєш тисячу пісень у своїй кишені, і зробив це так, як не втілила Sony, у якої було все обладнання і передісторія, щоби це зробити. Деякі лідери втілюють новації тим, що намагаються бути хорошими на загал. Інші силкуються укладати хороші угоди. Джобс намагався робити і те і інше, причому безжально. В результаті за понад 30 років він запустив серію продукції, яка трансформувалася в цілу індустрію:

• Apple II, який мав мікросхему Возняка і перетворився на перший персональний комп’ютер не лише для аматорів.

• Macintosh, який почав комп’ютерну революцію і популяризував графічний інтерфейс.

• «Історія іграшок» та інші блокбастери Pixar, які відкрили диво цифрової анімації.

• Крамниці Apple, які переглянули роль крамниці у визначенні торгової марки.

• iPod, який змінив те, як ми слухаємо музику.

• Крамниця iTunes, яка врятувала музичну індустрію.

• iPhone, який перетворив мобільні телефони на пристрої для музики, фотографії, відео, електронної пошти та Інтернету.

• Крамниця програм (App Store), яка породила нову індустрію створення змістового наповнення.

• iPad, який запустив комп’ютеризацію планшетів і запропонував платформу для цифрових газет, часописів, книг і відео.

• iCloud, який посунув застосування комп’ютера з його центральної ролі в керуванні змістовим наповненням і змусив інші пристрої синхронізуватися з ним.

• Сама Apple, яку Джобс уважав найкращим винаходом — місцем, де уява плекалася, застосовувалася і втілювалася так творчо, що компанія стала найвартіснішою на планеті.

Чи був Джобс розумним? Ні, не винятково. Натомість він був генієм. Його творчі скачки були інстинктивними, неочікуваними і подеколи чарівними. Він, звичайно ж, був прикладом того, кого математик Марк Кац називав магом-генієм; хтось, чиї ідеї виникли ні з чого і підживлювалися інтуїцією більше, ніж ментальною силою. Як слідопит, він міг убирати інформацію, вдихати вітер і відчувати, що попереду.

Так Стів Джобс став найкращим керівником нашої ери, той, кого обов’язково пам’ятатимуть і через століття. Історія піднесе його на місце поруч із Едісоном і Фордом. Більше, ніж будь-хто з його сучасників, він виробляв продукцію, яка була досить новітньою і поєднувала поезію з процесорами. З жорсткістю, яка могла робити працю з ним нестабільною і натхненною в той самий час, він збудував світову найбільш творчу компанію. І в її ДНК він зміг уживити відчуття дизайну, перфекціонізм і фантазію, що це все можливе навіть за десятки років після цього; компанію, яка прагне ідеалу на межі мистецтва та технологій.

За біографами має залишатися останнє слово. Але це біографія Стіва Джобса. Хоч він і не нав’язував свого легендарного бажання контролювати цей проект, підозрюю, що не передам правильних почуттів за нього (оскільки він захищав себе у кожній ситуації), якщо не запрошу його на сцену історії для останніх слів.

Під час наших численних розмов Стівен Джобс багато разів говорив про свій заповіт. Ось його думки його ж словами:

Одного сонячного вечора, коли Джобс почувався зле, він сидів у саду за своїм будинком і думав про смерть. Стів розповідав про те, що він бачив у Індії майже сорок років тому, про своє захоплення буддизмом, ділився думками про реінкарнацію і говорив про свої духовні практики.

— Я вірю в Бога десь п’ятдесят на п’ятдесят, — сказав він. — Більшу частину свого життя я відчував, що у нашому існуванні є щось більш значуще, ніж те, що ми бачимо.

Стів визнав, що, стикнувшись зі смертю, він, можливо, переоцінив імовірність існування життя після смерті.

— Мені хотілося б думати, що щось виживає після смерті, — сказав він. — Важко усвідомити, що ти набуваєш увесь цей досвід і, може, трішки мудрості, а все це просто зникає. Тож я хотів би думати, що щось таки виживає і, можливо, свідомість не гине.

Він дуже довго мовчав.

— Та, з іншого боку, може, це просто вимикач. Клац!. І тебе нема.

Він зробив паузу.

— Може, тому я ніколи не любив установлювати перемикачі на прилади Apple, — посміхнувся він.