Стів Джобс

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ ПРИНЦИПИ ДИЗАЙНУ Студія Джобса та Айв

Коли Джобс зібрав своїх топ-менеджерів, щоби виголосити їм свою запальну промову відразу після того, як став іСЕО у вересні 1997 року, серед них був присутній чутливий і пристрасний тридцятирічний британець, котрий очолював дизайнерський колектив компанії. Джонатан Айв, якого всі знали як Джоні, планував покинути роботу. Кісткою в горлі йому стояла зосередженість компанії на збільшенні прибутків, а не на дизайні продукції. Джобсова промова змусила його переглянути своє рішення.

— Я дуже чітко пам’ятаю, як Стів оголосив, що наша мета — не лише заробляти гроші, але й випускати прекрасні витвори, — пригадував Айв. — Рішення, які ухвалюються на основі такої філософії, фундаментально відрізняються від тих, які ми ухвалювали в Apple до цього.

Скоро між Айвом та Джобсом виникне тісний зв’язок, завдяки якому з’явиться найвеличніша співпраця у сфері промислового дизайну їхньої доби.

Айв виростав у Чінґфорді — містечку на північний схід від Лондона. Його батько був срібних справ майстром і викладав у місцевому університеті.

— Тато неймовірно вправний майстер, — пригадував Айв. — Його різдвяним дарунком для мене було те, що він присвячував мені один день у своїй університетській майстерні протягом різдвяних канікул, коли там більше нікого не було, і допомагав мені змайструвати будь-що, вигадане мною.

Єдина умова полягала в тому, що Джоні мав намалювати від руки річ, яку вони запланували зробити.

— Я завжди розумів красу речей, зроблених руками. Я почав усвідомлювати, що найважливішим є та турбота, яка вкладалася в них. І що мені насправді дуже не подобається — це коли я бачу якусь байдужість у витворі.

Айв поступив до Політехнічного університету Ньюкасла й проводив вільний час і літні канікули, працюючи консультантом з дизайну. Одним із його винаходів була ручка, що мала кульку на кінці — з нею було приємно бавитися. Це створювало грайливий емоційний зв’язок власника з тією ручкою. Його дипломною роботою став мікрофон із навушником — із білосніжного пластику, — щоби спілкуватися з дітьми, які мали порушення слуху. Квартира хлопця була заповнена пінопластовими моделями, які він зробив, щоби потім легше було вдосконалювати їхній дизайн. Він також сконструював банкомат і вигнутий телефон — і обидва ці винаходи завоювали нагороди в Королівському мистецькому товаристві. На відміну від деяких дизайнерів, Айв не лише робив прекрасні ескізи, а також зосереджував свою увагу на тому, як його витвори працюватимуть із технічної точки зору і як діятимуть їх внутрішні компоненти. Прозріння прийшло до нього в університеті, коли хлопцеві випала нагода проектувати на Macintosh.

— Я відкрив для себе Macintosh і відчув, що в мене був якийсь зв’язок із людьми, які випускали цей продукт, — пригадував він. — Я відразу зрозумів, чим була ця компанія, чи то пак чим вона мала би бути.

Після закінчення університету Айв допомагав створити дизайнерську фірму в Лондоні, Tangerine, — вона отримала контракт з Apple як їхній консультант по дизайну. У 1992-му він переїхав до Купертіно, щоби працювати у відділі дизайну Apple. Джоні очолив цей відділ у 1996 році, за рік до повернення Джобса, але був не вдоволений роботою. Амеліо не особливо цікавився дизайном.

— Я не відчував, що в продукт вкладається достатньо турботи, оскільки ми намагалися максимально збільшити прибутки, — сказав Айв. — Усе, що вони хотіли від нас, дизайнерів, — аби ми створили модель того, як щось має виглядати зовні, а тоді інженери мали зробити продукт якомога дешевшим. Я вже планував піти з цієї роботи.

Коли Джобс очолив компанію і виголосив свою запальну промову, Айв вирішив, що слід зачекати й поспостерігати за тим, як розвиватимуться події далі. Але Джобс спершу шукав дизайнера світового класу поза компанією. Він говорив із Річардом Сеппером, який розробив ThinkPad для IBM, Джорджетто Джуджаро, який був дизайнером «Феррарі 250» і «Мазераті Гіблі». Але згодом Стів улаштував собі екскурсію по дизайнерській студії Apple і заприязнився із привітним, енергійним і дуже щирим Айвом.

— Ми обговорювали підходи до форм і матеріалів, — пригадував Айв. — Ми були на тій самій хвилі. Раптом я зрозумів, чому любив цю компанію.

Айв підпорядковувався, принаймні спершу, — Джону Рубінштайну, якого Джобс привів у компанію, щоби той очолив відділ розробки комплектуючих, — але згодом вибудував безпосередні й на диво міцні стосунки зі Стівом. Вони регулярно ходили разом обідати, і Джобс наприкінці кожного робочого дня забігав до дизайнерської студії Айва, щоби перекинутися слівцем із ним.

— У Джоні був особливий статус, — розповіла Лорін Пауел. — Він приходив до нас у гості, і наші родини зблизилися. Стів ніколи не образить його навмисне. Більшість людей у житті Стіва можна замінити. Але не Джоні.

Джобс описав мені свою повагу до Айва:

Як і більшості дизайнерів, Айву подобалося аналізувати філософію та крок за кроком утілювати її в конкретний дизайн. Для Джобса цей процес був радше інтуїтивним. Він показував на моделі й ескізи, які йому припали до душі, і викидав ті, що йому не подобалися. Айв таким чином збирав підказки й розробляв концепти, які Джобс благословляв.

Айв був фанатом німецького промислового дизайнера Дітера Рамса, який працював у фірмі Braun, що випускала електроніку. Рамс проповідував євангеліє «Менше, але краще» — Weniger aber besser — і, як і Джобс та Айв, працював над кожним новим проектом так, щоб якомога більше його спростити. З того часу як у першому буклеті Apple з’явилася фраза «Простота — це остаточна витонченість», метою Джобса стала така простота, що приходить від переборювання складнощів, а не від уникання їх.

— Щоби зробити щось просте, справді зрозуміти виклики, які заховані в проекті, і відшукати елегантні рішення, — сказав він, — потрібно багато й важко працювати.

В Айвові Джобс знайшов споріднену душу, яка також прагнула справжньої, а не лише поверхневої простоти. Сидячи у своїй дизайнерській студії, Айв описав свою філософію:

Це був фундаментальний принцип, у який вірили Джобс та Айв. Дизайн — це не лише зовнішній, поверхневий вигляд продукту. Він має відображати суть цього продукту.

— Більшість людей уживає слово «дизайн» на означення зовнішнього вигляду, — сказав Джобс часопису Fortune невдовзі після того, як знову перейняв кермо влади в Apple. — Але як на мене, то це найневдаліше витлумачення значення цього слова. Дизайн — це сутнісна душа будь-якого створеного людиною продукту, яка зрештою виражає себе в послідовних зовнішніх шарах.

У результаті процес розробки дизайну продукту в Apple був нерозривно пов’язаний із тим, як цю річ мали проектувати й виготовляти. Айв описував один із Power Мас компанії Apple:

— Ми хотіли позбавитися усього, шо не було абсолютно необхідним. Для цього потрібна була повна взаємодія між дизайнерами, розробниками продукту, інженерами та виробничим колективом. Ми постійно поверталися до початку, знову й знову. Чи потрібна нам ця частина? Чи можливо, щоби річ виконувала функції чотирьох інших частин?

Важливість зв’язку між дизайном продукту, його сутністю і тим, як він був виготовленим, Джобс і Айв продемонстрували, коли подорожували Францією і зайшли до магазину, де торгували кухонним приладдям. Айв узяв у руки ножа, який йому дуже сподобався, але відразу розчаровано поклав на місце. Джобс зробив те саме.

— Ми обоє помітили крихітний шматочок клею між ручкою та лезом, — пригадував Айв.

Вони обидва зауважили те, як хороший дизайн ножа був зіпсований тим, як його виготовили.

— Нам неприємно думати, що наші ножі зліпили докупи клеєм, — сказав Айв. — Ми зі Стівом переймаємося такими дрібницями, які руйнують чистоту та применшують сутність чогось такого, як те начиння, і ми поділяємо думку про те, як слід створювати продукти, які би виглядали чистими й безшовними.

У більшості компаній система виготовлення продукту, як правило, визначає дизайн. Інженери формулюють свої уточнення та вимоги, і тоді дизайнери приходять із футлярами й ракушками, котрі вміщатимуть начинку, яку виготовлять перші. На думку Джобса, процес мав рухатися в зворотному напрямку. На початку роботи компанії Apple Джобс узгодив дизайн системного блоку оригінального Macintosh, а інженери мали підігнати свої плати та компоненти під нього.

Після того як його випхали з Apple, процес знову повернувся до залежності дизайну від інженерії.

— До того як Стів повернувся в компанію, інженери казали: «Ось нутрощі» — процесор, жорсткий диск, — і тоді ці компоненти відправлялися дизайнерам, щоби вони загорнули їх у коробочку, — розповідав головний маркетолог Apple Філ Шиллер. — Якщо робити це в такий спосіб, то в результаті виходять жахливі продукти.

Але коли Джобс повернувся й заприязнився з Айвом, то визначальна роль знову почала тяжіти в бік дизайнерів.

— Стів продовжував переконувати нас, що хороший дизайн — це невід’ємна риса, яка зробить нас великими, — сказав Шиллер. — Дизайн знову став визначати виробництво продукту, а не навпаки.

Час від часу це могло мати неприємні наслідки — як тоді, коли Джобс та Айв наполягали, що потрібно використовувати цільний шматок матового алюмінію для країв iPhone 4, навіть коли інженери хвилювалися, що це погано впливатиме на антену. Але особлива виразність дизайну продукції Apple — iMac, iPod, iPhone, та iPad — відокремить компанію серед інших і сприятиме її тріумфам протягом років після повернення Джобса.

Студія дизайну, де царює Джоні Айв, розташована на першому поверсі другого корпусу на Нескінченній вулиці (англ. Infinite Loop — вулиця, яка оточує шість корпусів головного управління Apple. — Прим. пер.). Вона захищена тонованими вікнами та важкими плакованими, зачиненими дверима. Всередині міститься скляна кабіна — приймальня, куди мають доступ два помічники-охоронці. Навіть високопосадові працівники компанії не мають доступу туди без особливого дозволу. Більшість моїх інтерв’ю з Джоні Айвом для цієї книжки проводилися в інших місцях, але якось у 2010 році він поклопотався про те, щоби я мав змогу провести один день, оглянувши студію й послухавши розповіді про те, як Айв із Джобсом співпрацювали там.

Зліва від входу притулилося тісне приміщення, де згурмилися робочі місця молодих дизайнерів; справа — схожа на печеру головна кімната з шістьма довгими сталевими столами, де виставлені витвори, робота над котрими саме в процесі. За головною кімнатою розташувалася комп’ютеризована студія дизайну, заповнена робочими станціями, — з тієї кімнати можна перейти в іншу, де стоять формувальні машини, які перетворюють те, що на екрані, у моделі з пінопласту. За цим — приміщення, де проводиться роботизоване зафарбовування розпилювачем моделей, щоби вони виглядали, наче справжні. Інтер’єр був доволі індустріальним, з декором у металічно-сірих тонах. Листя на деревах надворі відкидали рухливі візерунки світла й тіней на тонованих вікнах. Тло створювала музика в стилі техно й джазу.

Майже щодня, коли Джобс був здоровим і на місці, він обідав з Айвом, а тоді бродив по студії пополудні. Заходячи, він міг оглядати столи й продукцію у комунікаційній лінії, зважувати, наскільки вони вписуються в стратегію Apple, і пробувати на дотик дизайн кожного витвору, що перебував у розробці. Зазвичай у кімнаті були лише вони удвох — Стівен і Джоні, — інші дизайнери спостерігали за ними одним оком з-над своєї роботи, але зберігали шанобливу відстань. Якщо Джобс хотів на чомусь наголосити, то міг гукнути керівника відділу механічного дизайну або котрогось іншого помічника Айва. Якщо щось зацікавлювало його або ж у нього раптово виникали думки щодо корпоративної стратегії, він міг запросити операційного директора Тіма Кука чи головного маркетолога Філа Шиллера, щоби вони підійшли й склали компанію їм із Джоні. Айв так описував звичайний процес:

Того дня Айв керував створенням нової європейської вилки та з’єднувача для Macintosh. Десятки моделей із пінопласту, кожна з найдрібнішою варіацією, були вирізані й помальовані для огляду. Комусь могло би видатися дивним, що керівник відділу дизайну переймається чимось таким не дуже важливим, але Джобс долучився до того також. З того моменту, як він замовив особливу вилку для Apple II, Стів переймався не лише виготовленням, але й дизайном таких деталей. Його ім’я записане в патенті на білий блок живлення, який використовується у МасВоок, як і в патенті на його магнітний з’єднувач, який видає приємне клацання. Якщо на те пішло, то він уписаний як один із винахідників у 212 різних патентах компанії Apple в Сполучених Штатах станом на початок 2011 року.

Айв і Джобс переймалися навіть упаковками для різноманітних продуктів Apple — і оформляли патенти на них. Наприклад, патент США під порядковим номером D558572, виданий 1 січня 2008 року, реєструє коробку Nano для iPod; до патенту прикріплені чотири креслення, на яких показано, як пристрій розташований на опорі, коли коробку відкривають. Патент номер D596485, підписаний 21 липня 2009 року, зареєстрований для упаковки iPhone, з міцною покришкою і маленьким підносом із глянцевого пластику всередині.

З самого початку Майк Маркула навчав Джобса «пояснювати» — усвідомлювати, що люди таки судять про книжку за її обкладинкою, — тож потрібно переконатися, що всі обгортки й упаковки Apple вказують на те, що всередині захований прекрасний самоцвіт. Незалежно від того, чи то iPod Mini, чи MacBook Pro, покупцям Apple знайоме відчуття, коли відкриваєш добре продуману коробку й знаходиш продукт, запакований так, що його хочеться взяти в руки.

— Ми зі Стівом проводимо чимало часу над розробкою упаковки, — сказав Айв. — Мені страшенно подобається процес розпаковування. Потрібно створити ритуал розпаковування, щоби додати продуктові неповторності. Пакувальна справа може бути театром, завдяки їй можна створювати історію.

Айв, маючи вразливу природу митця, інколи ображався на те, що Джобс присвоював собі чужі заслуги — то була звичка, яка турбувала й інших його колег протягом років. Особисті почуття Джоні до Стіва були настільки сильними, що часом його легко було зачепити.

— Він вислуховував усі мої ідеї й казав: «Це не добре. Це не дуже добре. Мені подобається ось ця», — розповідав Айв. — А потім я сидів у залі й слухав, як він говорить про те, неначе то було його ідеєю. Я ставлюся з маніакальною уважністю до того, звідки прийшла ідея, і навіть записую власні ідеї в нотатники. Тому мені боляче, коли він привласнює собі якийсь вигаданий мною дизайн.

Айв також насторожувався, коли люди з-поза компанії зображали Джобса як єдиного генератора ідей в Apple.

— Це робить нас, як компанію, вразливими, — щиро сказав Айв тихим голосом. Але тоді зупинився і замислився про роль, яку насправді відігравав Джобс. — У багатьох інших компаніях ідеї і прекрасні дизайни губляться у процесі. Ідеї, які виникли в мене чи в моєї команди, ні до чого би не пригодилися, якби Стіва не було тут, щоби підганяти нас, працювати з нами й проводити нас крізь зовнішній опір, перетворюючи наші ідеї на продукти.