Стів Джобс

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ РАУНД ПЕРШИЙ Memento mori[4]

Пізніше Джобс припускав, що причина його раку криється в тому році — починаючи з 1997-го він керував обома компаніями Apple і Ріхаr. Йому постійно доводилося мотатися туди сюди. У нього з’явилися камені в нирках, розвинулися інші хвороби. Щовечора він приїжджав додому настільки виснаженим, що не міг говорити. «Мабуть, тоді рак і почався, бо моя імунна система занадто ослаблена», — сказав Стів.

Доказів, що рак виникає через слабкість імунітету, немає. Проблеми з нирками дозволили виявити пухлину. У лікарні Джобс випадково зустрів уролога, яка лікувала його вперше. Вона попросила його пройти комп’ютерну аксиальну томографію, щоб обстежити нирки й сечовід. Минуло вже п’ять років, відколи він проходив попереднє обстеження. Нове не виявило нічого підозрілого в нирках, але показало незрозумілу тінь у підшлунковій залозі. Лікар сказала Джобсу, що потрібно провести додаткове дослідження та з’ясувати, чи все гаразд із підшлунковою. Але він, як завжди, проігнорував інформацію, котру не бажав «переварювати». Однак лікарка наполягала. «Стіве, це справді важливо, — сказала вона за кілька днів. — Ти мусиш це зробити».

Її голос прозвучав достатньо переконливо, щоби Джобс погодився. Він приїхав до клініки рано-вранці. Після розшифрування томограми лікарі вийшли до нього з поганими новинами. У нього була пухлина. Один із них навіть делікатно порадив Джобсу впорядкувати всі справи, натякаючи, що, можливо, йому залишилося тільки кілька місяців. Увечері того ж дня йому зробили біопсію — ввели ендоскоп через горло аж до кишківника, щоби встромити голку в підшлункову і взяти на аналіз кілька клітин пухлини. Пауел пригадує сльози радості на очах чоловікового лікаря. Виявилося, що то була інсулярна клітина, або ж нейроендокринна пухлина — рідкісна, зате така, що розростається повільно, а це збільшувало шанси на успішне лікування. Стівові пощастило, що її виявили так рано завдяки опосередкованому обстеженню, тож її можна було видалити хірургічним шляхом, поки вона ще остаточно не поширилася.

Ларі Бріліант був одним із перших, кому Джобс зателефонував. Вони познайомилися в ашрамі в Індії. «Ти все ще віриш у Бога?» — запитав його Джобс. Бріліант відповів, що так. Потім вони довго обговорювали різноманітні шляхи пошуку Бога, яким їх навчав індійський гуру Нім Каролі Баба. Затим Бріліант запитав Джобса, чи в нього щось трапилося. «У мене рак», — відповів Стів.

Арт Левінсон, котрий входив до ради директорів Apple, саме проводив збори у своїй компанії Genentech, коли задзвонив його телефон і на екрані висвітилося ім’я Джобса. Тільки-но оголосили перерву, Левінсон перетелефонував йому й дізнався про пухлину. Він мав зв’язки серед спеціалістів з біології раку, і його фірма виготовляла ліки від онкологічних захворювань. Тож він став Стівовим порадником. Як і Енді Ґроув, котрий поборов рак простати. Джобс повідомив йому в неділю, й Енді відразу приїхав до нього додому й пробув із ним дві години.

До превеликого жаху друзів і дружини, Джобс відмовився від операції — єдиного варіанту спасіння. «Я справді не хотів, щоби мене різали, тому спробував лікуватися іншими способами», — поділився він зі мною через кілька років, і в його голосі прозвучала нотка жалю за втраченим часом. Він дотримувався жорсткої веґанської дієти, щодня випивав велику кількість свіжого морквяного чи фруктового соку. Крім того, Стів додав до списку «ліків» акупунктуру, різноманітні трав’яні настої та інші способи, про які прочитав в Інтернеті чи почув від людей із різних куточків країни, включно з консультаціями з провидцями. Якийсь час він навіть перебував під наглядом лікаря, котрий керував клінікою зцілення природними шляхами у Південній Каліфорнії. Тут застосовували вживання органічних трав, сокове голодування, часте промивання кишківника, гідротерапію та вивільнення всіх негативних емоцій.

— Насправді він був неготовий, щоби його тіло розрізали, — пригадує Пауел. — Важко переконати людину зробити такий крок.

Проте вона все одно намагалася вплинути на нього. «Тіло існує для того, щоби слугувати духу», — переконувала вона його. Друзі постійно підганяли Джобса згодитися на операцію і пройти курс хіміотерапії.

— Я розмовляв зі Стівом, коли він намагався лікуватися споживанням кінського гною, і сказав йому, що він просто божевільний, — пригадує Ґроув.

Левінсон розповів, як «щодня благав» Джобса і «неймовірно розчарувався, що не зміг достукатися до нього». Сварки майже зруйнували їхню дружбу. «Рак лікують інакше, — наполягав Левінсон, коли Джобс обговорював із ним лікувальну дієту. — Ти не зарадиш без операції та хіміотерапії». Навіть дієтолог Дін Орніш, піонер в альтернативному й харчовому методах лікування хвороб, під час довгої прогулянки з Джобсом пояснював йому, що інколи традиційні способи — саме те, що треба. «Тобі справді необхідна операція», — сказав Орніш.

Джобс упирався дев’ять місяців від того жовтня 2003 року, коли йому поставили діагноз. Частково причиною тому стала темна сторона його ефекту викривлення реальності.

— Гадаю, Стів настільки хотів змінити світ, що намагався змусити ці зміни настати, — припускає Левінсон. — Але деколи все йде не так. Реальність не пробачає.

Зворотним боком його вражаючої здатності концентруватися була страшна готовність відфільтровувати речі, з якими він не хотів мати справи. Це спонукало до багатьох неймовірних проривів, але інколи провокувало й зустрічний вогонь.

— Стів володіє вмінням ігнорувати те, чому не хоче протистояти, — пояснює Пауел. — Такий уже він є.

Незалежно, чи стосувалося це особистих питань — сім’ї, подружжя, чи робочих питань — інженерії, бізнесових ускладнень, чи здоров’я та раку, — Джобс інколи просто ігнорував проблеми.

У минулому його часто хвалили за те, що його дружина називала «магічним мисленням», — його впевненість, що він може перевернути речі так, як йому забагнеться. Але рак живе за своїми законами. Пауел залучила всіх Стівових близьких, включно з його сестрою — Моною Сімпсон, до того, щоби переконати його змінити рішення. У липні 2004 року томограма показала, що пухлина збільшилася і, ймовірно, поширилася. Це змусило Джобса подивитися правді у вічі.

Джобса прооперували в суботу, 31 липня 2004 року, у медичному центрі Стенфордського університету. Йому не зробили повної «процедури Віпла», коли видаляється більша частина шлунка й кишківника, у тому числі й підшлункової. Хірурги пішли іншим шляхом і вибрали менш радикальний підхід: видалили лише частину підшлункової залози.

Джобс повідомив підлеглих про операцію наступного дня за допомогою свого PowerBook, підключеного до системи AirPort Express у його палаті. Він запевнив їх, що той вид раку підшлункової, з яким зіткнувся він, «становить лише 1 % від усіх випадків раку підшлункової, діагностованих щорічно, і може бути вилікуваний хірургічним втручанням, якщо виявлений вчасно (мій випадок)». Також додав, що не потребує хіміотерапії чи радіаційного опромінення, тому планує повернутися на роботу у вересні. «Поки мене не було, я попросив Тіма Кука взяти на себе відповідальність за щоденні операції в Apple, щоби ми не прогавили чогось важливого. Не маю сумніву, що дістану декого з вас своїми серпневими дзвінками, і з нетерпінням чекаю зустрічі у вересні», — писав він.

Однією із побічних дій операції для Джобса стала проблема з харчуванням. Усе через його одержимість дієтами і дивною практикою чистки організму й голодування, чим він захопився ще в підлітковому віці. Оскільки підшлункова продукує ензими, котрі допомагають кишківнику перетравлювати їжу і вбирати поживні речовини, видалення частину органу різко зменшило здатність організму отримувати необхідну кількість протеїну. У таких випадках пацієнтам рекомендують їсти часто й дотримуватися дієти з великою різноманітністю протеїнів з м’яса та риби, а також із продуктів із цільного молока. Джобс ніколи цього не їв і не збирався.

Він пробув у лікарні два тижні, після чого почав боротьбу за відновлення сили.

— Пригадую, як повернувся додому і сів у крісло-качалку, — розповів він мені, вказуючи на одне з крісел у вітальні. — У мене не було сил ходити. Я зміг обійти довкола кварталу десь аж за тиждень. Щоразу я змушував себе йти далі і за шість місяців майже повністю відновив енергію.

На жаль, рак поширився. Під час операції хірурги знайшли три метастази в печінці. Якби вони оперували дев’ять місяців тому, то могли б видалити пухлину до того, як вона поширилася, хоча ніхто тепер не скаже напевно. Джобс почав приймати хіміотерапію, що лишень ускладнило його харчові звички ще більше.

Джобс приховував свою тривалу боротьбу з раком. Так само, як у жовтні 2003 року промовчав про діагноз. Він сказав усім, що «вилікувався». Таємничість не була дивиною, а лише частиною його натури. Здивувало, що він вирішив нарешті підняти завісу й особисто і публічно щодо свого діагнозу. І хоча Стів рідко виголошував промови (за винятком постановочних репрезентацій продукції компанії), він погодився виступити на урочистостях із нагоди вручення дипломів у Стенфордському університеті в червні 2005 року. Він був глибоко замисленим після того, як добряче перелякався за здоров’я, а ще й тому, що йому виповнилося п’ятдесят.

По допомогу в підготовці промови Джобс звернувся до блискучого сценариста Аарона Соркіна (відомого за фільмами «Кілька гарних хлопців» і «Західне крило»). Стів вислав йому деякі міркування.

— Це було ще в лютому, і з того часу я нічого від нього не чув, тож зателефонував йому у квітні, а він відповідає: «Ага, ага». Я знову вислав кілька ідей, — розповів Джобс. — Знову задзвонив йому, а у відповідь почув те саме «ага, ага». І ось уже початок червня, а він так нічого для мене й не написав.

Джобс запанікував. Він завжди сам розробляв свої репрезентації, але йому жодного разу не доводилося готувати випускне привітання. Одного вечора він сів і написав промову сам. Без будь-чиєї допомоги, хіба що ідей, котрі періодично підкидала дружина. У результаті вийшла досить інтимна і проста розповідь із неприкрашеним персональним дотиком Стіва Джобса, як і належить бути досконалому продукту.

Алекс Гейлі колись сказав, що найкращий початок промови, це фраза «Дозвольте розповісти вам історію». Ніхто не може терпіти лекції, але всі люблять історії. Саме такий підхід обрав Джобс. «Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя, — почав він. — Більше нічого. Нічого особливого. Просто три історії».

Перша була про те, як він покинув Університет Ріда. «Я міг перестати відвідувати пари, що були нецікавими для мене, і, навпаки, ходити на ті, що здавалися більш захоплюючими». У другій ішлося про те, як звільнення з Apple обернулося лише на краще для нього. «Важкість від усвідомлення успішності змінилася легкістю усвідомлення, що все лишень починається, і впевненості стає трохи менше». Студенти були навдивовижу уважними, незважаючи на літак, котрий кружляв над головами, демонструючи банер із написом «Переробляйте електронні відходи». А третя історія стосувалася діагностування раку й поінформованості, яку принесла хвороба:

Творчий мінімалізм промови додав їй простоти, чистоти та шарму. Хоч би де шукав — в антологіях чи на веб-сайті YouTube, — не знайдеш кращої випускної промови. Інші, можливо, були важливішими. Як-от промова Джорджа Маршала у Гарварді в 1947 році, де він оголосив план відбудови Європи. Але жодна не була настільки витонченою.

Свої тридцяти- й сорокаріччя Джобс відсвяткував у компанії всіх зірок Силіконової Долини та інших знаменитостей. Але коли йому 2005 року виповнилося п’ятдесят, уже після операції з приводу раку, на вечірці-сюрпризі, котру організувала дружина, зібралися в основному найближчі друзі та колеги. Відбувалося все у зручному будинку друзів у Сан-Франциско, а чудовий кухар Еліс Волтерз приготувала лосось, привезений із Шотландії, з кускусом і розмаїттям власноруч вирощених овочів.

— Була прекрасна тепла й домашня атмосфера, всі помістилися в одній кімнаті, — пригадує Волтерз.

Гостей розважали актори відомого комедійного шоу «У будь-якому разі, чиї це слова?». На день народження Джобса прийшов його близький друг Майк Слейд, а також колеги з Pixar і Apple — Ласетер, Кук, Шиллер, Клоу, Рубінштайн і Теванян.

Кук добре справлявся з керівництвом компанії за відсутності Джобса. Всі гарно працювали, і в той же час Кук залишався на відстані від світла рампи. Джобс цінував сильних особистостей, але лишень до певної межі. Він ніколи не давав повної влади своєму заступнику і не ділив з ним славу. Джобса важко було заміняти. Відзначався ти чи ні — було й так зле, і так недобре. Кук умів давати раду таким викликам. Він був спокійним і рішучим у команді, але ніколи не чекав бурхливого вітання персонально для себе.

— Деякі люди ображаються, що Стіву дістається вся хвала, а мені це завжди було до одного місця, — сказав Тім. — Чесно кажучи, я не хотів би, щоби моє ім’я з’явилося в газеті.

Коли Джобс вийшов із лікарняної відпустки, Кук повернувся до звичної роботи — тримати всі рухомі шестерні компанії зчепленими в один механізм і не піддаватися на Стівові спалахи гніву.

— Я помітив, що люди часто плутають Стівові коментарі з тирадами чи з негативізмом, але насправді це просто його манера виражати пристрасть. Я ніколи нічого не брав близько до серця, — каже Кук.

Багато в чому він був наче віддзеркалення Джобса: незворушний, врівноважений і не стільки моторний, як понурий. «Я гарний перемовник, але Кук, мабуть, кращий, бо він класний тип», — сказав якось Джобс.

Восени 2005 року, після повернення на роботу, Джобс призначив Кука операційним директором компанії. Вони разом летіли в Японію. Стів насправді навіть не запитав Тіма, а просто повернувся до нього і сказав: «Я вирішив зробити тебе операційним».

Приблизно в той самий час старі друзі Джобса Джон Рубінштайн і Аві Теванян, заступники з питань комп’ютерного й програмного забезпечення, які приєдналися до компанії в 1997-му у пік її відновлення, вирішили піти. Теванян — тому що заробив достатньо.

— Аві — головатий і добрий хлопець, більш приземлений, ніж Рубі, і ще й без обтяжливого еґо, — сказав Джобс. — Ми багато втратили з відходом Аві. Він надзвичайний. Він геній.

Із Рубінштайном було не все так просто. Йому не сподобалося керівництво Кука, та й узагалі він страшенно «зносився» за дев’ять років роботи на Джобса. Їхні словесні перепалки почастішали. Була ще одна причина: Рубінштайн постійно сперечався з Джоні Айвом, котрий колись працював із ним, а тепер доповідав безпосередньо Джобсу. Айв завжди приносив нові ідеї — дизайн, що захоплював, але в той же час був складним у конструюванні. А це вже царина Рубінштайна — зробити обладнання практичним, тож він часто бунтував. За своєю натурою він був занадто обережним. «Врешті-решт, Рубі ж із Hewlett-Packard, — сказав Джобс. — Він ніколи не докопувався до глибини і не був достатньо агресивним».

До прикладу, справа з шурупами, які тримали ручки комп’ютера Power Мас G4. Айв вирішив, що вони повинні бути певним чином відполіровані й мати певну форму. Та Рубінштайн уважав, що це захмарно дорого й затримає проект на кілька тижнів. Тому заветував ідею. Його робота полягала у виготовленні продукції, що вимагало йти на поступки. Айв був переконаний, що такий підхід шкодить інноваціям, тому йшов в обхід Рубінштайна і звертався до самого Джобса та інженерів середньої ланки.

— Рубі казав, що не можна чогось змінювати, бо це спричинить затримку у виробництві, на що я відповідав: «Гадаю, нам це під силу», — пригадує Айв. — І я знав це напевно, бо вже все обговорив у нього за спиною.

Джобс переважно ставав на бік Айва.

Періодично між Айвом і Рубінштайном ледь до бійки не доходило. І врешті Айв сказав Джобсу: «Або він, або я». Джобс вибрав Айва. На той момент Рубінштайн уже був готовий покинути компанію. Вони з дружиною придбали земельну ділянку в Мексиці й хотіли зайнятися зведенням будинку на ній. З часом він улаштувався в компанії Palm, котра намагалася мірятися силами з мобільним телефоном iPhone від Apple. Джобс був дуже сердитий на Palm за те, що вони взяли на роботу декого з його колишніх працівників. Тому поскаржився Боно, одному зі співзасновників приватної інвестгрупи, очолюваної колишнім фінансовим директором Apple Фредом Андерсоном, котрий придбав контрольний пакет акцій Palm. Боно відповів Джобсу: «Охолонь. Це нагадує, як гурт The Beatles дзвонив у всі дзвони, коли Herman and The Hermits відібрали в них один із їхніх дорожніх екіпажів». Пізніше Джобс погодився, що трохи погарячкував.

— Це факт, що вони так і не змогли залікувати старої рани, — сказав він.

Джобс зміг зібрати нову команду, яка б не так любила сперечатися. Її головними гравцями, разом із Куком і Айвом, стали Скотт Форстал, який відповідав за програмне забезпечення iPhone; Філ Шиллер, відповідальний за маркетинг; Боб Менсфілд, із підрозділу апаратного забезпечення комп’ютерів Macintosh; Едді К’ю, відповідальний за інтернет-послуги, та Пітер Оппенгеймер, фінансовий директор. І хоча зовні нова команда була дуже схожою на попередню (всі — білі чоловіки середнього віку), але стиль роботи відрізнявся. Айв був емоційний та експресивний, Кук — холоднокровний. Вони всі знали, що мусять ставитися до Джобса з повагою, у той же час не забувати інколи сперечатися з його пропозиціями — хитромудрий баланс, який важко втримати, але хлопці із завданням добре справлялися.

— Я швидко зрозумів, що якщо ти не висловлюєш власної думки, то Стів тебе затюкає, — розповів Кук. — Він бере протилежні думки, щоби спровокувати палкішу дискусію, бо це може привести до кращого результату. Тому якщо ти не любиш сперечатися, то не виживеш у компанії.

Гарячі бесіди розгоралися щопонеділка, коли команда виконавчих директорів збиралася разом. Починали о дев’ятій ранку і сперечалися по три-чотири години. Фокусувалися на майбутньому. Як покращити існуючий продукт? Які речі запустити в розробку? Джобс використовував збори, щоби підсилити відчуття спільної місії в Apple. Це дозволяло централізувати контроль, а також запобігти боротьбі між підрозділами і децентралізованими компаніями. Компанія здавалася такою ж тісно інтегрованою, як і її гарна продукція.

Джобс використовував збори також для того, щоби посилити центр. На фермі Роберта Фрідленда він мав обрізати яблуні, щоби дерева росли сильними. Метафорично те саме він робив із Apple. Замість того щоби заохочувати кожну групу процвітати чисто з маркетингових міркувань чи продукувати тисячі ідей, Джобс уважав за краще фокусуватися на двох-трьох ідеях.

— Йому не було рівних, коли треба вимкнути шум навколо, — каже Кук. — Це дозволяло йому зосередитися на кількох речах і відмовитися від багатьох інших. Не багато людей здатні на таке.

Щоби якось зібрати докупи те, чого навчилася його команда, Джобс започаткував внутрішню школу, котру назвав Університетом Apple. Він найняв Джоеля Подольного, декана Йєльської школи менеджменту, скласти серію навчальних прикладів на основі аналізу важливих рішень компанії, як-от: перехід на мікропроцесори Intel і відкриття мережі магазинів Apple. Вищі виконавчі директори навчали нових працівників на зібраних прикладах. Таким чином, стиль прийняття рішень від Apple перетворювався на своєрідну культуру.

За легендою, у часи Давнього Риму, коли полководець-переможець ішов вулицями міста з парадом, його кроками слідував слуга, котрий мав повторювати: «Memento mori» — «Пам’ятай про смерть». Нагадування про смерть мало допомогти героєві бачити речі в перспективі, вселяти в його серце покору. Джобсові про його смерть нагадали лікарі. Але він не покорився. Натомість гарчав у відповідь з іще більшим запалом. Хвороба показала, що йому немає чого втрачати, тому варто мчати вперед на повній швидкості.

— Джобс повернувся до справи, — сказав Кук. — Навіть попри те, що довелося керувати величезною компанією, він продовжував робити нестандартні ходи. І я дуже сумніваюся, що хтось на його місці робив би те саме.

Якийсь час здавалося, чи принаймні була на те надія, що Джобс погамував свій гонор, що рак і п’ятдесятиріччя змусили його стати менш брутальним, коли щось засмучує.

— Відразу після операції Стів не принижував людей, як раніше, — розповідає Теванян. — Якщо він чимось був незадоволений, то міг почати кричати, біситися, матюкатися, але він не намагався повністю знищити людину. Це був його спосіб змусити працювати краще». Теванян замислився на хвильку й додав: «Ну, хіба що хтось працював геть нікудишньо, і треба було його звільнити. Таке інколи траплялося».

Правда, врешті-решт важкі часи повернулися. Стівові колеги вже навчилися справлятися з його злістю. Якщо щось і гнітило їх, то це коли Джобс скеровував свій гнів на цілком незнайомих людей.

— Одного разу ми пішли на ринок Whole Foods на фруктовий коктейль, — пригадує Айв. — їх готувала літня жінка. І Джобс просто причепився до неї, як саме вона це робить. Трохи згодом висловив співчуття: «Вона вже немолода і не хоче виконувати своєї роботи». Він не поєднав ці поняття. Він був пуристом в обох випадках.

Іншого разу перед поїздкою до Лондона разом із Джобсом Айв отримав невдячне завдання — вибрати готель. Він зупинився на «Гемпелі», мирному п’ятизірковому готелі у витонченому мінімалістичному стилі, котрий, на його думку, мав припасти до вподоби Джобсу. Та щойно вони зареєструвалися і розійшлися по кімнатах, Айвовий телефон задзвонив. «Ненавиджу свою кімнату, — оголосив Джобс. — Це просто лайно. Забираймося звідси». Айв зібрав речі і спустився до реєстрації, де Стів уже встиг шокувати адміністратора своїми міркуваннями. Айв розумів, що більшість людей, і він сам у тому числі, переважно стримуються, коли щось не клеїться, тому що все одно хочуть сподобатися іншим, «хоча це й марна риса». У будь-якому разі, Джобс не володів згаданою рисою характеру.

Оскільки Айв був тонкої натури чоловіком, то й ламав собі голову над питанням, чому Джобс, котрого він так любив, інколи поводився як паскуда. Одного вечора в барі в Сан-Франциско він нахилився ближче до мене і спробував це проаналізувати:

Час від часу мудрі колеги відтягували Джобса вбік і намагалися його спам’ятати. Лі Клоу був справжнім майстром. «Стіве, можна тебе на хвилинку?» — тихенько кликав він Джобса, коли той у черговий раз принижував когось перед колективом. Він ішов з ним до офісу і там пояснював, як важко всі працюють. «Коли ти принижуєш їх, це швидше підриває, ніж стимулює», — пояснив Лі Стівові під час однієї такої розмови. Джобс перепросив і сказав, що зрозумів усе. Але пізніше оступався знову. «Я просто такий, який є», — виправдовувався він.

Одна річ, правда, змінилася: пом’якшало ставлення до Білла Ґейтса. Microsoft виконувала свою частину угоди, укладеної в 1997-му, стосовно розробки висококласного програмного забезпечення для комп’ютерів Macintosh. Тим паче що компанія трохи здала позиції і не могла рівнятися з Apple, коли та перебувала у центрі уваги. У Ґейтса та Джобса було різне бачення продукції та інновацій, але їхнє суперництво породило в кожному дивовижний самоаналіз.

Під час конференції «Всі речі цифрові», яка відбулася в травні 2007 року, колумністи газети Wall Street Journal Волт Мосберґ і Кара Свішер намагалися влаштувати спільне інтерв’ю Джобса та Ґейтса. Мосберґ спершу запросив Джобса, котрий рідко відвідував подібні конференції, і, на диво, той погодився за умови, якщо й Ґейтс прийде. Почувши це, Ґейтс теж прийняв запрошення.

Мосберґ планував, що спільний вечір мине в задушевній дискусії, а не дебатах. Але сподівання похитнулися, оскільки того ж дня під час іншого інтерв’ю Джобс дозволив собі критикувати Microsoft. На запитання, чому програмне забезпечення iTunes від компанії Apple настільки популярне на комп’ютерах Microsoft, Стів пожартував: «Це все одно, що подати склянку води з льодом комусь, хто горить у пеклі».

Тож коли надійшов час зустрічі Ґейтса та Джобса у зеленій кімнаті перед їхнім спільним інтерв’ю, Мосберґ хвилювався. Першим з’явився Ґейтс разом зі своїм референтом Ларі Коеном, який уже встиг переповісти йому Джобсову «шпильку». Кількома хвилинами пізніше прибув Стів. Ухопив пляшку води, що стояла в контейнері з льодом, і сів. Запала мовчанка. За мить Ґейтс сказав: «Що ж, гадаю, я репрезентую пекло». Він посміхався. Джобс у відповідь теж нагородив його усміхом і протягнув пляшку з льодяною водою. Ґейтс розслабився, і загальна напруга спала.

У підсумку склався неперевершений дует. Кожен вундеркінд цифрової ери говорив про іншого спершу обережно, а потім навіть із теплотою. Запам’яталися їхні щирі відповіді на запитання, яке поставила з аудиторії технологічний стратег Ліз Баєр про те, чого вони обоє навчилися, спостерігаючи один за одним. «Ну, я багато віддав би, щоби мати такий смак, як у Стіва», — відповів Ґейтс. Залунав напружений сміх; усі пам’ятали, що десять років тому Джобс звинуватив Microsoft цілковитій відсутності смаку. Ґейтс наполіг, що говорить серйозно. Джобс, за його словами, мав «уроджену смакову інтуїцію». Він пригадав, як вони зі Стівом разом переглядали програмне забезпечення компанії Microsoft для комп’ютерів Macintosh: «Я бачу, як Стів приймає рішення, керуючись людським сприйняттям, яке, як ви знаєте, мені важко пояснити. Те, як він створює речі, це щось відмінне і, як на мене, навіть магічне. Просто «ух ти!».

Джобс почав із самого низу. Пізніше він зізнався, що йому просто дах знесло відвертістю та люб’язністю Ґейтса. У відповідь Стів був також відвертим, хоча й не таким люб’язним. Він пояснив розподіл функцій між компаніями: Apple забезпечувала технологію створення наскрізного інтегрованого продукту, a Microsoft — відкритість до ліцензування свого програмного забезпечення для конкуруючих ринків. На музичному ринку інтегрований підхід, запропонований у вигляді пакета iTunes-iPod, працював добре, але щодо персональних комп’ютерів, то розподіл ролей із Microsoft був ідеальним. На додачу зімпровізував і запитав, який підхід краще спрацює з мобільними телефонами…

Потім Джобс висловив проникливу думку: відмінність у філософії дизайну привела до того, що Apple не найкраще співпрацювала із іншими компаніями. «Оскільки ми з Возом почали з того, що весь продукт створювали самі, нам важко давалося партнерство з іншими людьми, — сказав Стівен. — Гадаю, якби в нашому ДНК було більше зговірливості, це пішло б нам на користь».