Стів Джобс

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ Що за звір страшний, чий час настав

Коли Джобс у 1988-му відкрив світу комп'ютер компанії Next, це було рівноцінно вибуху. Та варто було машині потрапити в продаж, захоплення розвіялося. Джобсова здатність зачудовувати, страшити, піаритися почала зраджувати йому. У пресі з'являлися статті про проблеми в компанії. «Комп’ютери Next несумісні з іншими, тоді як виробництво рухається в напрямку створення змінних систем, — писав Барт Ціґлер з інформагенства Associated Press. Бо не так багато існуючого програмного забезпечення може працювати на машинах NeXT. Це не приваблєю користувачів».

У Next спробували позиціонувати компанію як лідера в новій категорії — персональних робочих станцій, розрахованих на людей, які хотіли мати машину з потужністю робочої станції, але водночас із простотою персонального комп’ютера. Та, на жаль, потенційні користувачі вже знайшли іншого виробника. Ним стала швидко розростаюча компанія Sun Microsystems. Доходи NeXT у 1990-му становили 28 мільйонів доларів, a Sun Microsystems сягнули 2,5 мільярда. IBM розірвав угоду про ліцензування програмного забезпечення компанії NeXT, тож Джобс переступив через себе: незважаючи на своє глибоке переконання, що техніка має бути інтегрально пов’язана з програмним забезпеченням, у січні 1992 року він таки погодився ліцензувати операційну систему NeXTSTEP, котра працювала б і на інших комп’ютерах. Несподіваним захисником Джобса виступив Жан-Луї Ґассе, котрий колись зайняв його посаду в Apple. Зрештою Ґассе звідти теж «попросили». Він написав хвалебну статтю про креативність продукції NeXT. «Можливо, NeXT і не стане другою Apple, — наполягав Ґассе, — Але Стів залишається Стівом». Кілька днів по тому хтось постукав у двері. Дружина піднялася на другий поверх сказати Ґассе, що прийшов Джобс. Стів хотів подякувати Жану-Луї за статтю і запросити його на захід, який він проведе спільно з Енді Ґроувом з Intel і оголосить, що NeXTSTEP базуватиметься на платформі IBM/Intel.

— Я сидів поруч зі Стівовим батьком — навдивовижу гідним чоловіком, — пригадує Ґассе. — Він виховав складного сина, але все одно був щасливим бачити його на сцені разом із Енді Ґроувом.

Наступного року Джобс зробив логічно неминучий крок: він перестав працювати над обладнанням. Це було болюче рішення, як і тоді, коли він відмовився від виробництва комп’ютерної техніки в компанії Pixar. Йому були небайдужі всі аспекти продукції, а надто обладнання — його особливої пристрасті. Джобс наче заряджався енергією від споглядання чудового дизайну, був одержимим виробництвом деталей, міг годинами спостерігати, як роботи створюють його досконалі машини. Тепер він мусив відмовитися від половини робочої сили, продати улюблену фабрику фірмі Canon, котра продавала з аукціонів супермодні меблі, і вдовольнитися компанією, що намагалася ліцензувати операційні системи для виробників нудних машин.

У середині 1990-х років Джобс трохи «ожив» завдяки новій сім’ї та приголомшливому тріумфу в кінематографі. Проте розчарування через невдачі у створенні персональних комп’ютерів не полишало його повністю. «Інноваційність віртуально випарувалася, — нарікав він директору компанії Wired Ґері Вулфу наприкінці 1995-го. — Microsoft домінує, не приносячи майже ніякої новизни. Apple програла. Ринок десктопів переживає темні часи».

Бракувало оптимізму й у його інтерв’ю з Тоні Перкінсом і редакторами часопису Red Herring. По-перше, він продемонстрував гіршу сторону характеру — такого собі «поганця Стіва». Щойно Перкінс і його колеги приїхали, Джобс вислизнув через чорний хід і… пішов «прогулятися» на 45 хвилин! Коли фотографиня часопису почала знімати його, він саркастично огризнувся й примусив її припинити. Перкінс пізніше зауважив: «Маніпулятивність, самозакоханість, неприхована брутальність — ми не могли втямити, що ховається за цим божевіллям». Коли він нарешті налаштувався на розмову, то сказав, що навіть поширення Інтернету не особливо стане на перешкоді домінуванню Microsoft. «Windows перемогла, — додав Джобс. — Вона перемогла Macintosh, на жаль, перемогла UNIX, перемогла OS/2. Другорядне перемогло».

Ще кілька років після того, як Джобс пішов з Apple, компанія отримувала досить високі прибутки завдяки домінуванню в програмах для верстки друкованих видань на комп’ютері. Почуваючись генієм після свого повернення в 1987-му, Джон Скаллі зробив кілька заяв, що сьогодні соромно озвучувати. Начебто Джобс хотів, щоб Apple «стала фабрикою чарівних споживчих товарів, — писав Скаллі. — Це був безумний план… Apple ніколи не стане компанією споживчих товарів… Ми не погнули б реальності на догоду всім нашим мріям змінити світ… Високі технології не можна розробляти й продавати як споживчий товар».

Це шокувало Джобса. Він зневажав Скаллі за те, що той «очолив» поступове зниження частки Apple на ринку на початку 1990-х.

— Скаллі зруйнував Apple зіпсованими людьми й зіпсованими цінностями, — гірко побивався Джобс. — Вони більше переймалися тим, як заробити гроші. У першу чергу, для себе. Також для Apple. Але не дбали про розробку нового класного продукту.

Він підозрював, що бажання Скаллі збагатитися здійснювалося за рахунок вигоди з частки ринку:

— Macintosh програв Microsoft, бо Скаллі «видоїв» усі прибутки, які лише міг, замість того щоби покращити продукт і зробити його доступним.

Як наслідок, одного прекрасного дня прибутки вичерпалися…

Компанії Microsoft знадобилося кілька років, щоби змоделювати графічний інтерфейс користувача, як у Macintosh. До 1990 року він вийшов у комплекті з Windows 3.0, із чого почалося домінування компанії на ринку десктопів. Windows 95, випущений, відповідно, 1995 року, став найвдалішою системою за всю історію, і продажі Macintosh почали стрімко падати.

— Microsoft просто передерла те, що створили інші, — скаже пізніше Джобс. — Apple заслужила на те. Після того як я пішов із компанії, в ній не придумали нічого нового. Macintosh майже не вдосконалився. Він був як відкрита мішень для Microsoft.

Джобсове розчарування в Apple було помітним і під час виступу в клубі Стенфордської бізнес-школи. Один зі студентів запросив його підписати клавіатуру Macintosh. Він погодився, але за умови, що той зніме клавіші, котрі з’явилися вже після того, як Джобс пішов із компанії. Ключем від автомобіля він підважив кнопки-стрілки керування курсором, котрі колись заборонив додати, а також весь верхній ряд із функціональними клавішами — F1, F2, F3… «Я змінюю світ клавіша за клавішею», — незворушно сказав він. Потім підписав спотворену клавіатуру…

Під час різдвяних свят 1995 року, перебуваючи в селищі Кона на Гаваях, Джобс запросив на прогулянку пляжем свого друга Ларі Елісона, невгамовного голову компанії Oracle. Вони обговорювали можливості покупки Apple і поновлення Джобса на посаді голови. Елісон запропонував 3 мільярди доларів: «Я куплю Apple, двадцять п’ять відсотків акцій ти отримаєш відразу як головний виконавчий директор, і разом ми відновимо минулу славу компанії». Але Джобс сумнівався.

— Я не хотів поглинати компанію, скуповуючи їхні акції на ринку, — пояснив він. — Усе було б інакше, якби вони самі попросили мене повернутися.

У 1996 році частка Apple на ринку впала до 4 % проти 16 % наприкінці 1980-х. Німець Майкл Спіндлер, голова європейського відділення Apple, котрий замінив Скаллі на посаді головного виконавчого директора в 1993-му, намагався продати компанію фірмам Sun, IBM, Hewlett-Packard. Безуспішно. У лютому 1996 року він залишив посаду. На його місце прийшов Ґіл Амеліо, інженер-дослідник, котрий перед тим був виконавчим директором компанії National Semiconductor. За перший рік його правління компанія Apple втратила 1 мільярд доларів, а курс акцій, який в 1991-му становив 70 доларів, впав до 14 доларів.

Амеліо не належав до фанатів Джобса. Їхня перша зустріч відбулася в 1994-му, коли Амеліо саме обрали до ради директорів Apple. Джобс зателефонував йому і сказав, що хоче зайти до нього. Ґіл запросив Стіва до свого офісу в National Semiconductor. Він дивився на Джобса з вікна, коли той приїхав. Джобс мав вигляд «боксера, агресивного, навряд чи ввічливого; або тигра у джунглях, готового стрибнути на свою жертву». Після кількох хвилин вимушеної ввічливості — Джобс витрачав переважно набагато менше часу на церемонії — він раптово озвучив мету приходу. Він хотів, щоб Амеліо допоміг йому повернутися на посаду виконавчого директора Apple.

«Є лише одна людина, яка може об’єднати війська Apple, — переконував Джобс. — Лише одна людина може навести лад у компанії. Ера Macintosh минула, тож настав час Apple створювати щось нове й інноваційне». — «Якщо Macintosh помер, що його замінить?» — запитав Амеліо. Джобсова відповідь його не вразила.

— Складалося враження, що Стів не знав відповіді, — згадував пізніше Амеліо. — У нього були лише короткі дотепи.

Ґілу здавалося, що він став свідком ефекту викривлення реальності, і тішився, що має до нього імунітет. Він безцеремонно виставив Джобса з офісу.

Влітку 1996 року Амеліо зрозумів, що потрапив у серйозні проблеми. Apple покладала надії на створення нової операційної системи під назвою Copland. Але невдовзі після того, як його призначили виконавчим директором, Амеліо з’ясував, що це було роздуте рекламою програмне забезпечення, котре не розв’яже проблем Apple, і, навіть більше, не буде готовим до запланованого в 1997-му надходження у продаж. Амеліо публічно пообіцяв знайти альтернативу. Однак проблема полягала в тому, що альтернативи не було.

Тому Apple потребувала партнера — такого, котрий розробив би стабільну систему, бажано схожу на UNIX, і яка мала б об’єктно-орієнтовані додатки пласту. Була одна компанія, яка могла запропонувати потрібне програмне забезпечення, — NeXT. Але Apple не відразу дійшла до того.

Apple спершу націлилася на компанію, засновану Жаном-Луї Ґассе, під назвою Be. Ґассе розпочав перемовини про продаж Be компанії Apple. Але в серпні 1996-го він перестарався на зустрічі з Амеліо на Гаваях. Він сказав, що хоче привести в Apple команду з півсотні людей, і просив 15 % компанії, яка начебто коштувала 500 мільйонів доларів. Амеліо онімів. В Apple підрахували, що Be насправді коштує близько 50 мільйонів. Після кількох пропозицій і зустрічних пропозицій Ґассе відмовився рухатися нижче позначки в 275 мільйонів. Він думав, що в Apple не мають вибору. До Амеліо дійшли чутки, що Ґассе сказав: «Я вхопив їх за яйця і не відпущу, поки добряче не заболить». Ґілу це не сподобалося.

Головний технічний директор Apple Елен Генкок відстоювала операційну систему Solaris (на базі UNIX) компанії SUN. Навіть попри те, що система не мала простого інтерфейсу користувача. Амеліо ж почав надавати перевагу Windows NT від Microsoft, котру, як йому здавалося, можна підправити поверхнево, щоби вона стала схожою на Macintosh, але в той же час залишалася сумісною з широким колом програмного забезпечення, доступного для користувачів Windows. Білл Ґейтс, нетерплячий до вкладення цієї угоди, почав телефонувати Амеліо.

Та існувала ще одна думка. Двома роками раніше Ґай Кавасакі (колумніст часопису Macworld і колишній «євангеліст» програмного забезпечення Apple) опублікував пародійний прес-реліз, жартуючи, що Apple купує NeXT і призначає Джобса виконавчим директором. У цьому розіграші Майк Маркула запитував у Джобса: «Ти хочеш до кінця життя продавати UNIX, обваляний у цукровій пудрі, чи змінити світ?». Джобс відповів: «Оскільки я тепер батько, мені потрібне стабільне джерело прибутку». У релізі зазначалося, що «завдяки досвіду, здобутому в NeXT, очікується, що він знову принесе почуття покірності в Apple». Автор також процитував Білла Ґейтса, який сказав, що Джобс розробить багато інновацій і компанії Microsoft знову буде що копіювати.

«Чи знає хто-небудь Стіва настільки добре, щоби зателефонувати йому?» — запитав Амеліо своїх підлеглих. Оскільки його попередній досвід спілкування з Джобсом два роки тому був не надто позитивним, Ґіл не хотів сам дзвонити Стіву. Та, як з’ясувалося, йому й не треба було того робити. Apple уже отримувала вхідні дзвінки з NeXT. Маркетолог середньої ланки в NeXT Ґарет Райс просто зняв слухавку і, навіть не проконсультувавшись із Джобсом, зателефонував Елен Генкок — запитати, чи не бажає вона глянути на їхнє програмне забезпечення. Вона відрядила когось із працівників на зустріч із ним.

Компанії втягнулися в інтенсивні перемовини, і на День подяки 1996 року Джобс телефонував безпосередньо Амеліо.

— Я саме їду в Японію, але хотів би тебе бачити відразу після повернення за тиждень, — сказав Джобс. — Не приймай жодних рішень, поки ми не поговоримо.

Амеліо, відкидаючи попередній негативний досвід спілкування з Джобсом, був радий чути його голос і тішився з можливості працювати разом.

— Дзвінок Стіва був для мене як приємний аромат старого вина, — пригадує він.

Амеліо пообіцяв, що не вкладатиме договору з компанією Be, допоки вони не побачаться.

Для Джобса змагання з компанією Be було справою принципу — йшлося не лише про професійне, а й про особисте. NeXT ішла на дно, і перспектива придбання її компанією Apple видавалася спокусливим порятунком. Крім того, Джобс відчував сильну неприязнь, інколи навіть занадто сильну, а Ґассе займав одну з перших позицій у списку ворогів. Навіть незважаючи на те, що, здавалося, вони помирилися, коли Джобс працював у NeXT.

— Ґассе — один із небагатьох у моєму житті, кого я можу назвати справжньою паскудою, — несправедливо наполягав Джобс. — Він усадив мені ножа в спину ще в 1985-му.

Скаллі, треба віддати йому належне, виявився майже джентльменом, бо всадив ножа Джобсу в груди.

2 грудня 1996 року Стів Джобс уперше за останні одинадцять років, відколи покинув Apple, ступив на землю компанії в Купертіно. У конференц-залі виконавчого директора вже були Амеліо та Генкок. І знову Джобс писав фломастером на білій дошці, складно розповідаючи про чотири кульмінаційні хвилі у сфері комп’ютерних систем (кульмінаційні, принаймні, в його лекції) від початку становлення NeXT. Він малював неймовірно спокусливі картини. Нехай навіть перед ним сиділи двоє людей, котрих він не особливо поважав. Йому добре вдавалося фальшувати скромність.

— Це, мабуть, геть божевільна ідея, — казав він, аби лишень їм сподобатися, — але я готовий на будь-яку угоду з вами: чи то ліцензувати програмне забезпечення, чи то продати вам компанію…

Чесно кажучи, він готовий був продати що завгодно, тому й тиснув як міг.

— Коли ви придивитеся ближче, — казав Джобс своїм слухачам, — то побачите, що захочете більше, ніж моє програмне забезпечення. Ви захочете купити всю компанію і найняти всіх людей.

Кілька тижнів по тому Джобс разом із сім’єю відправився на різдвяний відпочинок на Гаваї. Ларі Елісон, як і попереднього року, відпочивав там само. «Знаєш, Ларі, гадаю, я знайшов вихід, як мені повернутися до Apple і очолити її без того, щоби ти купував компанію», — сказав Джобс під час їхньої прогулянки узбережжям.

— Він розклав по поличках свою стратегію, — пригадує Елісон. — Потрібно було змусити Apple купити NeXT. Стів увійшов би до ради директорів і опинився за крок від посади головного виконавчого директора.

Та Елісону здавалося, що Джобс дещо упускає.

— Стіве, я не розумію одного, — сказав він, — якщо ми не купимо компанії, як ми зароблятимемо гроші?

Це зайвий раз нагадало, наскільки різними були їхні бажання. Джобс поклав руку на плече Елісона. Притягнув його так близько, що їхні носи майже торкалися, і сказав:

— Ларі, ось чому так важливо, що я — твій друг. Тобі не потрібно більше грошей.

Елісон пригадує, що його відповідь прозвучала майже як скімлення:

— Ну, може, я й не отримаю грошей, але чому їх має отримати якийсь керівник фонду «Вірність»? Чому хтось інший має їх отримати? Чому не ми?

— Думаю, якщо я повернуся до Apple і ні я, ні ти не володітимемо там жодною акцією, у мене буде більше моральних прав, — відповів Джобс.

— Стіве, це занадто дорога «нерухомість», це моральне право, — сказав Елісон. — Послухай, ти — мій найкращий друг, і Apple — твоя компанія. Я зроблю, як ти скажеш.

Хоча Джобс пізніше казав, що не мав наміру захоплювати Apple, Елісон думав, що цього не минути.

— Будь-хто, хто поспілкувався з Амеліо бодай півгодини, зрозумів би, що він ні на що, крім самознищення, не здатний, — пізніше підсумував він.

Основний конкурс між NeXT і Be відбувся 10 грудня в готелі «Корт» в Пало-Альто. У журі — Амеліо, Генкок та ще шестеро виконавчих директорів Apple. NeXT виступала першою. Поки Аві Теванян демонстрував програмне забезпечення, Джобс заворожував своїм гіпнотичним умінням продавати. Вони пояснювали, як система може показувати чотири відеокліпи одночасно, створювати мультимедіа і під’єднуватися до Всесвітньої мережі.

— Його розповідь про систему заворожувала, — пригадує Амеліо. — Він оспівував достоїнства й переваги з таким драматизмом, як Олів’є грав Макбета.

Ґассе виступав наступним. Проте він поводився так, наче угода вже лежала в нього в кишені. Він не підготував нової репрезентації. Просто сказав, що в Apple вже й так знають можливості операційної системи компанії Be, і запитав, чи є ще якісь питання. Це була коротка сесія. Поки Ґассе проводив репрезентацію, Джобс із Теваняном гуляли вулицями Пало-Альто. Незабаром вони зіткнулися з одним із виконавчих директорів Apple, котрий перед тим був на репрезентації. «Ви виграєте», — сказав він їм.

Пізніше Теванян зізнався, що їх це зовсім не здивувало: «Ми володіли кращими технологіями, мали готові рішення й у нас був Стів». Амеліо знав, що, залучи він знову до групи Джобса, компанія стане довершеною, як загострений з обох боків меч. Але того ж ефекту можна було досягти, залучивши й Ґассе. Ларі Теслер, один із ветеранів Macintosh, порадив Амеліо вибрати NeXT. Проте зауважив: «Хоч котру компанію ти вибереш, хтось усе одно відбере в тебе крісло — Стів чи Жан-Луї».

Амеліо віддав перевагу Джобсу. Зателефонував Стівові. Повідомив, що планує запропонувати на раді директорів Apple почати перемовини щодо купівлі NeXT. Чи не хотів би він приєднатися до зборів? Джобс, звісно, погодився. Коли Стів зайшов до зали, на нього нахлинули емоції. Він побачив Майка Маркулу, свого колишнього наставника і, можна сказати, батька. Вони не спілкувалися більше десяти років, відтоді, як Маркула став на сторону Скаллі. Джобс підійшов до нього, і вони потиснули руки.

Джобс запросив Амеліо до свого будинку в Пало-Альто, щоби поспілкуватися в дружньому оточенні. Амеліо приїхав на класичному «Мерседесі» 1973 року випуску. Джобс був вражений. Автомобіль йому сподобався.

Розмістилися на нарешті повністю відремонтованій кухні. Джобс поставив воду на чай. Вони сиділи за дерев’яним столом навпроти відкритої печі для випікання піци. Фінансова частина перемовин пройшла гладко. Джобс боявся припуститися помилки Ґассе і переоцінити свої сили. Запропонував 12 доларів за акцію NeXT. Загальна вартість компанії становила б 500 мільйонів доларів. Амеліо заперечив — забагато. Натомість висловив свою пропозицію: 10 доларів за акцію, або трохи більше 400 мільйонів загалом. На відміну від Be, NeXT мала фактичний продукт, реальні доходи і чудову команду. Джобс усе одно приємно здивувався зустрічній пропозиції. І погодився на неї відразу.

Одним неприємним моментом, правда, було те, що Джобс хотів виплати готівкою. Амеліо це не влаштовувало: готівку він хотів залишити в справі. Натомість сказав, що виплатить цінними паперами, принаймні, тривалістю на рік. Джобс стояв на своєму. Врешті вони дійшли компромісу: Джобс візьме 120 мільйонів готівкою, а 37 мільйонів цінними паперами щонайменше на півроку.

Як завше, Джобс запропонував частину розмови провести гуляючи. Поки вони блукали Пало-Альто, він натякнув, що не проти, щоби його вибрали в раду директорів. Амеліо не поспішав погоджуватися, мотивуючи це тим, що, враховуючи весь шум довкола ситуації, ще зарано говорити про посади.

— Ґіл, не роби мені боляче, — сказав Джобс. — Це була моя компанія. А мене відсторонили того жахливого дня, коли Скаллі мене зрадив.

Амеліо відповів, що розуміє його почуття, але не впевнений, як на пропозицію відреагує рада директорів. Коли він лише збирався на перемовини з Джобсом, то повторював собі: «Хай логіка буде моїм стражем» і «Тримайся подалі від харизми». Але під час прогулянки він, як і більшість людей, потрапив під уплив Джобса.

— Я піймався на Стівовий гачок енергії та ентузіазму, — пригадував пізніше.

Після кількох кіл навкруги довгих міських кварталів вони повернулися до будинку Джобса. У ту мить саме приїхала Лорін із дітьми.

Разом відсвяткували легкі перемовини. Після чого Амеліо сів у свій «Мерседес» і поїхав додому.

— Джобс дав мені відчути себе його близьким другом, — каже Амеліо.

Джобс непогано попрацював. Значно пізніше, коли Стів розіграв Джонове звільнення, той із сумом згадував колишнє дружнє ставлення і резюмував:

— Це було гірке відкриття: я побачив ще одну грань його неймовірно складної особистості.

Після того як Амеліо повідомив Ґассе, що Apple придбав NeXT, на нього чекало ще складніше завдання: повідомити про це Білла Ґейтса.

— Тому знесло дах, — пригадує Амеліо.

Ґейтс уважав, що це просто сміх, хоча й не дивувався, що Джобсу вдалося здійснити такий удалий маневр.

— Ти справді думаєш, що Стів Джобс щось має? — Ґейтс допитувався в Амеліо. — Я знаю його технології. Це не що інше, як повторення UNIX, і воно ніколи не працюватиме на ваших машинах.

Ґейтс, як і Джобс, умів себе накрутити:

— Хіба ти не знаєш, що Стів нічого не тямить у технологіях? Він просто суперпродавець! Повірити не можу, що ти прийняв таке тупе рішення… Він нічого не тямить в інженерії, і дев’яносто дев’ять відсотків з того, що він говорить, — помилка. Нащо ти купуєш ту купу брухту?!

Через роки, коли я повернувся до цієї теми, Ґейтс не пригадував, що був настільки засмученим. Придбання NeXT, уважав він, насправді не дало Apple нової операційної системи.

— Амеліо заплатив багато за NeXT, і, скажімо начистоту, операційну систему NeXT ніколи не використовували, — сказав Ґейтс.

Натомість Аві Теванян допоміг розкрутити існуючу операційну систему Apple, котру з часом поєднали з технологією NeXT. Ґейтс знав, що основною метою угоди було повернення Джобса до влади.

— Це була забаганка долі, — каже Ґейтс. — Усе закінчилося тим, що вони придбали хлопця, про котрого мало хто міг подумати, що з нього вийде класний виконавчий директор. Він мав замало досвіду, але був генієм з чудовим дизайновим смаком і відмінним інженерним смаком. Він стримував своє божевілля досить добре, щоби його призначили тимчасовим головним виконавчим директором.

Незважаючи на думку Елісона і Ґейтса, глибоко всередині Джобс боровся з суперечливими почуттями, чи хотів він насправді відігравати активну роль в Apple, принаймні допоки Амеліо там працює. За кілька днів до того, як мала бути оголошена купівля компанії NeXT, Ґіл попросив Стіва стати до роботи і взяти на себе керівництво підрозділом із розвитку операційних систем. Джобс, правда, відхилив пропозицію Амеліо.

У день, коли було заплановане оголошення, Амеліо покликав Джобса. Він хотів почути відповідь.

— Стіве, ти хочеш просто взяти гроші і покинути компанію? — прямо запитав Ґіл. — Не страшно, якщо це те, чого ти хочеш.

Джобс не відповів. Просто пильно дивився.

— Хочеш, щоби ми внесли твоє ім’я у відомість? Хочеш бути радником?

Джобс продовжував мовчати. Амеліо вирішив запитати в Лaрі Сонсіні, адвоката Джобса, що саме Джобсу потрібно. «Гадки не маю», — відповів Сонсіні. Тож Амеліо повернувся, зачинив за собою двері і знову запитав Джобса:

— Стіве, про що ти думаєш? Що відчуваєш? Прошу тебе, мені потрібне рішення зараз.

— Я зовсім не спав минулої ночі, — відповів Джобс.

— Що сталося? — запитав Амеліо.

— Я довго думав про те, що маю зробити, і про нашу угоду, й у що все це виллється для мене. Я втомився і не можу думати зараз. Не питай мене більше нічого, — сказав Джобс.

Амеліо відповів, що це просто неможливо. Він мусив почути відповідь.

Джобс нарешті зібрався з силами:

— Слухай, якщо ти мусиш щось їм сказати, — хай буде радник голови.

Так Амеліо і зробив.

Оголошення прозвучало того ж вечора, 20 грудня 1996 року. Свідками стали 250 працівників в головному офісі Apple. Амеліо зробив те, про що домовився раніше з Джобсом, і описав його роль у компанії як позаштатного радника. Замість того щоби вигулькнути з-за куліс сцени, Джобс виринув з аудиторії й легко попрямував проходом. Амеліо попередив, було, всіх, що Стів буде занадто втомленим, щоби виступати, але той уже встиг відновити сили завдяки оплескам.

— Я дуже схвильований, — сказав Джобс, — позаяк із нетерпінням чекаю, щоби знову працювати зі старими колегами.

Після закінчення заходу репортер із Financial Times Луїс Кіо підійшов до сцени й поставив Джобсу запитання, яке прозвучало майже як звинувачення, чи збирається він захопити керівництво в Apple.

— О ні, Луїсе, — відповів Стів. — Моє життя тепер багате на події. У мене сім’я. Я зайнятий у Pixar. Мені залишилося небагато часу, але, сподіваюся, я ще поділюся деякими ідеями.

Наступного дня Джобс поїхав у Pixar. Він ще більше закохався у це місце і хотів, щоби працівники знали — він залишатиметься президентом компанії. Вони ж насправді були щасливі, що він знову працює в Apple, хай і позаштатно. Непогано також, якщо Джобс трохи розпорошить свою увагу… Він був просто незамінним, коли йшлося про великі перемовини, але був небезпечним, коли мав занадто багато вільного часу.

У Pixar Джобс відразу попрямував до Ласетера, щоби пояснити: позаштатна посада все одно відбиратиме багато часу. Він просив Ласетерового благословення.

— Я не можу перестати думати про те, що ця робота відніме багато мого часу від моєї сім’ї та моєї іншої сім’ї — Pixar, — скаржився Джобс. — Але я йду на це, бо світ стане кращим, коли в ньому буде Apple.

Ласетер усміхнувся.

— Благословляю тебе, — відповів він.