Стів Джобс

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ ПО ДРУГОМУ КОЛУ Рак повертається

На початку 2008 року для Джобса та його лікарів стало очевидним, що його рак поширюється. Коли йому вирізали пухлини підшлункової залози в 2004 році, то частково дослідили геном захворювання. Це допомогло лікарям зрозуміти, які шляхи метаболізму були порушені, і вони лікували його цільовими ліками, які, як вони вважали, допоможуть найбільше.

Його також лікували знеболювальними засобами, часто використовували препарати морфію. Якось у лютому 2008 року, коли близька подруга Пауел, Кетрін Сміт, зупинялася в них у Пало-Альто, вона і Джобс пішли на прогулянку.

— Стів сказав мені, що коли він почувається дуже погано, то концентрується на болю, входить в той біль, і так здається, що він зникає, — пригадувала Кетрін.

Утім, це було неправдою. Коли в Джобса щось боліло, про це він жалівся всім.

Була й інша проблема зі здоров’ям, яка ставала дедалі серйознішою, — та, на яку медики не звертали уваги, бо концентрувалися на раку чи на болю. У Стіва були проблеми з харчуванням, і він утрачав вагу. Частково це відбувалося через те, що в нього була видалена велика частина підшлункової залози, яка виробляла ензими, необхідні для засвоєння протеїну та інших поживних речовин. Його апетит також понижувався через рак і морфій. Був ще й психологічний компонент, з яким медики не знали що робити: з підліткового віку Джобс мав дивну одержимість екстремальними обмежувальними дієтами і голодуваннями.

Навіть після того, як Стів одружився й у них з’явилися діти, він зберіг свої непевні звички щодо харчування. Він тижнями міг їсти ту ж саму їжу — морквяний салат з лимоном чи яблука, — а потім відкинути ту їжу і сказати, що він узагалі перестає її вживати. Він голодував і робив це так, як тоді, коли був підлітком. Із затятою переконаністю він розповідав усім за столом про переваги якоїсь дієти, яку він саме підтримував. Пауел була вегетаріанкою, коли вони побралися, але після операції чоловіка почала урізноманітнювати раціон родини рибою та іншими протеїнами. Їхній син Рід, який також був вегетаріанцем, став «щирим всеїдцем». Вони знали, що їхньому батькові необхідно отримувати різноманітні протеїни.

Родина найняла хорошого універсального кухаря Браяра Брауна, який колись працював на Еліс Волтерз у ресторані Chez Panisse. Він приходив щовечора і готував великий асортимент страв на вечерю, що містили овочі та приправи, які Пауел вирощувала на їхній грядці. Коли у Джобса була якась забаганка — морквяний салат, макарони з базиліком, суп з лимонним сорго, — Браун мовчки і терпляче готував страву. Джобс завжди був упертим їдцем і відразу ж говорив про свою їжу, як про щось фантастичне чи навпаки жахливе. Він міг з’їсти два авокадо, які більшість зі смертних назвала б однаковими, і казати, що одне з них було найкраще авокадо, яке коли-небудь росло на цій планеті, а інше — просто неїстівне.

Починаючи з 2008 року харчові розлади Джобса стали ще гіршими. Деколи вечорами він стояв на кухні, ігноруючи всі страви, розкладені на довгому кухонному столі. Коли інші ще їли, він міг устати з-за столу і вийти, нікому нічого не пояснюючи. Через це його родина дуже хвилювалася. На очах у рідних Джобс за весну 2008 року схуд на 18 кілограмів.

Його проблеми зі здоров’ям знову стали публічними у березні 2008 року, коли часопис Fortune опублікував статтю під назвою «Морока зі Стівом Джобсом». Там ішлося про те, що він намагався лікувати свій рак дієтами протягом дев’яти місяців і про те, чи будуть датуватися заднім числом опціони Apple. Коли стаття вже була готова, Джобс запросив, тобто викликав, випускового редактора Fortune Енді Сервера до себе в Купертіно, щоби натиснути на нього, аби стаття не побачила світу. Він нахилився до обличчя Сервера і запитав: «То ви докопалися до факту, що я — козел. І де тут новина?». Джобс скористався таким самим самокритичним аргументом у розмові з начальником Сервера у Time Inc. Джоном Г’юї, коли зателефонував йому з сателітного телефону, який привіз із собою до селища Кона, що на Гаваях. Він запропонував скликати раду директорів і щоб Г’юї також узяв участь в обговоренні того, які проблеми зі здоров’ям можна виносити на загал, а які ні, але тільки якщо Fortune не надрукує того матеріалу. Та часопис не послухався.

Коли у червні 2008 року Джобс представив iPhone 3G, він уже настільки схуд, що увага була більше прикута до нього, а не до оголошення нового продукту. У часописі Esquire Тос Джунод написав про «висохлу» фігуру на сцені, яка була «суха, як пірат, одягнена у те, що раніше було вбранням невразливості». Apple видала заяву, у якій оманливо йшлося про те, що втрата ваги — це просто «справа житейська». Того ж місяця, після того як виникло ще більше запитань, компанія видала іншу заяву, у якій ішлося, що здоров’я Джобса — це його «особиста справа».

Джо Ноцера з New York Times написав колонку, в якій засуджував те, як компанія приховувала стан здоров’я Джобса. «Apple не можна довіряти лише за те, що вони приховують правду про здоров’я свого керівника, — написав він в липні. — Під керівництвом пана Джобса у компанії з’явилася секретність, яка виправдовувала себе дуже часто, скажімо, коли Apple представляв нову продукцію на щорічній конференції Macworld, що стало найкращим маркетинговим засобом для компанії. Але у той самий час такі принципи отруюють корпоративне правління». Коли він писав колонку, то отримав стандартний коментар про «особисту справу» від усіх в Apple, та якось неочікувано йому зателефонував сам Джобс.

— Це Стів Джобс, — почав він. — Ти думаєш, що я — пихатий козел, який уважає себе вищим за закони, а я вважаю тебе відром зі слизом, яке пише про більшість фактів невірно.

Після такого вражаючого вступу Джобс надав деяку інформацію про стан свого здоров’я, але тільки за умови, якщо Ноцера не буде це публікувати. Ноцера поставився з повагою до цього прохання і згодом написав, що проблеми зі здоров’ям у Джобса — це не лише «справа житейська», а «вони не впливають на його життєдіяльність, і це не повернення раку». Джобс надав Ноцері більше інформації, ніж він розповідав своїм акціонерам і членам правління компанії, але не все було цілковитою правдою.

Частково через інформацію про здоров’я Джобса на початку липня 2008 року ціна на акцію Apple впала з 188 доларів до 156 наприкінці місяця. Покращенню справ не сприяло й те, що в кінці серпня газета Bloomberg News випадково надрукувала попередній некролог Джобса, який потім опинився на сайті Роззяв (Gawker.com. — Прим, пер.). За кілька днів Джобс спромігся на цитату Марка Твена, коли відвідував щорічний музичний захід. «Чутки про мою смерть значно перебільшені», — сказав він під час запуску нової лінії пристроїв iPod. Та його худорлява постать не була надто переконливою. До початку жовтня акції впали у ціні до 97 доларів за штуку.

Того місяця Дат Моріс з Universal Music мав зустрітися з Джобсом в Apple. Натомість Джобс запросив його до себе додому. Моріс здивувався, коли побачив, наскільки Стів був хворий і як йому все боліло. Моріса саме мали вшанувати на гала-концерті в Лос-Анджелесі за «Місто надії», яке збирало гроші на боротьбу з раком, і він хотів, щоби Джобс також був там присутній. Джобс уникав благодійних заходів, але зараз вирішив узяти участь — і заради Моріса, і заради, власне, мети заходу. Захід проводився у великому наметі на пляжі Санта-Моніка, і Моріс розповів двом тисячам гостей, що Джобс подарував музичній індустрії нове життя. Виступи Стіві Нікса, Лайонела Річі, Еріки Ваду та Ейкона продовжувалися до ночі, і Джобсу стало холодно. Джиммі Айовайн дав йому свого светра з капюшоном, щоби той зігрівся, і він цілий вечір так і сидів у капюшоні.

— Стів був такий хворий, такий замерзлий, такий худий, — пригадував Моріс.

Досвідчений журналіст, який писав про технологічні новинки у Fortune, Брент Шлендер того грудня звільнився з часопису, і його лебединою піснею стало спільне інтерв’ю з Джобсом, Біллом Ґейтсом, Енді Ґроувом і Майклом Делом. Таке було важко зорганізувати, і вже за кілька днів до того, як розмова таки мала відбутися, Джобс відмовився.

— Якщо вони запитають чому, просто скажи їм, що я — козел, — сказав він.

Ґейтс дратувався, але потім дізнався про його стан здоров’я.

— Звичайно, у нього була дуже поважна причина, — сказав Ґейтс.

— Він просто не хотів про це говорити.

Все стало очевиднішим, коли 16 грудня Apple оголосила, що Джобс відміняє свій запланований виступ на Macworld у січні — форумі, який він використовував для запуску нової продукції протягом останніх одинадцяти років.

Блоґосфера розірвалася спекуляціями про стан Джобса. Багато тієї інформації мало ненависний запах правди. Джобс був розлючений і відчував вторгнення на особисту територію. Його також дратувало те, що Apple не особливо активно заперечувала ту інформацію. І 5 січня 2009 року він написав і розповсюдив оманливого листа, в якому стверджував, що пропускає цьогорічний Macworld, бо хоче провести більше часу зі своєю родиною. «Як багато хто вже знає, у 2008 році я втрачав вагу, — додав він. — Мої лікарі вважають, що знайшли причину, і це гормональний дисбаланс, котрий краде протеїни з мого тіла, яке має бути здоровим. Складні аналізи крові підтвердили діагноз. Ліки від цієї недуги — дуже прості».

У цьому була частка правди, але дуже невелика. Один із гормонів, який виробляє підшлункова залоза, називається глюкагон, і він — протилежність інсуліну. Глюкагон змушує печінку розчиняти цукор в крові. Джобсова пухлина пустила метастази в його печінку і руйнувала її. У підсумку його тіло пожирало саме себе, і лікарі прописали йому ліки для пониження рівня глюкагону. У нього не було гормонального дисбалансу, і всі процеси траплялися через те, що рак поширився й на печінку. Він був в особистому запереченні щодо цього і також хотів заперечувати це на публіці. На жаль, це було юридично неможливо, бо він керував публічною компанією. Але Джобса дратувало те, як пишуть про нього у блоґосфері, і він хотів нанести удар у відповідь.

На той час Джобс був дуже хворий, незважаючи на свої оптимістичні твердження та нестерпний біль. Він пройшов уже другий етап лікування від раку, що призвело до важких побічних ефектів. Його шкіра почала пересихати і тріскатися. У своїй гонці за альтернативними рішеннями він полетів до міста Базеля у Швейцарії, щоби спробувати експериментальну гормональну радіотерапію. Він також пройшов експериментальне лікування, розроблене в Роттердамі і відоме як радіонуклідна терапія пептидних рецепторів.

За тиждень після все наполегливіших юридичних консультацій Джобс врешті погодився піти на лікарняний. 14 січня 2009 року він оголосив про це в іншому листі до працівників Apple. Спочатку він звинувачував блогґерів і пресу у своєму рішенні. «На жаль, цікавість до мого особистого здоров’я продовжує викликати тривогу не лише в мене і моїх рідних, а й у всіх решти в Apple, — писав він. І потім визнав, що його лікування «гормонального дисбалансу» було не таким простим, як він уважав досі. — За останній тиждень я дізнався, що мої проблеми зі здоров’ям серйозніші, ніж я думав до цього». Тім Кук знову візьме на себе його щоденні обов’язки, але Джобс запевнив, що він залишатиметься директором, буде брати участь у вирішенні важливих справ і вже до червня повернеться.

Джобс консультувався з Біллом Кемпбелом і Артом Левінсоном, які займали подвійні посади: були його консультантами з питань здоров’я і співкерівниками компанії. Але решта членів правління не була так вповні проінформована, й акціонери перебували в невіданні. Це спричинило деякі юридичні непорозуміння, і відділ розслідувань почав виясняти, чи компанія не приховувала «матеріальної інформації» від акціонерів. Сприяння поширенню неправдивої інформації, яка могла цікавити фінансових вкладників компанії, означало б шахрайство і кримінальний злочин. Оскільки Джобс та його магія були настільки тісно пов’язані з поверненням Apple, здавалося, що його здоров’я підпадає під ці стандарти. Але то був темний бік закону, адже право на особисте життя керівника мало також братися до уваги. Було особливо важко триматися того балансу у випадку з Джобсом, який цінував приватність свого особистого життя і водночас був таким утіленням компанії, яким не був жоден інший директор. Він також не полегшував завдання. Стів став дуже емоційним, часто багато говорив і плакав, коли розмова заходила про те, що він має бути менш таємничим.

Кемпбел цінував дружбу з Джобсом. Він не хотів порушувати його приватність і тому запропонував зробити крок назад, як директор.

— Приватність дуже важлива, — говорив він пізніше. — Стів був моїм другом мільйон років.

Юристи визначили, що Кемпбел не мав складати обов’язки члена правління, але мусив звільнити посаду співкерівника. Його замінила Андреа Джунг з компанії Avon. Робота відділу розслідувань зайшла в нікуди і правління захищало Джобса від набридливих прохань про оприлюднення детальнішої інформації.

— Преса хотіла більше особистих деталей, — пригадував Ел Ґор.

— Від Стіва залежало, чи хоче він розповісти більше за те, що дозволяє закон, та він був непохитний і не хотів, щоби в його приватність утручалися. Його бажання мусять поважати.

Коли я запитав у Ґора, чи правління мало бути наполегливішим на початку 2009 року, коли здоров’я Джобса було значно гіршим за те, у що вірили акціонери, той відповів:

— Ми винайняли незалежного радника, і він підсумує, чого вимагає закон і як найкраще вчинити у цьому випадку. Ми все зробили за книжкою. Можливо, це звучить як виправдання, але критика мене дуже розізлила.

Не погодився один член правління. Колишній директор Chrysler і IBM Джері Йорк на публіку не сказав нічого, але довірився репортеру газети Wall Street Journal у розмові «не для преси» про те, що його «вивертало», коли він дізнався, що компанія приховала Джобсові проблеми зі здоров’ям у 2008 році.

— Чесно кажучи, я шкодую, що не пішов тоді у відставку.

Коли у 2010 році Йорк помер, Journal використав його розмову «для преси». Йорк також прокоментував це «не для преси» для Fortune, і вони використали коментарі, коли Джобс пішов на третій лікарняний у 2011 році.

Дехто в Apple не міг повірити, що ті цитати належали Йорку, бо офіційно він тоді не обурювався. Проте Білл Кемпбел знав, що статті були правдивими. Йорк нарікав у розмовах із ним в 2009 році.

— Коли Джері пізно вночі пив більше вина, ніж завжди, він телефонував мені о другій чи третій годині ночі і казав: «Що за нісенітниці, я не вірю в ту дурість з його здоров’ям, нам треба переконатися». І коли я телефонував йому наступного ранку, він говорив: «А, так, все в порядку». І я впевнений, що у якийсь із таких вечорів він надерся так, що поговорив із репортерами.

Керівником онкологічної команди, яка лікувала Джобса, був Джордж Фішер з Університету Стенфорда — провідний дослідник шлунково-кишкового та колоректального раку. Він попереджував Джобса місяцями, що йому потрібно пересаджувати печінку, але Джобс відмовлявся переварювати ту інформацію. Лорін раділа, що Фішер завжди піднімав це питання, бо знала, що постійні підштовхування змусять її чоловіка звернути на це увагу.

І нарешті в січні 2009 року Джобса переконали. Це трапилося відразу після того, як він розповів усім, що його «гормональний дисбаланс» можна легко вилікувати. Та існувала проблема. Його внесли у список на донорську печінку у Каліфорнії, але очевидним було те, що вчасно він її не отримає. Кількість можливих донорів з його типом крові була обмеженою. Окрім того, дані «Єдиної мережі для обміну органами», яка встановлювала правила в США, свідчили, що першими органи отримують хворі на цироз чи гепатит, а не на рак.

Немає жодної законної можливості для пацієнта, навіть такого заможного, як Джобс, стати першим у черзі, тож йому це не вдалося. Для трансплантатів обирали хворих, чиї аналізи вимірювали «Зразком для кінцевих стадій захворювань печінки» — лабораторними пробами рівнів гормонів, що визначало, наскільки терміновою була трансплантація і час, протягом якого вони можуть чекати. Кожен орган чітко обліковується, інформацію можна знайти на відкритих веб-сайтах (optn.transplant.hrsa.gov/), де можна простежити за прізвищем у списках очікування.

Лорін цілими днями просиджувала на сайтах із донорством органів і щовечора перевіряла, скільки людей у списку очікування, якими були результати їхніх аналізів і як довго вони вже чекали.

— Можна було порахувати, що я і зробила, що він отримає печінку не раніше червня, а лікарі стверджували, що це буде в квітні, — пригадувала вона.

Тож вона почала ставити запитання, і виявилося, що можна було стояти у черзі в двох різних штатах водночас, що і робило близько 3 % хворих. Такі множинні списки не караються законом, хоча критики і кажуть, що це йде на користь багатим. Утім, це складний процес. Було дві головні умови: хворий має приїхати в обрану лікарню не пізніше, як за вісім годин, що Джобс міг зробити завдяки своєму літаку, і медики тієї лікарні мають оцінити стан хворого перед тим, як занести його ім’я у список.

Юрист із Сан-Франциско Джордж Райлі, який часто надавав послуги Apple як незалежний консультант, був турботливим джентльменом зі штату Теннесі, який дуже прикипів до Джобса. Обоє його батьків були лікарями в лікарні Методистського університету в місті Мемфісі. Джордж народився у тому місті, а його товаришем був Джеймс Ісон, який керував тамтешнім інститутом трансплантології. Заклад Ісона був одним із найкращих у країні. У 2008 році він і його команда провели 121 операцію з пересадки печінки. Він не заперечував, щоби люди з інших списків були й у списках на трансплантати у Мемфісі.

— Ми не граємося з системою, — говорив він. — Так люди обирають місце, де хочуть лікуватися. Дехто з Теннесі поїде лікуватися до Каліфорнії чи у будь-яке інше місце. Зараз у нас є пацієнти, які з Каліфорнії приїздять до Теннесі.

Райлі домовився з Ісоном, щоби той поїхав до Пало-Альто і там обстежив пацієнта.

У лютому 2009 році Джобса внесли у список очікування в Теннесі (а досі він уже був у списку в Каліфорнії), і почалося нервове очікування. Здоров’я Джобса погіршилося у перший тиждень березня, а передбачений час чекання становив 21 день.

— То було жахливо, — пригадувала його дружина. — Здавалося, що ми не встигнемо.

Кожен день був нестерпно болісний. У середині березня Джобс був третій у черзі, потім другий і нарешті перший. Але дні минали. Жахливою реальністю було те, що святкування того місяця, як-от Дня святого Патрика чи баскетбольного турніру «Березневе божевілля» (Мемфіс був учасником турніру в 2009 році та регіональною приймаючою стороною), передбачали реальні можливості отримати донора через те, що вживання алкогольних напоїв викликає сплеск дорожньо-транспортних пригод.

Так і сталося. 21 березня 2009 року молодик, якому було трохи за двадцять років, загинув у автокатастрофі, і його органами можна було користуватися. Джобс полетів у Мемфіс разом із дружиною. Вони прибули близько четвертої ранку, і там на них уже чекав Ісон. На майданчику стояла машина, і все було продумано так, що вони підписували необхідні документи по дорозі до лікарні.

Трансплантація пройшла вдало, але була невтішною. Коли лікарі вилучили у Джобса печінку, вони побачили плямки на очеревині — тонкій мембрані, яка знаходиться навколо внутрішніх органів. Окрім того, пухлини були й у печінці, що означало, що рак, ймовірно, перейшов і на інші органи. Він мутував і швидко поширювався. Лікарі взяли аналізи і зробили генетичне картування.

За кілька днів потрібно було робити іншу процедуру. Хоча Джобс заперечував проти того, щоби йому викачували все зі шлунку, та все ж йому вкололи анестезію і почали процедуру. Стів удихнув те, що містилося в його шлунку, в легені і захворів на пневмонію. Тоді лікарі думали, що він помре. Згодом Джобс це описував так:

Лорін наглядала за його лікуванням, була з ним у палаті лікарні кожен день і пильно стежила за кожним монітором.

— Лорін наче була красивим тигром, який його захищав, — пригадував Джоні Айв, який пришов одразу, щойно Джобса дозволили навідувати.

Матір Лорін та її три брати приїхали туди в різний час, щоб їй не було так сумно. Сестра Джобса, Мона Сімпсон, також відвідувала його. Лише їй і Джорджу Райлі Джобс довіряв місце Лорін біля свого лікарняного ліжка.

— Родина Лорін допомогла нам із дітьми, її мама з братами просто чудові, — пізніше казав Джобс. — Я був дуже слабким і не міг нічого робити. Але те, що ми тоді пережили, дуже пов’язує нас.

Щодня Пауел приходила о сьомій ранку і збирала необхідну інформацію, яку записувала у таблицю.

— То було складно зробити, бо відразу відбувалося кілька речей, — пригадувала вона.

Коли о дев’ятій ранку приходили Джеймс Ісон і його команда лікарів, вона зустрічалася з ними і доповідала про координування всіх аспектів лікування Джобса. О дев’ятій вечора, перед тим як іти додому, Лорін писала звіт про те, як поводили себе життєві показники, і записувала запитання, на які хотіла отримати відповідь наступного дня.

— Це змушувало мене мислити і бути сфокусованою, — пригадувала вона.

Ісон зробив те, чого повністю не робив ніхто у Стенфорді: взяв відповідальність за всі аспекти медичного лікування. Оскільки він керував лікарнею, він міг контролювати, як приживається трансплантат, робити аналізи раку, давати знеболювальне, підживлення, втілювати реабілітацію та догляд за хворим. Він навіть сам купував Джобсу енергетичні напої, які той так любив.

Дві медсестри, котрі були з маленьких міст штату Міссісіпі, стали улюбленицями Джобса. То були кремезні жінки, які не боялися його. Ісон призначав їх на зміни лише до Стіва.

— Щоби керувати Стівом, потрібно бути наполегливим, — пригадував Тім Кук. — Ісон керував Джобсом і змушував його робити речі, до яких не міг примусити більше ніхто, змушував його робити те, що було корисним для нього, але не обов’язково приємним.

Незважаючи на такий догляд, Джобс деколи просто божеволів. Його розривало те, що він не контролює ситуації, і деколи в нього з’являлися галюцинації або напади гніву. Навіть тоді, коли він був ледь при свідомості, проявлялася його сильна особистість. Якось лікар-пульмонолог намагався надягти на нього маску, коли він був під сильною анестезією. Джобс здер її з обличчя і пробурмотів, що йому не подобається дизайн і він не буде цього носити. Хоч він ледве і говорив, та все ж наказав принести йому п’ять різних масок, а він уже обере ту, яку захоче надягнути. Лікарі глянули на Пауел з німим запитанням. Вона врешті відволікла його, щоби вони змогли надіти маску. А ще він ненавидів серцевий монітор, який чіпляли на його палець. Він говорив, що монітор мав жахливий вигляд і був заскладний, і навіть запропонував шляхи, як його можна спростити.

— Стів намагався зробити гармонійним кожен нюанс оточуючого середовища чи об’єкту, і це виснажувано його, — пригадувала Пауел.

Якось, коли він ще був у напівсвідомості, відвідати його прийшла Кетрін Сміт — подруга Пауел. Її стосунки з Джобсом не завжди були найкращими, та Пауел наполягла, щоби подруга побула біля Джобсового ліжка. Він підкликав її, вказав на ручку і блокнот і написав: «Дай мені мій iPhone». Сміт витягнула телефон із тумбочки і простягнула йому. Водячи її рукою, він показав їй, як торкнути телефон, щоби він почав працювати, і змусив її погратися з меню.

Стосунки Джобса з Лізою Бреннан-Джобс — його донькою від Крісанн, уже не були такими близькими. Вона закінчила Гарвардський університет, переїхала до Нью-Йорка і рідко спілкувалася зі своїм батьком. Та вона прилітала до Мемфіса двічі, і він оцінив це.

— Для мене це означало дуже багато, — пригадував він.

На жаль, він не сказав їй цього. Багато хто з оточення Джобса вважав Лізу такою ж вимогливою, як і її батько, але Пауел ставилася до неї добре і намагалася залучати до піклування зі Стівом. То були стосунки, які вона хотіла відновити.

Джобсу кращало, і його сварлива натура поверталася до нього. У ньому все ще залишалася жовч.

— Коли Стів почав одужувати, він швидко проскочив період вдячності і переключився у режим дратівливості та контролю, — пригадувана Сміт. — Ми всі сподівалися, а що, як він стане добрішим, та цього не сталося.

Він залишався перебірливим в їжі, що було навіть більшою проблемою, ніж коли-небудь. Пив лише фруктові коктейлі і вимагав сім чи вісім коктейлів, щоби він міг обрати, який саме йому зараз хочеться. Пробував лише трішки ложкою і казав: «Цей поганий. І цей також поганий». Врешті Ісон не витримав: «Знаєш, ідеться не про смак. Перестань розцінювати це як їжу. Сприймай це як ліки».

Настрій Джобса змінювався, коли його відвідували колеги з Apple. Тім Кук приходив регулярно і розповідав про прогрес у розробці нової продукції.

— Стів помітно тішився, коли розмова заходила про Apple, — казав Кук. — У кімнаті наче світлішало.

Джобс глибоко любив компанію і, здавалося, жив заради надії на повернення. Деталі про продукцію надавали йому енергії. Коли Кук описав нову модель iPhone, наступну годину Джобс провів із ним у розмовах не лише про те, як її назвати (вони вирішили зупинитися на iPhone 3GS), а й про те, яким має бути шрифт і розмір літер GS, включно з тим, чи літери повинні бути великими (так) і виділені курсивом (ні).

Одного дня Райлі влаштував сюрприз для Джобса: візит до студії Sun Studio, де Елвіс, Джоні Кеш, Бі. Бі. Кінґ та багато інших перших рок-н-рольщиків записували свої пісні. Їм влаштували приватну екскурсію, і один із молодих працівників прочитав їм історичну лекцію, коли вони сиділи на лавці, обпаленій цигарками, на якій колись сидів Джері Лі Л’юїс. Джобс був, можливо, найвпливовішою особою в музичній індустрії того часу, але молодий працівник не впізнав його у тому виснаженому стані, в якому він тоді перебував. Коли вони йшли геть, Джобс сказав Райлі: «Той хлопчина дуже розумний. Треба взяти його на роботу над iTunes». І Райлі зателефонував Едді К’ю, який запросив хлопця на співбесіду до Каліфорнії. Його взяли на роботу для розробки R&B i рок-н-рольних добірок в iTunes. Коли Райлі згодом повернувся в Sun Studio, йому сказали, що той випадок довів правдивість їхнього слогану, що мрії збуваються в Sun Studio.

В кінці травня 2009 року Джобс вилетів із Мемфіса на власному літаку зі своєю дружиною і сестрою. Тім Кук і Джоні Айв приїхали на летовище у Сан-Хосе і піднялися на облавок, щойно літак приземлився.

— У його очах читалася радість через те, що він повернувся, — пригадував Кук. — Він хотів боротися і нетерпляче чекав цього.

Лорін відкрила пляшку яблучного сидру і проголосила тост за свого чоловіка. Всі обійнялися.

Айв був емоційно виснажений. Він вів авто до Джобсового будинку з аеропорту і жалівся, як важко було керувати, коли Стіва не було. Він також нарікав на статті, в яких ішлося, що новації Apple залежали від Джобса і що все зникне, якщо він не повернеться.

— Мені справді боляче, — говорив йому Айв.

Казав, що почувається «спустошеним» і недооціненим.

Джобс також був у поганому моральному стані після повернення до Пало-Альто. Він уступив у боротьбу з думкою, що, може, він і не незамінний для компанії. Акції Apple непогано росли в ціні, коли його не було. З 82 доларів у січні 2009 року, коли він оголосив про свій відхід, акції зросли до 140 доларів за штуку в травні. Під час однієї з телефонних конференцій з аналітиками невдовзі після того, як Джобс пішов на лікарняний, Кук відійшов від свого неемоційного стилю і виступив із надихаючою промовою про те, чому Apple залишиться на висоті навіть тоді, коли Джобса там не буде:

Промова звучала так, наче її проголосив би Джобс, але преса назвала її «доктриною Кука». Джобс дратувався і впав у депресію, особливо через останню фразу промови. Він не знав, пишатися йому чи засмучуватися, бо це може бути правдою. Ходили розмови, що він може відійти від справ і стати головою правління компанії, а не власне її керівником. Ці чутки надали йому мотивації та змусили встати з ліжка і щодня знову ходити на довгі відновлюючи прогулянки.

Засідання правління мало відбутися за кілька днів після його повернення, і Джобс здивував усіх тим, що з’явився на засіданні. Він неквапно ввійшов до зали і пробув там більшу частину часу. На початку червня він проводив збори в своєму будинку, а в кінці місяця вповні став до роботи у компанії.

Чи зараз, після того як зіткнувся зі смертю, він буде м’якішим? Його колеги швидко отримали відповідь на це запитання. У перший же день по поверненню Джобс перелякав колег своєю істерикою. Він просто розносив людей, яких не бачив півроку, розривав маркетингові плани і вилаяв працю кількох людей, чию роботу він уважав мотлохом. Але його слова, промовлені до кількох друзів того вечора, говорили самі за себе.

— Я пречудово провів сьогодні час, — сказав він. — Аж не віриться, що почуваюся так творчо і що настільки ж почувається вся команда.

Кук це проковтнув.

— Я ніколи не бачив, щоби Стів утримувався від висловлювання своєї точки зору чи своєї пристрасті, — говорив він. — Але все було добре.

Друзі зауважували, що в Джобса залишилася його сварливість. У період його видужання він підписався на кабельне телебачення від компанії Comcast і якось зателефонував Враяну Робертсу, який управляв тією компанією.

— Я думав, що він телефонує, щоби сказати щось хороше, — пригадував Робертс. — Натомість він сказав: «Це повна дурня».

Але Енді Герцфельд помітив, що, попри свою грубість, Джобс став відкритішим.

— Раніше, коли у нього просили про якусь послугу, він міг учинити цілком протилежно, — говорив Герцфельд. — Такою була зіпсованість його натури. А зараз він справді намагався допомогти.

Його повернення до публіки відбулося 9 вересня, під час щорічної музичної події, яку компанія проводила щоосені. Йому аплодували навстоячки протягом хвилини, а потім Джобс почав говорити незвично особисті речі і згадав, що отримав донорську печінку.

— Я не стояв би тут, якби не така щедрість, — сказав він. — Сподіваюся, що ми всі можемо бути такими щедрими і підписатися на донорство наших органів після смерті.

Після тріумфуючих вигуків — «Я на ногах, я повертаюся в Apple, я обожнюю кожен прожитий день» — він представив нову лінію пристроїв iPod Nano з відеокамерами, у дев’яти різних кольорах, вироблених з анодованого алюмінію.

До початку 2010 року Джобс набрав більше сили і занурився знову в роботу. Той рік стане одним із його найпродуктивніших років у Apple. Він два рази поспіль довго був удома після запусків двох головних гравців цифрової стратегії компанії: iPod і iPhone. Зараз він переключився на створення третього.