Стів Джобс

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ і МАС Привіт (ще раз)

Першим великим тріумфом у дизайні від тандему Джобс — Айв став іМас — настільний комп’ютер, запущений у продаж у травні 1998 року. Це була машина для домашнього користування. Джобс мав конкретні уточнення щодо проекту. Це мав бути продукт за принципом «все в одному» — з клавіатурою, монітором і комп’ютером, готовими до користування відразу, щойно їх витягли з коробки. Дизайн повинен бути яскравим, стати своєрідним утвердженням бренду. Ціна — близько 1,2 тисячі доларів (на той час компанія Apple не мала комп’ютерів, які коштувати б менше двох тисяч).

— Він наказав нам звернутися до джерела — оригінального Macintosh 1984 року випуску, «все в одному» пристрої, — пригадує Шиллер. — А це означало, що дизайн та інженерія мали злитися воєдино.

Первинний план полягав у створенні «мережевого комп’ютера». Концепцію підтримав Ларі Елісон, виконавчий директор компанії Oracle, позаяк термінал був недорогим, не містив накопичувача на жорстких дисках і переважно використовувався для роботи в Інтернеті й інших мережевих системах. Проте віце-президент корпорації з фінансових питань Фред Андерсон наполіг, щоби зробити комп’ютер місткішим, додавши до нього дисковод, — це зробило б його повноцінним комп’ютером для домашнього вжитку. Джобс зрештою погодився.

Джон Рубінштайн, який відповідав за апаратне забезпечення, адаптував мікропроцесор і решту начиння від потужного професійного комп’ютера компанії Apple під назвою PowerMac G3 спеціально для нової машини. Вона містила б жорсткий диск і слот для компакт-дисків. Пішли й на сміливий крок: Джобс і Рубінштайн вирішили не включати звичайний дисковод для гнучких дискет. Стів процитував максиму хокейної зірки Вейна Ґрецкі: «Ковзай туди, куди прямує шайба, а не туди, де вона вже була». Рішення було трохи передчасним, але згодом у більшості комп’ютерів почали просто ігнорувати дискети.

Айв і його заступник Денні Костер приступили до замальовок футуристичних дизайнів. Джобс безцеремонно відкинув із десяток запропонованих моделей, виконаних у пінопласті, але Айв знав тонкий підхід до нього. Джонатан погодився, що жодна з моделей не була досконалою, проте виокремив одну, за яку ручався. Це була вигнута, грайлива на вигляд машина, що не мала нічого спільного з неповороткою, наче приклеєною до стола плитою. «Складається враження, що комп’ютер щойно виринув звідкись, осів на столі або, навпаки, уже готовий кудись відправитися», — так Айв переконував Джобса.

До наступної демонстрації Джонатан зробив свою грайливу модель ще витонченішою. Цього разу Джобс, зі своїм двоїстим сприйняттям світу, запалився нею. Він ухопив пінопластовий прототип і почав носитися з ним офісом, упевнено демонструючи довіреним заступникам і членам ради директорів. У своїх рекламах Apple завжди наголошувала на тому, що здатна думати інакше, та донині ніщо із запропонованого не відрізнялося від існуючих комп’ютерів. Нарешті Джобс мав чим похвалитися.

Пластиковий корпус Айв і Костер запропонували зробити синьо-зеленим. Пізніше цей колір назвали бондай-блакитним, із натяком на колір води на знаменитому пляжі Австралії поблизу Сіднея — Бондай-Біч. На додачу пластик був напівпрозорим, що давало змогу заглянути в нутрощі машини.

— Ми прагнули створити відчуття, що комп’ютер може змінюватися відповідно до ваших потреб, бути своєрідним хамелеоном, — пояснив Айв. — Саме тому подумали про напівпрозорість. Колір можна було зробити насиченим, але тоді він здавався би дуже статичним. Так спала на думку нахабна ідея півпрозорості.

І метафорично і реалістично напівпрозорість поєднувала внутрішню інженерію комп’ютера із зовнішнім дизайном. Джобс завжди стверджував, що ряди чипів на монтажній платі мають акуратний і витончений вигляд, навіть якщо їх не видно. Прозорість дала можливість показати, як турботливо вкладені всі складники комп’ютера. Пустотливий дизайн виражав простоту, одночасно відкриваючи глибину, котру містить та правдива простота.

Проте простота пластикового корпусу потребувала складності у виконанні. Айв і його команда працювали з корейськими виробниками Apple, щоби вдосконалити процес створення корпусів. Вони навіть їздили на мармеладну фабрику, де вивчали, як надати напівпрозорим кольорам привабливого вигляду. Вартість одного корпуса становила понад 60 доларів за одиницю — втричі дорожче за звичну коробку. В інших компаніях, мабуть, вимагали б репрезентацій, провели б дослідження, щоби переконатися, чи достатньо напівпрозорий корпус підвищить рівень продажу, щоби виправдати його вартість. Джобса аналіз не цікавив.

Дизайн комп’ютера вінчала спеціальна ручка. iMac був не стільки функціональним, скільки веселим і семіотичним. Це була настільна машина. Навряд чи багато людей носили б його з собою. Айв пізніше пояснив:

Джобсу довелося парирувати протести інженерів-виробників на чолі з Рубінштайном, котрих більше турбувала практичність і вартість, а не Айвові естетичні побажання й різноманітні дизайнерські забаганки.

— Коли ми показали проект інженерам, — розповів Джобс, — вони придумали тридцять вісім причин, чому не можуть цього зробити. На що я їм сказав: «Ні-ні, ми це зробимо». А вони мені: «Чому?». А я: «Бо я головний виконавчий директор і знаю, що зробити це реально». Так що їм довелося погодитися.

Джобс запросив Лі Клоу, Кена Сігала й інших із рекламної команди TBWA/Chiat/Day прилетіти і глянути, над чим нині працює компанія. Він завів їх у студію дизайну, котра перебувала під охороною, і театрально відкрив Айвовий напівпрозорий винахід у вигляді сльози. Комп’ютер трохи нагадував про «Сім’ю Джетсон» — анімаційне шоу, дія у якому відбувалася в майбутньому. На хвилю присутнім перехопило подих.

— Ми були досить шоковані, але водночас не могли відповісти щиро, — пригадує Сігал. — Ми думали: «Господи, вони взагалі знають, що роблять?». Це було настільки радикально!

Джобс попросив придумати назву. Сігал запропонував п’ять варіантів. Один із них — iMac. Спершу Стівові не сподобався жоден. Тож через тиждень Сігал озвучив новий список, але сказав, що агенції до вподоби iMac. «Я цього тижня вже трохи спокійніше ставлюся до назви, але вона мені все одно не подобається», — відказав Джобс. Він спробував нанести її шовкографією на кілька прототипів. І змінив свою думку. Так, комп’ютер став називатися iMac.

Оскільки кінцевий термін випуску iMac підпирав, сумнозвісний бік Стівового характеру почав проявлятися, особливо у вирішенні питань щодо виробництва. Одного разу на зборах він довідався, що процес тягнувся занадто повільно.

— Він продемонстрував усю лють, на яку лишень був здатен, — згадує Айв.

Джобс пройшовся поміж столами і нападав на кожного, починаючи з Рубінштайна. «Ви знаєте, що ми намагаємося врятувати компанію! — кричав він. — А ви все псуєте!»

Як і попередня команда Macintosh, аймаківці втиснулися в терміни якраз вчасно — до великого оголошення. Та це не завадило Джобсу вибухнути ще раз. Під час репетиції презентації запуску Рубінштайн розмістив поряд два робочі прототипи. До того Джобс не бачив остаточного продукту. Подивився на нього на сцені й помітив кнопку під дисплеєм. Натиснув її. Відкрився отвір і «виїхала» підставка для компакт-диска. «Це що, в дідька, таке?!» — не дуже делікатно поцікавився він.

— Ніхто нічого не відповів, — пригадує Шіллер. — Адже він напевне знав, що то підставка для CD.

Тож Джобс продовжив сваритися. Це, виявляється, мала бути відкрита щілина, наполягав він, наводячи в приклад елегантні дискові слоти-щілини, що використовувалися у програвачах висококласних автомобілів. «Стіве, це точнісінько такий же привід, що я тобі показував, коли ми обговорювали компоненти», — пояснив Рубінштайн. «Неправда, там не було підставки, просто щілина», — стояв на своєму Джобс. Рубінштайн теж не відступав. Стівовий гнів не слабшав.

— Я ледь не плакав, бо вже було пізно щось змінювати, — пригадував згодом Джобс.

Репетиція запізнювалася, і якийсь час здавалося, що Стів міг скасувати запуск продукту взагалі.

— Рубі глянув на мене, ніби запитуючи: «Чи я збожеволів?» — розповідає Шіллер. — Це був мій перший запуск продукту спільно зі Стівом, і я вперше побачив його у настрої, коли він готовий скасувати захід, бо щось пішло не так, як він задумав.

Зрештою вони дійшли згоди, що замінять підставку на слот-щілину в наступній версії iMac. «Я оголошу запуск лишень тоді, коли ти пообіцяєш, що ми перейдемо на слоти якнайшвидше», — слізно благав Джобс.

Проблема виникла також із відео, яке він планував продемонструвати. У ролику Джоні Айв описував дизайн, роздумуючи і запитуючи: «Яким комп’ютером користувалася б сім’я Джетсон? Це наче майбутнє вчорашнього». Далі йшов уривок із мультика, де Джейн Джетсон дивиться на екран, та уривок, де Джетсони хихочуть за новорічною ялинкою. Під час репетиції помічник із виробництва сказав Джобсу, що уривки треба видалити, оскільки кіностудія Hanna-Barbera не дозволила їх використовувати. «Залишіть», — гаркнув до нього Джобс. Помічник спробував пояснити, що це проти закону. «По барабану, — відповів Стів. — Ми використаємо уривки». Відео залишилося без змін…

Лі Клоу готував серію кольорових часописних реклам і, коли вислав зразки сторінок Джобсу для схвалення, отримав у відповідь розлючений телефонний дзвінок. Стів уважав, що блакитний колір у рекламі не збігається зі справжнім кольором iMac. «Ви, хлопці, не тямите, що робите! — лютував Джобс. — Я знайду когось іншого розробляти рекламу, бо ця — просто відстій!» Клоу сперечався у відповідь: «То порівняй кольори!». Джобс, який насправді навіть не був ув офісі, продовжував верещати, що саме він має рацію. Все закінчилося тим, що Клоу згодом удалося посадити Джобса за стіл і подивитися на фотографії.

— Я нарешті довів йому, що блакитний у рекламі — той самий блакитний, — сказав Лі.

Через кілька років на форумі Стіва Джобса на веб-сайті Gawker хтось поширив розповідь, яку почув від працівника магазину Whole Food в Пало-Альто, що розташований за кілька кварталів від домівки Стіва: «Я саме гуртував возики, коли побачив сріблястий «Мер-седес», припаркований на місці для інвалідів. Усередині сидів Стів Джобс і горланив у слухавку. Це було якраз незадовго до презентації першого iMac, і я майже впевнений, що чув, як він кричав: «Ні! Чорт забирай! Блакитний! Досить!!!».

Готуючи урочисте відкриття, Джобс, як завжди, поводився маніакально. Зупинивши одну репетицію через підставку для компакт-диска, він затягував інші, бо хотів бути впевнений, що все відбудеться на зірковому рівні. Він знову і знову репетирував тріумфальний вихід на сцену і те, як виголосить: «Вітайте новий iMac!». Він хвилювався за світло: воно мало падати так, щоб оживити прозорість корпуса. Але навіть після кількох спроб він усе ще не був задоволений. Скаллі це здалося схожим на репетиції презентації комп’ютера Macintosh 1984 року випуску. Джобс наказав зробити світло яскравішим і ввімкнути його раніше, але й це його повністю не задовольнило. Він збіг зі сцени в зал, сів у крісло по центру, задер ноги на сидіння попереднього ряду і сказав: «Робімо це доти, поки нарешті все не буде добре, о’кей?». І ще одна спроба. «Ні, ні! — невдоволено бурчав Джобс. — Це зовсім не те!» Наступного разу світло було достатньо яскравим, але ввімкнули його запізно. «Я вже втомився повторювати!» — гримів Джобс. Нарешті iMac засяяв як треба. «О! Саме те! Чудово!» — закричав Стів.

За рік до того Джобс «попросив» Майка Маркулу, свого наставника й партнера, з ради директорів. Але він так пишався тим, чого досягнув із iMac, і почувався настільки сентиментальним, що мав стосунок до найпершого Macintosh, що не міг не запросити Маркулу до Купертіно на приватний перегляд репрезентації. Маркула був вражений. Його єдине зауваження стосувалося мишки, розробленої Айвом. Вона була схожою на хокейну шайбу, вважав Маркула, і не сподобається людям. Джобс не погодився. Але Маркула мав рацію. Щодо всього решти, то машина, як і її попередниця, була просто геніальна.

Запуск першого Macintosh у 1984-му Джобс перетворив на своєрідний театр. Продукт з’являвся на світ як щось епохальне. Момент «І буде світло!» означав, що розітнеться небо, засяють прожектори, співатимуть ангели, а хор виводитиме «Алілуя!». Для величного відкриття продукту, що мав порятувати Apple і здійснити переворот у сфері персональних комп’ютерів, Джобс символічно вибрав аудиторію Флінт в коледжі Де Анца в Купертіно — той самий зал, котрий він використав у 1984 році. Він працював над кожною деталлю, щоби розсіяти будь-які сумніви, збирав докупи свої «війська», заручався підтримкою розробників, запустив маркетингові ходи нової машини. Стів це робив також тому, що любив грати роль імпресаріо. Розіграти класне шоу для нього було рівноцінним запуску класного продукту.

Почав Джобс із сентиментів, голосно називаючи імена трьох людей, удостоєних сидіти в першому ряду. Він колись віддалився від них, але тепер прагнув возз’єднання. «Я започаткував компанію разом зі Стівом Возняком у гаражі моїх батьків, і Стів сьогодні тут», — сказав він, вказуючи рукою в аудиторію під аплодисменти. «До нас приєднався Майк Маркула й невдовзі після нього — наш перший президент Майк Скотг, — продовжив Джобс. — Ці хлопці теж сьогодні в залі. І без них трьох нікого з нас тут сьогодні не було б». Його очі на мить затуманилися, коли знову залунали оплески. У залі також сидів Енді Герцфельд і більшість початкової команди Macintosh. Джобс їм посміхнувся. Він вірив, що ось-ось змусить їх пишатися.

Після розповіді про стратегію нового продукту Apple і демонстрації кількох слайдів про роботу нового комп’ютера, Стів був готовий явити світу своє дітище. «Ось такими є сучасні комп’ютери», — сказав він, коли на екрані позаду нього з’явилося зображення коробкоподібного бежевого набору з блоку живлення й монітора. «І я маю честь представити вам, якими вони будуть віднині», — додав Джобс. Він стягнув покривало зі столу в центрі сцени, і там під променем світла засяяв новий iMac. Стів натиснув кнопку мишки, і, так само як і при запуску першого Macintosh, на моніторі почали з’являтися картинки — що саме може цей комп’ютер. На завершення на екрані вигулькнуло слово «привіт», виконане тим же шрифтом, котрий прикрашав Macintosh у 1984-му. Правда, цього разу під «привітом» був додаток у дужках — «ще раз». Аплодисменти гриміли. Джобс відступив на крок і з гордістю милувався своїм новим комп’ютером Macintosh. «Він ніби з іншої планети, — сказав Стів, а зал засміявся. — 3 гарної планети. Планети кращого дизайну».

І знову Джобс створив культовий продукт, передвісник нового століття. Це здійснило обіцянку «Думати інакше». Замість бежевих коробок і моніторів із хаотичним сплетінням кабелів і товстезною інструкцією з інсталяції перед користувачем стояв привітний і привабливий, гладенький на дотик і приємний оку, як яйце вільшанки, комп’ютер. Можна вхопити його за симпатичну маленьку ручку, вийняти з елегантної білої коробки і під’єднати до розетки в стіні. Люди більше не боялися комп’ютерів. Тепер вони хочуть їх мати. І хочуть поставити їх у кімнаті на видноті, щоби й інші хотіли їх торкнутися. «Апаратне обладнання, що змішує науково-фантастичне мерехтіння з кітчевою захцянкою коктейльної парасольки, — так написав у часописі NewsWeek Стівен Леві. — Це не лише найкрутіший на вигляд комп’ютер, але й голосна заява, що компанія з оригінальними ідеями із Силіконової Долини нарешті прокинулася». Часопис Forbes назвав новий комп’ютер «успіхом, що змінює індустрію». Озвався й Джон Скаллі зі свого «вигнання»: «Джобс застосував ту ж просту стратегію, яка зробила Apple відомим п’ятнадцять років тому, — випустив хітовий продукт і приголомшливо прорекламував його».

Критику було чутно лише з одного знайомого кутка. Поки iMac збирав позитивні відгуки, Білл Ґейтс запевняв фінансових аналітиків, які відвідували Microsoft, що це всього лиш нетривале захоплення.

— Єдине, у чому зараз лідирує Apple, це в кольорах, — сказав Ґейтс, вказуючи пальцем на комп’ютер, котрий він жартома пофарбував на червоно. — Я не думаю, що нам знадобиться багато часу, щоби наздогнати їх.

Джобс лютував. Він сказав репортеру, що Ґейтс, людина, яку він публічно осуджував за відсутність смаку, поняття не має, що саме робить iMac привабливішим за інші комп’ютери.

— Справа в тому, що наші конкуренти вважають, що це все просто мода і що це лишень поверхове перетворення, — сказав він. — Вони кажуть, що хляпнуть трохи кольору на старий комп’ютер і матимуть те, що й ми.

Новий iMac з’явився в продажі в серпні 1998-го і коштував 1299 доларів. За шість тижнів компанія продала 278 тисяч машин і планувала продати ще 800 тисяч до кінця року. За всю історію існування Apple цей комп’ютер продавався найшвидше. Цікаво, що 32 % машин купили люди, для котрих це був перший комп’ютер. Ще 12 % комп’ютерів купили ті, хто раніше користувався машинами з Widows.

Айв не забарився з чотирма новими соковитими кольорами для iMac. Пропозиція випускати комп’ютери в п’яти кольорах створювала великі труднощі у виробництві, оцінці та продажу. В більшості компаній, навіть у «старій» Apple, із цього приводу провели б дослідження, скликали б збори, де обговорили б ціну й прибутки. Та коли Джобс побачив нові кольори, він цілковито втратив глузд і скликав решту директорів у дизайнерському офісі. «Ми випускатимемо комп’ютери всіх кольорів!» — захоплено сказав Стів. Коли всі пішли, Айв глянув на свою команду здивовано.

— У більшості компаній таке рішення обговорювали б місяцями, — пригадує Айв. — Стів зробив це за півгодини.

Була ще одна важлива деталь, котру Джобс хотів змінити в iMac: позбутися ненависної підставки для компакт-дисків.

— Я бачив слотовий привід в одному крутому стереопрогравачі Sony, — сказав Стів. — Тому я звернувся до виробників й попросив розробити такий привід-щілину і для нової версії iMac, яку ми випустили дев’ятьма місяцями пізніше.

Рубінштайн намагався переконати Джобса, що краще сконцентруватися на пристосуванні приводів не лише для відтворення музики (єдине, що було можливо на приводах-щілинах), а й на записі інформації, і тут не обійтися без приводів-підставок.

— Якщо ми поставимо слоти-щілини, то завжди залишатимемося позаду в технології, — сперечався Рубінштайн.

— Мені все одно. Це те, чого я хочу, — різко відповів Джобс.

Вони саме обідали в суші-барі в Сан-Франциско, і Джобс наполіг продовжити розмову за прогулянкою.

— Я прошу тебе зробити слот-щілину як особисту послугу мені, — попрохав Стів.

Рубінштайн погодився, але згодом, звісно, виявилося, шо він мав рацію. Компанія Panasonic випустила CD-привід, який міг не лише відтворювати, а й записувати музику, і це можливо було лише на старомодних дисководах-підставках. Кілька років Apple відчувала негативний ефект від змін. Це сповільнило компанію в завоюванні нових користувачів, котрі хотіли і слухати і записувати музику. Але також змусило Apple стати ще вигадливішими й сміливішими в пошуку способу «переплюнути» конкурентів. А саме — коли Джобс зрозумів, що пора проштовхуватися на музичний ринок.