Стів Джобс

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ «ТАКИЙ, ЯК УСІ» Любов — усього лиш слово з п’яти літер

В 1982 році, все ще працюючи над Macintosh, Джобс познайомився з відомою фолк-співачкою Джоан Баез через її сестру Мімі Фаріньє. Мімі працювала в організації, яка намагалася дістати комп’ютери для в’язниць. За кілька тижнів Джобс і Баез обідали разом у Купертіно.

Я не чекав багато від тієї вечері, але Джоан була справді дуже веселою, — згадував він.

На той час його стосунки з Барбарою Ясінскі вже закінчувалися. Вони разом проводили відпустку на Гаваї, зупинялися в будинку в горах Санта-Крус. Якось вони навіть пішли разом на концерт Баез. Але в стосунках з Ясінскі вивітрилася пристрасть, у Джобса з’явилися інші наміри щодо Баез. Йому було 27 років, а Баез виповнилося вже 41, та, попри це, їхній роман тривав кілька років.

— Так випадкові друзі, а згодом коханці, мали серйозні стосунки, — пізніше мрійливо згадував Джобс.

Елізабет Голмс — подруга Джобса з університету Ріда — була переконана, що однією з причин, з якої Джобс зустрічався з Баез, крім того, що вона була розумною, веселою й талановитою, — це те, що колись вона була коханкою Боба Ділана.

— Стів любив будь-що, пов’язане з Діланом, — говорила вона пізніше.

Баез і Ділан були коханцями у 60-х роках, а потім у 1975 році поїхали в тур уже як друзі — з ними був гурт Rolling Thunder Revue. (Джобс мав записи тих концертів.)

Коли вони зустрілися, у Баез був 14-річний син Габріель від антивоєнного активіста Девіда Гаріса. Якось під час обіду вона сказала Джобсу, що вчить Габріеля друкувати.

— На друкарській машинці? — поцікавився Джобс. І коли вона ствердно кивнула, він продовжив: — Але друкарська машинка — це ж пережитки минулого.

— Якщо друкарська машинка — пережитки минулого, то я тоді хто? — запитала жінка.

Запала незручна пауза.

— Я промовила це, і відповідь була просто очевидною, — пізніше розповідала мені Баез. — Питання зависло в повітрі. Я не на жарт налякалася.

До здивування команди Macintosh, якось Джобс прошмигнув у свій офіс із Баез і показав їй прототип Macintosh. Зважаючи на його пристрасть до таємниць, усі були ошелешені — він показує комп’ютер сторонній людині. Та найбільше їх вражало те, що вони всі знаходилися під одним дахом із легендарною Джоан Баез. Він подарував Габріелю Apple II, а згодом підніс Баез Macintosh. Коли він приходив до них у гості, то показував ті можливості комп’ютера, які йому подобалися.

— Він був милим і терплячим, але мав настільки глибокі знання, що йому важко було мене вчити, — згадувала співачка.

Джобс був раптовим мультимільйонером, Баез — всесвітньо відомою зіркою, дуже милою, простою і не такою багатою. Тоді вона не знала, що з ним робити, і навіть через тридцять років по тому, згадуючи про нього, все ще вважала його загадковим. Якось, коли їхні стосунки лише починалися, за вечерею Джобс заговорив про Ральфа Лоріна і його крамницю Polo Shop. Вона визнала, що ніколи не бувала там.

— Там є прекрасна червона сукня, яка дуже тобі личитиме. — сказав він і згодом завіз її у торговельний центр Stanford Mall.

— Тоді я ще сказала собі, мовляв, це ж чудово, я з одним із найбагатших чоловіків у світі, і він хоче, щоб у мене була та прекрасна сукня.

Коли вони прийшли у крамницю, Джобс набрав собі купу футболок і показав їй червону сукню.

— Ти просто мусиш її купити, — сказав він.

Баез була трішки здивована і відповіла, що не може собі цього дозволити. Стів промовчав, і вони пішли геть.

— Ти не вважаєш, що той, хто цілий вечір так говорив, купив би таки ту сукню? — запитала Джоан мене, все ще здивовано згадуючи ту пригоду. — Загадка червоної сукні у твоїх руках. Мені було дивно

Він дарував їй комп’ютери, але не сукні, і коли приносив їй квіти, то наголошував, що вони просто залишилися після якихось святкувань в офісі.

— Стів був романтичним і у той самий час боявся власної романтичності, — вважає Джоан.

Працюючи над комп’ютером NeXT, Джобс пришов додому до Баез у Вудсайді, щоби показати, як добре комп’ютер може створювати музику.

— Стівен запустив на комп’ютері квартет Брамса і сказав, що з часом музика на комп’ютерах буде звучати краще, аніж та, яку грають люди. Навіть інсинуація і каданси будуть звучати краще, — пригадувала Баез.

Усе в ній бунтувало проти цієї ідеї.

— Він уходив у запал, а я починала лютувати, думаючи: як же можна плямувати таким музику?

Про свої стосунки з Баез Джобс звірявся Дебі Коулмен і Джоані Гофман і раз-по-раз висловлював їм своє хвилювання з приводу того, чи може він одружитися з жінкою, у якої є син-підліток і яка, можливо, вже не захоче мати з ним спільних дітей.

— Часом Джобс применшував заслуги Баез, називаючи «проблемною» співачкою, а не справжньою «політичною», яким був Ділан, — згадувала Гофман. — Джоан була сильною жінкою, і Стіву хотілося показати, що він контролює ситуацію. Окрім того, він завжди хотів мати сім’ю і знав, що з нею це неможливо.

Так, майже за три роки закінчився їхній роман, і стосунки переросли у дружні.

— Я гадав, що був закоханий у Джоан, але насправді вона мені просто дуже подобалася, — говорив Джобс згодом. — Нам не судилося бути разом. Я хотів дітей, вона ж не хотіла більше народжувати.

У своїх мемуарах, які Баез видала у 1989 році, вона написала про розрив зі своїм чоловіком і чому знову не вийшла заміж: «Я належала лише собі і відтоді була самотньою, з деякими перервами, які можна назвати пікніками». Проте вона таки додала милу посвяту в кінці книжки: «Стіву Джобсу, який змусив мене користуватися текстовим процесором, якось принісши його на мою кухню».

Коли Джобсу виповнився 31 рік, його матір Клара, через свою пристрасть до сигарет, злягла з раком легень. То трапилося саме через рік після його зняття з посади у Apple. Він сидів біля маминого смертного ложа і говорив з нею так, як ніколи, і ставив ті питання, які не міг поставити раніше.

— Коли ви з татом одружилися, ти була цнотливою? — запитав він.

Кларі було важко говорити, але вона знайшла в собі сили посміхнутися. І тоді розповіла йому, що до того вже була заміжня, а її чоловік так і не повернувся з війни. Вона також розповіла йому деталі того, як вона і Поль Джобс вирішили всиновити його.

Невдовзі після того Джобс вистежив жінку, яка віддала його в прийми. Його пошуки почалися ще у 1980-х, коли він скористався послугами детектива, але тому нічого не вдалося дізнатися. Потім Джобс здогадався прочитати у своєму свідоцтві про народження ім’я лікаря, що приймав пологи. Лікар був із Сан-Франциско.

— Його номер був у телефонній книзі, і я зателефонував йому, — пригадував Джобс.

Проте лікар йому не допоміг. Він запевняв, що всі його записи знищила пожежа. Однак це було неправдою. Насправді ж після того, як Джобс зателефонував, лікар написав листа, запечатав його у конверт і зверху надписав: «Відіслати Стіву Джобсу після моєї смерті». Невдовзі, коли він помер, його вдова надіслала того листа Стіву. У листі лікар повідомив, що його матір’ю була незаміжня студентка магістратури з Вісконсина Джоан Шібле.

Знадобилося ще кілька років і послуги детектива, щоби знайти її. Після того як Джоан відмовилася від свого сина, вона таки вийшла заміж за біологічного батька хлопчика — Абдулфатту «Джона» Джандалі, й у них народилася донька Мона. За п’ять років після народження дитини Джандалі залишив сім’ю, і Джоан вийшла заміж за інструктора з ковзанярського спорту Джорджа Сімпсона. Але і той шлюб довго не проіснував, і у 1970 році вона почала свій звивистий шлях, який привів її та Мону (вони обидві вже носили прізвище Сімпсон) до Лос-Анджелеса.

Джобс не хотів розповідати Полу і Кларі Джобс, яких він уважав своїми справжніми батьками, про те, що він шукає біологічну матір. Його вроджена чуттєвість не дозволяла йому образити їх, адже він відчував до них глибоку прихильність. І він так і не зателефонував до Джоан Сімпсон, аж поки у 1986 році не померла його матір Клара.

— Я не хотів, щоби Пол і Клара думали, що я не вважаю їх своїми батьками, бо саме вони були мені за справжніх батька й матір, — пригадував він. — Я їх так любив, що не хотів, щоби вони дізналися про мої пошуки, і навіть попросив репортерів мовчати про це, коли вони про це довідалися.

Після Клариної смерті він вирішив усе розповісти Полу Джобсу, який був зовсім не проти Стівового контакту з біологічною матір’ю.

Тож якось Джобс зателефонував Джоан Сімпсон, пояснив, хто він, і домовився, що приїде до Лос-Анджелеса, аби зустрітися з нею. Згодом він говорив, що зробив це заради цікавості.

— У виховання оточуючим середовищем я вірю більше, аніж у спадковість, яка визначає риси характеру людини, але все одно потрібно цікавитися своїм біологічним корінням, — говорив він.

Він також хотів запевнити Джоан, що її вчинок є цілком нормальним.

— Я хотів познайомитися з моєю біологічною матір’ю здебільшого через те, що волів дізнатися, чи все у неї добре, і подякувати їй, що не став абортованим плодом. Їй тоді було лише 23 роки, і вона здолала багато обставин, щоби мене народити.

Джоан переповнювали емоції, коли Джобс приїхав до неї додому у Лос-Анджелесі. Вона знала, що він був багатим і знаменитим, але не була впевнена, чому саме. І Джоан відразу почала виливати свої почуття. Віддати його на всиновлення її змусили, розповідала вона, але документи підписала лише після того, як упевнилася, що йому буде добре у нових батьків. Проте вона завжди скучала за ним і страждала через те, що зробила. Джоан знову і знову вибачалася, і Джобс не переставав заспокоювати її і казати, що він усе розуміє і що все склалося добре.

Коли Джоан заспокоїлася, то розповіла Джобсу, що у нього є сестра — Мона Сімпсон, — яка саме починає свою кар’єру прозаїка на Мангеттені. Досі вона не казала Моні, що у неї є брат, але того вечора зателефонувала їй і повідомила новину, чи то пак частину новини.

— У тебе є брат, він чудовий і знаменитий, і я привезу його до Нью-Йорка, щоби ти з ним познайомилася, — говорила вона у слухавку.

Мона тоді саме ніяк не могла закінчити роман про свою матір та їхні мандри з Вісконсина до Лос-Анджелеса «Тільки не тут». Ті, хто прочитають роман, не здивуються, що Джоан так дивно повідомила Моні новину про її брата. Вона відмовилася говорити, хто він, лише сказала, що раніше він був бідним, але потім розбагатів, був привабливим і відомим, у нього довге темне волосся і він живе у Каліфорнії. Тоді Мона працювала у Paris Review — літературному часописі Джорджа Плімптона, редакція якого розташовувалася на першому поверсі його будинку біля ріки Іст-Рівер на Мангеттені. Вона та її співробітники почали гадати, хто може бути її братом. Може, Джон Траволта? Ця версія їм подобалася найбільше. Інші актори також були привабливими кандидатами. За хвилю хтось таки сказав, що, можливо, це «хтось із тих юнаків, які вигадали комп’ютер Apple», але ніхто не міг згадати їх імен.

Зустріч брата й сестри відбулася у коридорі готелю «Сент-Регіс».

— Він був таким прямим і милим, просто звичайний хороший хлопець, — пригадувала Мона.

Вони с Джоаною посиділи кілька хвилин, погомоніли, а потім він запросив свою сестру на прогулянку — лише вони вдвох. Джобс був вражений, що у нього тепер є сестра, та ще й така схожа на нього. Вони обоє віддавалися своїй творчості, переймалися навколишнім середовищем, були чуттєвими, але сильними. Прогулюючись, вони помічали одні й ті ж архітектурні деталі і говорили про них навипередки.

— Моя сестра — письменниця! — бурхливо розповідав Джобс своїм колегам у Apple, тільки-но про це дізнався.

Плімптон влаштував вечірку на честь роману «Де завгодно, але не тут» в кінці 1986 року, і Джобс полетів до Нью-Йорка, щоби супроводжувати туди Мону. Вони надзвичайно зблизилися, хоч їхня дружба не була позбавлена непорозумінь, ураховуючи те, ким вони були і яким чином потоваришували.

— Спочатку Мона була не в захопленні від моєї появи у її житті, і їй не подобалося, що її мама настільки прикипіла до мене емоційно, — говорив він згодом. — Та ми взнавали один одного більше і з часом стали справжніми друзями, і вона — моя родина. Не знаю, що робив би без неї. Не можу собі уявити кращої сестри. Ми з моєю звідною сестрою Петті ніколи не були такими близькими.

Мона також глибоко прив’язалася до брата й іноді аж надто піклувалася про нього. Та згодом вона напише про нього гострий роман «Такий, як усі», у якому з неприємною точністю змалює його примхи.

Одна із тих речей, через яку вони сварилися, був її одяг. Мона вдягалася, як бідний прозаїк, і він сварив її за те, що вона не носить «надто спокусливого» одягу. Якось Джобсові коментарі так дістали Мону, що вона написала йому листа: «Я молода письменниця, і це моє життя, і, взагалі-то, я не збираюся бути моделлю». Він не відповів. Але за деякий час на її адресу прийшла посилка від японського дизайнера одягу Іссі Міяке, чий абсолютно технологічний стиль зробив митця улюбленцем Джобса.

— Він ходив замість мене по магазинах, — згадувала Мона, — і обирав чудові речі, які були мого розміру і надзвичайного кольору.

Був один брючний костюм, який подобався йому найбільше, тож у пакунку в результаті опинилися три ідентичних костюми.

— Я і досі пам’ятаю ті перші костюми, які прислав Моні, — говорив він. — То були лляні верхні частини костюму і штани, і все такого сіро-зеленого кольору, який так пасував її рудуватому волоссю.

Під враженням від зустрічі з братом Мона Сімпсон захотіла знайти свого батька, який залишив їх, коли дівчинці було лише п’ять років. Відомі письменники Мангеттену Кені Аулета і Ніка Піледжі познайомили її з поліцейським на пенсії, який мав власну детективну агенцію.

— Я віддала тому детективові всі заощадження, що мала, — пригадувала Сімпсон. — Але він нічого не виявив.

Потім вона знайшла ще одного приватного детектива у Каліфорнії, який міг знайти адресу Абдулфатти Джандалі у Сакраменто через пошук у відділі автотранспортних засобів. Сімпсон повідомила про це братові і прилетіла з Нью-Йорка, щоби побачитися з чоловіком, який був їм батьком.

Джобса зовсім не цікавила зустріч із ним.

— Він не поводився зі мною добре, — пізніше пояснював. — Я не маю нічого проти нього, я радий, що живий. Але що найбільше мені не подобається — це те, що він не поводився добре і з Моною. Він покинув її.

Хоча Джобс і сам покинув свою нешлюбну доньку Лізу і зараз намагався відновити їхні стосунки, проте це зовсім не пом’якшило його ставлення до Джандалі. І Сімпсон поїхала до Сакраменто сама.

— Зустріч була вражаючою, — пригадувала Сімпсон.

Вона знайшла батька у невеличкому ресторані, в якому він працював. Здавалося, Джандалі приємно бачити її, але йому було байдуже, як вона живе. Вони проговорили кілька годин, і він розповів, що після Вісконсина покинув навчання і пішов у ресторанний бізнес.

Джобс попросив Мону при зустрічі з батьком не згадувати його — так вона і зробила. Та у якийсь момент Джандалі мимохідь сам згадав, що у них з її матір’ю була ще одна дитина до того, як народилася Мона, і це був хлопчик.

— Що з ним трапилося? — запитала вона.

— Ми ніколи вже не побачимо його, — відповів він. — Та дитина зникла.

Сімпсон вжахнулася, але промовчала.

Інше дивовижне одкровення трапилося, коли Джандалі описував ресторани, якими він керував раніше. Серед них були і висококласні заклади, і навіть модніші, запевняв він, ніж той, в якому вони сиділи зараз у Сакраменто. Він емоційно розповідав їй, що жалкує, що вона його не бачила, коли він управляв рестораном середземноморської кухні на півночі від Сан-Хосе.

— То було прекрасне місце, — мрійливо говорив він. — Усі ці успішні у сфері високих технологій люди приходили туди. Навіть Стів Джобс.

Сімпсон була приголомшена.

— О так, він приходив до нас. Він дуже милий хлопець і давав щедрі чайові, — додав її батько.

Мона Сімпсон ледь не закричала: «Стів Джобс — це твій син!».

Коли їхня зустріч завершилася, вона відразу зателефонувала Джобсу з вуличного телефонного автомату у кафе Espresso Roma у містечку Берклі. Додаючи жару до своєї особистої та сімейної драми, він приїхав із Лізою, яка на той час училася у початковій школі і жила зі своєю матір’ю Крісанн. Коли вони всі зібралися в кафе, було вже близько десятої вечора, і Мона заходилася розповідати. Зрозуміло, що Джобс був вражений, коли вона згадала ресторан біля Сан-Хосе. Він пам’ятав, як був там, і навіть пригадав зустріч із чоловіком, який, як виявляється, був його біологічним батьком.

— То було так дивно, — говорив він пізніше про це одкровення. — Я був у ресторані кілька разів і пригадую власника. Це був лисуватий сирієць. Ми неодноразово тиснули один одному руки.

Та, незважаючи на це, у Джобса не виникло бажання побачити його.

— Тоді я вже був багатою людиною і не довіряв йому, бо гадав, що він мене може шантажувати або розказуватиме про це у пресі, — згадував Стів. — Я попросив Мону не розповідати йому про мене.

Вона зголосилася, але за кілька років після того Джандалі дізнався, що про його спорідненість із Джобсом згадували в Інтернеті. (Якийсь блоґґер виявив, що Сімпсон указала у довіднику, що Джандалі є її батьком, і зіставивши «один і один», здогадався, що він також мусить бути і батьком Джобса.) На той час Джандалі був одружений учетверте і працював менеджером із постачання напоїв та наїдків у готелі «Бумтаун ризорт» і у казино на заході від міста Ріно, що у штаті Невада. Коли він із його новою дружиною Росіль якось приїхали до Мони в гості, він зачепив цю тему.

— То що це там за історія зі Стівом Джобсом? — він запитав.

Вона підтвердила правдивість інформації, але додала, що, здається, Джобс не зацікавлений у їхній зустрічі. Скидалося, Джандалі приймає це.

— Мій батько — уважний і чудовий оповідач, але дуже пасивний, — казала Мона. — Він ніколи навіть не намагався зв’язатися зі Стівом.

Свій пошук батька Сімпсон перетворила на новий роман «Утрачений батько», який опублікувала у 1992 році. (Джобс переконав Полу Ренд, яка розробила логотип для комп’ютера NeXT, створити дизайн обкладинки для книжки, але, як говорила Сімпсон, «він був жахливий, і ми так його і не використали».) Вона також знайшла членів родини Джандалі у сирійському місті Гоумс та в Америці і в 2011 році писала про своє сирійське коріння. Посол Сирії у Вашингтоні влаштував вечерю на її честь і запросив свою двоюрідну сестру та дружину, які жили у Флориді, але часом навідувались у Вашингтон.

Сімпсон гадала, що Джобс із часом захоче зустрітися з Джандалі, але час минав, і він виявляв усе менше й менше у цьому зацікавленості. У 2010 році, коли Джобс і його син Рід пішли на святкову вечерю з нагоди дня народження Сімпсон до неї додому в Лос-Анджелесі, Рід деякий час роздивлявся світлини свого біологічного дідуся, а Джобс просто проігнорував їх. Його також не цікавило його власне сирійське походження. Коли тема Близького Сходу виникала у розмовах, це його зовсім не захоплювало і не викликало сильних реакцій навіть тоді, коли про Сирію заговорили навесні 2011 року у контексті арабських повстань.

— Я не думаю, що хтось знає, що саме ми маємо там робити, — відповів він на моє запитання, чи адміністрація Обами повинна більше втручатися у справи Єгипту, Лівії та Сирії. — Ви в дупі, якщо ви знаєте, і ви в дупі, якщо не знаєте.

Втім, Джобса пов’язували дружні стосунки з його біологічною матір’ю Джоан Сімпсон. Протягом багатьох років вона і Мона часто відзначали Різдво вдома у Джобса. Ті візити були приємними, але й емоційно виснажливими. Часто Джоан починала ридати, говорити, як вона його любить, і вибачатися за те, що покинула колись. Та Джобс запевняв її, що все вийшло на краще.

— Не переймайся, у мене було чудове дитинство! Все склалося добре, — якось сказав він їй під час святкування Різдва.

А от дитинство Лізи Бреннан було далеко не чудовим. Коли вона була маленькою, батько практично ніколи не навідував її.

— Я не хотів бути батьком, то й не приходив, — пізніше говорив Джобс з легким жалем у голосі.

Та інколи він пригальмовував. Якось, коли Лізі було три роки, Джобс проїжджав повз дім, який він купив для неї і Крісанн, і вирішив зупинитися. Ліза не знала, хто він такий. Він сидів на ґанку і, не заходячи до будинку, розмовляв із Крісанн. Така сцена повторювалася раз чи двічі на рік. Джобс приїздив без попередження, трішки обговорював вибір школи для Лізи й інші питання, а потім їхав геть у своєму «Мерседесі».

Та коли у 1986 році Лізі виповнилося вісім років, ці візити почастішали. Джобс більше не знаходився під тиском створення Macintosh і вже не був у постійній боротьбі за владу зі Скаллі. Він став спокійнішим, дружнішим, і його офіс розташовувався у Пало-Альто — у місцині, неподалік якої жили Крісанн із Лізою. А коли Ліза навчалася у третьому класі, стало очевидним, що вона — розумна й артистична особистість, яку виділяли вчителі за її писання. Дівчинка була сміливою і жвавою й непокірливим характером трішки походила на батька. Вона також була схожа на нього вигнутими бровами та легкою незграбністю, притаманною вихідцям із Близького Сходу. Якось, на здивування своїх колег, він привіз Лізу до свого офісу.

— Подивися на мене! — заверещала вона і колесом пройшлася коридором.

Довготелесий і товариський інженер NeXT Аві Теванян, який став Джобсовим другом, пригадував, що час від часу, їдучи вечеряти, вони зупинялися біля будинку Крісанн і брали з собою Лізу.

— Він був дуже милим до неї, — згадував Теванян. — Він і Крісанн були вегетаріанцями, а Ліза ні. І він приймав це. Він запропонував їй замовити курку, що вона і зробила.

Курка стала її слабкістю у курсуванні між обома батьками, які були вегетаріанцями з духовним поясненням щодо споживання натуральної їжі. «Ми купували веґанські продукти — цикорій, лободу, селеру, горішки в шоколаді, — у смердючих магазинах, — пізніше писала Ліза про той час, коли жила з матір’ю. — Деколи ми купували іноземні смакоти. Кілька разів брали гостро приправлену страву з курки із крамнички, де розташовувалися цілі ряди з куркою, смаженою на грилі. Ми їли її відразу в машині, пальцями, з фольги, в яку вона була загорнута». Її батько, чиї дієтичні обмеження приходили фанатичними хвилями, був більш перебірливий щодо своєї їжі. Якось вона бачила, як він виплюнув суп, тільки-но дізнався, що там є масло. Працюючи в Apple, він інколи дозволяв собі дещо більшого, аніж зелене листя, та потім знову став переконаним вегетаріанцем. Навіть будучи маленькою, Ліза розуміла, що його дієтичні пристрасті відображали життєві переконання, одним із яких було те, що аскетизм і мінімалізм можуть посилити прийдешні відчуття.

— Джобс вірив у те, що хороший урожай приходить після засухи, а задоволення — після обмежень, — зауважувала Ліза. — Він знав формулу, яку більшість не знали: речі притягують протилежності.

Так холодність і відчуженість її батька часто змінювалися неочікуваною теплотою.

— Я не жила з ним, але він приходив до нас, як божество, щоби провести з нами декілька хвилюючих моментів, — згадувала Ліза.

Невдовзі Ліза стане цікавою співрозмовницею, і Джобс братиме її на прогулянки. Він також кататиметься з нею на роликах тихими вуличками Пало-Альто, часто зупиняючись біля будинку Джоани Гофман і Енді Герцфельда. Вперше, коли Джобс прийшов туди з Лізою, він постукав у двері й оголосив:.

— Це Ліза.

Гофман відразу здогадалася.

— Було очевидно, що то його донька, — говорила вона мені. — Ні в кого немає такого підборіддя. Воно в них було однаковим.

Гофман, котра і сама страждала від того, що не знала свого батька до десятирічного віку, бо він розлучився з її матір’ю, спонукала Джобса бути кращим батьком. Він прислухався до її поради і пізніше дякував їй за такі настанови.

Якось він узяв Лізу у відрядження до Токіо, де вони зупинилися в строгому бізнесовому готелі «Окура». В елегантному суші-барі на першому поверсі Джобс замовив велику тацю з унаґі-суші — страву, яку він любив настільки, що дозволяв тепло приготованому вугрові бути вегетаріанською їжею. Шматочки суші покривав тонкий шар солі або солодкуватий соус, і Ліза згодом пригадувала, як вони розчинялися у неї в роті. Так само розчинялася і відстань між ними. Пізніше вона писала таке: «Тоді вперше я почувалася щасливою і розслабленою з ним — біля тих таць із м’ясом. Надлишок їжі, дозвіл і теплота означали, що досі закрита територія нарешті відкрилася. Джобс був менш суворим із собою, був простою людиною під тими великими стелями на маленьких кріслах, з м’ясом та зі мною».

Але все не завжди було таким райдужним. Джобс поводився так само непередбачувано з Лізою, як і майже з усіма. То була карусель з любов’ю та покиданням. Під час одного візиту він міг бути грайливим, наступного разу — холодним як крига, часто він узагалі наче був відсутнім.

— Ліза ніколи не була впевнена у їхніх стосунках, — говорив Герцфельд. — Якось я пішов на вечірку з нагоди її дня народження. Мав прийти Стів, і він уже дуже й дуже запізнювався. Ліза тоді дуже розстроїлась і розчарувалась. Але коли Джобс нарешті прийшов, вона вся аж засвітилася.

Ліза навчилася бути темпераментною у відповідь. За роки їхні стосунки стали нагадувати якісь каруселі, які крутилися на впертості обох. Після сварок вони могли місяцями не спілкуватися один з одним. Жоден із них не хотів першим миритися, вибачатися чи принаймні робити спроби навіть тоді, коли у Джобса почалися проблеми зі здоров’ям. Якось восени 2010 року ми з ним переглядали коробку зі світлинами. В його очах читався жаль. Він довше дивився на ті фото, де була зображена маленька Ліза.

— Напевно, я таки не часто до них ходив, — сказав він.

Оскільки він не спілкувався з нею протягом того року, я запитав, чи не хоче він послати їй електронного листа чи зателефонувати. Джобс глянув на мене якось відсторонено і почав знову перебирати старі фотокартки.

Коли йшлося про жінок, Джобс міг бути великим романтиком. Він закохувався дуже пристрасно, розповідав друзям про всі злети та падіння у стосунках і тужив за коханою дівчиною, коли був десь без неї. Влітку 1983 року вони з Джоан Баез пішли на невеличку вечірку у Силіконовій Долині і сиділи біля студентки університету Пенсільванії, Дженіфер Іган, яка не особливо знала, хто такий Стів Джобс. На той час він і Баез уже усвідомили, що не будуть разом назавжди, і Джобсу дуже сподобалася Іган. Дівчина працювала у тижневику San-FranCisco Weekly під час літніх канікул. Він вистежив її, зателефонував і запросив у Café Jacqueline — невеличке бістро біля Telegraph Нill, яке спеціалізувалося на вегетаріанських суфле.

Вони зустрічалися протягом року, і Джобс часто літав навідати її. Під час Boston Macworld він оголосив для великої групи, що надзвичайно закоханий і йому потрібно поспішити, щоби не пропустити літак до Філадельфії, де він зустрінеться зі своєю коханою. Аудиторія була зачарована. Коли Джобс їздив до Нью-Йорка, то Іган сідала на потяг і їхала, щоби побути з ним в готелі «Карлайл» або ж в апартаментах Jay Chiat’s East Side. Вони обідали у Cafe Luxembourg, навідували (часто) квартиру у Сан-Ремо, яку він планував перемоделювати, і ходили в кіно або (хоч один раз) в оперу.

Стів та Іґан також годинами розмовляли по телефону у більшість вечорів. Одна тема, через яку вони часто дискутували, була те, що він вірив у необхідність не прив’язуватися до матеріальних об’єктів. Ця віра походила з буддистських учень. Наші споживацькі бажання — нездорові, казав він їй, і, щоби досягти істини, потрібно досягти життя, у якому немає прив’язок до матеріального. Він навіть послав їй касету вчителя дзен — Кобуна Чіно, з лекціями про проблеми, що викликали бажання володіння речами. Іган наступала: то він, виходить, виробляючи комп’ютери та інші речі, яких бажали люди, кидав виклик тій філософії?

— Стів дратувався таким поділом, і в нас були цікаві дебати з цього приводу, — пригадувала Іґан.

Наприкінці гордість Джобса продукцією, яку він виробив, пересинила його чутливість щодо того, що люди мають цуратися прив’язки до свого майна. Коли у січні 1984 року Джобс випустив Macintosh, Іґан перебувала у матері в Сан-Франциско під час своїх зимових канікул в університеті. Гості її матері, якій прийшли на вечерю, були просто шоковані, коли у дверях з’явився Стів Джобс, який тоді раптово став популярним. Тримаючи в руках коробку з новим Macintosh, він попрямував до кімнати Іґан, щоби його там встановити.

Джобс казав Іґан, а також кільком іншим друзям: він не проживе довге життя. Тому він мав бути активним і нетерплячим.

— Стів дуже поспішав з усім, що хотів зробити, — говорила пізніше Іґан.

Їхні стосунки закінчилися восени 1984 року, коли Іґан сказала, що вона ще дуже молода, щоби виходити заміж.

Невдовзі після того, коли в Apple почалася метушня зі Скаллі в 1985 році, Джобс саме їхав на зустріч і зупинився біля офісу юнака, котрий працював у фонді Apple, де розподілялися комп’ютери для неурядових організацій. У нього в офісі сиділа струнка блондинка, в якій природна чистота аури гіпі поєднувалась зі здібностями комп’ютерного консультанта. Її звали Тіна Редс.

— Вона видалася мені найкрасивішою жінкою, яку я лишень бачив, — казав Джобс.

Він зателефонував їй наступного дня і запросив на вечерю. Дівчина відмовила і сказала, що живе зі своїм хлопцем. За кілька днів Джобс повів її на прогулянку до парку, що був неподалік, і знову запросив на побачення. Тоді вона повідомила своєму хлопцеві, що хоче піти від нього, — Тіна була дуже чесною та відкритою. Після вечері вона розплакалася, бо знала, що її життя скоро дуже зміниться. І так сталося насправді. За кілька тижнів вона переїхала у невмебльований особняк у Вудсайді.

— Тіна була першою жінкою, в яку я по-справжньому закохався, — пізніше казав Джобс. — У нас був дуже глибокий зв’язок. Я не знаю, чи хто-небудь колись розумів мене краще, ніж вона.

Редс походила з проблемної сім’ї, і Джобс ділився з нею власним болем, викликаним тим, що його віддали в прийми.

— Ми обоє були ранені ще у дитинстві, — пригадувала Редс. — Він якось сказав, що ми були як дві невідповідності, і саме тому нам було добре разом.

Вони були пристрасними і виявляли свої почуття у публічних місцях: їхні любощі у коридорах N все ще пам’ятають працівники компанії. Також пам’ятними були і їхні сварки, які траплялися в кінотеатрах чи перед усіма, хто приходив в гості в оселю у Вудсайді. Втім, Джобс завжди захоплювався її чистотою та природністю. Як зауважила тямуща Джоана Гофман, розповідаючи про Джобсове захоплення Редс, котра немов належала іншому світу: «Стів мав тенденцію вважати вразливість і неврози духовними рисами».

Коли у 1985 році Джобс був відсторонений від керування Apple, Редс їздила з ним до Європи, де він зализував свої рани. Якось увечері, стоячи на мості над Сеною, вони, скоріш романтично, аніж серйозно, обговорювали, як було б добре залишитися у Франції назавжди. Редс була готова до цього, але Джобс не хотів. Він перебував у скрутному становищі, але амбіцій йому не бракувало.

— Я — це відображення того, що роблю, — сказав він їй.

Тіна пригадувала моменти з паризького вояжу в зворушливому листі, який надіслала йому за 25 років, коли вже кожен із них давно йшов своїм шляхом, проте духовний зв’язок все ще лишився:

Ті стосунки продовжувалися п’ять років. Редс дуже не подобався його майже не вмебльований будинок у Вудсайді. Джобс найняв сучасне молоде подружжя, які колись працювали у ресторані Chez Panisse, і вони в нього були за домоправителів і вегетаріанських кухарів, а Редс через них почувалася непроханою гостею в домі. Час від часу вона переїздила до своєї квартири в Пало-Альто, особливо після пристрасних сварок із Джобсом. «Нехтування означає жорстоке поводження», — якось нашкрябала вона на стіні, прямуючи до їхньої спальні. Джобс наче вводив її в транс, але Тіну також дивувало, що він може так погано поводитися з нею. Згодом вона буде згадувати, як боляче було кохати когось настільки егоцентричного, яким був Стів. Турбуватися про когось, хто нездатний на подібну турботу, було пеклом, якого вона б не побажала нікому, говорила вона.

Вони були різними у багатьох аспектах.

— На діапазоні від жорстокості до доброти вони були на протилежних кінцях, — пізніше згадував Герцфельд.

Доброта Редс була очевидною у великих та маленьких її проявах. Вона завжди давала гроші жебракам на вулиці, займалася волонтерською діяльністю і допомагала психічно хворим людям (яким був і її батько), і вона дуже старалася, щоби Ліза і навіть Крісанн почувалися поряд із нею комфортно. Більше, аніж будь-хто, Тіна переконувала Джобса проводити більше часу з Лізою. Але їй не вистачало Джобсових амбіцій та активності. Ефірні якості, які робили її такою духовною в Джобсових очах, також унеможливлювали їхнє спільне життя.

— Їхні стосунки були надзвичайно бурхливими, — згадував Герцфельд. — Через свої характери вони завжди багато сварилися.

Між ними також пролягала філософська різниця у погляді на естетичні смаки. Редс вірила, що вони — індивідуальні, а Джобс був переконаний, що вони універсальні і цьому можна навчитися. Вона вважала, що Стів перебуває під значним упливом руху Баухауз.

— Стів вірив, що нашою роботою було навчання естетики, потрібно було вчити людей тому, що їм має подобатися, — пригадувала вона. — Я не розділяла його поглядів. Вважаю, що коли ми вслухаємось у себе й уважно слухаємо інших, то можемо дозволити вийти назовні тому, що в нас усередині.

Живучи довго під одним дахом, вони починали часто сперечатися й сваритися, та коли Тіна їхала, Джобс тужив за нею. Врешті-решт улітку 1989 року він запропонував їй вийти за нього заміж. Вона не могла цього зробити. «Я же збожіволію», — казала юна друзям. Тіна виросла у нестабільному середовищі, і її стосунки з Джобсом дуже походили на те, що у неї було в дитинстві. Такі стосунки зовсім не приваблювали, та й це поєднання було легкозаймистим.

— Я б не стала хорошою дружиною для Стіва Джобса — для такої ікони, — пізніше пояснювала Тіна. — Я була б жахливою у багатьох ситуаціях. Щодо наших особистих стосунків, то я терпіти не могла те, що він був таким недобрим. Я не хотіла ображати його, але й не хотіла стояти і дивитися, як він ображає інших. Було боляче.

Після того як вони розійшлися, Редс допомогла відкрити OpenMind — мережевий ресурс про психічне здоров’я у Каліфорнії. У підручнику вона якось прочитала про комплекс нарцисизму і дійшла висновку, що Джобс повністю підпадає під цей опис.

— Опис дуже підходив і гарно окреслював усе, що відбувалося між нами. Я зрозуміла, що коли намагалася зробити його добрішим чи кращим, я наче хотіла, щоби сліпий прозрів, — говорила вона. — Це також пояснювало його стосунки з його донькою Лізою. Гадаю, що проблема була у співчутті. У нього було відсутнє співчуття.

Згодом Редс вийшла заміж, народила двох дітей, а потім розлучилася. Час від часу Джобс відкрито тужив за нею, хоч вона вже й була заміжня. А коли він почав боротися проти раку, Тіна з’явилася, щоби підтримати його. Пригадуючи їхні стосунки, вона ставала дуже емоційною.

— Наші цінності не збігалися, і ми не могли бути разом, хоч якось і сподівалися, що це одного разу станеться, — говорила вона, — але турбота і любов, які я відчувала до нього давно, продовжуються і досі.

Так само і Джобс якогось вечора заплакав, коли, сидячи у своїй вітальні, став її згадувати.

— Вона була найчистішою людиною, яку я коли-небудь знав, — говорив він зі сльозами на щоках. — У ній було щось духовне, як духовним був і наш зв’язок.

Джобс завжди шкодував, що у ник так і не склалося, і знав, що Тіна також шкодує. Проте їм не судилося, і вони обоє з цим погоджувалися.