Стів Джобс

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ СІМ’ЯНИН Удома з кланом Джобсів

В той час Амур міг уже — спостерігаючи за хронологією любовних історій Стіва — скласти фоторобот жінки, яка би йому підійшла. Розумна, але невимоглива. Доволі тверда, щоби могла протистояти йому, і водночас достатньо наповнена енергією, щоби стояти вище за всі життєві потрясіння. Добре освідчена та незалежна, проте готова облаштувати домашнє вогнище для Джобса та їхньої родини. Досить кмітлива, щоби вміти керувати чоловіком, водночас достатньо впевнена в собі, щоби не завжди відчувати в цьому потребу. Не зашкодило б, якби вона була красунею — висока блондинка з добродушним почуттям гумору, якій сподобається органічна вегетаріанська їжа. У жовтні 1989 рою Стів розійшовся із Тіною Редс, саме така жінка ввійшла в життя Джобса.

Якщо говорити більш конкретно, саме така жінка ввійшла в його аудиторію. Джобс погодився дати одну зі своїх лекцій а-ля «Погляд згори» у Стенфордській бізнес-школі якогось вечора в четвер. Лорін Пауел була молодою аспіранткою, і якийсь хлопак з її групи вмовив її піти на ту лекцію. Вони запізнилися, всі місця вже були зайняті, тож вони сіли в проході. Коли швейцар сказав, що їм доведеться пересісти, Пауел потягнула свого товариша вниз на перший ряд, де вони зайняли два зарезервованих для гостей місця. Коли прибув Джобс, йому показали на сидіння поруч із нею.

— Я подивився направо — а там сиділа вродлива дівчина, тож ми почали теревенити в той час, коли я чекав, поки мене представлять, — пригадував Джобс.

Вони обмінювалися добродушними кпинами, і Лорін пожартувала, що сидить там тому, що виграла в лотерею, а в її призі передбачалося, що Джобс поведе її кудись на вечерю.

— Він був таким чарівним, — згадувала вона потім.

Після своєї промови Джобс крутився біля краю сцени, теревенячи зі студентами. Він спостерігав за тим, як Пауел вийшла, повернулася, постояла коло натовпу, а тоді знову пішла. Він кинувся за нею, пробігши повз декана, який намагався затримати його для розмови. Наздогнавши дівчину на стоянці, Джобс сказав:

— Пробачте, чи не казали ви часом щось про лотерею, яку ви виграли, і що я маю повести вас кудись повечеряти?

Вона засміялася.

— У суботу вам буде зручно? — запитав Стів.

Дівчина погодилася й написала йому свій номер. Джобс пішов до машини, щоби їхати до винарні Thomas Fogarty, розташованої в горах Санта-Круз над Вудсайдом, де мала відбутися вечеря із колективом NeXT, який саме проходив навчання мистецтву підвищення продажів. Але раптом Стів зупинився й розвернувся.

— Я подумав: ой, та краще я повечеряю з чарівною дівчиною, ніж із тим колективом, тож побіг назад до її машини й запитав: «А може, сьогодні».

Вона погодилася. То був прекрасний осінній вечір, вони пішли до традиційного вегетаріанського ресторану в Пало-Альто — St. Michael’s Alley — і залишалися там цілих чотири години.

— І з того часу ми разом, — розповів Стів.

Аві Теванян сидів у ресторані винарні разом з усім колективом учбової групи NeXT і чекав на Джобса.

— На Стіва не завжди можна було покластися, але коли я поговорив із ним, то усвідомив, що в нього насправді сталося щось особливе, — сказав він.

Тільки-но Пауел дісталася додому — а то вже було після півночі, — вона зателефонувала своїй близькій подрузі Кетрін (Кет) Сміт, яка перебувала в Берклі, й залишила повідомлення на автовідповідачеві.

«Ти не повіриш, що зі мною щойно сталося! — йшлося там. — Ти не повіриш, кого я зустріла!»

Сміт передзвонила наступного ранку й почула всю історію.

— Ми знали про Стіва й цікавилися його постаттю, оскільки студіювали бізнес, — пригадувала вона.

Енді Герцфельд і деякі інші люди згодом робили припущення, що Пауел навмисно все підлаштувала так, щоби зустрітися з Джобсом.

— Лорін приємна, і вона вміє бути розважливою, на мою думку, вона поставила його собі за мету з самого початку, — сказав Герцфельд. — Її сусідка по кімнаті розповіла мені, що в Лорін були обкладинки часописів зі Стівом і вона поклялася, що познайомиться з ним. Якщо то правда, що Стів піддався на маніпуляцію, то ця ситуація містить в собі чималу долю іронії.

Але Пауел згодом наполягала, що це не було так. Дівчина пішла на зустріч лише тому, що її друг хотів послухати лекцію, і вона трохи переплутала, кого мала там побачити.

— Я знала, що Стів Джобс доповідатиме, але мені чогось уявлялося обличчя Білла Ґейтса, — пригадувала вона. — Я сплутала їх. То був 1989 рік. Він працював у NeXT і не значив для мене аж так багато. Я була не в захваті від цієї події, але мій друг дуже хотів піти, — тож ми пішли.

— У моєму житті було лише дві жінки, яких я насправді кохав, Тіна і Лорін, — пізніше розповідав Джобс. — Мені здавалося, що я закоханий у Джоан Баез, але насправді вона мені просто дуже подобалася. Тож це була лише Тіна, а згодом Лорін.

Лорін Пауел народилася в Нью-Джерсі в 1963 році й рано навчилася утримувати себе самостійно. Її батько був пілотом Корпусу морської піхоти і загинув як герой під час аварії в Санта-Ана, що в Каліфорнії; він вів зіпсований літак на посадку, а коли зрозумів, що падає, продовжував політ, щоб опинитися поза житловим районом, замість того щоби вистрибнути й врятувати своє життя. Другий шлюб матері Лорін перетворився на справжнє жахіття, але вона не могла покинути чоловіка, оскільки в неї не було засобів, щоби забезпечувати свою велику сім’ю. Протягом десяти років Лорін та її три брати мали страждати через напружену атмосферу вдома, при цьому зберігаючи хороші манери й розпихаючи власні проблеми по шухлядах. Дівчинка добре справлялася з цим.

— Урок, якого я навчилася, був очевидним: я повинна завжди мати економічну незалежність, — сказала вона. — І я пишалася цим.

Мої стосунки з грішми такі: це інструмент для досягнення незалежності, але вони не є частиною мене.

Закінчивши Пенсільванський університет, вона працювала у фірмі Goldman Sachs (одна з найбільших світових інвестиційних компаній. — Прим, пер.) торговим стратегом з фіксованого доходу, маючи справу з величезними сумами грошей, які вона вносила на рахунок фірми. Джон Корзіне, її шеф, намагався переконати жінку залишитися у Goldman, але вона натомість вирішила, що робота була кепською.

— Ти можеш досягти справжнього успіху в кар’єрі, — говорила вона, — але ти просто робиш свій внесок у формування капіталу.

Тож після трьох років роботи вона пішла з компанії і поселилася у Флоренції, що в Італії, де прожила вісім місяців перед тим, як поступити до Стенфордської бізнес-школи.

Після тієї вечері у четвер Лорін запросила Джобса до своєї квартири в Пало-Альто на суботу. Кет Сміт приїхала з Берклі й зробила вигляд, що вона — сусідка по кімнаті, щоби також мати нагоду познайомитися з хлопцем. Стосунки Стіва та Лорін були дуже пристрасними.

— Вони цілувалися і пестили одне одного, — згадувала Сміт. Джобс був зачарований нею. Він телефонував мені й запитував: «Як ти думаєш, я їй подобаюся?». Я опинилася в дивній ситуації — ця культова постать дзвонила до мене!

Увечері напередодні Нового 1989 року вони поїхали у відомий ресторан Еліс Вотерз у Берклі, Chez Panisse, разом із Лізою, якій на той момент було одинадцять. За вечерею трапилося щось, що спровокувало сварку. Вони роз’їхалися по домівках окремо — Пауел заночувала у Кет Сміт. Наступного ранку, о дев’ятій годині, в двері Кет хтось постукав. Сміт відчинила й побачила Джобса, який стояв у мряці, тримаючи декілька польових квіточок, які він назбирав сам.

— Можна мені зайти й побачитися з Лорін? — запитав він.

Жінка все ще спала, тож він увійшов у спальню. Минуло декілька годин — Сміт весь час чекала у вітальні, не маючи змоги зайти й взяти свій одяг. Зрештою, вона надягла пальто на нічну сорочку й пішла до кав’ярні Peet’s Coffee, щоби купити щось попоїсти. Джобс вийшов з кімнати аж після обіду:

— Кет, ти можеш зайти сюди на хвильку? — запитав він.

Усі зібралися в спальні.

— Ти знаєш, що тато Лорін відійшов у вічність, її мами тут немає, і, оскільки ти її найкраща подруга, я хочу запитати тебе дещо, — сказав Стівен. — Я хочу одружитися з Лорін. Ти даси своє благословення?

Сміт залізла на ліжко й подумала про це.

— Ти сама цього хочеш? — запитала вона Пауел. Коли Лорін кивком виявила свою згоду, Сміт оголосила: — Що ж, ось тобі відповідь.

Проте ця відповідь не стала остаточною. У Джобса була властивість зосереджуватися на чомусь одному з нездорового інтенсивністю на якийсь час, а тоді раптово відводити від цього свій погляд. На роботі він зосереджувався на тому, на чому сам хотів, і тоді, коли сам цього хотів, а на все решта просто не реагував, незалежно від того, наскільки старанно люди намагалися його залучити до чогось. В особистому житті він був таким самим. Інколи вони з Пауел так активно виявляли свої почуття на людях, що інші — як то Кет Сміт і мама Пауел — не знали, де подітися. Вранці в своєму особняку у Вудсайді Стів будив Лорін, раптово вмикаючи пісню гурту «П’ять молодих канібалів» She Drives Me Crazy («Вона зводить мене з розуму». — Прим, пер.) на своєму магнітофоні. А в інші періоди він ігнорував її.

— Стів коливався між насиченою зосередженістю, коли вона ставала центром Усесвіту, і холодною відчуженістю, коли зосереджувався на роботі, — говорила Сміт. — У нього була сила фокусувати увагу, як у лазерного променя, і коли цей промінь потрапляв на тебе, ти купався у світлі його уваги. Коли він рухався до іншої точки, то ти опинявся у густій-густій темряві. Це дуже збивало з пантелику Лорін.

З того часу, як Лорін прийняла Джобсову пропозицію одружитися у перший день 1990 року, він не згадував про це протягом декількох місяців. Зрештою Сміт вирішила поговорити з ним про це, коли вони сиділи на краю пісочниці в Пало-Альто. Що відбувалося? Джобс відповів, що йому треба почуватися впевненим, що Пауел зможе прийняти таке життя, яким він жив, а також прийняти його як людину, якою він був. У вересні дівчині набридло все це чекання, і вона виїхала з його будинку. Наступного місяця він подарував їй обручку з діамантом, і вона повернулася до нього.

У грудні Джобс повіз Пауел на своє улюблене місце відпочинку — селище Кона на Гаваях. Він почав їздити туди дев’ять років тому, коли, будучи виснаженим хвилюваннями в Apple, попросив свого асистента вибрати для нього місце, куди би він міг утекти. Стіву, на перший погляд, не сподобалося нерівномірно розкидана зграя бунгало із солом’яними дахами, що згурмилися на пляжі великого гавайського острова. Це був сімейний курорт, зі спільною їдальнею. Але через декілька годин Стівен вже вважав це місце раєм. Тут була простота й краса, які зворушували його, тож він повертався сюди щоразу, коли випадала така можливість. Йому було особливо приємно проводити там час із Лорін того грудня. Їхнє кохання стало більш зрілим. Увечері перед Різдвом він знову виголосив — навіть більш формально, ніж попереднього разу, що хоче одружитися з нею. Скоро ще один фактор додасть ваги цьому рішенню. На Гаваях Пауел завагітніла.

— Ми точно знаємо, де це відбулося, — сміявся згодом Джобс.

Однак вагітність Пауел не втрясла все остаточно. Джобс знову почав уникати питання одруження, навіть попри те, що мелодраматично пропонував це Лорін на самому початку й на самому кінці 1990 року. Розлючена, вона виїхала з його будинку й повернулася до своєї квартири. Якийсь час він дувся й ігнорував цю ситуацію. Тоді подумав, що може все ще бути закоханим у Тіну Редс; він надіслав їй троянди та намагався переконати дівчину повернутися до нього, можливо, навіть вийти за нього заміж. Він не був певен того, чого хоче, і дивував величезну кількість друзів і знайомих, прохаючи в них поради, що йому робити. Хто симпатичніший, запитував він, Тіна чи Лорін? Котра дівчина їм більше подобалася? З ким йому одружуватися? В романі Мони Сімпсон «Такий, як усі» герой Джобса «запитав у понад сотні людей, котра дівчина, на їхню думку, був красивішою». Але то була література. В житті тих людей, мабуть, сотні не назбиралося.

Зрештою, він зробив правильний вибір. Як сказала Редс своїм друзям, вона ніколи б не вижила, якби повернулася до Джобса, а їхній шлюб зазнав би краху. Не дивлячись на те, що йому бракувало духовного єднання з Редс, більш міцні стосунки в Стіва були з Пауел. Вона йому подобалася, йому з нею було добре, він кохав і поважав її. Можливо, він не бачив у ній загадковості, але вона була якорем для його життя.

— Він — абсолютний щасливчик, що зупинився на Лорін. Вона розумна й може зацікавити його інтелектуально, а також може витримати його злети й падіння, разом із його бурхливою особистістю, — сказала Джоана Гофман. — Оскільки вона не невротичка, Стів може думати, начебто вона не така загадкова, як Тіна, чи щось таке. Але це дурниці.

Енді Герцфельд погодився:

— Лорін зовнішністю дуже нагадує Тіну, але абсолютно інша, тому що вона витриваліша й наче вкрита бронею. Ось чому їхній шлюб удалий.

Джобс усе це чудово розумів. Незважаючи на його емоційну турбулентність і підлість, яка інколи проявлялася, їхній шлюб став міцним, підкріпленим вірністю та відданістю; вони навчилися долати злети й падіння, а також емоційні складнощі, які стояли в них на шляху.

Аві Теванян вирішив, що потрібно влаштувати Джобсові холостяцьку вечірку. Сказати було легко, а от виконати це — не дуже. Джобс не любив вечірок, а ще в нього не було юрби хлопців-товаришів. У нього навіть не було найкращого друга. Тож на вечірку прийшли лише сам Теванян і Річард Крендал, професор інформатики з Ріда, який пішов звідтіля, щоби працювати над проектом NeXT. Теванян найняв лімузин — і коли вони приїхали до будинку Джобса, Пауел відчинила двері, одягнена в чоловічий костюм і маючи на обличчі причіпні вуса, й сказала, що хоче поїхати на вечірку як пацан. Це був лише жарт — тож троє холостяків, жоден із яких не захоплювався алкоголем, їхали до Сан-Франциско, щоби подивитися, наскільки добре їм удасться влаштувати бляклу версію холостяцької вечірки.

Теванян не зміг зарезервувати місця у Greens — вегетаріанському ресторані у Форт-Мейсоні, який подобався Джобсу, тож він замовив дуже крутий ресторан у готелі.

— Я не хочу тут їсти, — оголосив Джобс, щойно на стіл поклали хліб.

Він змусив їх підвестися і вийти — до жаху Теваняна, який ще не дуже звик до ресторанних манер Джобса.

Стів повів їх до кафе Jacqueline на Норт-Біч, де робили суфле, яке йому дуже смакувало. Це місце й справді було кращим вибором. Після того вони сіли в лімузин і поїхали через міст Ґолден-Ґейт до бару в Саусаліто, де всі троє замовили по чарці текіли, але лише пригубили їх.

— Це не було настільки прекрасно, як то переважно минають холостяцькі вечірки, але це було найкраще з того, що ми могли вигадати для такої людини, як Стів, та й ніхто інший не зголосився зробити це, — згадує Теванян.

Стів почувався вдячним. Він вирішив, що хотів би, щоби Теванян одружився із його сестрою — Моною Сімпсон. Хоча з того нічого не вийшло, він вважав, що це — такий вияв прихильності.

Пауел добре знала, на що йде. Займаючись підготовкою до весілля, наречена запросила людину, яка мала робити каліграфічні надписи на запрошеннях, щоби вона показала можливі варіанти розпису. У будинку не було меблів, де б запрошена могла сісти, тож вона змушена була примоститися на підлозі й розкласти там свої зразки. Джобс заглянув на декілька хвилин, а тоді встав і мовчки вийшов із кімнати. Жінки чекали, що він повернеться, але його й слід простиг. За якийсь час Пауел вийшла за ним — і знайшла нареченого в своїй кімнаті.

— Спровадь її, — сказав він. — Не можу дивитися на її крам. Якесь лайно.

18 березня 1991 року Стівен Пол Джобс у віці тридцяти шести років одружився із Лорін Пауел, двадцяти семи років, у готелі «Авані», що в національному парку Йосеміті. Збудований у 1920-х роках, «Авані» — це довга глиба, викладена із каменю, бетону й лісоматеріалів. Тут стилі арт-деко і руху мистецтв і ремесел переплелися із любов’ю Служби національних парків США до великих камінів. Найважливіші особливості цього місця — види, які відкриваються звідти. Вікна від підлоги до стелі виходять на Хаф-Доум і водоспади Йосеміті.

Прийшло близько п’ятдесяти людей — разом із батьком Стіва, Полом Джобсом, і сестрою Моною Сімпсон. Вона привела свого нареченого, Річарда Еппеля, юриста, який згодом став автором сценаріїв телевізійних комедій. (Будучи автором мультфільму «Сімпсони», він назвав маму Гомера на честь своєї дружини.) Джобс наполягав, щоби кожен із них приїхав у найнятому автобусі; він хотів контролювати всі аспекти події.

Церемонія проходила в сонячній кімнаті — сніг сипав і сипав, а Льодовикову точку Йосеміті було ледь видно. Дійство проводив учитель буддизму зі школи Сото-дзену, Кобун Чіно, який потряс паличкою, вдарив у гонг, запалив фіміам і проспівав, чи то пак пробурмотів, щось, що більшість гостей не змогла розібрати.

— Я думав, що він п’яний, — зізнався Теванян.

Але п’яним він не був. Весільний торт випекли у формі Хаф-Доума, гранітної вершини в кінці долини Йосеміті, але, оскільки він був зроблений за правилами суворої веґанської дієти — без яєць, молока чи будь-яких інших рафінованих продуктів, — більшість гостей дійшли висновку, що їсти його неможливо. Після церемонії всі відправилися в пішохідну екскурсію — і три рослих брати Пауел улаштували гру в сніжки — з боротьбою і шумними бійками.

— Бачиш, Мона, — сказав Джобс сестрі, — Лорін походить від Джо Намата (відомий квотербек в американському футболі. — Прим, пер.), а ми з тобою походимо від Джона М’юра (один із перших захисників природних ресурсів. — Прим. пер.).

Пауел розділяла захоплення чоловіка природною їжею. Навчаючись у бізнес-школі, вона підробляла в Odwalla — компанії, яка займалася виготовленням соків. Лорін допомогла керівництву розробити перший маркетинговий план. Вийшовши заміж за Джобса, жінка вважала, що для неї важливо побудувати власну кар’єру, оскільки сумний досвід дитинства навчив її, що потрібно бути фінансово незалежною. Тож вона започаткувала свою компанію, Terravera, яка випускала готові до вживання органічні страви й доставляла їх до магазинів по всій Північній Каліфорнії.

Замість того щоби жити в ізольованому й дещо моторошному необставленому особняку у Вудсайді, пара переїхала до чарівного й непоказного будиночка на розі в місцині, сприятливій для життя з родиною, у старому Пало-Альто. То був привілейований район — серед сусідів траплялися такі люди, як далекоглядний венчурний капіталіст Джон Дерр, засновник Google Ларі Пейдж, засновник Facebook Марк Цукерберг, а також Енді Герцфельд і Джоана Гофман. Проте доми не виглядали якимось помпезними, а ще там не було високих огорож чи довгих проїздів — що би ховало оселі від людських очей. Натомість будинки, як правило, юрмилися один коло одного на рівних, тихих вулицях, обнесених тротуарами.

— Ми хотіли жити в такому місці, де діти могли б вільно ходити й навідуватися до друзів, — сказав згодом Джобс.

Дім не був зведений у мінімалістичному чи модерновому стилі, як би його спроектував Джобс, будуючись самостійно. То також не був великий чи показний особняк, який би змушував людей зупинитися й звернути на нього увагу, проїжджаючи по вулиці в Пало-Альто. Його збудував у 1930 році місцевий дизайнер Карр Джоунс, який спеціалізувався на ретельно продуманих будинках у «казковому стилі», що нагадували британські чи французькі заміські котеджі.

Двоповерховий дім був збудований із червоної цегли, з відкритими дерев’яними балками і дахом, покритим дранкою; він був схожим на кучерявий котедж у Котсволдсі або ж на будиночок, у якому міг би жити заможний гобіт. Єдине, що там було від Каліфорнії, — то внутрішній двір у стилі каліфорнійських місій, обрамлений флігелями будинку. Двоповерхова вітальня із склепінчастою стелею була неформальною — її підлога була вимощена плиткою і теракотою. З одного боку розташувалося величезне трикутне вікно до самої стелі; коли Джобс купив будинок, воно мало вітражне скло, неначе кімната мала би слугувати молитовнею, але він замінив його звичайним прозорим склом. Вони з Пауел зробили ще одну зміну — розширили кухню так, щоби там поміщалася дров’яна піч для випікання піци і довгий дерев’яний стіл, який згодом став основним місцем збору родини. Ремонт мав тривати чотири місяці, натомість тривав шістнадцять, оскільки Джобс постійно змінював дизайн. Вони також купили малесенький будиночок, розташований за їхнім, і знесли його, щоби облаштувати задній двір, який Пауел перетворила на прекрасний природній сад, наповнений велетенською кількістю сезонних квітів разом із овочами й травами.

Джобс захоплювався тим, як Карр Джоунс використовував старий матеріал, включаючи стару цеглу й деревину з телефонних стовпів, щоби збудувати просту й міцну конструкцію. Балки в кухні колись слугували для того, щоби надати форми бетонному фундаменту мосту Ґолден-Ґейт, якого якраз зводили в той момент, коли будувався цей будинок.

— Він був обережним майстром-самоучкою, — сказав Джобс, показуючи на кожну з деталей. — Він більше думав про те, щоби стати винахідником, ніж про те, щоби заробити грошей, тож так ніколи й не розбагатів. Він ніколи не виїжджав за межі Каліфорнії. Ідеї приходили до нього, коли він читав книжки в бібліотеці й дивився «Архітектурний дайджест».

Джобс так і не обставив свого дому у Вудсайді, не рахуючи декількох основних предметів: комоду й матраца в його спальні, карточного столу й кількох складаних стільців у приміщенні, що мало би бути їдальнею. Стів хотів, щоби його оточували речі, якими би він захоплювався, тож йому складно було просто вийти й накупити багато меблів. Тепер же він жив у нормальному домі, у хорошій місцині, з дружиною, яка от-от мала народити їхню дитину, і йому доводилося йти на певні поступки необхідності. Але це було складно. Вони купили ліжка, шафи і музичну систему для вітальні, однак на те, щоби обжитися такими предметами інтер’єру, як дивани, потрібно було більше часу.

— Ми говорили про меблі в теорії протягом восьми років, — пригадувала Пауел. — Ми проводили чимало часу, запитуючи себе: «Яка мета дивану?».

Покупка техніки була також завданням філософським, а не просто імпульсивним рішенням. Через декілька років Джобс описав журналу Wired процес вибору нової пральної машинки:

Врешті-решт вони купили пральну машинку разом із сушкою фірми Міеіе, зроблену в Німеччині.

— Мене вони потішили більше, ніж будь-який інший високотехнологічний вибір за останні декілька років, — сказав Джобс.

Єдиний витвір мистецтва, який Джобс купив для своєї вітальні зі склепінчастою стелею, була світлина Анселя Адамса із зображенням зимового світанку в Сьєрра-Неваді, зроблена в містечку Лоун-Пейн, що в Каліфорнії. Адамс надрукував велетенський настінний знімок для своєї доньки, яка згодом продала його. Якось домогосподарка Джобсів протерла його вологою ганчіркою, тож Стів відшукав людину, яка працювала з Адамсом, щоби та прийшла до будинку, зняла один шар знімка й відновила твір.

Будинок виглядав настільки скромно, що Білл Ґейтс був дещо ошелешений, коли приїхав зі своєю дружиною в гості до Джобсів.

— Ви що, всі тут живете? — запитав Ґейтс, який саме будував особняк на 5940 квадратних метрів у Сіетлі.

Навіть коли Джобс удруге повернувся в Apple й став другим у списку мільярдерів, відомих на весь світ, у нього не було охоронців чи прислуги, яка би жила в домі; він навіть залишав двері, які виходили на задній двір, відчиненими протягом дня.

Єдина проблема з безпекою, з якою йому довелося зіткнутися, виникла від товариша Енді Герцфельда — Барела Сміта, чубатого, пухкенького програміста проекту Macintosh. Покинувши Apple, Сміт був підкошений шизофренією. Він жив у будинку неподалік Герцфельдового, і коли його хвороба стала прогресувати, почав блукати вулицями голим, інколи розбиваючи вікна машин і церков. Йому приписали дуже сильні ліки, але, як виявилося, важко було визначити дозу. У якийсь момент, коли його демони повернулися, він почав ходити до будинку Джобса вечорами, кидати камінці у вікна, залишати незв’язні листи, а якось навіть закинув петарду в будинок. Його арештували, але справу не відкрили, коли він продовжив лікування.

— Барел був таким кумедним і наївним, і тоді одного квітневого дня його раптово перемкнуло, — пригадував Джобс. — Це було дуже незрозуміло й надзвичайно сумно.

Джобс співчував хлопцеві й часто запитував Герцфельда, що б іще він міг зробити, щоби допомогти йому. У якийсь момент Сміта посадовили до в’язниці, а він відмовлявся називатися. Коли Герцфельд дізнався про це через три дні, він зателефонував Джобсові й попросив його підтримки, щоби витягти приятеля з тюрми. Джобс допоміг, але шокував Герцфельда питанням:

— Якби щось схоже трапилося зі мною, ти б піклувався про мене так само сильно, як турбуєшся про Барела?

Джобс залишив собі особняк у Вудсайді, розташований в горах приблизно в шістнадцяти кілометрах від Пало-Альто. Він хотів знести дім на чотирнадцяти спалень, збудований у 1925 році під час іспанського колоніального відродження, і в нього вже був намальований проект надзвичайно простого модернового будинку в японському стилі, який би займав третину площі свого попередника. Проте понад двадцять років пішло на повільне вирішення судових справ із захисниками культури, які боролися за те, щоби оригінальний будинок, який уже почав обвалюватися, залишився. (У 2011-му Стів зрештою отримав дозвіл на знесення будинку, але до того часу в нього зникло всяке бажання будувати другий дім.)

Час від часу Джобс використовував напівзалишений будинок у Вудсайді та, зокрема, басейн коло нього, для проведення родинних вечірок. Коли Білл Клінтон був президентом, то зупинявся разом із Гіларі Клінтон у маленькому фермерському будиночку, збудованому в 1950-х роках, розташованому на території маєтку, під час своїх відвідин доньки, яка тоді вчилася в Стенфорді. Оскільки і основний і фермерський будинки не були обставлені, Пауел перед приїздом Клінтонів телефонувала людям, які займалися меблями та витворами мистецтва, й платила їм, щоби вони обставили будинки тимчасово. Одного разу, незабаром після того як розгорівся скандал навколо Моніки Левінскі, Пауел востаннє оглядала умеблювання й помітила, що зникла одна картина. Вона захвилювалася й запитала в охоронців та секретної служби, що сталося. Один із службовців відтягнув її вбік і пояснив, що це була картина сукні на вішаку, і, враховуючи нюанс блакитної сукні в справі Левінскі, вони вирішили сховати цю картину. (Під час однієї телефонної розмови з Джобсом пізно вночі Клінтон запитав поради, як йому варто поводитися в справі Левінскі. «Не знаю, чи ви зробили це, але якщо так, то зобов’язані сказати про це країні», — сказав Джобс президентові. На іншому боці лінії запала тиша.)

Коли Ліза навчалася у восьмому класі, її вчителі задзвонили до Джобса. У дівчинки були серйозні проблеми, і для неї, ймовірно, було би найкращим, якби вона виселилася з дому матері. Тож Джобс пішов на прогулянку з Лізою, розпитав про ситуацію і запропонував їй жити в нього. Вона була дорослою дівчинкою — їй щойно виповнилося чотирнадцять, — і вона розмірковувала над цим протягом двох днів. А тоді погодилася. Ліза вже знала, в якій кімнаті вона хотіла поселитися: тій, яка була відразу по сусідству з кімнатою тата. Вона вже приходила туди раз, коли нікого не було вдома, і випробовувала її, лежачи на голій підлозі.

То був складний період. Крісанн Бреннан жила всього за декілька кварталів від будинку Джобсів та інколи приходила до їхнього дому і кричала на них із подвір’я. Коли я нещодавно запитав жінку щодо її поведінки і тих обставин, які призвели до того, що Ліза виселилася з її дому, вона сказала, що досі не змогла переварити в своєму розумі того, що сталося в той період. Але згодом Крісанн написала мені довгого електронного листа, який, за її словами, міг допомогти прояснити ситуацію:

Ліза жила з Джобсом і Пауел протягом усіх чотирьох років навчання в середній школі Пало-Альто й почала називатися Ліза Бреннан-Джобс. Стів намагався бути хорошим батьком, але траплялись моменти, коли він був холодним і відчуженим. Коли Ліза відчувала, що їй потрібно побути десь подалі від Джобса, то шукала притулку в родині друзів, які жили неподалік. Пауел намагалася підтримувати дівчинку, і саме вона ходила на більшість шкільних подій Лізи.

Навчаючись у старшому класі, Ліза розцвіла. Приєдналася до колективу, який працював над шкільною газетою, The Campanile, і стала співредактором. Разом зі своїм однокласником Беном Г’юлеттом, онуком чоловіка, який дав першу роботу її батькові, вона викривала таємні підвищення зарплати, які шкільна рада надавала адміністраторам. Коли настав час поступати до коледжу, вона знала, що хотіла їхати на схід. Ліза подала документи в Гарвард — підробивши підпис свого батька на анкеті, тому що його не було в місті, — і була прийнята на навчання в 1996 році.

У Гарварді Ліза працювала над університетською газетою The Crimson, а згодом — над літературним часописом The Advocate. Порвавши зі своїм хлопцем, вона поїхала на рік до Лондона, щоби навчатися в Королівському університеті. Її стосунки з батьком залишалися неспокійними протягом усього університетського навчання. Коли Ліза приїжджала додому, завжди виникали суперечки з приводу дрібниць — що подавали на вечерю, чи достатньо уваги вона приділяє своїм напіврідним братику й сестричкам, — і вони не говорили один з одним протягом тижнів чи навіть місяців. Час від часу суперечки розвивалися настільки сильно, що Джобс переставав підтримувати її фінансово, тож дівчина позичала гроші в Енді Герцфельда та інших людей. Було й таке, що Герцфельд позичив Лізі 20 тисяч доларів, коли вона вирішила, що батько не заплатить за її навчання.

— Стів був шалено розлючений, що я позичив їй ті гроші, — пригадував Герцфельд, — але він зателефонував дуже рано наступного дня, а його бухгалтер у той же день переслав мені гроші.

Джобс не поїхав на випускний Лізи до Гарварду в 2000-му. Він сказав:

— Вона навіть не запросила мене.

Проте були й приємні миті протягом тих років, уключаючи одне літо, коли Ліза приїхала додому й виступала на благодійному концерті для Electronic Frontier Foundation, інформаційно-пропагандистської групи, яка надає доступ до технологій. Концерт проходив у залі Fillmore Auditorium у Сан-Франциско — місці, яке стало відомим завдяки гуртам Grateful Dead, Jefferson Airplane і Джимі Хендріксу. Вона співала гімн Трейсі Чепмен Talkin ’bout a Revolution («Говорячи про революцію». — Прим, пер.), де є такі слова: «Бідні люди піднімуться / І отримають свою частку», — у той час, як її тато стояв укінці залу, колишучи свою річну донечку Ерін.

Джобсові злети й падіння в стосунках із Лізою тривали й після того, як вона переїхала на Мангеттен, щоби вести життя незалежної письменниці. Їхні проблеми підсилювалися розчаруваннями, які приносила Джобсу Крісанн. Він купив будинок за 700 тисяч доларів, щоби жінка могла мешкати там, записавши його на ім’я Лізи, але Крісанн переконала доньку переписати документи, а тоді продала його, а гроші використала, щоби подорожувати зі своїм духовним наставником і жити в Парижі. Щойно гроші закінчилися, вона повернулася до Сан-Франциско й стала художницею, створюючи «світлові картини» й буддистські мандали. «Я — контактер, і вкладаю бачення у майбутнє людства, що розвивається, і Землі, що здіймається вгору, — написала вона на своєму веб-сайті (який Герцфельд підтримував для неї). — Я переживаю форми, кольори й частоту звуків священної вібрації, коли створюю картини й живу з ними».

Коли Крісанн потрібні були гроші на лікування сильної синусної інфекції й зубів, Джобс відмовився давати жінці їх, через що Ліза знову не розмовляла з ним декілька років. Так розвивалися їхні стосунки.

Мона Сімпсон використала все це, а також свою фантазію для написання свого третього роману — «Такий, як усі», виданого в 1996 році. Головний герой книжки списаний із Джобса і до певної міри відповідає дійсності: там зображена тиха щедрість Джобса до його шалено розумного товариша, який страждав на дегенеративне захворювання кісток, а також те, як він купив для нього спеціальну машину; а ще там дуже детально описується чимало невтішних аспектів стосунків Стіва з Лізою, включаючи факт, що він спершу заперечував своє батьківство. Але інші частини повністю вигадані; наприклад, Крісанн справді навчила Лізу водити машину в дуже ранньому віці, але сцена, описана в книжці, як Джейн (героїня роману) їде на автівці через гори сама у віці п’яти років, щоби знайти свого батька, звісно ж, ніколи не відбувалася в житті. На додачу до того у романі є дрібні деталі, які, використовуючи журналістський жаргон, надто хороші для того, щоби їх перевіряти, — скажімо, опис головного героя, прототипом якого був Джобс. Цей опис просто зносить голову й зустрічається уже в найпершому реченні: «Він був людиною надто зайнятою, щоби зливати за собою воду в туалетах».

Якщо дивитися поверхнево, то художнє зображення Джобса в романі здається різким. Сімпсон описує свого головного героя як такого, що не може «побачити потребу в тому, щоби потурати бажанням чи примхам інших людей». Його гігієна також сумнівна — як і в справжнього Джобса. «Він не вірив у дезодорант і часто говорив, що з правильною дієтою і м’ятним милом на основі оливкової олії ви не будете ані пітніти, ані неприємно пахнути». Але роман ліричний за своєю природою і досить заплутаний на багатьох рівнях, і наприкінці можна розгледіти повнішу картину чоловіка, що втрачає владу над величезною компанією, яку він заснував, і вчиться дорожити своєю донькою, яку колись покинув. В останній сцені головний герой танцює з донькою.

Джобс згодом казав, що ніколи не читав роману.

— Я чув, що роман про мене, — сказав він мені, — і якщо він був справді про мене, то мене там конкретно обгидили, а я не хотів злитися на свою сестру, тому й не читав.

Проте він сказав у інтерв’ю New York Times через декілька місяців після виходу книжки, що прочитав її і побачив певні свої риси в головному герої.

— Близько двадцяти п’яти відсотків у ньому повністю від мене, аж до дрібних манер, — сказав він журналістові Стіву Лopy. — І я однозначно не скажу вам, яких саме двадцять п’ять відсотків.

Його дружина сказала, що насправді Джобс глянув на книжку та попросив її почитати замість нього й сказати, що йому про неї говорити.

Сімпсон вислала рукопис Лізі перед тим, як книжка вийшла, але спершу дівчина не прочитала нічого, крім вступу.

— На декількох перших сторінках я побачила свою родину, свої анекдотичні ситуації, свої речі, свої думки, себе саму в героїні Джейн, — зауважила вона. — Поміж правдою були затиснуті вигадки, які були для мене брехнею, і вони були ще очевиднішими через їх небезпечну наближеність до правди.

Лізу це ранило, і вона написала замітку для гарвардської газети Advocate, пояснюючи свої почуття. Перша чернеткова спроба була дуже гіркою, тож дівчина трохи відшліфувала її перед тим, як віддавати в друк. Вона почувалася зрадженою дружбою Сімпсон.

«Я не знала, що протягом тих шести років Мона збирає інформацію, — написала вона. — Я не знала, що коли шукала в неї розради чи просила порад, вона також усе фіксувала».

Згодом Ліза помирилася із Сімпсон. Вони поїхали до кав’ярні, щоби обговорити книжку, і Ліза сказала, що не змогла дочитати її до кінця. Сімпсон запевнила, що закінчення їй сподобається. Протягом років у Лізи були непостійні стосунки з Моною, але вони все ж були в певному сенсі ближчими, ніж ті, що дівчина мала зі своїм батьком.

Коли Пауел народила в 1991-му, через декілька місяців після її весілля з Джобсом, протягом двох тижнів малюка називали «крихітка хлопчик Джобс», оскільки визначитися з іменем, яквиявилося, було не набагато легше, ніж вибрати пральну машинку. Нарешті його назвали Рід Пол Джобс. Своє друге ім’я хлопчик отримав на честь батька Стіва, а перше (як наполягали і Джобс і Пауел) було вибране тому, що звучало гарно, а не тому, що так називався університет, де навчався Стів.

Рід багато чим нагадував свого тата: різкий і розумний, із разючим поглядом і гіпнотичним шармом. Але, на відміну від батька, в нього були приємні манери й скромна витонченість. Він був творчим — у дитинстві йому подобалося вдягатися в якийсь костюм і входити в образ, — а також чудовим учнем, зацікавленим у природничих науках. Рід міг копіювати погляд свого батька, але він також був показово лагідним і, здавалося, не мав і зернини жорстокості в своєму характері.

Ерін Сієна Джобс народилася в 1995 році. Вона була не такою галасливою і часом страждала від того, що не отримувала достатньо уваги від свого батька. Вона успадкувала татове зацікавлення дизайном і архітектурою, але також навчилася витримувати певну емоційну дистанцію, щоби не настільки боляче переживати його відокремленість.

Наймолодша дитина, Ів, народилася в 1998-му й стала вольовою, веселою дівчинкою-феєрверком, яка, не будучи ні нужденною, ні заляканою, знала, як упоратися зі своїм батьком, як вести з ним перемовини (й інколи перемагати) і навіть сміятися з нього. Стів жартував, що вона колись буде керувати компанією Apple, якщо не стане президентом Сполучених Штатів.

У Джобса були міцні стосунки з Рідом, а з доньками він був більш відчуженим. Як і у випадку з іншими людьми, чоловік часом зосереджував усю свою увагу на дітях, але так само часто просто ігнорував їх, коли інші питання займали його розум.

— Він зосереджувався на своїй роботі і часом узагалі не приділяв часу дівчаткам, — розповідала Пауел.

У якийсь момент Джобс зізнавався дружині, що захоплюється тим, як розвиваються їхні діти, «особливо враховуючи те, що ми не завжди можемо присвятити їм свою увагу». Це дивувало й трохи дратувало Пауел, адже вона відмовилася від своєї кар’єри, коли Ріду виповнилося два рочки, і вирішила, що хоче народити ще дітей.

У 1995 році виконавчий директор Oracle Лapi Елісон влаштував вечірку для Джобса на честь його сорокового дня народження, на яку прийшли багато технозірок і магнатів. Елісон став близьким другом Стіва й часто запрошував усю родину Джобс провести час на одній із його багатьох розкішних яхт. Рід почав називати його «наш багатий друг», що було дивовижним доказом того, наскільки його батько уникав помпезного показу багатства. Урок, який Джобс засвоїв у дні, коли захоплювався буддизмом, полягав у тому, що нерідко матеріальні маєтки радше засмічують життя, а не збагачують його.

— Майже кожен другий виконавчий директор має охоронця, — сказав він. — Вони навіть мають тих охоронців удома. То якесь схиблене життя. Ми просто вирішили, що не хочемо виховувати своїх дітей у такій атмосфері.