Тисяча доріг

ВІД РЕДАКЦІЇ

Спомини Марії Савчин вирізняються серед мемуарів про боротьбу УПА з багатьох поглядів. Поперше, авторка перебувала в підпіллі понад дев'ять років, майже від початку збройної боротьби, від 1944 до літа 1953, коли залишилися в підпіллі "останні могікани". Впродовж цих років їй довелось побувати у Львівщині, на Закерзонні, в Польщі, Карпатах, на Поділлі, Волині та Поліссі, й боротьбу на цих українських землях вона описала в своїх споминах. При тому від 1945 року М. Савчин була дружиною Василя Галаси, спочатку заступника провідника ОУН Закерзонського краю, а від 1948 - провідника ОУН Північно-західних українських земель (ПЗУЗ, тобто Волині й Полісся). Майже весь час вона перебувала з чоловіком, зустрічалася з різними провідними людьми, писала для них на машинці листи, звіти, доручення, інструкції й інші матеріяли. Одне слово, авторка багато бачила й знала, й це віддзеркалюють її спогади.

Важливим елементом спогадів є те, що вони написані жінкою й написані щиро. Авторка описала відверто навіть свої інтимні справи, а також переживання своїх найближчих подруг. Увесь час вона жила в постійній небезпеці, нераз переживала драматичні й трагічні ситуації, коли рішалася не тільки її доля, але доля її найближчих друзів і родини. Найбільшу трагедію М. Савчин пережила в Польщі, коли їй довелося залишити в руках поліції свого сина, якого не могла врятувати. Авторка подала багатогранний опис жінки в підпіллі, показала її радощі й турботи в щоденному побуті, поставу в обличчі смертельної небезпеки. Розповідь М. Савчин - це життєвий шлях цілого покоління, яке свідомо пішло на службу рідному народові й, не зважаючи на труднощі та небезпеки, несло цей хрест довгими роками, жертвуючи в безвихідній ситуації також своє життя.

Спогади написані невдовзі після того, як авторка опинилася на Заході. Ще за свіжої пам'яті. Ще тоді, коли картини минулого не померкли в її уяві. Ще тоді, коли свідомість не була навантажена новими пережиттями, позитивними й негативними впливами життя у вільному світі. Писати спогади, як вона згадує у вступі, змусило її почуття обов'язку супроти всіх тих її друзів і подруг, що ще так недавно були разом з нею, горіли ідеєю визволення свого знедоленого народу, мужньо переборювали найбільші труднощі й полягли на полі бою. Дуже часто ворог забрав їхні мертві тіла й десь скрито закопав, щоб і сліду не лишилося по цих борцях за волю України. Авторка відчувала, що мусить про них написати, щоб не пропала народня пам'ять про їхні подвиг і жертву, щоб передати майбутньому поколінню штафету служіння й жертви для свого народу. Вони також віддзеркалюють тодішню настанову й світосприймання авторки.

Спомини написані від першої особи манерою повісти, з частими діялогами й іншими притаманними цьому жанру атрибутами. Хоч відтворені діялоги не можна вважати цілком автентичними, проте автор уживає їх з тактом для оживлення розповіді. Зрештою, спогади написані за свіжої пам'яті, тож багато діялогів таки ілюструють дійсні розмови. В манері викладу, стилі, термінології і слововжитку помітний вплив підпільних видань, до яких авторка звикла, опрацьовуючи різні підпільні тексти. Вважаємо це позитивною рисою споминів, які точно відтворюють стиль, атмосферу, побут і життя підпілля.

Допомога Редакції в підготовці до друку цих споминів радше мінімальна. Редакція допомогла уточнити чи ідентифікувати деякі події, діячів підпілля, уніфікувати підпільні назви тощо й організувала технічне видання книжки. Проте авторка вже сама читала коректу, підготовила показник і допильнувала верстки. З цією метою вона двічі їздила до Львова, де книжка готувалася до друку. Надруковані в книжці знімки - власність авторки; частину їх взято з архіву "Літопису УПА" і з архіву СБУ Волинської области. Отримано ще фотографії від інших осіб.

Від імені автора й Редакції "Літопису УПА" висловлюю подяку всім особам, що допомогли у виданні цього тому. Передусім дякую фундаторові цього тому, Дмитрові Гайдукові, що жертвував 25,000 доля рів на видання цієї книжки. Щира подяка належиться Антонові івахнюкові за мовну редакцію, Зоні Кейван - за переклад, Петрові Потічному - за влучні поради, співпрацівникам СП "Літопис УПА" у Львові - Володимирові Чорновусові, Юрію Штендері, Ігореві Гринді, Зеновію Матчаку, Зеновію Стецьківу, Олені Ковальчук та працівникам Адміністрації "Літопису УПА" в Торонті за допомогу у випуску в світ цього тому. Імена їх подані наприкінці книги.

Євген Штендера