Тисяча доріг

ВІД АВТОРА

Боротьба українського визвольного підпілля після Другої світової війни наближалася до неминучого кінця. Для нас, її останніх учасників, висліджуваних спецзагонами військ КҐБ та агентами державної безпеки, вже не було місця ні на землі, ні під землею. Виснажені, зі знищеним здоров'ям, ми втратили все, крім віри у справу, за яку боролися. Всім іншим та справа здавалася пропащою, але для нас такою не була. Власне віра наша була тією магічною силою, що ореолом сіяла над нами і робила нас відмінними від усіх інших.

Все таки неминучий кінець послідовно наближався до кожного та кожної з нас. Коли якийсь з повстанців опинявсь у безвихідній ситуації, то, щоб не здатись ворогові, відбирав собі життя власною зброєю. Проте дехто попадався живим у руки КҐБ через підступи насадженої агентурної мережі.

Пройшли роки, одначе час не витіснив з душі пережитого. Усі вони, мої полеглі друзі тієї буревійної доби, ходять тінями за мною, домагаючись останньої данини - розповісти про їхній подвиг. Але турбота за долю тих, що залишилися живими, довгі роки сковувала мені руки.

Згодом, коли вже почала писати, стала перед питанням, як мені розмежувати моє особисте життя й історію, що писалась нашою боротьбою. Воно ж у мене все так сплелось і зрослося, що розвінчати їх можна було лише однією ціною - відтворити недосконалий образ дійсности, в якій я тоді жила. Нераз, пишучи, завмирала рука й бунтувалася душа, коли роз'ятрювала роками гоєні рани пережитого. Одначе свідомість того, що спогади ці це не тільки моя власність, що вони належать усім моїм друзям, помагала поборювати нехіть. Розуміння ваги написаного сторожило мене, як архангел з мечем, і зобов'язувало відображати події з перспективи часу, в якім вони відбувалися, та подавати через призму нашого тодішнього світосприймання.

Одначе турботна думка так і не залишила мене. Заглиблюючись у безліч переживань та особистих трагедій, може, я загубилася серед них і не зуміла відтворити в усій величі безприкладне геройство й посвяту, що їх виявляли учасники тієї боротьби? А власне тим вони вписалися золотими літерами в нашу історію, бож:

"Немає більшої любови, як віддати життя за свого ближнього".