Хованки з хижаком

Розділ 17 Genbank

Повернувшись до свого номера в мотелі, я прослуховую голосове повідомлення від Джуліана. «Передзвони мені...»

— Ну що там? — питаю я за хвилину.

— Я саме збирався надіслати тобі файл. Ми отримали ДНК.

— Так швидко?

Я дивлюся на годинник. З моменту коли його кур’єр забрав пробірку, не минуло й дванадцяти годин.

— Я взявся за один стартап із проведення швидких ДНК-тестів. «Xellular» — через «X».

— Зрозуміло. Впевнений, що ти сам вигадував назву. Не думаю, що чув її десь раніше.

То ось про яку лабораторію він говорив. Звісно ж, вона належить йому.

— Так. Ти й не міг про неї чути. Це не академічна лабораторія. Наш головний клієнт — ЦРУ. Ми їм потрібні, щоб знаходити терористів і заднім числом дізнаватись, кого ж вони вбили ракетою з дрона. Гроші для них не проблема, тож вони готові платити за швидкі тести. Гарна новина полягає у тому, що вже незабаром ми зможемо зробити лабораторію комерційно доступною.

— Звучить добре. Втім, я не знаю, чого очікувати від ДНК Джуніпер. Якусь гормональну чи феромональну особливість можна було б виявити у плазмі крові.

— Ні, — виправляє він мене. — Тео, це ДНК ведмедя.

— Ведмедя? Я не знав, що в зразку був фолікул. Виглядало як короткий волосяний стрижень.

— А його там і не було. Ми отримали ДНК зі стрижня.

— Не знав, що таке можливо.

Вважається, що волосся містить лише мітохондріальну ДНК, або мтДНК, що з мінімальними змінами передається від матері до дитини. Чоловіки її не передають. Зміни в мтДНК відбуваються настільки повільно, здебільшого через випадкові мутації, що волосся можна використовувати як свого роду генетичний годинник, щоб побачити, коли популяція розділялася. Але для виявлення конкретних осіб користі від цього дослідження мало. Ваша мтДНК і мтДНК ваших кузенів чи кузин по материнській лінії фактично однакова.

Ядерна ДНК, або ж яДНК, — це ДНК, що містить комбінацію ДНК ваших матері й батька, яка описує конкретно вас. Так відрізняють одну людину від іншої. Так можна клонувати когось чи визначити його причетність до злочину.

Тоді як кров та клітини шкіри містять яДНК разом із мтДНК, стрижнева частина волосся, що росте над шкірою, створена з мертвих клітин і не може містити жодної ядерної ДНК.

— Ти ба! Є щось, чого Тео Крей не знає! — насмішкувато каже Джуліан. — Вважалося, що яДНК знайти неможливо через кератинізацію. У міру того як клітини волосини відмирали та тверднули, їх вважали знищеними. Оскільки ми знаходимо генетичний матеріал у окам’янілостях після того, як напіврозпад ДНК мав би його знищити, є сенс припускати, що у волоссі можуть міститися певні життєздатні елементи ДНК. Зовсім нелегко було очистити матеріал від усього зайвого. Китайські дослідники кілька років тому навчилися використовувати для цього пральний порошок. Виявляється, у нас розробляють спеціальні ферменти для очищення мікрочіпових пластин. А ми знайшли ще ефективніший спосіб для пошуку ДНК.

— Чудово. То як справи у вашому парку динозаврів?

— Та зі страхуванням буде дупа. Так чи так, я подумав, що цікаво було б порівняти ведмедя, який напав на Джуніпер, із іншими, які також нападали на людей. Хтозна, може, у них якийсь ведмежий сказ.

Джуліан, як і я, прагне раціонального пояснення.

— Не знаю, чи зможемо ми передбачати схильності до девіацій у ведмедів краще, ніж у людей.

Він виразно кахикнув.

— Якось, коли я точно знатиму, що мене не записують, ми поговоримо про це, що називається, без протоколу, без зайвої політкоректності. Френсіс Ґалтон[7] точно щось знав.

— Ґалтон був расистом, — відповідаю я.

— Я не про це. У будь-якому разі я надішлю тобі файл із ДНК. Я не мав змоги завантажити дані у GenBank[8] і з’ясувати, якого та тварюка підвиду. Та певен, що у Службі рибних ресурсів і диких тварин уже все знають, включно з тим, що вона їла на сніданок. Я ж знаю про ведмедів тільки те, що бачив у «Маппетах»[9].

Джуліан розуміє, що це для мене — ідеальний спосіб чимось себе зайняти. Так я зможу розібратись із ситуацією, як сам захочу. Я дякую йому і кладу слухавку.

Незабаром мені надходить електронний лист із заархівованим файлом. ДНК у програмній формі — це просто текстовий файл зі списком номерів розташування, за якими йдуть послідовності на зразок acaagatgcc attgtccccc ggcctcctgc tgctgctgct ctccggggcc acggccaccg.

Прикметно, що можна взяти цю інформацію — яка описує порядок зв’язків гуаніну, аденіну, тиміну та цитозину з цукровою та фосфатною групами — і ввести в машину, яка відтворить ДНК, по краплі додаючи в розчин нуклеотиди.

Дослідники пересилають текстові файли електронною поштою, завантажують у реплікатори ДНК, а потім завантажують копії ДНК у «порожні» клітини, які від цього запускаються і стають ідентичними версіями оригінального організму.

Мене досі вражає, що життя можна переслати електронною поштою, мов картинки з котиками. Тепер нас би, певно, не надто здивувала новина про те, що дослідники переслали через інтернет справжнього кота.

Якщо вам не знайомі конкретні послідовності та їхнє розміщення, від самого текстового файлу користі небагато. Щоб їх знайти, потрібно завантажити текст у програму під назвою «переглядач», де можна простіше зрозуміти, що ви шукаєте.

Пошуки генетичних витоків захворювання включають дослідження конкретних регіонів і спроби виявити відмінності. Ми думали, що рак, як і інші захворювання, вдасться знищити, щойно ми секвенуємо весь геном. Проблема в тому, що, навіть припустивши, що ця умова пов’язана лише з кількома генами, переглядаючи послідовність, неможливо було визначити, запущена вона в тілі чи ні. Але ми не стоїмо на місці.

GenBank — найбільше загальнодоступне сховище генетичної інформації. Воно містить зразки ДНК буквально кожної тварини на планеті, що будь-коли пробігала повз набір для їх узяття.

Оригінальна база уміщалася в кілька книжок у твердій палітурці. У них не було цілих генів, лише відомі пари основ. Найновіша версія містить 165 мільярдів пар основ, на які знадобилося б сім мільйонів книжок.

На щастя, всі вони доступні у базі даних в інтернеті.

Я завантажую до бази надісланий Джуліаном файл. За мить отримую результат — Ursus arctos[10].

Бурий ведмідь. У Північній Америці ми називаємо їх Гризлі. Саме такий, якого я бачив біля сараю для снігоочисника.

Я читаю, що цей ведмідь належить до популяції з регіону Вайомінґа та «Єллоустону». Більше GenBank не дає ніякої інформації.

Напевно, це й не дивно. Тож я беруся шукати будь-які спільноти, де можна роздобути більш конкретну інформацію про ДНК місцевих популяцій ведмедів, і знаходжу дослідницьку групу, яка працює від Університету штату Монтана й має назву «Велика Ведмедиця».

Я просто так, заради цікавості, набираю номер, який знайшов на їхньому сайті.

Відповідає жінка.

— Докторка Кендалл, слухаю вас.

Гаразд, слова...

— Вітаю, я доктор Тео Крей.

— Чим можу допомогти, докторе Крей?

Ввічлива, проте її одразу цікавить суть справи.

Я певен, що зараз увага її групи цілковито прикута до ведмедя, що напав на Джуніпер. Я надто розгублений, щоб розповідати, чому саме телефоную. Якщо чесно, я й сам до пуття не знаю чому.

— Докторе Кендалл, я тут досліджую різну фауну й хотів би поцікавитись, чи нема у вас якоїсь бази ведмедів, що їх ви тримаєте на прикметі чи за якими спостерігаєте?

Як би скоріше вмовити її дати доступ...

— Так, є. Надішліть мені свою електронну адресу, і я надам вам логін. Ви з якого університету?

— З Техаського. Та зараз працюю за Грантом фонду «Брілліант».

— Ого, брильянтова людина, — дражниться вона.

— Я просив їх змінити назву.

— Просто надішліть листа на адресу з сайту, на якому, як я розумію, ви мене знайшли, і я відкрию вам доступ. І ще: якщо я подамся на Грант «Брілліант», може, замовите за мене слівце?

— Обов’язково.

У науці буває ось так просто. Подаєш правильний сигнал — і отримуєш доступ.

За п’ять хвилин я вже риюся в її базі, переглядаю сотні записів із описами різних бурих та чорних ведмедів, що їм траплялися.

Кожен ведмідь має код, наприклад UA20.22.06. А деякі — ще й прізвиська від дослідників, які вивчали їхню поведінку: Медовик, Паддінґтон, Паддінґтон 2, Війні, Бу-Бу, Хитрий Дік.

У коментарях до записів пояснено, як кожен дістав своє прізвисько. Деякі випадкові — Хитрим Діком називали чорного ведмедя, який примудрився одночасно запліднити трьох різних самиць.

Невдовзі мені таки вдається знайти потрібну базу даних ДНК. Я завантажую туди файл, який мені надіслав Джуліан, і швидко отримую збіг по ведмежій шерстині з рани Джуніпер.

Відкриваю файл з описом тварини і здригаюся від її прізвиська.

Патрач.