Хованки з хижаком

Розділ 6 Польові роботи

Промовляючи її ім’я, детектив Ґленн стежить за моєю реакцією.

— Джуніпер Парсонс.

Я не реагую, а це, підозрюю, промовистіше за будь-які слова. Спочатку я боявся, що він назве ім’я когось близького мені — а таких не дуже багато. Рука на знімку могла належати з півдесятка жінок, з якими я працював, чи доньці моєї знайомої.

Єдина жінка, з якою я останнім часом був близький, якщо так можна сказати, — це Елісон. Певен, що її руку я впізнав би одразу. Я провів багато ночей, пестячи її зап’ястя, сплівши її пальці зі своїми, доки ми говорили про все на світі — від старих пригодницьких комедій Боба Гоупа до запаху пустельного повітря в Гобі.

Якби на фото була вона, спершу моє тіло видало б якусь примітивну фізіологічну реакцію — розширені кровоносні судини, мурашки по шкірі, спазм у животі.

Просто зараз я відчуваю нетривале полегшення, позаяк її ім’я знайомим не здається. Нетривале, бо вища емоція — коли наш соціальний мозок підказує, як слід почуватися, відштовхуючись від внутрішніх, а не зовнішніх переживань, — стверджує, що я маю почуватися винним. Винним, мов покараний пес, що сидить у кутку не тому, що знає: їжу зі столу брати заборонено, — а тому, що накапостив, та не розуміє як.

Детектив Ґленн спостерігає за моєю нереакцією. І хоч вона може свідчити про мою невинуватість, його це, певно, лише додатково переконує: я значно більше відсторонений від людей навколо, ніж це буває зазвичай. Я карикатура на науковця-відлюдька.

Я погано запам’ятовую імена. «Джуніпер», — прокручую в голові знову й знову Він має на увазі Джун?

Спогади про Джун невиразні. Вона була моєю студенткою, коли шість років тому я почав викладати на повний день. Я був майже одного віку з більшістю своїх студентів, тож було важко поєднувати професіоналізм із жагою влитися в гурт моїх, як могло здатися, однолітків.

Вона вчилася на зоологічному факультеті, планувала зайнятися етологією — вивчати тварин у природному середовищі. Я навчав цілісного підходу до розуміння систем. Забудьте про назви та умовності, до яких ми так звикли, й вигадайте власні. Опинившись в іншій екосистемі, не кожна тварина з ідентичною назвою поводитиметься однаково. Інуїт, що полює на китів, важчих за всіх, кого він коли-небудь зустрічав, разом узятих, живе абсолютно іншим життям, аніж веган із Сан-Франциско, котрий не їсть нічого, що би не провело життєвий цикл глибоко в землі.

Після занять ми інколи спілкувалися. Здається, після лекцій я кілька разів виходив із нею та кількома іншими студентами на піцу. Вона ніколи не працювала в моїй лабораторії, і, наскільки пам’ятаю, ми ніколи не обмінювалися повідомленнями й не розмовляли по телефону.

Я знову дивлюся на Ґленна. Виявляється, минуло чимало часу.

— Що з нею трапилось?

— Пам’ятаєте її?

— Здається, так. Вона називала себе Джун. Мабуть, «Джуніпер» було для неї занадто.

— Три дні тому ми отримали дзвінок від її матері. Джуніпер займалась тут якимись дослідженнями й перестала виходити на зв’язок. Ми відправили людину до її мотельного номера. Там вона теж давно не з’являлася. Всі речі були на місці. Зникло лише її авто. Яке ми виявили в ремонтній майстерні — на нього ставили нову коробку передач. Сьогодні вранці двоє туристів знайшли її тіло. Справа з пошуку зниклої людини перетворилась на розслідування потенційного вбивства. Перше, що ми робимо в подібних ситуаціях — визначаємо будь-кого, хто міг би знати жертву Випливло ваше ім’я.

Ґленн не вдається в деталі, тримаючи свої поліційні таємниці при собі, і чекає, що я скажу.

Мені час заперечувати чи краще мовчати?

Трохи почекавши, він продовжує:

— Двоє науковців, знайомих особисто, провадять дослідження в одному й тому ж районі...

Мабуть, зараз моя черга відповідати.

— Я й гадки не мав, що вона тут. Ми з Джуніпер не спілкувалися вже кілька років.

Ґленн ухильно знизує плечима.

— У неї на iPad була ваша книга. А також кілька ваших наукових статей. Так ми знову вийшли на вас. Трохи забагато «Закону і порядку», перша дія, я розумію. Та в реальному житті часом все так і стається.

— Але ж ви знаєте, що я цього не робив?

Я намагаюся говорити ствердно, та виходить запитання, ще й таке відчайдушне.

— Гадаю, ми маємо всі підстави викреслити вас зі списку підозрюваних. Якщо вам від цього легше, ми також підозрювали механіка з майстерні, а місцева поліція допитала її колишнього хлопця. Тож ви не були нашим єдиним підозрюваним... лише найцікавішим із них.

— А що змінилося за останню годину?

Я боюся ставити багато запитань.

Щойно відвернувшись, звинувачувальний палець може дуже швидко знову вказати на тебе.

— Нашому судово-медичному експерту вдалося більш ретельно вивчити зразки. Я б сказав, ми остаточно можемо виключити вас зі списку підозрюваних.

Я зиркаю на знімок її витонченої, повислої у відчаї руки.

— Гаразд, але хто це з нею зробив?

— Не хто, докторе Крей. Що.