Хованки з хижаком

Розділ 18 Пік

Файл із даними про Патрача містить інформацію, зібрану зі спеціальних пасток на шерсть — рядів колючого дроту, що використовуються для збору фолікулів (частин волосини з яДНК), — випорожнень, відбитків лап та точок стеження відтоді, коли на нього на рік надівали нашийник із GPS.

Це немов база даних тварин Агентства нацбезпеки. Подеколи буквально можна дізнатись, чим тварина снідала. Лось. Багато лосів.

Патрач отримав таке прізвисько, бо роздирав жертвам животи. Переважно робив продовгуваті розрізи.

Може, щоб смакувати лосячими соками? Можу лише здогадуватися навіщо.

Є також родовід, де вказано його родичів та потомство. Відомо про одне його дитинча, що вижило, назване просто UA.354.222. Гадаю, це означає, що ніхто навіть не пов’язав ведмедя, за яким велося стеження, та ДНК його потомства.

Точки стеження GPS відмічені на мапі, на якій зображено його ареал. Очевидно, його мисливські угіддя знаходяться за десять миль звідси. Втім, для ведмедя не так уже й незвично виходити за межі своєї території.

На жаль, останні дані з GPS датуються минулим роком, тож неможливо визначити, як далеко він блукав, перш ніж опинитися в цих краях.

За списком пасток на шерсть ареал дещо ширший. Виглядає так, ніби багато з цих точок були відмічені ще до того, як на нього наділи нашийник.

Дивно — можливо, бо я нічого в цьому не тямлю, — що дотепер він не переходив хребта.

Може, він убив Джуніпер, тому що опинився на незнайомій території? Детектив Ґленн щось говорив про перехід, який закривають через зсуви. Патрач міг забрести аж сюди й застрягнути. Та це лише мої домисли.

Люди звикли думати, що науковці знаються на всьому. Насправді ж ми можемо бути настільки вузькогалузевими фахівцями, що про чимало наукових тем знаємо не більше за звичайного обивателя — наприклад, про поведінку ведмедів.

Я також знаходжу у файлі знімок Патрача, коли його приспали, щоб начепити нашийник із GPS-трекером. Він виглядає майже так само, як і тоді, коли я побачив його мертвого на синьому брезенті. Лютий і мирний водночас. Тут йому бракує пазура на лівій передній лапі.

Пазурі — це фактично гострі нігті, і з часом вони відростають. Наскільки пам’ятаю, коли я його побачив, усі кігті були на місці. Вони встигають відрости за рік?

І все ж хотілося б порівняти. Хоча прес-конференції ще не провели, в інтернеті має бути світлина.

І справді, кілька пошукових запитів — і я знаходжу статтю в «Бозмен Кронікл». Грізне фото: Патрач, оскалившись, дивиться просто в камеру.

Преса очманіє, щойно прізвисько ведмедя стане відомим загалу.

Я ще раз проглядаю файл із даними про Патрача, щоб перевірити, чи не оновлював його хтось із «Великої Ведмедиці» після того, як звіра впіймали.

Найновіші зміни внесено рік тому. Гадаю, студент, що відповідав за цей документ, був дещо переобтяжений іншими справами.

Я збираюся закрити вікно браузера та файл про Патрача, але щось впадає мені в око.

Перезавантажую сторінку, щоб глянути, що ж саме.

Дивина.

UA.221.999 / «Патрач»

Номер не такий, як у статті.

Один ведмідь може фігурувати під кількома кодами?

Я вводжу в базу даних код UA.223.334, щоб перевірити, чи мають вони щось спільне.

На екрані з’являється новий файл.

UA.223.334 / «Варт»

Це опис зовсім іншого ведмедя.

У цього зразки з пастки на шерсть взяті з набагато ближчих місць. Я відкриваю світлину. Її зроблено здалеку: ведмідь іде по лузі.

Варт до біса схожий на Патрача, та навіть мого нефахового погляду досить, щоб помітити — це два різні ведмеді.

Хоч я і знаю, що перед зимою ведмеді, бува, набирають по кількасот фунтів, та, чесно кажучи, не певен, як їх розрізняють.

Я завантажую файл із ДНК Варта в переглядач.

Цікаво. Вони з Патрачем пов’язані, проте мають і багато відмінних генетичних послідовностей. Десь як могло б бути в далеких родичів. Але точно не як в однієї й тієї самої тварини.

Я ще раз звіряю статтю та базу даних, щоб упевнитись.

Так, це два різні зразки ДНК.

Хтось десь помилився.

Я притьмом вводжу запит і заходжу на сайт Міжнародного фонду генетичних даних дикої природи. Є номер телефону. Набираю його, ще менше розуміючи, що казати, аніж коли телефонував до «Великої Ведмедиці».

— Вітаю, з ким вас з’єднати? — відповідає жінка на тому кінці.

— Добридень, з’єднайте мене, будь ласка, з керівником лабораторії секвенування.

— З доктором Віткомбом. Одну секунду.

— Тревіс слухає, — каже чоловік, судячи з голосу, молодий.

— Докторе Віткомб, вибачте, що відволікаю. Я зараз у полі й не можу зв’язатись ні з ким із лабораторії судмедекспертизи. Ем, чи не могли б ви ще раз надіслати мені файл на ведмедя, вбитого вчора?

— Ще раз? — у голосі чути роздратування. — Та я його ще й не розсилав.

Трясця. Я думаю, як викрутитися.

— Вибачте. Мене неправильно поінформували.

— Нічого страшного. Файл у мене. Куди надіслати?

Я хапливо диктую йому свою університетську електронну адресу. Про привід я подумаю пізніше, коли вигадуватиму правдоподібне заперечення на випадок, якщо хтось запитає.

Подякувавши йому, я швидко кажу:

— Одне питання: звідки стало відомо, що то був UA.223.334, без перевірки ДНК?

— Звідки їм стало відомо, що то був саме цей ведмідь? Гадки не маю. Мені вони всі однакові. Запитайте в того мисливця.

Я кладу слухавку й роблю глибокий вдих. Брехун із мене кепський, і я не вмію давати собі раду у стресових ситуаціях.

Ба гірше: тут я перетнув етичну межу. Не певен, чи порушив я закон, та воно мені ще вилізе боком.

Мені на пошту надходить файл від Тревіса. Я завантажую його в програму-переглядач ДНК.

Зразок, який, за їхніми словами, взято з ведмедя, що його я бачив на брезенті — це ДНК Варта.

Найправдоподібніше пояснення — в лабораторії Джуліана помилилися. Я гарячково набираю його номер.

— Що там? — питає він.

— Твоя лабораторія... там не могли випадково переплутати зразок шерстини?

— Сумніваюся.

— Точно?

— Я можу запевнити тебе щодо двох речей: по-перше, навряд чи в тій лабораторії колись раніше працювали з ДНК ведмедя, а по-друге, якби ми могли ось так легко помилятися, розпочиналися б війни. У чому річ?

— Ні-ні... Ні в чому. Певен, що ти маєш рацію.

Хтось налажав, і дуже серйозно.

— Маю бігти.

Я похапцем кладу трубку.

У статті згадувалося про прес-конференцію, що має розпочатися за кілька годин.

Вони збираються повідомити, що впіймали убивцю Джуніпер.

А це не так.

ДНК шерстини з рани Джуніпер належить іншому ведмедю — не тому, якого вбили.

Це означає, що її убивця досі там.