Хованки з хижаком

Розділ 74 Перевірка реальності

Це чудова теорія, яка багато чого пояснила б. Та все ж працює вона лише в обмеженій реальності, яку я запрограмував у МААТ. Кларку зараз має бути під шістдесят років. На дорогах штату Монтана немає настільки старих патрульних.

Він може бути старшим співробітником правоохоронних органів, та це малоймовірно. Не думаю, що він би ризикував перевіркою минулого, яка на такій посаді обов’язкова. Та я не відкидаю цей варіант повністю, лише переводжу його до категорії можливих.

У чотирьох стінах я поволі починаю божеволіти, тож вирішую проїхатись. Виїжджати на дорогу може бути ризиковано. Власне, як і полювати на серійного вбивцю.

Щось у підсвідомості мені підказує, що варто почати шукати там, де все це почалося. Я розвертаюся й прямую до округу Філмаунт, де було вбито Джуніпер.

Це останнє місце, де я можу уявити Кларка. Він був там у ніч смерті Джуніпер.

Щось їх двох звело. Він кілька днів за нею стежив? Чи напав імпульсивно?

Я прямую в ніч і оцінюю інші схеми, що їх створила МААТ, коли я додав відомих серійних убивць. При цьому виплив надзвичайно очевидний факт, який я мав би врахувати раніше.

МААТ помітила три чіткі схеми вбивств. Один із типів був схильний діяти широкомасштабно — як-от Тед Банді, який убивав по всій країні. Він часто переїжджав із одного міста до іншого. Втім, Банді іноді лишався в одному місці надто довго і привертав увагу — аж настільки, що таки потрапив під арешт, але втік і продовжив убивати.

Перекотиполя, такі як Банді, не надто обачні. Вони лише сподіваються, що не втраплять за ґрати, перш ніж змінять місце проживання.

Кларк не перекотиполе. Протягом багатьох років він повертається до одних і тих самих місць. Осідлі вбивці здатні на таке, тільки лишаючись невидимими. Це хтось із громади, кого б ви ніколи не запідозрили, і частіше за все їхніми жертвами стають декласовані елементи: повії, наркозалежні, безхатченки.

Справді плідні вбивці лишаються на одному місці й полюють лише на один тип людей, як-от повії, або ж уміють ретельно приховувати свої злочини.

Джеффрі Дамер жив у бідному районі, і його жертвами були переважно молоді гомосексуали, що жили окремо від своїх родин.

Понад двадцять років «Безжальний Сплюх», лос-анджелеський серійний убивця Лонні Девід Франклін-молодший, убивав переважно чорношкірих наркозалежних повій.

Джон Вейн Ґейсі зламав цей шаблон, полюючи на жертв із різних соціоекономічних верств. Деякими з цих жертв ставали молоді люди, що працювали в його будівельній компанії, інші були геями, яких він підбирав на авто і привозив до себе додому вбивати.

І «Безжального Сплюха», і Джона Вейна Ґейсі добре знали у їхніх спільнотах, що парадоксальним чином сприяло їх невидимості. Навіть коли люди почали зникати або ж коли їх викрадали, іноді буквально на порозі їхніх будинків, — ці двоє лишалися поза підозрою.

Усі ці випадки дещо об’єднує — убивцями виявлялися люди, які до того вже мали справу з поліцією. Банді зупиняли безліч разів. Поліція повернула одну з жертв, лаоського підлітка, до квартири Джеффрі Дамера, не бажаючи втручатися, як їм здалося, у сварку двох коханців. Батьки однієї з жертв Ґейсі викликали поліцію понад сотню разів, умовляючи розслідувати зникнення їхнього сина і пов’язуючи його з Ґейсі. Розслідування ніхто не провів. Трьома роками пізніше хлопчика знайшли — разом із тілами двадцяти семи інших жертв — під будинком Ґейсі.

Дуже ймовірно, що Кларк уже спілкувався з поліцією або як свідок, або як підозрюваний, якого зрештою відпустили.

Враховуючи, що ніхто навіть не здогадувався про існування серійного вбивці у Монтані, можливо, батьки однієї зі зниклих дівчат вказували на Кларка, але їх проігнорували.

Я щось пропускаю...

Щось важливе.

Я маю повернутися до основ.

Коли гадали, що Джуніпер убила людина, ще до тієї маячні про ведмедя, було двоє підозрюваних: я і механік, Брайсон.

Нас обох із легкістю відпустили. Я знаю, чому так сталося у моєму випадку, та як щодо Брайсона?

Він мав залізне алібі? Чи поліція просто не приділила цій версії належної уваги?

Брайсон здавався більш ніж підхожим кандидатом. Пригадую, йому далеко за п’ятдесят, близько до віку Кларка.

Це вже занадто. Я звертаю на першому ж повороті й заїжджаю на стоянку закинутої заправки, за десять миль від округу Філмаунт.

Переглянувши облікову документацію автомайстерні Брайсона, я знаходжу його повне ім’я. Філіп Джозеф Брайсон. За біографічною довідкою, він володіє майстернею вже двадцять років. Одружений вдруге, і в Міссулі живе його мати. Має також двох сестер.

Дідько. Якби ж то.

Він не може бути Кларком.

Це не значить, що він не може бути тим самим убивцею, та якщо це так, то все, що привело мене до Лейн та машин, втрачає значення.

Машини.

Кляті машини...

Машина Джуніпер стояла на ремонті в автомайстерні Брайсона. Тому вона й прогулювалася лісом.

Господи.

Убивця Джуніпер не зустрічав її у місті, не бачив, як вона просто йшла дорогою.

Він бачив її машину у Брайсона.

Він знав, що вона у скрутному становищі.

Джуніпер говорила з ним. Можливо, він навіть знайомий із Брайсоном.

Машини на фермі Лейн... чому вони досі такі важливі?

ТРЯСЦЯ.

Тепер я розумію всю схему!

Я знаю, що таке Кларк. Він усюди. Він невидимий. Він може робити те, що робить, у всіх на очах, і ні в кого навіть задня думка не закрадеться.

Господи, я маю попередити Джилліан і Ґаса.