Останній страх

Раніше

— Явився твій хлопець. — Гарпер кумедно повела бровами.

Меґі вже помітила Еріка біля входу до Центру підготовчих курсів для вступу до коледжу. Закотила очі під лоба:

— Годі тобі!

— Я тобі серйозно кажу: він сюди приходить заради тебе. З’являється лише в ті дні, коли й ти. Він буквально — як це його — буквально переслідує тебе.

Як і більшість представників свого покоління, Гарпер дуже полюбляла вираз «я тобі серйозно кажу», а ще де треба і де не треба вставляла слово «буквально». Меґі оглянула швидким оком приміщення. Там товкся звичний народ: качки-спортсмени, які сподівалися підтягти оцінки принаймні до «задовільно», правопорушники-наркомани, перед якими стояв вибір іти або на курси, або до колонії, та зубрила-ботани, які їм допомагали з навчанням. Ну, хіба що за винятком Гарпер, яку можна було б назвати доволі привабливою зубрилкою. Ерік гордовито про­йшов через фоє, махнув рукою, вітаючись з іншими студентами, і підійшов до столика реєстрації.

Тепер він стояв прямо перед ними; взяв ручку, щоб розписатися у графі відвідувачів, а потім обдарував їх самовпевненою усмішкою.

— Можу сподіватися на твою допомогу з алгеброю? — запитав він Меґі.

Вона зашарілася — ще й через те, що відчула на собі погляд Гарпер:

— Звичайно.

Ерік знову усміхнувся і перевів погляд блакитних очей на порожню парту в кутку. Кивнув Меґі, запрошуючи її йти слідом.

Меґі намагалася не підпадати під його чари. Ерік був зіркою їхньої школи — «буквально», як сказала б Гарпер, — і вміло цим користувався. Король балу. Мет, старший брат Меґі, назвав би Еріка типовим героєм 80-х, як у фільмах Джона Г’юза. Меґі мусила визнати про себе, що він був просто-таки казковим. «Казковий» — ось іще одне старе словечко. Скоро вона стане старомодною, як її мати.

Вона сіла поряд з Еріком, а той розгорнув підручника:

— Я не зрозумів, як розв’язувати раціональні вирази.

Меґі намагалася приховати здивування.

— Я знаю, що ти скажеш: це вивчають ще у п’ятому класі.

Він почервонів, ніби йому і справді було соромно. Він здавався їй таким гарним, коли почувався невпевнено. Немає у світі справедливості!

— Насправді раціональні вирази надзвичайно складні, — збрехала вона. — І практичної користі від них ніякої. От коли комусь у житті вони стали у пригоді?

— Он як? — здивувався він. — Ну, наприклад, у коледжі.

Серце Меґі тьохнуло: виявляється, йому відомо, що вона збирається вступати до коледжу. Підсунулася ближче і протягом наступних пів години намагалася поводитися професійно, стараючись пояснити йому, як розв’язувати вирази. Він нього пахло дешевим одеколоном і чоловічим потом. Але Меґі відганяла від себе оті думки. Від таких хлопців, як Ерік Гатчінсон, самі клопоти. І такі дівчата, як Меґі, зазвичай їх не цікавлять. Принаймні у цьому віці, пізніше стане інакше, запевняла її мама, адже чоловічі мізки розвиваються повільніше.

— Гарна в тебе кофтинка, — сказав він.

Меґі нахилила голову й оглянула свою вінтажну футболку з написом АС/DC, це був один з улюблених гуртів її татка.

— Тобі сказали, що допомога за навчання безкоштовна? Так що ти не зобов’язаний засипати мене компліментами.

— А я і не збирався. Справді прикольна.

— Добре. А тепер зосередься на алгебрі, — усміхнулася вона.

Вони продовжили навчання. Згодом Ерік поцікавився:

— А як просувається справа твого брата?

Це запитання здивувало Меґі менше, ніж його поінформованість щодо її планів вступу до коледжу. Меґі була однією з головних персонажів у документальному фільмі. Самовіддана дочка і сестра, яка допомагає з розслідуванням. Завдяки цьому її популярність у школі на певний час зросла, але було в ній щось жалісливе. Хоча ряд інтернетних тролів пліткували про те, що, коли вона підросте (на час зйомок фільму їй виповнилося всього дванадцять), перетвориться на красуню, як і її мати. Чи як її «мачо»-брати.

От. Здавалося, що в той час усім навколо більше ні про що було поговорити. А тепер ось їй доводиться лицемірно прислужувати красунчику Еріку.

— У нас виникли деякі перепони, але кілька днів тому я натрапила на неймовірно важливу підказку, — відповіла Меґі. Треба визнати, що вислів «перепони» був явним применшенням. Верховний Суд Сполучених Штатів важко назвати перепоною — то був кінець. Але Ерікові, мабуть, не було ніякого діла до перипетій судової системи. Чи то вона його недооцінює?

— Підказку? Ти маєш на увазі якийсь доказ?

— Так. Хочеш побачити?

Він кивнув, і вона дістала мобільний.

— Я завела сторінку в соціальних мережах, присвячену цій справі. Там чимало хейтерів та тролів, але трапляються й адекватні особи. І час від часу хтось пише щось доречне.

Вона швидко гортала сторінки на екрані мобільного, поки розповідала:

— Рідко буває щось важливе, але недавно з’явилося оце.

І показала коротке гамірне відео, зроблене телефоном: протягом перших двох секунд нічого, окрім гамору, купи тіл і музики.

— Що це? — запитав Ерік, нахиляючись ближче.

— Вечірка.

Ясно, що Ерік відразу зрозумів, як це зробив би будь-хто на його місці: то був уривок із документального фільму. У ту ніч, коли Шарлот, дівчину її брата Дені, убили, вона була на нелегальній домашній вечірці. Разом із Дені, там зібралися тоді усі старшокласники. Оскільки та вечірка була незаконною, приїхала поліція, щоб усіх розігнати, і Дені з Шарлот розлучилися у загальному шарварку. Один зі свідків заявив, що бачив п’янючого Дені пізно вночі, вже після вечірки, посеред кукурудзяного поля; Шарлот більше ніколи ніхто не бачив живою.

— Це може бути він, НГ, — вказала Меґі на екран.

— Тобто Невідомий Гість?

Без сумніву, він дивився документальний фільм. Після його виходу Невідомий Гість перетворився на фішку, про нього писали меми у Фейсбуку, йому присвячували вечірні ток-шоу, навіть випускали футболки з написом. Режисери фільму зосередили увагу на тому, що поліції вдалося ідентифікувати усіх учасників вечірки, окрім одного. Білий чоловік, за свідченнями очевидців — від двадцяти до тридцяти років, якого, як здавалося, ніхто не знав. Саме він і був справжнім убивцею, на думку авторів фільму. Знайшлося багато таких, хто вважав кілером невдаху на ім’я Боббі Рей Хаєс, Розтрощувача. Меґі перевела відео у режим сповільненого переглядання.

Ерік зацікавлено спостерігав за екраном.

— Згідно з датою та часом запису відео, що вказуються у нижньому кутку екрана, його зроблено у ніч, коли відбулася вечірка. У ті часи мобільні не мали багатьох сучасних характеристик, але все одно ми можемо зробити багато виснов­ків. — Меґі вказала пальцем на екран. — Оце Дені.

На маленькому екрані її брат весело сміявся, а затим випив уміст червоної пластянки. На ньому була футболка без рукавів, що вигідно виставляла напоказ його бугристі біцепси, від чого він здавався старшим братом, оточеним ватагою школярів. Перш ніж відео закінчилося і екран почорнів, вони побачили чиєсь обличчя.

— Ось, — промовила Меґі, зупиняючи відео.

— Ти гадаєш, це він? Той самий Невідомий Гість? — запитав Ерік.

— Я не впевнена. Але це викликає більше запитань, аніж надає відповідей, адже це не Боббі Рей Хаєс.

Її батько ніколи не вірив у байки про Хаєса. Деталі не складалися бездоганно докупи в мозаїку, як того хотілося авторам фільму.

— Чорт! Хто тобі це прислав?

— Не знаю. Надіслали анонімно.

— А копи що кажуть?

Меґі зітхнула. Копам було начхати, особливо копам з Небраски, яким доручили цю справу. Адже справа Дені Пайна не принесла їм нічого, окрім публічної критики і навіть погроз смертю. Один із копів, який допитував Дені, після виходу фільму на Нетфліксі й загального осуду наклав на себе руки.

— Вони не відповідають на мої дзвінки. І раніше так було. Сказали, що справу закрито.

— Що за… — Ерік не міг підібрати слів, — що за нісенітниця!

Меґі усміхнулася. Він їй подобався.

— Послухай, — сказав Ерік, — ми тут сьогодні ввечері збираємося. У Флагерті вдома.

Майк Флагерті. Іще одна зірка випускного класу.

— Тобто щось на кшталт вечірки? — запитала Меґі.

— Ну, не зовсім, — відповів Ерік. — Так, просто. Можливо, ти б теж змогла прийти. Це остання тусовка перед тим, які усі пороз’їжджаються на весняні канікули.

У родині Пайнів після того, що сталося із Шарлот, мало що вважалося небезпечнішим за молодіжні вечірки. Меґі навіть не знала напевно, чи через те, що батько вважав їх справжньою загрозою, чи через пов’язувані з ними тяжкі спогади.

— Можливо, — відповіла Меґі і сама собі здивувалася. Задзвонив дзвінок, що свідчив про закінчення уроку.

— Можливо, — повторив він грайливо і поглянув на неї з хитрою усмішкою: — Якщо прийдеш, ми зможемо ще попрацювати над алгеброю.

— Справді? Отже, це твоє улюблене заняття під час вечірок?

— Ти ж бо не хочеш, щоб мене завалили на опитуванні? Тоді мені не дадуть стипендію, — сказав Ерік серйозно. Вона чула, що його прийняли до Мічиганського університету як майбутнього гравця університетської команди з лакросу. Зазвичай туди не приймали студентів із низьким випускним балом, що знову-таки підтверджувало той факт, що життя несправедливе.

— Можливо, — знову повторила вона, і її сердечко затріпотіло від радості.

— Я надішлю тобі повідомлення з адресою.

Ерік підхопив підручника і самовпевненою ходою рушив до виходу.

І чому вони усі такі самовпевнені?!

Меґі повернулася до столика реєстрації, щоб допомогти Гарпер зачинити Центр. Вони заповнили відповідну документацію і замкнули приміщення.

— Ну, то у чому річ? — запитала Гарпер.

— Він запросив мене на вечірку.

— До Флагерті? — Гарпер аж рота роззявила від здивування. Звісно, її туди вже запросили. Вони з Меґі були найкращими подругами, обидві — старанні учениці, але Гарпер відрізнялася непосидючою і відкритою вдачею, а тому постійно крутилася у різних компаніях. Одного дня вона ходила в кіно чи на піцу з Меґі, другого поспішала у веселій юрбі дівчат до нічного клубу, а третього — на тусовку з качками-спортсменами.

— Авжеж. Хоча він сказав, що то не вечірка, а просто дружня зустріч.

Гарпер недовірливо похитала головою, дивуючись наївності Меґі.

— А ти що?

— А я не знаю. Ти ж знаєш, як татко ставиться до вечірок.

— Меґ, ми у випускному класі, а ти ще ні разу не бувала на вечірках. Ти ще ні разу не пила алкоголю. Про секс навіть згадувати не буду. Ти що, справді збираєшся вступати до коледжу буквально отак — як би це сказати — патетично?

Меґі жартома ляснула подругу стосиком паперів.

— Ну ж бо, ходімо увечері, — сказала Гарпер.

— Я подумаю.

— Що тут думати?! Ти все одно сьогодні ночуєш у мене, отже, тобі не доведеться просити дозволу в тата. А якщо нам не сподобається, ми поїдемо додому.

Меґі хотілося піти. Хотілося побачити Еріка. Але вона не хотіла нічого приховувати. Бо це нагадувало зраду.

— Я подумаю.

***

І вона таки подумала.

О десятій вечора Меґі з Гарпер уже їхали на задньому сидінні таксі, що везло їх до домівки Майка Флагерті.

— Здається, це не дуже добра ідея.

Меґі спостерігала, як юрба на ґанку розступилася, даючи дорогу двом хлопцям, які заносили сходами діжку з пивом. Батько Майкла був власником мережі з продажу автомобілів, а тому їхній будинок більше нагадував палац. Водій таксі прикрикнув на дітлахів, що товклися посеред дороги.

— Заспокойся, — промовила Гарпер, — буде весело. І вигляд у тебе просто чудовий.

Меґі підтягнула вище топ. Вона позичила його в Гарпер, і виріз топа їй здавався завеликим. А ще вона вчинила велику дурницю, довіривши Гарпер свій макіяж. І замість окулярів одягла лінзи. Через них від кожного кліпання очі так пекли, ніби туди потрапив пісок.

Коли вони зайшли всередину, шлунок Меґі ледве не вивернуло: юрба дівчат та хлопців, що хиталися у ритмі гучної танцювальної музики, важкий запах пива, поту і трави.

— Де їхні батьки? — поцікавилася Меґі. То була перша вечірка у її житті як старшокласниці. Вона не чекала, що все буде так банально.

Гарпер стенула плечима. Вона вхопила Меґі за руку і потягла через велику кімнату, яку зараз перетворили на заповнений розпаленими танцюристами танцювальний майданчик. Там був навіть якийсь задрипаний діджей, що меланхолійно дриґався за акустичною системою.

Вони продиралися через юрбу до їдальні — формального центру святкування з канделябром та місцем для гри в славнозвісний пиво-понґ12 на довгому столі. Майк Флагерті стояв у голові стола без сорочки, голова пов’язана чимось на кшталт хустки-бандани. Майк став навшпиньки, напружився, прицільним рухом баскетболіста кинув білу кульку в напрямку лінії вільного кидка. Кулька злетіла у повітря, підскочила, вдарившись об край червоного келиха, але промазала, викликавши вигук розчарування у гурті гравців.

— Тобі слід розслабитися, — шепнула Гарпер Меґі куточком рота, відчувши її напруженість. — Я піду візьму нам чогось випити, зараз повернуся.

— Зачекай, — спробувала спинити її Меґі, але Гарпер уже зникла у юрбі. Меґі прибрала пасмо волосся з очей, намагаючись не показувати свого хвилювання. Не тому, що їй не подобалося веселитися, або через якесь надмірне пуританство. Але Гарпер помилялася: вона вже пила алкоголь і навіть цілувалася з Рівзом Андерсоном після міжшкільної олімпіади. Але протягом усього свого навчання у старших класах вона жила лише чужими розповідями та якимись відголос­ками про вечірки, як оця.

Меґі відчула сором через те, що довелося збрехати батькові. Та якщо подумати, вона йому і не брехала, хіба ні? Вона сказала, що заночує у Гарпер, і то було чистою правдою. Тато не питав про їхні плани на вечір. Вона ж бо не зможе прожити усе своє життя, уникаючи вечірок, правда? Їй он уже скоро до коледжу вступати. Мет розповідав, що він постійно ходить на вечірки у Нью-Йоркському універі, хоча їй було важко уявити собі Метову чванькувату подругу на такій вечірці, як оця.

Юрба схвально заревіла, оскільки цього разу кулька потрапила у келих, і Меґі згадала про відео з мобільного, що надіслав їй хтось незнайомий. Про останні години перед убивством Шарлот. Атмосфера того шестисекундного відео дуже нагадувала їй цю вечірку; виникало відчуття, що у будь-яку мить ситуація може вийти з-під контролю, що робило цей вечір страшнуватим і разом із тим захопливим.

Скільки безсонних ночей минуло в її житті, коли вона все думала про ту зловісну для її родини вечірку, що сталася сім років тому! Що трапилося в ту ніч? Невже Дені й Шарлот справді люто посварилися? Чому вони розлучилися, коли до будинку увірвалися поліцейські, щоб розігнати незаконне зборище? І чому Дені майже нічого не пам’ятав? Меґі не дозволили бути присутньою на судових засіданнях у справі Дені, адже на той час їй було тільки десять років. Але згодом вона ознайомилася з усіма протоколами.

ПРОКУРОР: — Ви були на вечірці?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Так.

ПРОКУРОР: — Удома в Кайла Брауна?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Так.

ПРОКУРОР: — О котрій годині ви звідти пішли?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Я не пам’ятаю. Я забагато випив. Я відключився.

ПРОКУРОР: — Ви втекли, коли прибула поліція?

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Я не пам’ятаю, можливо.

ПРОКУРОР: — Ви посварилися з Шарлот на вечірці.

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Ні.

ПРОКУРОР: — Вона сказала вам, що вагітна, і ви влаштували бійку.

ЗВИНУВАЧУВАНИЙ: — Ні!

ПРОКУРОР: — Якщо ви нічого не пам’ятаєте, як ви можете бути в цьому певні?

Хтось торкнувся її плеча, і Меґі озирнулася, вважаючи, що то повернулася Гарпер. Але то був він.

— Привіт, — промовив Ерік, — отже, в тебе вийшло.

Очевидно, він тут уже давненько. Очі замутніли від випитого, язик заплітався.

Вона збентежено усміхнулася, не знаючи, що сказати.

— Ходімо зі мною, — сказав він і потягнув її за руку.

Через хвилину вона вже цілувалася з ним у пральні. Від нього тхнуло пивом і перегаром, а вона ніяк не могла відірвати очей від купи брудної білизни, скиданої до кошика на сушарці. Вона відсахнулася.

— Що не так? — пробелькотів неслухняним язиком Ерік.

— Нічого. Але я якось не так це собі…

Він ухопив її за руки, притиснув до стіни. Грубо запхав язика їй у рот. Однією рукою міцно тримав її обидві руки за зап’ястя над головою. Другою обмацував їй груди.

— Припини, — промовила Меґі, пручаючись.

Але він і не думав. Він міцно утримував її за руки. Пальці його великої руки кліщами стискали її зап’ястя. Їй було дуже боляче і страшно. Друга рука вже спустилася нижче і розстібала ґудзик на її штанях. Меґі охопила паніка.

Вона поглянула йому в очі. І не побачила нічого схожого на те, що розгледіла раніше, у Центрі.

У них було порожньо і темно.

Щось хиже, як у вовка.

— Я сказала: припини!

Її знову накрило хвилею страху. Справджувалися найжахливіші перестороги її батька — втілення усіх хвилювань і страхів чоловіка, що вже втратив одну дитину, а другої втрати не зміг би пережити. Вона так його підвела й розчарувала. Вона сама винна.

Але від усіх переживань батька за своїх дітей була й певна користь. Він зробив усе можливе, щоб його діти, зустрівшись із небезпекою, із монстром, були готові дати відсіч. Курси із самозахисту, рольові ігри, підготовка до поводження у критичних ситуаціях.

Меґі змусила себе заспокоїтися.

— Не поспішай, — промовила вона, цього разу значно м’якішим тоном, — я і так тобі дам, то навіщо так гарячкувати? Зніми сорочку.

Він звільнив її руки, прибрав руку з її талії, непевними рухами здер із себе сорочку і кинув на підлогу. Несподівано для Меґі він розстібнув ґудзики своїх штанів, і вони впали на підлогу навколо його черевиків.

— Доторкнися до нього, — сказав він. Від його перегару її нудило.

Меґі намагалася не втрачати самоконтролю. Поклала руки на його бугристі від мускулів плечі. Спокусливо поглянула йому в очі, стараючись не показувати свого страху.

— Ну, якщо це те, чого тобі хочеться…

Вона легенько відхилилася назад, ніби збираючись опуститися на коліна, і тіло Еріка здригнулося від збудження.

Вона міцно вчепилася в його плечі, користуючись ними як опорою, і щосили вдарила йому коліном між ногами.

Ерік зігнувся удвоє і завив. Меґі штовхнула його. Він заплутався у штанях і впав на підлогу посеред пральні.

Він загорланив, обливаючи її прокльонами, а вона відчинила двері й побігла.