Останній страх

Розділ 13

У машині дорогою додому сльози струмками бігли по щоках Меґі. Після викиду в кров неймовірної дози адреналіну вона відчувала щось на зразок емоційного виснаження. Злість на Еріка. І на саму себе за свою дурість.

— Поговори зі мною, — просила Гарпер. Вони сиділи разом на задньому сидінні. Керував машиною хтось із друзів Гарпер, кого Меґі не знала.

Меґі витерла очі. Вона все ще схлипувала.

— Що він тобі зробив? — допитувалася Гарпер. — Богом клянуся, я йому…

— Мені не хочеться про це говорити.

— Бач, яке бидло!

— Годі. Зі мною все добре. Я просто хочу додому.

— Ти ж збиралася ночувати у мене!

— Я просто хочу додому.

Гарпер пояснила подрузі, яка керувала автівкою, куди їхати. Вони їхали приміськими дорогами, Меґі мовчки дивилася перед собою, дозволивши Гарпер обзивати Еріка останніми словами. Нарешті вони зупинилися перед будинком Пайнів.

— Напишеш мені повідомлення, — попросила Гарпер, коли Меґі відстебнула пасок безпеки.

— Помітно, що я плакала? — запитала Меґі: вона непокоїлася, що батько почне її розпитувати, якщо він іще не спить.

Гарпер витерла їй сльози з очей:

— Мені справді дуже шкода.

— Це не твоя вина, — відповіла Меґі й вислизнула з машини.

«Я сама в усьому винна», — додала вона спокійно вже про себе.

Вона відімкнула вхідні двері і здивувалася, що світло у передній кімнаті й коридорі до кухні все ще увімкнено. Адже було надто пізно. У такий час татко зазвичай уже в ліжку, а він суворо слідкував за тим, щоб економили електрику.

Спершу вона хотіла нишком прослизнути до своєї спальні. Але якщо він ще не спить, то все одно поцікавиться, чому вона вдома, а не залишилася ночувати в Гарпер. Вона спробувала заспокоїтися і з удавано невимушеним виглядом рушила коридором до кухні.

Отоді вона й побачила батька на кухонній підлозі.