Останній страх

Розділ 43. Сара Келлер

Після сніданку Келлер разом з Метом вийшли з кафе. Келлер гарячково обдумувала почуте. Дівчина на фото, що його Меґі Пайн надіслала Метові, — та сама, яка заманила його до лісу, попередньо поцупивши мобільний. А чоловік із заячою губою відповідав описанню того типа, який штовхнув Мета на дорогу, намагаючись обікрасти його. Хто вони такі? Що їм потрібно? І чому Меґі Пайн надіслала цей знімок братові в останній день свого життя?

Келлер повернулася до Мета:

— Тебе підвезти до будинку-інтернату?

Вона кивнула у бік орендованого коричневого «ніссана», припаркованого на майданчику перед кафе.

— Ні, дякую, по мене заїде моя тітка. — Мет поглянув на дорогу і вилаявся.

Келлер збиралася було запитати, що сталося, аж тут помітила Джуді й Іру Адлерів, авторів фільму «Жорстока натура», які йшли до них.

Джуді Адлер кивком привіталася з Келлер, потім повернулася до Мета. Її чоловік плівся ззаду, ніби висловлюючи своє невдоволення.

— Метью, — сказала Джуді, — співчуваю вашій утраті.

Мет кивнув.

— Я знаю, що для вас це дуже важкий період… і знаю, що після виходу нашого останнього фільму ви не хотіли мати з нами нічого спільного. Але ми працюємо над продовженням серіалу і хотіли б з вами поговорити. Ми вважаємо, що це могло б допомогти вашому братові і…

— Ні, мене це не цікавить, — сухо відповів Мет. Він дивився на дорогу, ніби шукаючи поглядом автівку тітки.

— Метью, ви теж вчитеся кінематографії. Ви повинні розуміти, що ми просто робимо свою роботу. Можливо, вам немає діла до цього, але «Жорстока натура» привернула увагу спільноти до справи вашого брата. Усім було начхати на нього, поки ми не…

— Поки ви що? — перепитав Мет. — Поки ви не вселили в усіх марні сподівання? Поки не звели з розуму мого батька? Поки не втягли в халепу мою молодшу сестру? Поки не перетворили нашу родину на найненависнішу для всіх жителів цього міста? І заради чого?

— Метью, я…

— Я вже сказав, що не зацікавлений.

Келлер вразив різкий тон Мета і біль, що вчувався у його словах.

— Мій брат іще й досі за ґратами, — продовжував Мет, — а моя родина подалася до Мексики у пошуках невідомо яких доказів. Якби не отой триклятий квест — ваш фільм! — то принаймні вони б залишилися живими! Моя сестра готувалася б до вступу в коледж. А мій молодший брат закінчував би перший клас.

Келлер помітила, як очі Джуді Адлер зрадливо заблищали. Мет мимоволі надав їм нову інформацію — причину, що змусила його сім’ю поїхати до Мексики.

Мет, схоже, і сам це збагнув. Він повернувся до Келлер, поглядом благаючи вибачити йому.

Келлер мовчки кивнула: нічого.

— Я всього лише прошу вислухати нас, — сказала Джуді. — Ми знайшли нові докази. Вони справді можуть допомогти. Я думаю, що ваш батько хотів би, аби ви нас вислухали.

Келлер хотіла вже було втрутитися до розмови, аж тут під’їхала Метова тітка. Вона зупинила машину якраз перед кафе.

Мет повернувся до Келлер:

— Дякую за каву. І тримайте мене в курсі, будь ласка.

Його тітка Сінді неприязно дивилася на Адлерів через віконце машини. Коли вони поглянули на неї, вона показала їм середнього пальця.

Келлер з Адлерами дивилися вслід машині, поки вона не зникла за рогом разом зі сподіваннями кіношників проінтер­в’ювати Мета для нового сезону «Жорстокої натури».

— То кажете, що у вас є нові докази? — Келлер втупилася поглядом у парочку.

На що Джуді з готовністю відрубала:

— Та вже новіші, аніж обіцяні вами результати ДНК…

— Я докладаю усіх зусиль, натискаючи на всі можливі важелі впливу, щоб отримати їх якнайшвидше, — пояснила Келлер.

Джуді насупилася.

— Сподіваюся, сьогодні ввечері ми їх матимемо. Як тільки я їх отримаю, я вам подзвоню, обіцяю. А тим часом, може, поділитеся зі мною своїми новими доказами?

Джуді поглянула на чоловіка, який у відповідь легенько стенув плечима, ніби хотів сказати: «Чому б і ні?»

Келлер вказала на вхід до кафе. Там вони могли сісти й поговорити.

— Ні, не тут, — заперечила Джуді, — здається, вони не дуже полюбляють Пайнів? Тоді нас вони точно терпіти не можуть. Ми зупинилися в одного фермера, десять хвилин машиною звідси.

— То їдьте, а я за вами.

***

Будинок фермера, напевно, бачив кращі часи. Фарба облупилася, ґанок з терасою похилилися. Кілька собак злякано кинулися навтьоки, коли Адлери зупинили свій мікроавтобус на покритому багнюкою майданчику перед будинком. Келлер припаркувала свій «ніссан» поряд.

Джуді вибралася з мікроавтобуса, старенького «форда». Іра плівся слідом за дружиною. Як на Келлер, то була його звична тактика у житті з перших днів шлюбу. Джуді махнула рукою, запрошуючи Келлер зайти до будинку разом з ними.

Келлер вийшла з машини й роззирнулася довкола. Метрів за десять від неї стояла стайня з перехнябленими на завісах дверима. Навколо — поля й поля, ні однієї живої душі навколо на милі. Вона потупала, обтрушуючи багнюку з черевиків, і піднялася сходами на ґанок. Дерев’яні східці заскрипіли. Вона підійшла до дверей і зазирнула всередину. За довгим кухонним столом сиділи за ноутбуками двоє хлопців років за двадцять. Навколо них на столі — купи паперів і порожніх бляшанок з-під напоїв. У раковині — немитий посуд.

Далі за столом сиділа доволі огрядна жінка у кедах і спортивному костюмі й розмовляла по мобільному.

Келлер почула голос Джуді, яка кликала її ізсередини:

— Заходьте. Ми не кусаємося.

У будинку панувала розруха. Потрісканий лінолеум на підлозі, зі стіни звисають клапті шпалер, ніби хтось намагався їх відідрати, але врешті покинув. Яскравий холодильник кольору авокадо гармонійно зливався із зеленим покриттям кухонних меблів.

Іра розчистив частину столу від посуду й паперів, звільняючи місце для гостей.

— Сідайте, будь ласка.

Джуді познайомила Келлер із рештою своєї команди, що спершу поставилася до неї байдуже, але почувши, що вона з ФБР, нашорошила вуха.

— Вибачте за шарварок, — промовив Іра, сідаючи поряд із дружиною навпроти Келлер. — Нам довелося працювати ночами останнім часом. Вас пригостити кавою чи бажаєте чогось випити?

— Ні, дякую. Свою норму кофеїну на сьогодні я вже виконала. — Келлер кивнула на монітори і решту обладнання: — Як справи з роботою над сиквелом?

— Повільно. А як іде розслідування смерті Пайнів?

— Так само, — відповіла Келлер.

Джуді Адлер скептично хмикнула, ніби її розвеселила така вичерпна відповідь. Помовчавши, продовжила:

— Ми зосередилися у наших пошуках на Шарлот, і те, що нам вдалося вияснити, дещо… вражає.

Джуді поглянула на одного із членів своєї команди, із зібраним у пучок волоссям, у джинсах і в’єтнамках:

— Покажи їй.

Коли хлопець поставив перед нею ноутбук, Келлер відчула від нього терпкий сморід травки. Він поклацав по клавіатурі й повернувся на своє місце.

На екрані з’явилося зображення дівчини років двадцяти п’яти з пофарбованим у рожеве волоссям.

— Шарлот була не просто моєю двоюрідною сестрою, вона була моєю найкращою подругою, — сказала дівчина.

— У вас була дружна родина? — запитала Джуді Адлер у кадрі.

Дівчина пирхнула, ніби хотіла сказати «яке там!»:

— Моя мати і батько Шарлот жили як кішка з собакою. Вони роками не розмовляли одне з одним.

— Чому це?

— Дядько Джон учиняв наругу над моєю мамою, коли вони ще були дітьми. Я маю на увазі сексуально.

По спині в Келлер пробіг холодок. Дівчина сказала це таким буденним тоном. А з власного досвіду Келлер добре знала, що сексуальні аб’юзери, подорослішавши, не відмовляються від своїх звичок. Просто знаходять собі нових жертв. Вона зосередилася на відео.

— Але ви з Шарлот довіряли одна одній?

— Так, звичайно. Розумієте, мама хвилювалася за неї. Казала, що Шарлот може приїхати до нас у Канзас і пожити з нами коли завгодно.

— Ти вважаєш, що ваш дядько і з Шарлот таке виробляв?

Дівчина кивнула.

— Вона сама тобі сказала?

— Не настільки відверто.

— Але ти так думала?

Вона знову кивнула:

— Скільки я себе пам’ятаю, у неї тільки й розмов було про те, щоб вибратися з Адейра, переїхати до великого міста, змінити ім’я, розпочати нове життя.

— Ви з нею коли-небудь розмовляли про це? Я маю на увазі, про те, що відбувається у них вдома?

— Не було потреби. І так усе було зрозуміло.

— Ти знала її хлопця?

— Кого, Дені? Кілька разів розмовляла з ним, коли ми з Шарлот скайпилися.

— Ти не здивувалася, коли почула, що його заарештували?

— Ще б пак! Я була вражена. І що дивно: у тому шоу так роздули стосунки між Дені й Шарлот! Ніби вони були закохані одне в одного до безтями і вже справа йшла до весілля. А насправді він зустрічався з іншими, і вона теж.

— То ти кажеш, що між ними не було нічого серйозного?

— Принаймні так мені казала Шарлот. Вона завжди говорила, що Дені Пайн — добрий, але недалекий качок. Їм разом було весело, але одружуватися вони не збиралися.

— Вона зустрічалася з іншими хлопцями?

— Гадаю, що так. Хоча вона говорила, що всі юнаки в нашій школі зелені й недозрілі.

— Вона називала когось конкретного?

— Ну, вона казала, що був у неї хтось, доросліший, але не сказала хто.

— Чому?

Дівчина стенула плечима.

— Ти знала, що вона була вагітна?

— Ні, не була.

— Але ж слідчі зробили тести і…

— Якщо тільки то вона.

Вона промовила це, мотнувши головою, ніби з викликом.

— Я не розумію.

— За тиждень до того, що сталося, вона сказала мені, що більше не в змозі терпіти. І вирішила покласти всьому край.

— Що саме «не в змозі терпіти»?

Дівчина глянула в камеру так презирливо, ніби дивувалася такому безглуздому запитанню:

— Вона не казала прямо. Але було очевидно. Її батько…

— То ти кажеш… Тоді кого знайшли біля струмка? І чому поліція…

— Я не знаю. Але Шарлот говорила, що в неї є друзі — дуже важливі люди! — які допоможуть їй.

— І хто ці друзі?

Джуді Адлер нахилилася над ноутбуком і вимкнула відео.

— Ми поговорили з деким із друзів Шарлот. У Шарлот було чимало таємниць у житті. Старші хлопці, наркотики. Вона розповідала одному з друзів, що її ображали і вона боялася.

Келлер скептично поглянула на Джуді:

— Але ж провели розслідування, зробили аналізи. Її тіло впізнали й ідентифікували.

Іра Адлер клацнув пальцями і вказав на Келлер:

— Саме так. І вгадайте, хто вийшов на нас, аби повідомити, що в нього є дещо таке, що зруйнує увесь судовий процес. Дещо про аналізи крові.

Келлер заперечно похитала головою.

— Рон Семпсон.

— Той самий коп, який допитував Дені Пайна?

— Ми домовилися про зустріч, але потім…

— Він наклав на себе руки, — сказала Келлер.

Іра іронічно схилив набік голову, і з його погляду Келлер здогадалася, що Семпсон, можливо, не накладав на себе руки.

Якось усього виявилося забагато. Забагато таємниць. Забагато прогалин. І Келлер почала думати, що Адлери попивали сильні енергетики.

— Батько Шарлот перебрався до Північної Дакоти, — додав Іра. — Ми попросили його надати нам доступ до її речей, дозволити ексгумацію тіла для проведення тесту ДНК, але він відмовився з нами розмовляти.

Оце так новина! Тип, якого вони звинувачували у нарузі над малолітніми, не хотів співпрацювати. Келлер знову поглянула на екран ноутбука. В одному з вікон вона побачила знайоме обличчя: Ной Браун.

Джуді Адлер прослідкувала за поглядом Келлер і сказала:

— Ми знову провели з ним інтерв’ю. Сподівалися, що апогеєм нашого фільму стане помилування, але побачимо.

Келлер вказала рукою на ноутбук:

— Можна?

Джуді кивнула, і Келлер клікнула по вікну з вродливим обличчям Брауна.

Інтерв’ю розпочиналося з голосу Джуді, що лунав за кадром:

— Ви вважаєте, що у зв’язку з тим, що вся увага публіки зосередилася на Дені Пайні, про Шарлот якось зовсім забули?

— Зовсім ні. Я точно не забув про неї. Але ми ніколи не доб’ємося для неї справедливості, поки за ґратами сидить невинна людина. Ми не доб’ємося справедливості, поки не дізнаємося правду…

Джуді зупинила відео:

— Ну, ви зрозуміли. Приблизно те саме, що й минулого разу: Розтрощувач, НГ і таке інше. Побачимо, чи викладе він грошенят там, де від його голосу залежить помилування.

— То ви гадаєте, що він не помилує Дені тепер, коли став губернатором?

— Тимчасовим губернатором, — сказала Джуді. — Він отримав цю посаду тільки тому, що колишній губернатор виявився негідником з пристрастю до молоденьких дівчаток. Я підо­зрюю, що Браун і пальцем об палець не вдарить, поки його не оберуть на цю посаду офіційно. Ви чули про скандал?

— Так, поверхово.

— Колишній губернатор — справжній негідник. А його прихвостень… як там його звуть, Іро?

— Фленеґен. Ніл Фленеґен, — відповів її чоловік.

— Точно. Отой Фленеґен — ніби з кіно про гангстерів вискочив. Хтозна, можливо, ми зробимо про нього наш наступний фільм. Чи не так, Іро?

Її чоловік стенув плечима.

— Хай там як, але в Небрасці справжній бедлам відтоді, як у губернатора немає влади, щоб самостійно виносити помилування. Браун — член Ради з помилувань. І він, можливо, чекає, щоб побачити, кого ще здасть прихвостень губернатора, перш ніж він почне взаємодіяти з людьми колишнього губернатора у Раді. Там вся адміністрація була гнилою.

Політики. Не має значення, яку посаду вони займають — високу чи не дуже, — але там завжди тхне гнилим.

— Отже, все, що було у нас, ми вам показали, — сказала Джуді. — Тепер ваша черга.

— Я ж вам сказала: як тільки ми отримаємо результати CODIS та ДНК, я вам відразу зателефоную.

— Але у вас для нас знайдеться іще щось, — промовила Джуді. — Просто поговоріть з нами, розкажіть усе в деталях. Ніхто ніколи не дізнається. Родина — їх усіх убили, чи не так? А що каже Метью, вони справді подалися до Мексики, щоб перевірити один слід? Це було б дуже схоже на Евана. Він би так просто не здався.

— Вибачте, — відповіла Келлер, — без коментарів.

Джуді Адлер невдоволено стиснула губи.

— Але знаєте що, — додала Келлер, — я поговорю з Метом і пораджу йому поспілкуватися з вами.

То була брехня, але треба було якось спекатися Адлерів. Тримай своїх ворогів на короткому поводі і так далі. Якщо вони знайдуть слабину, тоді їх уже нічим не втримати.

— Це було б чудово! — сказав Іра Адлер. Напевно, він так і проведе ціле подружнє життя, граючи роль Доброго Поліцейського.

Джуді додала:

— Ми дійсно хочемо допомогти його братові.

«Хто ж тобі повірить?» — подумала Келлер.