Останній страх

Раніше

— Ну ж бо, золотку, ходи сюди, — промовив Еван. Він тримав перед собою мобільний із наміром зробити селфі в аеропорту. Еван не знав, що так на нього подіяло — яскраве сонце, солоний морський вітер чи перша відпустка в родинному колі за багато років, — але настрій у нього був піднесений. Він ніби вдруге на світ народився.

— Тааатку, — невдоволено пробурмотіла Меґі.

Лів підійшла до них, пригорнулася до Евана і махнула рукою Меґі.

Меґі почервоніла від сорому. Неподалік він них зупинився гурт хлопців-підлітків. Нехай вони й не дивилися у їхній бік, але сама їхня присутність викликала у Меґі незручність.

Тут до розмови втрутився Томмі:

— А можна й мені з вами сфотографуватися?

Еван підхопив його на руки:

— Звичайно. Але ж де твої круті окуляри?

Еван щойно купив йому сонцезахисні окуляри в кіоску аеропорту.

Томмі вийняв із кишені пластмасові окуляри і начепив на носа.

— Ми будемо фотографуватися, поки ти до нас не приєднаєшся, — жартома пригрозив Еван Меґі.

Еван та Лів стали навмисно приймати комічно-перебільшені пози: витягували губи качкою, сексуально моргали, складали пальці у літеру V на знак миру.

— Добре, — здалася Меґі. Вона підійшла і зазирнула в екран. — Фотографуй!

— Скажи: чиииииз.

— Годі тобі, тату!

Еван та Лів розсміялися, і він зробив знімок. Меґі негайно відступила на крок, але Еван готовий був присягнутися, що помітив, як на її вустах промайнула легенька усмішка.

Дивлячись на фото, він відчув, як у грудях зрадливо защеміло: його хлопчиків з ними поряд не було.

«Нічого», — заспокоював він сам себе. Він не хотів псувати собі настрій. У голові й досі шуміло від випитого у літаку пива та поцілунків Лів, поки поряд не було дітей. Особ­ливо один із них розбудив у ньому шалене бажання. Якби вона запропонувала йому піти разом до туалету, він би ризикнув і залюбки долучився до клубу любителів сексу на борту літака.

А тому зараз краще не думати про Дені або Мета. Чи про те, що тепер він безробітний. Чи що вони не можуть дозволити собі цю подорож. Чи що він приїхав сюди, щоб перевірити ще один слід. Досить!

Лів і собі поглянула на знімок:

— О, я обов’язково виставлю його в пост пізніше!

Вона вже кілька місяців як покинула усі соціальні мережі, замкнулася в собі, а тому Еван знову відчув, що відтепер усе буде інакше. Для Евана цей поворот у житті розпочався у ту мить, коли він запхав собі два пальці в рота, щоб вивернути в раковину жменю випитих пігулок. А що викликало таку зміну в Лів? Еван спіймав себе на думці: та яка, зрештою, різниця? Він узяв дружину за руку, і вона з готовністю переплела свої пальці з його.

— А ми підемо на пляж, татку? — запитав Томмі.

— Ще б пак! Але спершу нам, мабуть, краще зазирнути до крамниці з іграшками.

Лів краєм ока поглянула на нього. Здавалося, вона хотіла щось сказати, але стрималася. Замість цього вщипнула його за сідницю:

— Ходімо вже шукати машину, таточку солоденький!

— Пффф, — скривилася Меґі. Але її обличчя знову на мить освітилося тією самою слабкою усмішкою.

***

Минуло дві години, перш ніж водій повідомив, що вони прибули до Тулума. Мікроавтобус мчав повз вказівники до пляжу, вишикувані вздовж шляху крамнички для туристів. Нарешті вони з’їхали з траси на другорядну дорогу. Асфальт під колесами змінився гравієм, обабіч виднілися старенькі пофарбовані будівлі з облупленими стінами. Над високими огорожами нависали пальмові дерева з коричневим листям, поміж ними тягнулася лінія електропередач. От вам сумний наслідок замовлення житла в останню хвилину в розпал сезону.

Лів поглянула на чоловіка.

Він читав її думки. «Не хвилюйся, — відповів їй одними очима, — це буде цікава пригода».

Мікроавтобус різко звернув ще раз у вузеньку вуличку, що заглиблювалася у джунглі. Наприкінці вулички стояв невеликий житловий комплекс, що складався із шести будинків, які здавалися в оренду, відгороджених один від одного високими парканами. Водій висадив їх перед ворітьми, зачекав, поки Еван введе код, щоб увійти, і лише потім поїхав. Як тільки гуркіт двигуна затих, їх огорнуло звуками лісу.

Еван увів ще один код, цього разу для вхідних дверей будинку, і був приємно вражений його інтер’єром. Перед їхніми очима відкрилося просторе світле приміщення з кам’яною підлогою, де сучасна кухня затишно суміщалася з їдальнею та вітальнею.

Томмі побіг далі в пошуках своєї кімнати. Повернувшись через хвилину, в захваті оббіг навколо дивана та антикварного дерев’яного столу й усівся нарешті на табуретці біля кухонного столу з гранітною стільницею. Через мить зліз із табуретки і прожогом кинувся до розсувних дверей, що вели до вітальні.

— А де пляж? — запитав він, дивлячись крізь скляні двері на галявину перед будинком.

Лів присіла поряд і промовила, обнявши малого:

— У нас тут є дещо краще за пляж.

Хлопчик запитально дивився на неї широко розплющеними оченятами.

— У нас тут — джунглі! — Лів підняла догори долоні з розчепіреними пальцями, вдаючи з себе тигра, і загарчала. Краєм ока поглянула на Евана, сподіваючись на усмішку.

Меґі оглядалася довкола. Еванові важко було здогадатися, що в неї на думці. Вона вийшла на галявину через скляні двері.

— Тут і велосипеди є! Можна буде поїхати на вечерю до міста.

І вже того самого вечора вони їхали на стареньких велосипедах до міста. На Евановому ззаду на багажнику було дитяче крісло, як у старих моделях велосипедів, що колись використовувалися у Сполучених Штатах. Отже, Томмі їхав у тому перекошеному кріслі й розмахував руками. Стривожена Лів їхала слідом, наполягаючи, щоб малюк тримався за батькову спину.

Так вони дісталися траси і зачекали кілька хвилин, поки проїдуть машини, щоб перебратися на другий бік. А звідти — всього кілька хвилин по брудній дорозі вздовж стіни з намальованим на ній богом мая.

У невеличкому ресторанчику вони ласували тако, а Лів з Еваном перепили коктейлів. Вони сміялися, фліртували одне з одним і обіймалися. Збентежена їхньою поведінкою, Меґі вдавала, що нічого не помічає, і допомагала Томмі розфарбовувати малюнок на дитячому меню.

Після вечері вони пройшлися поміж туристичними ятками, врешті повернулися до будинку тим самим небезпечним шляхом. Меґі наполягла на тому, щоб самій їхати на велосипеді з малим братиком у кріслі ззаду, заявивши, що Еван забагато випив.

Еван з Лів їхали поряд. Золотаве волосся Лів розвівалося на вітрі, і в літній сукенці й сандалях, що їх Меґі поклала до валізи, коли поспіхом готувала її багаж для подорожі, вигляд у неї був просто чудовий. На півдорозі Лів запропонувала влаштувати перегони, і він щосили натиснув на педалі. Старий велосипед торохтів і хитався, й Еван ледве втримував його в рівновазі. І тут переднє колесо наскочило на камінь. Еван похитнувся, повільно завалився на бік, проїхався по асфальту і вилетів до зарослого травою рівчака, що тягнувся вздовж дороги. Лів покинула велосипед і кинулася до чоловіка. Та коли вона наблизилася, він смикнув її до себе, і вони з нестримним реготом покотилися по траві, в той час як їхня донька дивилася на них і думала, чи не збожеволіли часом її предки.

А Еван подумав, що то був чи не найкращий вечір у його житті.