Останній страх

Розділ 40

Через десять хвилин вони під’їхали до занедбаного майданчика. Доволі гнітюча картина: порожня зацементована ділянка, старомодний відкритий кінотеатр для перегляду з автомобілів, розмальована графіті стіна екрана, поржавілі стовпи для динаміків, схилені до землі. Усе навколо, окрім освітленої фарами Ноєвого «мерседеса» маленької ділянки, ховалося у пітьмі.

Ной заїхав на одне з місць для паркування. Воно справляло моторошне, апокаліптичне враження.

— Був час, коли ми теж тут повеселилися, правда? — сказав Ной, порушуючи мовчання.

Лів не відповіла, але мимоволі зашарілася. У них був секс на задньому сидінні батькової машини на цьому самому місці. Якраз посеред сеансу. Але згодом кінотеатр припинив працювати. Навряд чи між цими двома подіями існував зв’язок.

Лів оглядалася довкола у пошуках батька.

— Можеш від’їхати трішки назад? — Вона розвернулася, дивлячись у заднє вікно. — Татко розповідав, що вони з мамою завжди паркувалися біля торгової ятки, щоб її батько їх не помітив.

Ной повільно розвернув машину.

— А чому твій дід так ненавидів Чарлі?

Лів дивилася у вікно. Усе навколо заросло бур’янами, що пробивалися крізь тріщини в асфальті.

— Татко казав, що її батько справедливо вважав, ніби він був занадто простакуватим для неї, — усміхнулася вона.

І тут помітила вдалині якийсь рух.

— Отам, — вказала вона рукою на напіврозвалену торгову ятку.

Ной зупинився, Лів вискочила з машини. Її батько піді­йшов, прикриваючи очі долонею, щоб захистити їх від яскравого світла фар.

— Татку! — обняла його міцно Лів.

Потім відхилилася, поглянула на нього, щоб переконатися, що з ним усе добре. Старий чоловік крутив головою, блимав, ніби не розумів, що відбувається. Довго мовчки дивився на неї.

— Ми хвилювалися за тебе.

Підійшов Ной.

Обличчя батька засвітилося радістю, в очах промайнула іскра свідомості.

— Едді Гаскелл! — вигукнув він і додав жартівливо: — Що ти робиш тут серед ночі та ще й із моєю донькою?

— Вибач, Чарлі. Їдьмо вже додому! — Ной рушив до автівки і відчинив задні дверцята.

Старий повільно почимчикував за ним:

— Добре. Але щоб цього більше не було! Вона занадто гарна для тебе.

Ной спершу відвіз батька Лів до інтернату, а потім і її саму — до Сінді.

Перед тим як вийти з машини, Лів поглянула на нього:

— Дякую ще раз.

— Дарма.

— Насправді для мене твоя допомога дуже важлива. Особ­ливо після того, що я сказала тобі востаннє у Небрасці.

— Я заслужив, — він помовчав, — у мене тоді були важкі часи. Мені тут подумалося: Томмі дуже схожий на Кайла, коли той був малим.

— Так. Вони — гарні хлопчики.

Лів згадала ту суміш люті й страху, коли він попросив її зробити тест. Вона тоді повернулася до Адейра, щоб владнати чергові проблеми, пов’язані з батьком. Якраз вийшов фільм, і місто вирувало від пліток. Губернатор відмовився підтримати прохання Дені про помилування, а Ной закомандував робити триклятий тест на батьківство.

А тому вона зробила тест, сказавши, що відіслала зразки волосся Евана й Томмі до лабораторії з анонімної перевірки батьківства, яку знайшла в інтернеті. Почувалася справжньою дурепою, як оті, що беруть участь у скандальних телешоу, де подружні пари дізнаються про результати тестів на батьківство у прямому ефірі. Коли результати тесту прийшли і підтвердилося, що батько Томмі — Еван, вона відіслала їх електронною поштою Ною. Він наказав скористатися секретною адресою, бо не хотів залишати публічних доказів. І тут не забув про свою роль політика.

Ной невідривно дивився на неї, ніби збирався поцілувати.

Від думки про це вона здригнулася. Швидко відчинила дверцята, тримаючи дистанцію. Даючи зрозуміти, що цього не буде.

— На добраніч, Ною.

Він засмучено кивнув.

— Надішли мені копії отих документів від дружини Семпсона, — нагадав він, — можливо, там знайдеться щось таке, що допоможе з помилуванням.

Зайшовши до будинку Сінді, Лів насамперед підійшла до ліжка Томмі, щоб переконатися, що він спить. Нахилилася, поцілувала малого в щічку і помолилася про себе, щоб він ніколи не дізнався, що ті зразки волосся, які вона відіслала на тест, були не Евана. Вони належали Ною.

Фрагмент із документального фільму

«Жорстока натура»

Сезон 1 / Серія 2

«Вони залізли в мій мозок»

ВСТАВКА — шкільне фото ДЕНІ ПАЙНА у футбольній формі

ВСТАВКА — ЗАПИС ТЕЛЕФОННОЇ РОЗМОВИ У В’ЯЗНИЦІ

ЕВАН ПАЙН

Я не розумію. Вони сказали мені, ніби ти зізнався, що вдарив Шарлот. Чому ти це сказав, Дені? У цьому немає сенсу.

ДЕНІ (схлипуючи)

Я не знаю чому. Я не пам’ятаю, але я її не бив. Я… я… я…

ЕВАН

Я знаю, синку. Я просто не розумію чому…

ДЕНІ

Тут так страшно!

ЕВАН

Тримайся, хлопчику! Я знайду тобі адвоката. Ми витягнемо тебе звідти. Але мені треба знати: ті копи, вони тобі погрожували? Вони тебе били?

ДЕНІ

Я не можу пояснити, чому я це сказав. Вони залізли в мій мозок.