Останній страх

Розділ 48. Сара Келлер

Келлер сиділа за столом у похмурому мотелі «Адейр», розклавши перед собою нотатки розслідування і файли з документами.

— Що з тобою? — запитав стурбований голос її чоловіка з айфона.

— Та якось ніяк не можу зібратися з думками, — відповіла Келлер. Луїза Лестер висловилася напередодні значно грубіше, але вона займалася таким справами вже багато років. — Кругом глухий кут. А мені завтра вранці треба надіслати Стенові звіт. На нього тиснуть із Вашингтона.

— Нічого, напишеш, — заспокоїв її Боб. Їй так хотілося, щоб до неї перейшла його упевненість. Вона поїхала з дому лише три дні тому, але вже сумувала за його спокійною підтримкою. За обіймами малюків. За своїм домашнім ліжком.

— Я ані на крок не наблизилася до розв’язки з того дня, коли вперше зустрілася з Метом Пайном. І ось іще одна новина, послухай: мені подзвонили з лабораторії. Найголовніший доказ — кров, яку слідчий кіношників знайшов на місці злочину, — то ніяка не кров. Експерти вважають, що йдеться про томатний соус.

Боб не стримався від сміху:

— Для спагеті?

— Нічого смішного.

— Як це нічого? Ти ж щойно сказала, що зразки крові не такі вже й криваві, раз від них пахне соусом.

— Он як! — Келлер мимоволі усміхнулася.

— Вибач, — промовив Боб, — я поводжуся як дитина, бо цілими днями товчуся з шестирічними.

Він промовив це так кумедно, що втриматися від сміху було неможливо. Сара не знала навіть, чого боїться більше: повідомити про результати Стенові, якому доведеться докладати про томатний соус верхам, чи розказати про це Адлерам.

У мобільному почувся хрускіт: напевно, Боб щось хрумав, мабуть свої улюблені чипси.

— Отже, слід ДНК випарувався, і ти вже переговорила з усіма. Та хіба не ти мені завжди говорила, що людям та їхнім словам особливо вірити не можна?

Тут він мав рацію.

Знову хрускіт.

— Ну, то зберися з духом! Перевір як слід документи, записи. Вони точно не брешуть.

Келлер знову усміхнулася:

— Ти таки справді мене слухаєш.

— А ти щось говорила? — поцікавився Боб.

— Цить уже! — засміялася вона.

— То що ти маєш на сьогодні?

Говорити про розслідування із кимось поза ФБР суворо заборонялося. А Келлер зазвичай правил не порушувала. Але з Бобом вона завжди усім ділилася. Цей здоровенний ведмідь не тільки її заспокоював, він мав рідкісну здатність для цього світу: був чудовим слухачем. Їй подумалося, що через це вона так близько взяла до серця горе Метті Пайна. Він не здавався їй пересічним двадцятип’ятирічним юнаком, прибитим життям і готовим вилити душу з першим зустрічним. Так само як і Боб, він умів слухати. Але часом ця думка, промовлена вголос після ґрунтовного обдумування, допомагала Сарі отримати повну картину.

— Відео, що виставила в мережах донька. Інформація, яку їй підкинули незадовго до їхньої поїздки до Мексики. Короткий проміжок часу між цими подіями наводить на гіпотезу, що ці факти можуть бути пов’язані.

— Добре. І що на відео?

— Там усього кілька секунд, де підлітки поводяться як притаманно підліткам. Там Дені Пайна закидують яйцями, поки він залпом випиває пиво. Роздягнений до майки в оточенні гравців із футбольної команди. А в останні секунди запису в кадрі з’являється чиєсь обличчя. Доморощені детективи вважають, що то Невідомий Гість вечірки.

— А ти що думаєш?

— Як на мене, то міг бути хто завгодно. Якість запису недостатня для аналізу. І я гадаю, що той запис надіслали з якихось інших причин. Але я переглянула його вже десятки разів і нічого корисного не помітила.

— Звідки те відео у Меґі Пайн? Тобто хто їй його надіслав?

— Анонімно прислали.

Боб реготнув:

— Ну, ти ж у нас Великий Брат. От і займися, супержінко. Який сенс в усіх отих ваших супертехнологічних іграшках, якщо ти не можеш ними скористатися?

— Повір, я з наших комп’ютерників уже всю душу витрясла, щоб відшукали мені відправника. Але для цього потрібен час.

Однак у словах Боба була правда. Знайти джерело, з якого надійшло відео, дуже важливо. Той, хто його надіслав, мав свої приховані мотиви.

— Добре, що ще у нас є? — запитав Боб.

— Під час перебування родини в Мексиці Меґі надіслала братові фото. На перший погляд — із зображенням батька. Але я його збільшила, і сьогодні Мет помітив на ньому важливу деталь. На задньому плані він побачив дівчину, яка намагалася його споїти і підставити.

— Та невже? — перепитав Боб. — То дочка сфотографувала її ще до того?

— Дивно, правда?

— Доведеться тобі з цим розібратися.

— Що я і роблю. Дала завдання своїм у Мексиці, щоб знайшли цю жінку. Але є ще дещо. На тому знімку видно ще й часткове зображення чоловіка, який підходить до опису того, хто намагався вбити Мета в Нью-Йорку, штовхнувши його на дорогу.

— Ти жартуєш? Сестра зняла на фото двох осіб, одна з яких підставила хлопця в Мексиці, а друга штовхнула його під машину? Тобто…

— Тобто що? — перепитала Келлер.

— Чому б це? Де тут собака заритий? — запитав Боб.

— Мобільний, — промовила Келлер. — Думаю, їм був потрібен мобільний Мета, тому що він отримав їхнє фото від Меґі. Усі телефони й комп’ютери решти членів родини вичистили, усю інформацію видалили.

— Тобто це робота професіонала? На кшталт найнятого кілера? — Боб розхвилювався. Він полюбляв дивитися телевізійні шоу про ФБР, що не мали нічого спільного з буднями Келлер.

— Якраз це я і збираюся встановити.

— Тобі подобається працювати з документами, — сказав Боб, — от і подумай: що ти могла пропустити? Де ти ще не дивилася?

Келлер гарячково обдумувала. У неї є команда, яка потіє над звітами щодо «Марконі», отриманими в Чикаго. У неї були дані від комп’ютерників про того, хто надіслав Меґі відео з вечірки, експертний відділ з фейс-аналізу для обробки фото, що Меґі надіслала Мету, і AV-спеціаліст, який умів збільшувати відео й фотознімки.

— Дані з авіакомпанії, — промовила Келлер, — мені потрібні звіти про рейси. Якщо той тип побував у Мексиці, а звідти подався до Нью-Йорка, то я могла б ідентифікувати його шляхом перехресної перевірки даних рейсів. Але без імені це все одно що шукати голку в копиці сіна. Знаєш, скільки народу щодня летить до Канкуна?

— Ні, а ще я не знаю, скільки банківських переказів робиться звідти щодня. Але підозрюю, що таким чином набагато легше ловити поганців, аніж через дані рейсів.

Треба більше вірити у власні здібності й сили! І Боб таки мав рацію. Якщо той тип із заячою губою побував у Мексиці разом із Пайнами, потім вилетів до Нью-Йорка, а згодом вирушив за Метом до Тулума, це значно звузить поле пошуку. Можливо — тільки можливо! — у неї з’явилася зачіпка.

Боб голосно зітхнув їй прямо в слухавку.

— Що таке?

— Я тут подумав… Меґі Пайн, їй було лише сімнадцять. А її прийняли до університету. Вона самостійно вела розслідування, відшукувала злочинців у Мексиці, зуміла зробити їхнє фото. Просто неймовірна, правда? Ще під час навчання у середній школі її ніщо не могло зупинити. Який сором!

— Я знаю.

— Саме тому я вважаю, що їй пощастило, що її справу доручили тобі.

— Я в цьому не впевнена.

— Навіть не сумнівайся! Ти теж просто неймовірна. Інакше як би так сталося, що на тебе вдома чекає таке щастячко, як я?

— Мені треба лягати спати. Я подзвоню тобі завтра після похорону, безсоньку.

— Добре-добре, Федералко, вже відв’янув.