Останній страх

Раніше

Меґі поглянула по проходу між рядами переповненого літака. Мама з татком про щось розмовляли й усміхалися. Давно вона такого вже не бачила. І така їхня поведінка варта була напруження останніх днів. Вона подивилася на Томмі, який сидів поряд із нею, поклавши перед собою на столику усі свої пожитки: книжечки для розфарбовування, крекери, тетрапак із соком і нерозлучного друга — плюшевого ведмедика. Братик дивився мультфільм на маленькому екрані маминого мобільного — чергову серію про химерних блакитних істот Смурфиків.

Меґі дуже кортіло поговорити з мамою наодинці. З того часу, як вони зустріли її в одному аеропорту, щоб відразу повезти до другого, у них не знайшлося для цього ані хвилини. Мама з Томмі прибули літаком з Омахи і три години по тому вже йшли на посадку рейсу до Мексики. Меґі думала, що мама буде гніватися за таку несподівану мандрівку. У неї навіть не було часу перепакувати свою валізу, щоб покласти туди речі для пляжу. Але мама або уміло вдавала, або справді раділа можливості кудись поїхати з дому. Заряджалася їхньою спонтанністю. Чи, може, її тішило бачити татка у доброму гуморі.

Відтоді як Меґі знайшла його на підлозі у непритомному стані (чи то п’яним, чи отруєним їжею — вона не второпала), він геть змінився. Не треба перебільшувати: Дені й надалі займав практично увесь життєвий простір навколо нього, як той бегемот у посудній крамниці, чи то був слон — Меґі не пам’ятала точно. Але тепер татко здавався ніби присутнішим, зацікавленим у них. Меґі подумала: а чи мама поставилася б до цієї поїздки так легковажно, якби знала справжню її причину? Хм, навряд чи вона зараз усміхалася б і замовляла собі другу порцію вина. Але спостерігаючи за тим, як мати задоволено цідить вино з пластянки і весело сміється з батькових жартів, Меґі й сама вирішила не думати про причину подорожі.

Можливо, краще не говорити мамі про те, що сталося між нею та Еріком. Навіщо псувати поїздку, правда? Меґі зможе вдати, ніби нічого не трапилося. Просто не думати про це. Хоча то було й нелегко. Їй і тепер обдавало спину холодним потом від згадки, як Ерік припечатав її за підняті догори руки до стіни. У неї й досі були синці на зап’ястях. От чому вона так усе драматизує? Врешті, він її не зґвалтував. Але вона почувалася такою безпомічною, їй було так страшно, так соромно! Але якщо вона розповість мамі, то мама скаже таткові, а той потім… Тобто поїздку буде зруйновано. До того ж Меґі вважала, що другий судовий позов для захисту своєї дитини батькові не до снаги.

Літак трусонуло через турбулентність, і Меґі мимоволі вчепилася руками у підлокітники. Томмі у навушниках на мить відірвався поглядом від екрана й усміхнено зиркнув на неї. Коли вона востаннє почувалася спокійно і в безпеці? Чи було таке? Здається, було. До того як на березі струмка знайшли тіло дів­чини. Убивця все ще бродив десь на волі, нагадував постійно батько і їй, і всім, хто його слухав. Відтоді Меґі полює на нього.

Звісно, час від часу протягом цих років у неї виникали сумніви. Адже вона не так уже й добре знала Дені. Коли його посадили, їй виповнилося всього десять років. Він був значно старший. Хлопець, який жартома називав її «зубрилка», за першої-ліпшої нагоди смикав за кіску і часом катав на плечах. Вона пригадувала, як він інколи бавився з нею з її ляльками. Пригадувала, як ходила на футбольні матчі й почувалася особ­ливою, адже вона була сестрою Дені Пайна. Наскільки вона пам’ятала, Дені рідко сидів удома. У ті часи їхні батьки ще не вірили у чудовиськ і дозволяли дітям гуляти надворі з друзями. Меґі знала, що Дені не був святим. Він випивав, не вирізнявся добротою у ставленні до слабших дітей, не вважався крутим бойфрендом — принаймні такі висновки зробила Меґі для себе після багаторічного дослідження його справи. Але й убивцею він теж не був. Меґі вірила в це. Хотіла вірити.

Меґі прикусила щоку зсередини, вкотре оглядаючи темні синці на зап’ястях і думаючи, чи мама їх помітить.Тут вона побачила, як батько озирається на неї через прохід між рядами. Він це робив не раз. Потім усміхнувся, відкинув голову на спинку сидіння і заплющив очі. Мама поклала голову йому на плече.

Отоді вона й вирішила. Краще зачекати, коли вони повернуться додому, і вже потім розповісти мамі про те, що сталося на вечірці. Отоді вона все й розкаже. Але треба було прийняти ще одне рішення: коли розказати таткові про емейл, що вона отримала якраз перед відльотом. Від телефонної служби — тієї самої, яку підшукав для неї в інтернеті Тобі. Вона вже вирішила було, що марно викинула двісті баксів, але звіт прийшов, як обіцяли: мапа на один аркуш, на якій блакитними прапорцями позначено було два місця в Тулумі.

Перше — клуб «Молоко Бар», звідки дзвонила Шарлот або хтось, прикриваючись її ім’ям. Те, що дзвінок зробили саме з бару, підтверджувалося його ідентифікаційним кодом. Значно цікавішим виявилося друге, усього за кілька кварталів від клубу. Той, хто телефонував, перебував за тією адресою лише одну добу — напевно, мешкав там тимчасово. Але якби Меґі показала той звіт батькові зараз — він якраз замовляв собі друге пиво й аж світився на радощах, — то він вже ні про що інше й думати не зміг би. Як би чудово не минала їхня відпустка, після відвідин бару «Молоко» вся радість розвіється як дим. Звичайно, вона йому скаже, але не відразу. Можливо, якщо вона зачекає, та подорож буде присвячена їм.

Меґі знову поглянула на батька. Годі вже, кого вона хоче обдурити?