Останній страх

Розділ 32

— Що за дурня?! — вигукнула Лів уголос, зупиняючи машину на узбіччі. Окрім неї, на дорозі нікого більше не було, напевно, на кілька миль, та все ж провінційний коп кинувся за нею в погоню через незначне перевищення швидкості. Що він узагалі тут робив? За все своє попереднє життя Лів ні разу не бачила, щоб поліцейська машина патрулювала цю забуту богом і людьми дорогу.

Вона стала ритися у бардачку в пошуках документів на оренду машини, коли у віконце дверцят голосно постукали.

Лів підвела голову і зажмурилася від потужного світла ручного ліхтарика, спрямованого просто в обличчя. Це було так безглуздо. Адже надворі ще не стемніло. Нарешті ліхтарик відвели убік, і кілька секунд вона нічого не бачила, окрім суцільного мороку. Коли зір до неї повернувся, вона змогла розгледіти обличчя поліцейського.

У Лів похололо в грудях.

То була вона.

Ніякого сумніву. Така сама зачіска в стилі 80-х із коротким чубом. Така сама хлопчача манера триматися. Одна із зірок відеодопиту Дені — вірна слуга органів правопорядку Венді Вайт.

— Вам відомо, чому я вас зупинила? — запитала вона.

Лів набрала повітря у легені. Треба стримуватися. Вона вже багато наслухалася від свого чоловіка про те, якого лиха можна собі нажити через суперечку з копом. Але Лів сумнівалася, що зможе прикусити собі язика у розмові з оцією дурепою.

— Гадки не маю.

— Перевищення швидкості.

— Що ж, мене неймовірно тішить, що тепер оленям та білкам нічого не загрожує.

Вайт сердито насупилася:

— Вийдіть із машини, мем.

— Що?

— Я сказала: вийдіть із машини.

— Я не розумію…

— Я не збираюся повторювати втретє, мем.

Лів роздратовано пирхнула і повільно вибралася з автівки:

— Це харасмент.

Вайт, яка майже на цілу голову була нижча за Лів, насмішкувато скривилася:

— Харасмент? Та ви навіть не уявляєте собі, що таке справж­ній харасмент.

Щось у тоні поліцейської змусило Лів здригнутися. Вона озирнулася довкола. Нічого, окрім порожнього шляху, над яким гуляв вітер.

— Послухайте, — почала Лів примирювально, — здається, ми розпочали не з того…

— Замовкни! — гримнула Вайт. — Повернися і поклади руки на машину!

— Це ви так жартуєте? Ви ж не збираєтеся…

У Лів перехопило подих, коли поліцейська грубо штовхнула її до машини і пригнула до капота.

— Руки на машину!

Лів послухалася. Руки Вайт грубо обмацали її тіло згори й донизу.

— Руки за спину!

Невже вона збирається одягти їй наручники? Лів важко дихала, в голові помутніло. Вона заклала руки за спину і здригнулася, відчувши метал на зап’ястях.

— Ой, мені боляче! — пискнула Лів, коли Вайт занадто стиснула наручники.

— Повернися!

Лів повільно розвернулася. Погляди жінок зустрілися. Невже вона справді збирається заарештувати Лів?! Навряд чи. Ото була б новина: КОП, ЯКА СИЛОЮ ВИТЯГЛА З НЕВИННОГО ДЕНІ ПАЙНА ЗІЗНАННЯ, ЗААРЕШТУВАЛА ЙОГО МАТІР БЕЗ ПРИВОДУ. Лів відчула, як перехопило горло з відчаю. Ясно, що оця поліцейська машина опинилася тут невипадково. Вайт, напевно, почула, що Лів повернулася до міста.

І сиділа в засаді.

А якщо так, то вона не збиралася заарештовувати Лів. Олівія відчула, як її вкрило холодним потом.

Раптом у неї з’явилася малесенька іскорка надії. Просто до них по дорозі мчав старий «хаммер» — армійський всюдихід. Лів відразу його впізнала: він належав сусідові й давньому другові її батька Ґлену Ельмору. Химерна машина для незвичайного чоловіка. Батько Лів завжди притягував до себе людей, які нехтували умовностями.

Вайт через плече зиркнула на «хаммер», що на повній швидкості заходив на поворот. Ота частина дороги так і просила наддати газу.

Поліцейська знову повернулася до Лів і сказала:

— Коли поліція просить тебе щось зробити, краще підкоритися.

Її обличчя прорізали численні зморшки, навколо рота і на лобі, — забагато для жінки її віку.

— Моїй родині це якось не дуже допомогло, — не стрималася Лів. Її охопив нестримний гнів. Не слід було їй цього казати, але Ґленова машина була вже зовсім поряд. Він, без сумніву, впізнає Лів і зупиниться, щоб дізнатися, що відбувається.

Вайт впритул наблизилася до Лів. Від неї тхнуло сигаретами і дешевою кавою.

— Принаймні у тебе все ще є родина. А от жінці та дітям Семпсона поталанило менше.

Семпсон. Отже, річ була не лише у зруйнованій професійній репутації Вайт після виходу фільму. Річ у смерті — у самогубстві — її напарника, Рона Семпсона. У пресі писали, що причиною стало негативне ставлення жителів міста після виходу серіалу. Публічний осуд.

На щастя, Ґленів «хаммер» зупинився позаду орендованої автівки Лів.

— Повертайся до своєї машини! — крикнула Вайт Ґленові, коли той вибрався з кабіни свого джипа.

— Олівіє, мені сказали, що ти в місті. Я такий радий тебе бачити, дорогенька, — звернувся Ґлен до Лів, не звертаючи уваги на Вайт. — Як там твій батько?

Лів усміхнулася:

— В порядку. Сам наживає собі неприємностей.

Ґлен усміхнувся:

— Я так і думав. Треба зібратися і провідати його. Давно не бачилися. — Тут він повернувся до поліцейської: — Венді Вайт, а що ти робиш у Сем-Гілі?

— Я наказала тобі повертатися до машини, Ґлене!

— Юна панночко, я знав твого батька, коли ти ще під стіл пішки ходила, а тому не кажи, що мені робити.

Вайт насупилася:

— Це по роботі.

— Куди там! Негайно зніми з неї наручники, поки ти ще не зруйнувала остаточно залишки своєї кар’єри! Заради Пітера, — Ґлен скрушно похитав головою, — я терпіти не можу телефонувати шерифові Ґрехему.

Вайт засопіла, насупилася. Нарешті зняла з пояса ключі й відімкнула наручники.

Лів потерла почервонілі занімілі зап’ястя.

Вайт сердито розвернулася і мовчки рушила до своєї патрульної машини. Увімкнула двигун, автівка заревіла і рвонула з місця, піднявши хмару пилу.

Лів кинулася Ґленові на шию.

— Мені дуже шкода, — сказав Ґлен, — їй дісталося після виходу серіалу. Усе місто на неї озлобилося.

— Мені шкода, — пробубоніла Лів, сама не знаючи, чому вибачається за все те лихо, яке прийшлося пережити усій її родині в цьому триклятому місті.

— До біса їх усіх.

Вона посміхнулася.

— Як твої справи, Ґлене?

— Я міг би пожалітися, але не буду.

— Щось із Доріс?

— Вона померла.

— Вибач, — сказала Лів, — я не знала. Мене ніхто не повідомив…

— Годі про це, — відповів він. Ще коли вона була дівчинкою, Ґлен мало говорив і не любив виявляти емоції на людях.

— Як скажеш, — погодилася Лів.