Останній страх

Розділ 24

— Мені дуже шкода, — сказала Келлер по телефону.

— Скільки разів я вже тобі казав, щоб ти припинила вибачатися? — відповів Боб. — Ти прочитала статтю, що я тобі переслав?

Келлер легко уявила собі його обличчя, що розпливалося у самовдоволеній усмішці. Він, напевно, надіслав їй одну з чергових статейок із переліком десяти обов’язкових правил для ділових жінок, якими кишів Фейсбук. Поради, як зробити кар’єру, від двадцятидвохлітніх всезнайок.

— «Не вибачайся» — це якраз і є правило номер один із переліку, — сказав Боб.

— Останнім часом мені доводиться постійно подорожувати. І скидати усі родинні справи на тебе.

— Ну, хоча моя модельна кар’єра ось-ось піде вгору, ти забуваєш, хто в нас заробляє на хліб. — Боб зробив паузу. — До того ж мені до вподоби роль утриманця. Ні, степфордського чоловіка.17.

Вона відчула, як потепліло на серці, як поступово сповільнюється кровообіг. Вона готова була присягтися, що так воно й було. Боб завжди так діяв на неї.

— Звідки це ти телефонуєш? — запитав він, змінивши тему. — Номер не визначається, та й чути погано.

— Я в літаку.

— Щооо?! І ти отак просто мені про це говориш?! — вигукнув він. — Просто Кларіс Старлінґ із «Мовчання ягнят»! Чи, може, «Вовк з Уолл-стріт»? Ти ще скажи, що Стен там обнюхався кокаїну й розважається з путанами!

— Годі тобі! — Келлер мимоволі усміхнулася, уявивши собі завжди суворого й зібраного шефа у веселій компанії проституток. — Стенові довелося повернутися до офісу.

Її керівник доручив їй самостійно провести зустріч із бухгалтерською фірмою компанії «Марконі». Зважаючи на особ­ливу зацікавленість головного управління справою Пайнів, Келлер не знала навіть, радіти їй чи непокоїтися. Чи Стен справді настільки їй довіряв, чи просто хотів триматися подалі від можливих неприємностей? Стен ніколи раніше не ховався за спинами підлеглих, а тому Келлер вирішила триматися першої версії.

— То що ти робитимеш у Чикаго? — поцікавився Боб.

— Здається, пошлю коту під хвіст два роки роботи над справою картелю, — відповіла вона, поглядаючи на розкладені перед собою документи зі справи «Марконі».

— Овва! Вони таки справді вирішили дізнатися, що сталося із Пайнами, — здивувався Боб. — Ось що значить вплив телемедіа!

— Швидше вплив президентської доньки, яка навчається на юридичному і в захваті від «Жорстокої натури».

— Ти жартуєш?!

Келлер промовчала.

— Коли ти повернешся?

— Ще не знаю. У мене зустріч у бухгалтерській конторі зранку, а потім, якщо матиму час, спробую поговорити з однокласниками дівчини. Не думаю, що з цього щось вийде, але варто спробувати, якщо я вже буду там.

Вона помовчала, нарешті наважилася і додала:

— Я не здивуюся, якщо мене відправлять до Небраски. Саме туди мають перевезти тіла.

Кілька разів вона намагалася зателефонувати Метові Пайну, але щоразу натикалася на автовідповідач. Надіслала йому повідомлення, але той не хотів із нею спілкуватися. Або у нього розрядився мобільний.

У телефонній розмові з чоловіком запанувало хвилинне мовчання. Вона хотіла було знову вибачитися, аж тут Боб промовив:

— Знаєш, як я тобою пишаюся?

В очах Келлер забриніли сльози.

— Я тебе кохаю, — сказала вона.

— І я тебе, красуне. Задай їм жару завтра, — відповів чоловік.

І додав награно стривоженим тоном:

— І поїж чогось суттєвого, щоб набратися сил! Це ж Чикаго, а не морський курорт!