Повернення до кафе на краю світу

Розділ 43

Емма і Джессіка йшли берегом до кафе. Вони несли з собою дошки для серфінгу. Сонце вже повністю зникло за обрієм. Рожеве сяйво на хмарах почало гаснути.

Джессіка озирнулася на океан.

— Дякую, Еммо, — сказала вона й усміхнулася. — Сьогодні був один із найкращих днів у моєму житті.

— Чудово! Може, тобі варто повернутися завтра, і ми зможемо це повторити.

Джессіка засміялася. Це здавалося просто очевидним.

— Роби те, що подобається, і не роби того, що не подобається. — додала Емма. — Мене так навчав тато, і це щира правда. Якщо сподобалося кататися на серфі, зроби це ще раз.

— Чудова порада, тренерко, — відповіла Джессіка й поглянула на прекрасне небо та океан. — Не хочеш поділитися серферською мудрістю наостанок?

Емма замислилася на хвильку.

— Ну, оскільки ти в серфінгу новенька, мабуть, запам’ятай таке. Тато навчав мене цього, коли я була маленька, і я завжди це пам’ятаю.

Джессіка стиха засміялася. Дуже вже кумедно було чути, як семирічна дитина говорить про час, коли вона була маленька.

— Я готова, — промовила Джессіка.

— Гаразд. Це три слова. Кожна літера в них щось означає. Граматично ця фраза безглузда але то пусте. Вона просто має допомогти тобі запам’ятати. Слова такі: «І в нову».

— «І в нову»?

— Ага. Коли тато мені їх сказав, я спершу не знала, що це означає. Однак він пояснив, що йдеться про будь-яке знайомство з новим. Тож тоді все стало по-своєму зрозумілим, бо, якщо пам’ятати ці речі, вони дуже допомагають. І тоді ти можеш опанувати що захочеш.

Джессіка всміхнулась.

— То що означає «І в нову»?

— «І» — це інтуїція. Видатні серфери дуже покладаються на інтуїцію, коли вибирають хвилі й катаються на них. Вони наче течуть разом із хвилями, а не існують окремо від них. Можна побачити, як деякі новачки геть не користуються інтуїцією. Вони так хвилюються через кожен крок і через те, що робити далі, тож багацько падають!

Джессіка засміялась.

— Ясно. Це — «і».

— «В» — це «вічно нова хвиля». Тато пояснював, що, дратуючись через пропущену хвилю, людина, яка сидить собі й біситься, пропустить ще дві. Якщо пропускаєш дуже добру хвилю, помилуйся, яка вона, і порадій, що був там і зміг її побачити. Однак не витрачай увесь час, жалкуючи за тим, що їі пропустив. Завжди знайдеться ще одна.

— Вічно нова хвиля, — зрозуміла Джессіка й цього разу.

— «Н» — це «найперше берися за дрібниці та йди до вершин».

— Як ти зі мною сьогодні, — зауважила Джессіка.

— Ага. Тато починав мене навчати серед баранців, і я тривалий час не вилазила з них. Потім це стало трохи нудно, тому я захотіла спробувати хвилі. Тож він почав пускати мене на маленькі хвильки. Тоді на них стало трохи нудно, і тепер я катаюся на більших. Колись я хочу здолати трубу[3]… тільки не зараз.

Джессіка кивнула.

— Труба має неймовірний вигляд, еге ж? Навіть не уявляю, як воно — бути в тому маленькому кільці, коли в тебе просто над головою падає хвиля. І якось зберегти таку впевненість і самовладання, щоб утриматися на ногах та виїхати звідти на волю.

Емма погодилася.

На вигляд справді класно. Тому я й прагну там покататися. Просто хочеться прийти до цього поступово. Я бачила дорослих, які зарано намагалися це зробити й добряче падали. Тепер вони навіть не пробують. А вони ж не такі вже й старі!

Джессіка всміхігулася.

«О» це «обов’язково питай». Ми з моєю подружкою Софією постійно це робимо. Вистежуємо найкращих серферів, а тоді просимо в них порад.

— І вони вам допомагають?

— Ну, не завжди. Деякі не допомагають. Однак більшість серферів справді хороші. — Емма знизала плечима. — Не можна дозволити дрібницям заступати шлях до важливого. Те, що хтось поводиться недобре, — дрібниця. Спершу це було трішки неприємно, але тепер ми просто відразу переходимо до наступної людини й питаємо її. Кататися на великих хвилях — ось що важливо. Ми не хочемо залишитися без цього, просто тому що хтось повівся погано.

— Ясно. А що означає друга «в»?

— Можна залишити другу «в» наостанок? Вона подобається мені найбільше.

Джессіка всміхнулася.

— Гаразд. Залишмо її наостанок. А що означає «у»?

— У кожного видатного серфера був такий день, коли він не знав, як стати на дошку. Ну, тобто в це справді складно повірити, коли бачиш таких добрих серферів. Однак це так. Починаючи, вони навіть не знали, як підвестися. Тож, якщо ті серфери можуть так добре втриматися на хвилях, то я теж можу.

Джессіка кивнула. Це нагадало їй Джонові слова про те, як стати фахівцем.

— Добре, тренерко. А що подобається тобі найбільше?

Емма всміхнулася й сказала на весь голос:

— «В». Єдиний спосіб справді спаскудити день серфінгу — не йти ВПЕРЕД! Тому ВПЕРЕД!

А тоді Емма радісно затанцювала.

Джессіка розсміялася.

— Можеш затанцювати, якщо хочеш, — зауважила Емма. — Це «серфінговий шафл». Його вигадала я. Не треба правильно повторювати всі рухи — просто спробуй, як можеш.

Джессіка затупала ногами. На тлі вільних, невимушених рухів Емми вона почувалася незграбою. «Ну ж бо, вперед, — подумала вона. — Просто вперед!» І на наступні кілька хвилин Джессіка дозволила собі невимушено, не вдаючись до самоаналізу, танцювати з Еммою серфінговий шафл.