Повернення до кафе на краю світу - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Джон П. Стрелекі (Розділ 50) #54

Розділ 50

Туту повернулася до нас із Джессікою й усміхнулася.

— Мої нові барабанщики, вами керуватиме дуже досвідчена барабанщиця. І дуже досвідчений гравець на укулеле. Вони добре знають цю пісню. Просто робіть, як вони, і веселіться.

Я кивнув. Джессіка поглянула на мене й усміхнулась, а тоді занесла руки над барабаном.

Майк заграв на укулеле. Коли до нього долучилася Кейсі, стиха забивши в такт, почали й ми із Джессікою.

Тугу повільно й ритмічно загойдалася під ці звуки. Її стегна ворушилися м’яко, обережно — так, як і належить у граційному мистецтві гавайського танцю. Дівчатка, рухаючись поруч із нею, загойдалися так само.

За кілька секунд Туту почала розповідати історію в ритмі музики.

— По річках і океанах,

І від сонця до зірок

Ми пригод собі шукаєм

Без турбот і заморок.

Найперша наша дія,

Великі і малії

Дослідники усього, —

Підготувать каное.

— Це кредо полінезійського шукача пригод, — театрально пояснила Туту й підвела руки до неба.

Кейсі несамовито забила в барабан. Ми з Джессікою почали повторювати за нею. Дівчатка, які до цього супроводили слова Туту повільними рухами рук, тепер танцювали несамовито, піднісши руки до неба.

Туту всміхнулась і знову повільно, ритмічно загойдала стегнами під музику укулеле. Коли наше несамовите биття в барабани сповільнилося, вона провела рукою по грудях

— На світі жив моряк дурний,

Який багато днів

Збирався в мандри, та зібрать

Каное не зумів.

Усе, що хтів узяти,

На березі розклав,

Важливе й непотрібне,

І тут він сплохував.

Весло, спис, дошку, капелюх,

Важливі в мандрах всіх,

Останніми покласти хтів

І відкладав убік.

На березі зібрався люд,

І точно знав усяк,

Хоч звідки він туди прийшов,

Що взяти мав моряк.

«Візьми оце, візьми оце!» —

Кричали йому ті,

Хто в океані не бував

Ніколи у житті.

«Візьми оте, візьми оте!» —

Хтось інший закликав,

Хто лиш хотів усе життя

Пригод або забав.

Цей ґвалт годинами тривав

І не вщухав ніяк,

І прислухався до усіх

Наш дурничок-моряк.

Речей в каное він набрав

Не менш як сто разів,

А того, що любив найбільш,

Покласти не зумів.

«Візьми оце, візьми оце!» —

Гукали знов і знов.

«Візьми оте, візьми оте!» —

Луною крик ішов.

«Це наостанок», — заявив

Моряк про головне

Й тепер свого каное

Ніяк не відштовхне.

«Як бути тут?» — Він засмутивсь.

Що втрапив у капкан,

І все одно не захотів

Ніяк змінити план.

Минали дні і ночі,

Вже зливи почались.

Чи можна у сезон дощів

Відплисти хоч кудись?

УГА-УГА-УГА-УГА

Майк став наспівувати. Емма й Софія долучилися до нього, корчачи кумедні гримаси, через які вони почали скидатися не на людей, а на вирізьблені тотеми.

Кейсі всміхнулась і позирнула на нас. Кивнула, підказуючи, що варто долучитися до наспіву. Ми так і зробили, голосно сміючись із дівчаток і повторюючи «уга-уга».

Туту голосно й театрально проказала:

— Залютувало небо. Повіяв вітер: у-у-у-у-у-у!

На цих словах Емма й Софія розвернулись одна до одної, швидко вдихнули й дмухнули одна одній в обличчя. А тоді відразу засміялись.

Я зареготав і повернувся до Джессіки. Вона дмухнула мені в обличчя. Я зареготав ще більше.

УГА-УГА-УГА-УГА

Заспівавши знову. Туту сповільнила ритм, виказуючи голосом глибокий смуток.

— Дощ день за днем періщив,

І бахкав люто грім.

Забулося каное

І мрія разом з ним.

Коли Туту закінчила останню фразу, Емма та Софія, навдивовижу кумедно вибравши час, перестали танцювати, опустили плечі, зробили сумні обличчя й дуже голосно вигукнули:

— Йой-й-й-й-й.

Це було весело. Ми всі засміялися.

Коли «йой-й-й-й-й» стихло, Туту всміхнулась і знову захиталась, заспівавши. Дівчатка почали танцювати.

— Не знав моряк такого:

Збираючись у путь,

Беріть найперше саме те,

Без чого вам не буть.

Тож завше пам’ятайте,

Як цей дурний моряк

У путь не рушив, бо не міг

Зібратися ніяк.

«Що для життя важливо?» —