Повернення до кафе на краю світу

Розділ 45

Ми з Майком упіймали хвилю і, осідлавши її, прокотилися востаннє за вечір. Коли прийшли на берег, Емма помчала стежкою вітатися з нами. Стрімко підбігла до Майка, розкинувши руки, та обхопила його ноги.

— Привіт, татку.

Він опустив дошку, узяв Емму на руки й поцілував у щоку. Тоді посадовив собі на спину, узяв за щиколотки й закружляв.

— Де Емма? — спитав Майк, ніби не знав, що вона висить у нього за спиною. — Серйозно, Джоне, ти її бачив? Хвильку тому вона була тут. Еммо! Еммо! — удавано гукав він.

Емма зайшлася сміхом.

— Та я в тебе за спиною! — вимовила вона між смішками.

Майк перетягнув доньку назад через плече так, що вона знов опинилася перед ним.

— А, он де ти. Якусь хвильку я не міг тебе знайти.

Емма засміялась і приклала долоньки до його обличчя.

— У нас уже є багаття, і невдовзі тут будуть Софія й Туту. Час починати луау.

Емма злізла на землю й побігла назад, у кафе.

— Мабуть, час починати луау, — сказав Майк і всміхнувся.

Він узяв свою дошку, і ми обидва знову пішли в кафе. Водночас я мимохіть замислився про те, як його вибір у кемпінгу й кожен вибір, який Майк робив, взаємодіючи в мене перед очима з Еммою, вів до таких митей, як та, яку я щойно пережив.