Повернення до кафе на краю світу

Розділ 56

Ми з Кейсі та Джессікою прибрали речі, що зосталися після луау, і віднесли їх до кухні. Майк і Туту залишилися надворі, тримаючи на руках Емму та Софію.

— Я можу подбати ось про це, — сказав я й почав набирати в раковину води, щоб помити посуд.

Кейсі всміхнулася.

— Та нічого, Джоне. Ти сьогодні дуже нам допоміг. Я все закінчу сама.

— Ти впевнена? — спитав я.

Кейсі кивнула й усміхнулася.

— Упевнена.

Джессіка поклала речі, які несла, і сказала: — Рада допомогти.

Кейсі злегка хитнула головою і знов усміхнулася.

— Дякую, Джессіко. Але я в нормі. Справді.

Джессіка зазирнула в кафе крізь віконце замовлень. За столиком, де вона сиділа вранці, зостались її діловий костюм, туфлі на високих підборах і сумочка.

— Це наче було мільйон років тому, — невпевнено промовила Джессіка. — Мільйон життів тому.

Вона знову поглянула на Кейсі.

— Усе буде гаразд, — запевнила Кейсі. — Тоді ти ще не знала. А тепер знаєш.

На одній зі стільниць у кухні лежало меню. Джессіка взяла його й перевернула.

Чому ви тут?

Чи граєте ви на своєму майданчику?

Чи є у вас УМО?

Джессіка поглянула на Кейсі.

— Останнє запитання. Ми його так і не обговорили.

Кейсі всміхнулася.

— Ким ти була сьогодні?

— Тобто?

— Ким ти була сьогодні?

Джессіка замислилася на хвильку.

— Коли я приїхала, то була бізнесвумен. — Вона соромливо всміхнулася. — Досить нервовою бізнесвумен. А тоді стала клієнткою дуже незвичайного кафе.

Джессіка ненадовго замовкла.

— На гойдалках я знову стала маленькою дівчинкою. Там, — вона кивнула на океан, — уперше в житті була серферкою.

— А потім? — запитала Кейсі.

Джессіка розсміялася.

— Барабанщицею, танцівницею, ученицею…

— І ким з усіх цих людей ти була насправді? — спитала Кейсі.

Джессіка поглянула на неї.

— До сьогодні я сказала б, що лише першою. — Вона трохи помовчала. — Та це було б брехнею. Я — вони всі.

Кейсі всміхнулася.

— Тоді тобі дуже поталанило. У тебе УМО. Устрій множинної особистості. Ти розумієш, що життя багатогранне. І що ти теж багатогранна. Ти визнаєш те, що конкретної миті можеш бути барабанщицею, серферкою, ученицею, маленькою дівчинкою чи будь-якою іншою особистістю, яка робить тебе тобою, не схожою ні на кого. А ще ти визнаєш унікальні енергетику та емоції, пов’язані з цим. Ти дозволяєш собі бути всіма особистостями, якими є. Не зачиняти на своєму майданчику жодного атракціону з тих, які дарують тобі усмішку й радість і роблять справжньою собою.

Кейсі знову всміхнулася.

— Часом, щоб розквітали всі «я», достатньо навіть слабенького зв’язку з якоюсь іншою частиною нашої особистості. Одного разу до нас прийшла клієнтка, яка за багато років до того перестала співати. То було чи не найулюбленіше її місце на власному майданчику. Побувавши тут, вона знову почала співати. Лише годину, один вечір на тиждень, у місцевому хорі. Вона казала, що одна година співів робить її кращою мамою, кращою дружиною, кращою працівницею… кращою людиною. Це змінило все.

— Завдяки твоїм словам я почуваюся дуже вільною, — зізналася Джессіка. — Неначе чую те, у що завжди вірила, тільки не могла собі дозволити. Це все я. Серферка, барабанщиця, маленька дівчинка… І всі емоції, пов’язані з цим, теж. Усе це я.

— І, ймовірно, ще сотня інших образів, — додала Кейсі й усміхнулася. Вона простягнула руки, і Джессіка міцно її обняла.

— Дякую, — сказала Джессіка.

— Будь ласка.

Коли вони розійшлися, Джессіка повернулася до мене.

— І тобі дякую, Джоне. Цього ранку, коли я вже зібралася піти, ти підійшов до мого столика й заговорив до мене. Якби ти цього не зробив, я так і не пережила б усього того, що сталося сьогодні.

Цього разу простягнула руки вона, Ми обнялися.

— Радий, що ти сьогодні була тут, — сказав я. — І радий, що зміг допомогти.