Гордість і упередження і зомбі

Розділ 19

Наступний ранок приніс у Лонґборн нові зміни: містер Кол-

лінз у найцеремоннішій формі запропонував кузині руку й серце. Невдовзі після сніданку, заставши в кімнаті місіс Беннет, Елізабет і одну з її молодших сестер, він із такими словами звернувся до матері:

— Мем, чи можу я сподіватися на вашу підтримку, якщо попрошу вашу чарівну доньку виявити мені особливу честь і погодитися на приватну розмову цього ранку?

Елізабет встигла хіба почервоніти від несподіванки, як місіс Беннет одразу ж вигукнула:

— О, так. Звісно! Я не маю сумніву, що Ліззі буде щаслива. І я впевнена, що вона не матиме нічого проти. Ходімо, Кітті, ти потрібна мені нагорі.

І, позбиравши своє рукоділля, вона поспішила до виходу. Але Елізабет її зупинила:

— Дорога матусю, не йдіть, я благаю вас. Хай містер Коллінз мені пробачить. Я впевнена, що немає нічого такого, чого він не міг би сказати в присутності інших людей. Я сама воліла б вийти.

— Ліззі, не кажи дурниць. Я прошу тебе залишатися тут.

І, бачачи, що Елізабет так знітилася й розгубилася, що й справді готова втекти, вона додала:

— Ліззі, я вимагаю, щоб ти залишилася тут і вислухала містера Ко-ллінза.

Щойно місіс Беннет і Кітті вийшли з кімнати, як містер Коллінз розпочав:

— Повірте, дорога моя міс Елізабет, ваша скромність лише увиразнює в моїх очах решту ваших чеснот. Ви не були б для мене такою чарівною, якби не виявили щойно цю милу сором’язливість. Але дозвольте запевнити: я звертаюся до вас за цілковитого схвалення вашої шановної матінки. Ви навряд чи маєте сумніви щодо моїх намірів. Адже, попри те, що ви страшенно зайняті вигнанням Диявола з цього світу — за що я готовий вам захоплено аплодува-ти, — свої преференції я виявляв так виразно, що у вас не мало залишитися жодних сумнівів. Майже відразу, як я зайшов у цей дім, я обрав вас на роль своєї майбутньої супутниці. Але перед тим, як дати волю своїм почуттям, можливо, мені варто пояснити мотиви, які спонукали мене до цього одруження, ба більше — до приїзду в Гартфордшир із наміром знайти тут дружину. Що я, власне, і зробив.

Сама думка про те, що містер Коллінз, весь такий урочистий, зараз дасть волю своїм почуттям, ледь не змусила Елізабет розреготатися, тож вона не встигла скористатися нетривалою паузою в промові, щоб зупинити його. І він повів далі:

— Отож про мотиви мого одруження. Насамперед, я вважаю, що кожен священик має подавати парафіянам приклад у подружньому житті. По-друге, я переконаний, що шлюб зробить моє життя ще щасливішим. І, нарешті, по-третє, — це порада й наполеглива рекомендація з боку тієї вельми шляхетної пані, яку я маю честь називати своєю покровителькою. Саме в суботу, за день до мого від’їзду з Гансфорда, вона сказала мені так: «Містере Коллінз, ви повинні одружитися. Такий священик, як ви, просто мусить бути одруженим. З думкою про мене зробіть мудрий вибір і знайдіть собі шляхетну дружину. А заради себе зробіть так, щоб ваша обраниця була особою діяльною і корисною, не надто вибагливою, але й спроможною мудро розпорядитися невеликими прибутками. Ось моя вам порада. Знайдіть таку жінку якомога швидше, привезіть її до Гансфорда, і я навіть зроблю їй візит». До речі, дозвольте відзначити, чарівна моя кузино, що увага та прихильність леді Кетрін де Бурґ — далеко не останні переваги, які вона могла б вам запропонувати. Ви побачите, що її бойові таланти перевершують мою спроможність описати їх словами. І мені здається, що ваші вміння, пов’язані з винищенням уражених, викличуть її щире схвалення. Хоч, звісно, вийшовши заміж, вам доведеться відмовитися від таких занять.

Тут Елізабет уже просто мусила його урвати.

— Сер, ви надто поспішаєте! — вигукнула вона. — Ви забули, що я поки не дала вам відповіді. Дозвольте зробити це просто зараз, аби не гаяти вашого часу. Прийміть мою вдячність за ваші добрі слова й висловлену пропозицію. Я чудово усвідомлюю, яку честь мені виявлено, але мені не залишається нічого, крім як відхилити її.

— Мені добре відомо, — відповів містер Коллінз, — що після першої пропозиції юні леді нерідко відмовляють чоловікам, яких вони потай готові прийняти. А часом свою відмову вони можуть повторити і вдруге, і навіть утретє. Тож ви геть не збентежили мене своїми словами, і я досі щиро сподіваюся, що невдовзі поведу вас до вівтаря.

— Ви забуваєте, сер, що я — учениця Шаоліня! Майстриня семизір-кового кулака! І моя відмова цілковито серйозна. Ви не зможете подарувати мені щастя, і я переконана, що і я — остання жінка на світі, яка могла б ощасливити вас. Я певна: якби ваша покровителька леді Кетрін знала мене, то вона напевно дійшла б висновку, що я аж ніяк не придатна для цієї ролі. Адже я — жінка-воїн, сер, і залишатимусь нею аж до свого останнього подиху, дарованого Господом.

— Невже леді Кетрін і справді могла б так подумати про вас? — стурбовано зауважив містер Коллінз. — Але я й уявити не можу, щоб її ясновельможність не схвалила вашої кандидатури. І будьте певні, що, коли мені випаде честь знову її бачити, я в найприхильніших барвах змалюю вашу скромність, ощадливість і решту чеснот.

— Містере Коллінз, слово честі, всі ці вихваляння нічого не змінять. Дозвольте мені самій приймати рішення щодо себе і, будьте такі ласкаві, повірте моїм словам. Я від усього серця зичу вам щастя й достатку і, відмовляючи вам, роблю все, на що спроможна, аби саме так і сталося.

На цих словах підвівшись, вона вже готова була йти з кімнати, але містер Коллінз звернувся до неї знову:

— Я дуже сподіваюся, що, коли випаде честь іще раз побесідувати з вами на цю тему, я дістану прихильнішу відповідь, аніж та, яку ви дали мені щойно. Я знаю, що у представниць вашої статі є звичай відмовляти чоловікам, коли ті вперше пропонують руку й серце.

— Містере Коллінз! — вигукнула Елізабет. — Ви безмежно мене дивуєте. Якщо все, що я сказала, було сприйнято як заохочення, то я не знаю, якими словами відмовити так, щоб остаточно переконати вас у власній серйозності.

— Дозвольте, люба кузино, тішити себе сподіванням, що ваша відмова залишиться такою лише на словах.

Не знаючи, як іще можна порушити таку самовпевненість, Елізабет рішучо попрямувала до дверей і мовчки вийшла з кімнати. Вона вирішила, що, якщо Коллінз і подальші відмови сприйматиме як улесливі заохочення, вона звернеться по допомогу батька. І вже його відмова прозвучить більш ніж переконливо, адже батькову поведінку напевно не буде сприйнято як манірність і кокетство елегантної панянки.