Гордість і упередження і зомбі

Розділ 28

УСЕ, ЩО ЕЛІЗАБЕТ бачила дорогою наступного дня, здавалося їй свіжим і цікавим. Із новим візником і подвійною кількістю охоронців, озброєних мушкетами, вони швидко рухалися до Гансфорда. На щастя, цього разу мандрівка була спокійною, а під’їжджаючи до місця, вони почали видивлятися дім священика, шукаючи його за кожним новим поворотом. Вони проїхали повз огорожу Розінґз-Парку. Елізабет посміхнулася, пригадавши все, що чула про його господарів.

Нарешті з’явився і дім містера Коллінза. Сад, який спускався до дороги, дім посеред саду, зелений парканчик, лавровий живопліт — усе свідчило про те, що вони на місці. Елізабет одразу розпружилася, адже в Гансфорді про зомбі не чули вже чимало років. Багато хто пояснював це присутністю леді Кетрін — мовляв, така могутня ця жінка-воїн, що уражені не наважуються навіть наближатися до її дому.

Містер Коллінз і Шарлотта з’явилися біля дверей, а екіпаж зупинився коло невеличких воріт, від яких до дому простяглася посипана гравієм доріжка. Всі закивали головами й заусміхалися, а мандрівники, вийшовши з екіпажа, задоволено розглядали одне одного. Та, вітаючись із місіс Коллінз, Елізабет вельми засмутилася через її вигляд. Вона не бачила Шарлотти вже кілька місяців, і цей час не пішов їй на користь: шкіра подруги посіріла, її вкривали численні виразки, а мовлення стало жахливо нерозбірливим. Те, що ніхто цього не помітив, Елізабет могла пояснити лише їхньою тупістю — особливо ж це стосувалося містера Коллінза, котрий, без сумніву, гадки не мав, що дружина вже на три чверті мертва.

Їх провели в дім. І, щойно вони опинились у вітальні, містер Коллінз удруге привітав гостей, красномовно запрошуючи до своєї скромної оселі й вторуючи дружині, яка перед тим пропонувала гостям відпочити й підживитися.

Елізабет була готова побачити кузена в усій його пишноті, і їй навіть здавалося, що, вказуючи гостям на розміри приміщення, вигляд із вікон і умеблювання, він звертався насамперед до неї, ніби хотів підкреслити, що вона втратила, відмовившись стати його дружиною. Але, хоч усе здавалося затишним і охайним, вона не віддячила кузенові навіть єдиним захопленим зітханням. Просидівши достатньо довго, щоб позахоплюватися кожним предметом умеблювання в кімнаті, вони на запрошення містера Коллінза нарешті пішли прогулятися садом. Робота в саду була однією з улюблених розваг господаря, й Елізабет захоплено спостерігала, як Шарлотта намагається переконати товариство в користі фізичної праці. Хоч розібрати, що вона каже, було доволі непросто.

Після саду містер Коллінз хотів прогулятися з гостями й довкола своїх двох лук, але леді, чиє взуття не пасувало для прогулянок підмерзлою землею, повернули назад. Тож, поки сер Вільям гуляв із містером Коллінзом, Шарлотта показала сестрі й подрузі будинок. Він був невеличкий, але добре облаштова-ний і зручний. І хоч Елізабет раділа, бачачи, як затишно живе її подруга, тінь смутку все ж лежала на її думках, адже вона розуміла, що недовго Шарлотті насолоджуватися щастям.

Вона вже дізналася, що леді Кетрін досі тут. Удруге про це сказали під час обіду, коли містер Коллінз, приєднавшись до них, зауважив:

— Так, міс Елізабет, вам випаде честь побачити леді Кетрін де Бурґ у найближчу неділю в церкві. Гадаю, нема потреби казати, який захват вона у вас викличе. Її ставлення до моєї любої Шарлотти вражає своєю люб’язністю. В Розінґзі ми обідаємо двічі на тиждень, і нас ніколи не відпускають додому пішки. Карета її ясновельможності щоразу до наших послуг. І маю сказати, це лише одна з її карет, бо загалом їх у неї декілька.

— Веді Кефрін дуфе повафна... розвафлива дама, — проплямкала Шарлотта, — а такоф дуфе увафна суфідка.

— Саме так, моя люба, саме це я завжди й кажу. Вона — з тих дам, до яких і найвища повага не буде надмірною.

Оскільки весь обід проходив у такій-от манері, Елізабет знову і знову звертала погляд на Шарлотту, котра схилилася над своєю тарілкою, а ложкою намагалася загрібати гусятину з підливою і пхати її кудись у напрямку рота, хоч і не надто успішно. Поки вона отак мучилася, одна з виразок у неї під оком лопнула і потічок кривавого гною ринув щокою до рота. Здавалося, новий присмак потішив Шарлотту, бо вона стала черпати ложкою ще частіше. Та Елізабет не стрималася й делікатно виблювала в носову хустинку.

Решту вечора розмови точилися довкола новин із Гартфордширу та переповідань того, про що вже йшлося в листах. Залишившись наодинці в кімнаті, Елізабет думала про те, як же погіршав стан Шарлотти і як могло статися, що ніхто — навіть леді Кетрін, яка начебто була однією з найгрізніших войовниць і винищувачок зомбі, — цього не помітив.

Десь опівдні наступного дня, коли Елізабет перевдягалася на прогулянку, несподіваний шум знизу, здавалося, наполохав увесь дім. Вона почула, як хтось ошаліло біжить сходами нагору й голосно гукає її на ім’я. Елізабет схопила катану, відчинила двері й побачила на сходах Марію, котра випалила:

— Дорога Елізо! Благаю тебе, біжи в їдальню! Тобі треба дещо побачити! Більше я нічого не скажу. Але спускайся просто зараз.

Більше Марія не додала нічого, тож обидві збігли додолу, щоб подивитися на те небачене диво крізь вікна, які виходили на дорогу. З’ясувалося, що це дві леді, чия карета зупинилася коло садових воріт.

— І це все? — вигукнула Елізабет. — Я вже думала, що тут із десяток нечестивих. А це всього-на-всього леді Кетрін із донькою.

— Та ти що, — вражено дорікнула їй за помилку Марія, — це не леді Кетрін. Старша пані — це місіс Дженкінсон, яка мешкає з ними. А друга леді — міс де Бурґ. Тільки поглянь на неї! Хто б міг подумати, що вона така худенька й крихітна?

— Страшенно неввічливо з її боку тримати Шарлотту надворі на такому вітрі. Чому вона не зайде досередини?

— О, Шарлотта каже, що вона майже ніколи не заходить. А якщо й заходить, то це величезна послуга з її боку.

— Мені вона подобається, — сказала Елізабет, подумавши про своє. — На вигляд вона хвороблива і сердита. Так, вона дуже пасуватиме містерові Дарсі. Вона стане для нього прекрасною дружиною.

Містер Коллінз і Шарлотта стояли коло воріт, розмовляючи з обома леді. А сер Вільям потішав Елізабет тим, що спинився в дверях, уважно споглядаючи велич, що відкривалася його очам, і безперестанку кланявся, коли міс де Бурґ зиркала в його бік.

Нарешті все було сказано, і леді поїхали собі далі, а господарі повернулися в дім. Містер Коллінз, побачивши дівчат, привітав їх із нечуваним щастям: як він повідомив, наступного дня все товариство чекають на обід у Розінґзі. Захват так переповнював Шарлотту, що вона тут-таки кинулася на землю й стала жменями пхати до рота хрустке осіннє листя.