Розділ 56

ОДНОГО РАНКУ, ДЕСЬ за тиждень по тому, як Бінґлі заручився із Джейн, він сидів із жіноцтвом родини Беннет у вітальні, коли їхню увагу привернули звуки знадвору. До будинку наближався фаетон, запряжений четвериком. Коні були поштові, а лівреї слуг і фаетон — не знайомі їм. Бінґлі одразу ж переконав Джейн уникнути нав’язливого товариства — і вони пішли у хащі за домом, де Джейн мала навчити нареченого боротися з оленями. Троє жінок, що лишилися у вітальні, й далі гадали, хто ж то прибув, доки двері не прочинилися — і з’явився їхній гість у супроводі пари ніндзя. То була леді Кетрін де Бурґ.

Не дивно, що та заскочила їх зненацька, — але їхньому здивуванню не було меж.

Леді Кетрін увірвалася до кімнати ще менш люб’язно, ніж завжди, відповіла на привітання Елізабет лише легким кивком, відпустила своїх охоронців і всілася, не промовивши ані слова. Елізабет сказала матері, хто це, хоча гостя й не намагалася представитися.

Місіс Беннет, звісно, здивувалася, але спробувала прийняти її ясновельможність щонайлюб’язніше. Просидівши якусь мить мовчки, та сухо кинула до Елізабет:

— Сподіваюся, ви здорові, міс Беннет. А ця пані, я так розумію, ваша мати?

Елізабет стримано кивнула.

— А ото, мабуть, одна з ваших сестер?

— Так, мем, — улесливо відповіла місіс Беннет, рада нагоді познайомитися з леді Кетрін. — Це моя друга наймолодша донька. Моя наймолодша нещодавно вийшла заміж, а найстарша розгулює в садах з юнаком, який, сподіваюся, незабаром стане членом нашої родини.

— Парк у вас дуже скромний, — сказала леді Кетрін, трохи помовчавши.

— Звісно, з Розінґзом його не порівняти, міледі.

Елізабет думала, що тепер леді Кетрін висловить співчуття у зв’язку зі смертю Шарлотти й містера Коллінза, бо чого б іще вона приїхала? Проте співчуття не прозвучало, і вона не знала, що й думати.

Місіс Беннет люб’язно запропонувала її ясновельможності різні наїдки, проте та рішуче й не надто чемно відмовилася. Підводячись, вона кинула до Елізабет:

— Міс Беннет, по той бік моріжка я бачила ошатненьке додзьо. Я хотіла б його оглянути, якщо ви складете мені честь і проведете мене.

— Іди, любонько! — вигукнула її мати. — Покажи її світлості, що тут у нас і як. Думаю, їй сподобається наша колекція.

Елізабет послухалася і, ненадовго забігши до своєї кімнати по парасольку від сонця, знову приєдналася до шляхетної гості. Коли вони перетинали хол, леді Кетрін прочинила двері до їдальні й вітальні і, коротко їх оглянувши, ухвалила вирок: виглядають вони цілком стерпно.

Карета й далі стояла біля дверей. Елізабет побачила, що леді Кетрін приїхала з покоївкою-гейшею. Мовчки вони рушили в бік додзьо; Елізабет постановила, що й не намагатиметься підтримати розмову з жінкою, яка нині поводилася ще грубіше і зверхніше, ніж зазвичай.

«І чому я взагалі думала, що вона схожа на свого небожа?» — розмірковувала Елізабет, вдивляючись у її обличчя.

Щойно вони зайшли в додзьо, леді Кетрін завела таку розмову:

— Звісно, ви, міс Беннет, пречудово розумієте, чому я до вас навідалася. Ваше серце й сумління нашіптують вам відповідь.

Елізабет втупилася в неї зі щирим подивуванням.

— Ви помиляєтеся, мем. Я не маю ані найменшої гадки, чим ми завдячуємо вашим відвідинам.

— Міс Беннет, — суворо відрубала її ясновельможність, — ви, напевно, розумієте, що зі мною жартувати не варто. Хочете лукавити — на здоров’я, але я буду з вами відверта. Мої щирість і відвертість такі ж знамениті, як моя вправність у бойових мистецтвах. Два дні тому я отримала тривожну звістку. Мені доповіли, що не лише вашій сестрі пощастило на вигідний шлюб, а й ви, міс Елізабет Беннет, сподіваєтеся на союз із моїм небожем, містером Дарсі. Я певна, що це зухвала брехня, і ніколи не заплямувала б честі небожа припущенням, наче його могла зацікавити дівчина такого вульгарного походження. Проте я все одно постановила негайно вирушити сюди і повідомити, що я з цього приводу думаю.

— Якщо ви були певні, що то неправда, — відповіла Елізабет, червоніючи від обурення, — то цікаво, чому ж ви завдали собі клопоту рушити в таку довгу мандрівку. Навіщо це вашій ясновельможності?

— Щоб із перших вуст почути, що це неправда.

— Але ж відвідини Лонґборна, де мешкає моя родина, лише підтвердять чутки, — холодно проказала Елізабет, — якщо, звісно, такі чутки — не плід чиєїсь уяви.

— Що значить «якщо»? Мовби ви самі не чули? Може, ви й самі про це розпатякуєте? Хіба ви не знаєте, що це у всіх на язиці?

— Вперше чую.

— Можете підтвердити, що ці чутки безпідставні?

— Я й не претендую на таку відвертість, якою хизується ваша ясновельможність. Ви можете ставити запитання, але я маю право не відповідати.

— Це неприпустимо. Міс Беннет, я маю право почути відповідь. Він — мій небіж — пропонував вам руку і серце?

— Щойно ваша ясновельможність сказала, що цього не може бути.

— Цього не мусить бути, поки він при здоровому глузді. Ви могли його причарувати і змусити забути про зобов’язання перед сім’єю. Чи, може, забили йому баки своїми дешевими китайськими викрутасами.

— І чого б я в такому разі у цьому зізнавалася?

— Міс Беннет, та ви взагалі розумієте, з ким розмовляєте? Ви що, не чули легенд і переказів про мої звитяжні перемоги над полчищами прислужників Нечистого? Ви що, не читали про мій хист? Я — чи не найближча родичка містера Дарсі й маю право знати, що діється в його житті.

— Ото вже хист! Ото вже переможниця зомбі! Та зомбі відвідувала ваш дім, а вам не стало хисту її розпізнати.

— Невже вам бракує клепки зрозуміти, що я одразу розпізнала, хто така Шарлотта? Чи, може, ви не здатні осягнути всю глибину моєї щедрості? Хіба мій новий священик не заслуговував на дещицю щастя? Чого, думаєте, вона перетворювалася так повільно? Чому я так часто запрошувала її на чай — що, натішитися її товариством? Та ні! Вона отримала ці кілька щасливих місяців лише завдяки моїй сироватці. Я щоразу додавала їй у чашку кілька крапель.

— Ото вже щедрість! Ви лише продовжували її страждання!

— Буду відвертою. Союз, на який ви зухвало зазіхаєте, відбутися не може. За жодних обставин! Містер Дарсі заручений із моєю донькою. Що ви на це скажете?

— Якщо це правда, то чого вам боятися, що він запропонує руку й серце мені?

Мить повагавшись, леді Кетрін відповіла:

— Їхні заручини своєрідні. Ще в дитинстві було вирішено, що вони одружаться. Їхні матері тільки про це і мріяли. Ми планували їхній союз, ще коли вони бавилися в колисках. І от, коли наші мрії майже здійснилися, дівчина вульгарного походження, без впливових родичів, та ще й вишколена у Китаї, збирається стати їм на заваді! Вам що, бракує порядності й такту? Ви що, не чули, що він від народження — суджений своєї кузини?

— Я чую про це не вперше, але мені що до того? Коли моєму шлюбові з вашим небожем ніщо не перешкоджає, то чи ж спинить мене знаття, що його мати і тітка мріяли відправити його під вінець з міс де Бурґ? Якщо ані зобов’язання, ані любов не схиляють містера Дарсі до такого шлюбу, чому ви позбавляєте його вибору? І якщо він обрав мене, чому я мушу йому відмовляти?

— Бо на заваді тому стоять честь, порядність, розважливість і навіть міркування вигоди. О так, міс Беннет, саме вигоди. Не сподівайтеся, що його родина і друзі вас приймуть, якщо ви свавільно чинитимете всупереч їхнім побажанням. Вас висміюватимуть і зневажатимуть усі його близькі. Ваш союз стане посміховиськом для всіх, і ми навіть імені вашого не вимовлятимемо.

— Погроза, звісно, серйозна, — відповіла Елізабет, — але дружина містера Дарсі матиме достатньо радощів, щоб, у цілому, не мати підстав скаржитися на життя.

— Але ж і вперта ви дівчина! Як вам не соромно! Отак ви відплатили за те, що я люб’язно вас приймала навесні? Що, ви мені не вдячні? Я не звикла, щоб мені відмовляли!

— А я не звикла, щоб мене залякували.

— Не смійте мене перебивати! Вислухайте мене! Моя донька й мій небіж створені одне для одного. Обом нічого не бракує. Усі їхні рідні дотримуються цієї думки — і хто ж це заповзявся їх розділити? Вискакуля, чия сестра нещодавно спровокувала скандал, утікши з сином мушкетника Дарсі-старшого? Дівчина, у якої ні родини, ні статків?

— Може, ваша донька й багата, але розкажіть-но, чим вона ще може похвалитися? Може, вона красуня? Може, має добрий вишкіл у бойових мистецтвах? Та в неї навіть сил не стане підняти катану!

— Не смійте! Скажіть мені прямо: ви з ним заручені?

Елізабет прикро було радувати леді Кетрін, але, трохи подумавши, вона вирішила все ж відповісти:

— Ні.

Леді Кетрін, здавалося, була задоволена.

— Обіцяєте ніколи не погоджуватися на такий союз?

— Краще смерть, ніж така наруга.

— Тоді, міс Беннет, — сказала леді Кетрін, відставляючи набік свою парасолю і скидаючи плаща, — ви обрали смерть.

І вона наготувалася до бою.

— Ви, ваша ясновельможносте, викликаєте мене на поєдинок? Тут, у моєму родинному додзьо?

— Я просто знищу одне зухвале дівчисько, порятую честь гідного чоловіка й не дам забруднити Пемберлі твоїм духом.

— Що ж, — сказала Елізабет, впускаючи парасолю, — тоді хай це буде наш перший і останній поєдинок.

Одна з цих леді була старша за другу на п’ятдесят чи й більше років, але вони були майже рівні за хистом. Якусь мить вони мовчки придивлялися одна до одної, та врешті леді Кетрін зрозуміла, як наступатиме, й злетіла у повітря з силою, якої зазвичай не очікують від дам її віку. Вона перевернулася на льоту, промайнула над головою в Елізабет і завдала їй такого удару в тім’я, що та впала на коліна. Якби не наполегливі вправляння, такий удар напевно перебив би їй хребет.

Леді Кетрін м’яко приземлилася. Побачивши, що її суперниця намагається звестися на ноги, вона вправним ударом у спину жбурнула її аж на інший край додзьо. Елізабет не встигла перевести подих і зіп’ястися на ноги, як стара войовниця знов наскочила на неї.

— Та тобі взагалі байдуже до честі й гідності мого небожа! Самолюбне зухвале дівчисько! Ти що, не розумієш, що союз із тобою зганьбить його?

Її ясновельможність схопила Елізабет за комір і поставила на ноги:

— Ну, маєш що сказати, перш ніж я відправлю твою душу дияволові?

— Тільки це, ваша ясновельможносте...

Очі леді Кетрін мимоволі широко розплющилися, коли їй різко заболіло в животі. Її хватка розтислася, вона почала сповзати додолу. З її сукні стирчало руків’я кинджала Елізабет. Молодша войовниця скористалася нагодою і завдала її ясновельможності низку нищівних ударів у голову, шию й торс. Від останнього копняка її так підкинуло, що вона аж розтрощила два сволоки своїм тілом.

Ніндзя леді Кетрін, зачувши шум, розвернулися в бік додзьо.

Її ясновельможність непорушно лежала на підлозі. Елізабет завмерла над її тілом, марно очікуючи на якісь ознаки життя. «От горе, — подумала вона, — що ж я накоїла? Дарсі ж мені ніколи не пробачить, що я вбила його кохану тітоньку».

Та, щойно ця думка промайнула у неї в голові, Елізабет повалилася на землю від копняка леді Кетрін. Та схопилася на ноги, з реготом вирвала з живота кинджал і метнула його в руку Елізабет, пришпилюючи дівчину до підлоги.

— Та я навіть не спітнію від двобою з такою шмаркачкою! Квола ти дурепа! Доки в цьому старому тілі є життя, не бути тобі з моїм небожем!

Ніндзя увірвалися в додзьо з метальними зірками напоготові, але одразу ж і розслабилися — їхня пані брала гору.

— Вільно, любі ніндзя. Щойно я зітну їй голову, робіть із тілом, що схочете.

Елізабет силкувалася звільнитися, а її ясновельможність тим часом зняла один меч зі стіни. Вона вийняла його з піхов і оглянула блискучий клинок.

— Чудеса. Я і в Кіото не бачила таких гарних катан. Шкода, що вона стільки років пропадала в такій мерзенній родині.

Леді Кетрін підвела погляд від меча туди, де розраховувала побачити свою суперницю — але там нікого не було. Перед її очима було порожнє додзьо і двійко безживних скривавлених ніндзя. Та вона й тут розсміялася від душі.

— Так би зразу! Зізнаюся, прикро було б, якби ти так легко здалася.

З мечем у руках леді Кетрін вийшла на середину додзьо. Обернулася, очікуючи нападу, — але ніде не було ані душі.

— Ница боягузка! — вигукнула вона. — Що, жижки тремтять, як треба стати на двобій? Тебе що, учитель тільки накивати п’ятами вчив?

— Мій учитель, — проказала Елізабет, — пояснив мені, що недооцінювати супротивника — найкоротший шлях до поразки.

Її ясновельможність звела погляд — і побачила, що Елізабет стоїть на сволоку з мечем у руках. Дівчина зіскочила додолу, коли її суперниця підскочила вгору, і їхні мечі схрестилися у повітрі. У додзьо забриніла сталь. Жінки були рівні, проте молодість Елізабет додавала їй завзяття, і вона стомлювалася повільніше, аніж її ясновельможність.

Після кількох хвилин випадів, що відправили б легіони слабших супротивників у ранню могилу, Елізабет врешті зуміла вправним ударом ногою вибити леді Кетрін з рук меча. Лишившись безборонною, її ясновельможність хутко відступила до стіни зі зброєю і рвучко вихопила нунчаки — проте Елізабет одразу розрубала їх навпіл.

Дівчина загнала леді Кетрін у глухий кут і притисла вістря меча до її зморшкуватого горла.

— Ну ж бо, зітни мені голову, — сказала леді Кетрін. — Тільки не барися.

Елізабет опустила меч і, намагаючись перевести дух, промовила:

— А навіщо, ваша світлосте? Щоб чоловік, який мені небайдужий, мене зневажав? Не знаю, з вашою донькою він побереться чи зі мною, але ви житимете. І кінець своїх днів зустрінете зі знанням, що вас перемогло дівчисько, чию родину і вчителя ви обзивали найпаскуднішими словами. А зараз я змушена з вами попрощатися.

Вже біля карети леді Кетрін рвучко обернулася:

— Моя думка незмінна. Вашій матері вітань не передаю. Ви такої честі не заслужили. Я надзвичайно невдоволена.

— Та сідайте вже в карету, ваша світлосте, а то я можу передумати й таки зітну вам голову.

Із невимовною огидою старша леді послухалася. А Елізабет, навіть не вклонившись, розвернулася й покрокувала до дому.

«КВОЛА ТИ ДУРЕПА! ДОКИ В ЦЬОМУ СТАРОМУ ТІЛІ Є ЖИТТЯ НЕ БУТИ ТОБІ З МОЇМ НЕБОЖЕМ!»

І вже коли піднімалася сходами, стараючись приховувати свої рани, почула, як від’їжджає карета. Мати нетерпляче подалася за нею, щоб спитати, чому леді Кетрін не перепочила в них.

— Бо не схотіла, — відповіла їй донька.

— Така ошатна пані! Її відвідини — така честь для нас! Напевно, вона тільки для того й заїхала, щоб висловити свої співчуття після смерті містера Коллінза і його дружини. Мабуть, вона їхала деінде і, проминаючи Меритон, вирішила завітати й сюди. Ліззі, вона тобі нічого не сказала?

Елізабет мусила збрехати — не могла ж вона розповісти, що сталося насправді.

Загрузка...