Гордість і упередження і зомбі

Розділ 20

НЕДОВГО МІСТЕР КОЛЛІНЗ залишався на самоті, розмірковуючи про свої любовні здобутки. Адже в передпокої на завершення їхньої розмови нетерпляче очікувала місіс Беннет. І щойно Елізабет, вибігши з кімнати, прошмигнула повз матір у бік сходів, та ввійшла до їдальні й узялася гаряче вітати і його, і себе з прийдешньою щасливою оказією, що так їх зблизить. Містер Коллінз не менш радісно вислухав її, відповів на привітання, після чого в деталях переповів свою розмову з Елізабет.

Почуте стривожило місіс Беннет. Вона теж хотіла б уважати відмову дочки грайливим заохоченням, але не наважувалася в таке повірити. Врешті їй довелося сказати про це й родичеві.

— Але не майте сумніву, містере Коллінз, — додала вона, — ми приведемо Ліззі до тями. Я просто зараз скажу їй усе, як є. Вона — вельми вперте і свавільне дівча, і сама не розуміє свого щастя. Але я їй поясню, що й до чого.

Вона одразу ж кинулася до чоловіка і, вдершись до бібліотеки, загорланила:

— О містере Беннет, потрібна ваша термінова допомога! Ми всі такі збентежені. Ви повинні змусити Ліззі вийти заміж за містера Коллінза, адже вона категорично відмовляється.

Містер Беннет одвів погляд від книжки й спокійно глянув на дружину. — Не маю задоволення розуміти, про що ви кажете, — зауважив він, коли вона завершила. — Про що, власне, йдеться?

— Про містера Коллінза та Ліззі. Ліззі заявляє, що не вийде заміж за містера Коллінза. І містер Коллінз уже й сам каже, що не візьме Елізабет за дружину.

— І що я можу зробити в цій ситуації? З ваших слів усе здається так, ніби справа геть безнадійна.

— Побалакайте з Ліззі. Скажіть, що наполягаєте на цьому шлюбі.

— Покличте її сюди. Я висловлю свою думку.

Місіс Беннет задзвонила, і дочку покликали до бібліотеки.

— Підійди-но до мене, дитинко, — звернувся до Ліззі батько, коли вона ввійшла. — Я покликав тебе з приводу однієї важливої справи. Як я розумію, містер Коллінз запропонував тобі руку й серце, чи не так?

Елізабет відповіла ствердно.

— Гаразд. І, як я розумію, ти йому відмовила?

— Саме так, сер.

— Дуже добре. От ми й дійшли до суті справи. Твоя мати наполягає, щоб ти дала згоду. Чи не так, місіс Беннет?

— О, так. Або я більше ніколи не схочу її бачити.

— Отож, Елізабет, перед тобою постає непростий вибір. Відсьогодні ти мусиш стати чужою для одного зі своїх батьків. Твоя мати більше не схоче тебе бачити, якщо ти не вийдеш заміж за містера Коллінза. А я більше не схочу бачити тебе, якщо ти даси згоду на цей шлюб, бо не бажаю дивитись, як один із найкращих моїх воїнів відкладе зброю, аби прислуговувати чоловікові, огряднішому за Будду й тупішому за лезо учнівського меча.

Не стримавшись, Елізабет усміхнулася. Фінал промови виявився дещо несподіваним. Але місіс Беннет, не маючи сумніву, що чоловік у цій ситуації стане на її бік, була страшенно розчарована.

— Містере Беннет, що ви маєте на увазі?

— Люба дружинонько, — відповів чоловік, — я маю до вас два невеличкі прохання. По-перше, позбавте мене від потреби зашивати вам рота. А по-друге, звільніть, будь ласка, мою кімнату. Я буду вельми радий якнайшвидше знову насолоджуватися читанням у тиші власної бібліотеки.

Та місіс Беннет здалася не одразу. Вона знову і знову зверталася до Елізабет, то благаючи, то погрожуючи їй. Вона спробувала заручитися підтримкою Джейн, але та, з властивою їй м’якістю, відмовилася втручатися. Тож Елізабет — коли зовсім відверто, а коли грайливо — відбивала всі її напади. І хоч відповідала вона по-різному, рішучість її залишалася незмінною.

Родина ще не встигла прийти до тями, як у гості завітала Шарлотта Лукас. У передпокої її зустріла Лідія і упівголоса заторохтіла:

— Як добре, що ти приїхала! В нас тут так весело! Знаєш, що сталося нині зранку? Містер Коллінз запропонував Ліззі руку і серце, а вона йому відмовила.

Лідія помітила, що Шарлотта розрум’янилася після прогулянки й мала вельми збентежений вираз обличчя.

— Шарлотто, ти що, захворіла?

Та не встигла Шарлотта й слова сказати, як до них підбігла Кітті, щоб теж повідомити новини. А щойно вони ввійшли до їдальні, місіс Беннет, яка сиділа перед цим на самоті, знову завела свою пісню. Вона закликала міс Лукас до співчуття, вмовляючи її вплинути на подругу, щоб Ліззі поступилася сподіванням своєї родини.

— Благаю вас, дорогенька міс Лукас, — додала вона меланхолійним тоном, — бо ж ніхто мене не підтримує, ніхто не стає на мій бік. Зі мною поводяться неймовірно жорстоко. І ніхто не зважає на мої розхитані нерви.

Відповісти Шарлотті завадили Джейн та Елізабет, які саме ввійшли до кімнати.

— А ось і вона, — продовжила місіс Беннет, — і, звісно, вся така безтурботна. На нас вона зважає значно менше, ніж на цих своїх нечестивців, із якими так охоче проводить час! Але от що я скажу, міс Ліззі: якщо ви забрали собі в голову, що можете отак відмовляти кожному нареченому, то ви ніколи й не знайдете собі чоловіка. І тоді я вже не знаю, хто утримуватиме вас по смерті вашого батечка.