Гордість і упередження і зомбі

Розділ 29

— ДІЗНАЮСЯ, — СКАЗАВ МІСТЕР КОЛЛІНЗ, — мене б не здивувало, якби її ясновельможність запросила нас у неділю на вечірнє чаювання в Розінґз. Знаючи, яка вона люб’язна, я навіть сподівався, що саме так і станеться. Але хто міг передбачити аж таку ласку? Хто міг уявити, що нас запросять на обід одразу ж після вашого приїзду?

— А мене це не так вразило, — озвався сер Вільям, — адже про її небувалу вправність у бойових мистецтвах, як і про її бездоганне виховання, знають при всіх європейських дворах.

Цілий день і наступний ранок усі тільки й говорили про візит у Розінґз. Містер Коллінз докладно інструктував гостей з приводу того, що їх чекає, щоб вигляд кімнат, численність прислуги, особиста охорона з двадцяти п’яти ніндзя і розкішний обід не приголомшили їх остаточно.

Коли дами вже йшли перевдягатися, він звернувся до Елізабет:

— Дорога кузино, не почувайтеся незручно через своє вбрання. Леді Кетрін не чекає від нас такої ж вишуканості в одязі, якої вимагає від себе та доньки. Я порадив би вам лише вбрати найпристойнішу з ваших суконь — більшого й не треба. Леді Кетрін не подумає про вас гірше через те, що ви будете вбрані по-простому, як, зрештою, і через те, що в бою її вміння значно перевершують ваші.

Елізабет аж кулаки від образи стисла, але, згадавши про свою на три чверті мертву подругу, замовкла й не вихопила меча.

Поки вони вдягалися, він двічі, а то й тричі підходив до кожних дверей і радив їм поквапитися, адже леді Кетрін страшенно не любить, коли хтось спізнюється на обід.

Оскільки погода була чудова, вони з приємністю прогулялися півмилі парком.

Коли вже вони піднімалися сходами в хол, тривога Марії щомиті зростала і навіть сер Вільям мав не надто впевнений вигляд. Елізабет же неспокою не відчувала, хоч перед тим її невтомно частували історіями про здобутки леді Кетрін іще відтоді, як вона дитиною вперше взяла до рук кинджал. Свідчення шляхетства й розкошів вона готова була споглядати без особливого трепету, але те, що вона побачить жінку, котра винищила дев’яносто живих мерців за допомогою самого лише розмоклого під дощем конверта, таки викликало в неї певний острах.

Услід за слугами вони проминули передпокій і пройшли в кімнату, де вже сиділи леді Кетрін, її дочка та місіс Дженкінсон. Її ясновельможність була така ласкава, що підвелася гостям назустріч. А оскільки місіс Коллінз домовилася з чоловіком, що саме вона представлятиме гостей, не обійшлося без труднощів, адже Шарлотті коштувало величезних зусиль, аби її слова могли розібрати.

І хоч сер Вільям бував навіть у Сейнт-Джеймсі, пишнота цього маєтку так його приголомшила, що він зміг лише низько вклонитися, після чого мовчки сів на призначене йому місце. Його ж донька, від переляку мало не зомлівши, сіла на краєчок свого стільця й не сміла підвести очей. Натомість Елізабет почувалася вельми впевнено, тож спокійно розглядала трьох леді перед собою. Леді Кетрін виявилася високою і огрядною жінкою з різкими рисами обличчя, яке могло таїти в собі ознаки колишньої вроди. Колись вона мала довершені форми, але з віком роздобріла. Втім, її погляд виявився таким же пронизливим, як його й описували. Це був погляд жінки, чиїми руками Бог вершив свої гнівні діяння. Елізабет стало цікаво, чи вдалося цим славетним рукам зберегти свою майстерність.

Роздивившись матір, у зовнішності й манерах якої вона помітила певну схожість із містером Дарсі, вона перевела погляд на дочку й зрозуміла, чому Марія так здивувалася її худині та низькому зросту. Ані в поставі, ані в обличчях обох дам вона не бачила подібності. Міс де Бурґ була блідою і хворобливою на вигляд, а риси її обличчя, хоч і не простакуваті, все ж здавалися цілком звичайними. Вона майже не розмовляла, лише час від часу упівголоса зверталася до місіс Дженкінсон. У зовнішності ж третьої дами не було геть нічого особливого, а всю увагу вона зосередила на міс де Бурґ, дослухаючись до кожного її слова.

Просидівши так декілька хвилин, вони, за порадою господині, підійшли до вікна, щоб помилуватися краєвидами. Містер Коллінз узявся перелічувати всі принади за вікном, а леді Кетрін люб’язно повідомила, що особливо чарівні краєвиди відкриваються звідси влітку.

Обід був надзвичайно вишуканим, з усією тією прислугою та сервіруванням, які й обіцяв містер Коллінз. Як і передбачав, він зайняв місце з протилежного краю столу (так бажала її ясновельможність), але вигляд при цьому мав такий, ніби йому випала найвища в світі честь. Бесіда за столом так і не зав’язалася. Елізабет радо підтримала б розмову, але її посадили між Шарлоттою і міс де Бурґ: першій доводилося раз у раз нагадувати, щоб не забувала скористатися срібними ножем і виделкою, а друга за весь час і рота не розкрила.

Коли дами повернулися у вітальню, їм залишилося тільки слухати розповіді леді Кетрін про те, як вона намагається винайти сироватку, що вповільнила б — або й спинила б — розвиток загадкової моровиці. Елізабет щиро здивувалася, дізнавшись, що її ясновельможність переймається такими речами, адже спроби знайти ліки від дивної недуги давно вважалися прихистком найнаївніших диваків. Найсвітліші голови Англії присвятили цій непростій справі цілі п’ятдесят п’ять років.

Потім леді Кетрін взялася безцеремонно й докладно випитувати Шарлотту про її домашні клопоти й давала численні поради, як усе повирішувати, а після цього ще й взялася радити, як вести господарство в такій невеличкій родині. Елізабет помітила, що жодна дрібниця не проходила повз увагу леді Кетрін, якщо це давало їй змогу нав’язати свою думку іншим. У перервах між спілкуванням із місіс Коллінз вона засипала запитаннями Марію та Елізабет, але особливо — другу з них, бо про неї вона знала найменше.

— Містер Коллінз розповідав, що ви, міс Беннет, володієте бойовими мистецтвами.

— Так, хоч моя майстерність і наполовину не дорівняється до вашої, ваша ясновельможносте.

— О, в такому разі я хотіла б якось подивитися на ваш поєдинок із кимось зі своїх ніндзя. А ваші сестри теж пройшли вишкіл?

— Так.

— І, мабуть, ви проходили науку в Японії?

— Ні, ваша ясновельможносте, в Китаї.

— У Китаї? І що, тамтешні монахи досі спродують своє незграбне кунґ-фу англійцям? Підозрюю, ви маєте на увазі Шаолінь.

— Так, ваша ясновельможносте. Під наставництвом учителя Ліу.

— Що ж, підозрюю, у вас не було інших можливостей. Якби ваш батько був заможнішим, вас напевно відвезли б до Кіото.

— Матінка, мабуть, не була б проти, а от батько — навряд. Адже він ненавидить Японію.

— Ваші ніндзя вас покинули?

— Ми ніколи й не мали своїх ніндзя.

— Не мали? Хіба це можливо? Виховати п’ятьох дочок без жодного ніндзя? Вперше про таке чую! Ваша матінка, мабуть, гарувала, не покладаючи рук, аби вас захистити.

Елізабет ледве стрималася, щоб не посміхнутися, запевняючи леді Ке-трін, що все було не зовсім так.

— Але хто тоді захищав вас під час першої битви? Без ніндзя ви, певно, опинилися в жалюгідному становищі.

— Порівняно з іншими родинами, мабуть, так. Але ми так бажали перемогти й були такі віддані одна одній, що без труднощів поборювали

— Якби я знала вашу матінку, то наполегливо радила б їй найняти ватагу ніндзя. Я завжди кажу, що без наполегливих і постійних вправлянь освіта нічого не варта. Якби ж моя дочка мала міцнішу статуру, я б уже в чотири роки відправила її в найкращі додзьо Японії. А хтось із ваших молодших сестер буває у вищому товаристві?

— Так, мем, усі.

— Усі? Як, усі п’ятеро водночас? Дуже дивно! А ви лише друга за віком. Тобто молодші бувають у товаристві, коли старші ще не вийшли заміж? Але ж, мабуть, ваші молодші сестри зовсім юні?

— О, так, наймолодшій ще немає шістнадцяти. Можливо, вона й справді надто юна, щоб бувати в товаристві. Але, правду кажучи, мем, молодшим іноді буває сутужно, якщо доводиться уникати товариства й розваг, оскільки старші не змогли чи не побажали рано вийти заміж. Молодша дитина має таке ж право насолоджуватися юністю, як і старша. А уникати радостей життя через таку причину? Не певна, що це сприятиме сестринській любові чи витонченому мисленню.

— Слово честі, — зауважила її ясновельможність, — ваші судження занадто рішучі як на таку юну особу. Скажіть, скільки вам років?

— Беручи до уваги, що три молодші сестри вже зовсім дорослі, — усміхнувшись, відповіла Елізабет, — ваша ясновельможність навряд чи сподівається, що я зізнаюся.

Леді Кетрін, здавалося, була вражена тим, що не отримала прямої відповіді. Елізабет запідозрила, що вона — перша особа, яка наважилася жартом відповісти на таке величне нахабство.

— Вам не може бути більше двадцяти, тож у вас напевно немає підстав приховувати свій вік.

— Мені вже навіть не двадцять один.

Коли до них приєдналися джентльмени, а чаювання скінчилося, розклали гральні столики. Леді Кетрін, сер Вільям, містер і місіс Коллінз сіли за «Домовину — гробівець», а міс де Бурґ забажала зіграти у «Відшмагай вікарія», тож Елізабет і Марії випала честь приєднатися до неї та місіс Дженкінсон. За їхнім столом було немилосердно нудно. Не було сказано жодного слова, яке б не стосувалося гри, за винятком тих випадків, коли місіс Дженкінсон турбувалася, чи не гаряче, чи не холодно, чи не занадто світло або, навпаки, темно міс де Бурґ. За іншим столом було значно жвавіше. Говорила переважно леді Кетрін: вона звертала увагу на помилки інших або ж пригадувала якусь історійку з власного життя. Містер Коллінз був перейнятий тим, щоб погоджуватися з кожним її словом, дякував за кожен порожній склеп, котрий вигравав, і просив вибачення, коли йому здавалося, що виграв забагато.

Після того, як третє горня чаю витекло їй на сукню, Шарлотта підвелася і, перепросивши, схопилася за живіт та зі спотвореним від болю обличчям проказала:

— Пфобафте, вафа вельмофносте.

Леді Кетрін не зволила відповісти, а містер Коллінз із сером Вільямом так занурилися в гру, що й не помітили того, що сталося.

Елізабет дивилася, як Шарлотта, зігнувшись, зашкутильгала в найдальший кут кімнати, де припідняла сукню і вже присіла навпочіпки. Елізабет одразу ж вибачилася, підвелася й, намагаючись не привертати уваги, взяла Шарлотту попід лікоть і повела її в туалет. Там вона стала свідком того, як наступні чверть години її уражена подруга мучилася від такого тяжкого нападу хвороби, що правила пристойності не дозволяють описувати його на сторінках цієї книжки.

Столики невдовзі зібрали, місіс Коллінз запропонували екіпаж, і, погодившись, вона одразу попросила його подати. Товариство зібралося біля каміна, щоб послухати, яку погоду леді Кетрін пророкує їм на завтра. Її розповіді урвало прибуття екіпажа. І після безлічі слів подяки з боку містера Коллінза й не меншої кількості поклонів від сера Вільяма вони рушили додому. А щойно виїхали за ворота, кузен запитав у Елізабет, яке враження в неї склалося про все побачене в Розінґзі, і заради Шарлотти та висловилася про все значно прихильніше, аніж думала насправді. «Леді Кетрін Велика» стала для неї суцільним розчаруванням, і Елізабет не могла їй пробачити випадів супроти її храму та вчителя.