Гордість і упередження і зомбі

Розділ 34

КОЛИ ВСІ ПІШЛИ, Елізабет, немовби прагнучи ще рішучіше налаштувати себе проти містера Дарсі, взялася перечитувати листи, які Джейн надіслала їй у Кент. Сестра ніде ні на що не скаржилася, не згадувала про те, що сталося раніше, і не писала про свої теперішні страждання. Але майже в кожному рядку Елізабет відчувала брак тієї життєвої радості, що була така властива її звичному стилю. Майже кожне речення бриніло журбою і тривогою, яких вона не помітила, коли читала вперше. Безсоромне вихваляння містера Дарсі, який спричинив такі гризоти, змусило її гостріше відчути сестрині муки. Її трохи втішала думка про те, що зрештою він поляже від її меча, а вже менш ніж за два тижні вона знову буде з Джейн і зможе бодай трохи її потішити, поклавши перед нею серце й голову Дарсі.

Вона не могла думати про нього, не згадуючи про його кузена. Адже, хоч яким приємним був полковник Фіцвільям, він був єдиною особою, котра могла звинуватити Елізабет у вбивстві Дарсі. Тож його теж доведеться порішити.

Обмірковуючи це, вона раптом стрепенулася від несподіваного дзвінка в двері й схвилювалася від думки, що це може бути полковник Фіцвільям. Та вже скоро вона зрозуміла, що помилилася, а настрій змінився до невпізнанності, коли, на власний подив, вона побачила, як у кімнату входить містер Дарсі. Він одразу ж спитав, як вона почувається, і сказав, що прийшов лише для того, аби впевнитися, що їй уже ліпше. Вона відповіла йому ввічливо і стримано, не вірячи власному щастю: тепер вона вичікувала слушної нагоди, щоб витягнути свою катану. Спершу він сів, але за мить знову підвівся і став крокувати кімнатою. А невдовзі наблизився до неї і схвильовано почав:

— Марно я боровся з собою. Нічого не вдієш. Я не можу опиратися своїм почуттям. Тож мушу вам зізнатися: я безмежно вами захоплений і щиро вас кохаю.

Годі й передати словами, як це приголомшило Елізабет. Втупившись у нього поглядом, почервонівши і знітившись, вона мовчала. Сприйнявши це як заохочення, Дарсі відверто виклав їй усе, що почував, і до того ж віддавна. Він був красномовним, але говорив не лише про свої ніжні почуття, — гордість турбувала його аж ніяк не менше, ніж сердечні муки. Його слова про її нижче суспільне становище і нерівність такого шлюбу, про родинні обставини, які стояли на заваді його почуттям, свідчили про непідробну щирість його мук, але не надто сприяли його успіху.

Попри глибинну жагу крові, Елізабет не могла не розуміти, як почесно для неї чути освідчення такого чоловіка. І, хоч це й на мить не похитнуло її наміру вбити Дарсі, вона все ж зі співчуттям подумала про ті страждання, які його чекають. Але його подальші роздуми так її обурили, що гнів остаточно витіснив жалість. І все ж вона стрималася, щоб відповісти йому якнайспокій-ніше і завчасно не викрити власних намірів. Свою палку промову він завершив тим, що запевнив її в силі власних почуттів, які, попри всі намагання, він так і не зумів побороти. Тож тепер він сподівається, що вона винагородить його страждання, прийнявши його руку і серце. З того, як Дарсі говорив, було зрозуміло, що він ані на мить не вагається в її згоді. Він говорив про острах і тривогу, але вигляд при цьому мав дуже впевнений. Ця обставина ще більше обурила Елізабет. І коли він завершив, вона почервоніла й сказала:

— Здається, в таких випадках прийнято дякувати за виявлені почуття, навіть якщо вони не взаємні. Вдячність — цілком природна емоція, і якби я її відчувала, то обов’язково вам подякувала б. Але це не так. Я ніколи не прагнула цієї прихильності, та й ваші почуття зародилися всупереч вашій волі. Мені прикро, що я завдала вам болю, але прикро лише тому, що вчинила це несвідомо. Бо ще до того, як ви зайшли в ці двері, я вирішила вас порішити, сер. Мою честь — чи то пак, честь моєї сім’ї — можна відстояти лише так.

Елізабет злегка припідняла сукню і зайняла базову позу журавля, що, на її думку, найкраще пасувала для тісних приміщень. Містер Дарсі, зіпершись на камінну полицю й не зводячи з неї погляду, здавалося, не лише здивувався, а й трохи обурився. Його обличчя побіліло від гніву, і збентеження проступало в кожній його рисочці. Нарешті з підкресленим спокоєм він проказав:

— І це все, що я маю честь почути у відповідь на своє освідчення? Можливо, ви все-таки дозволите дізнатися, чому мені так нелюб’язно відмовили, та ще й кинули при цьому виклик?

— У такому разі я теж можу спитати, — відповіла вона, — чому, так відверто бажаючи присоромити й образити мене, ви натомість вирішили сказати, що покохали мене всупереч власним бажанням, здоровому глузду і власному характеру? Невже ви вважаєте, що бодай щось зможе прихилити мене до особи, яка зруйнувала — можливо, й назавжди, — щастя моєї найдорожчої сестри?

Після цих слів Дарсі почервонів, але його ніяковість швидко розвіялася, бо Елізабет одразу атакувала його низкою ударів, змусивши стати в захисну позу п’яної пралі. Наступаючи на нього, вона промовляла так:

— У мене є всі підстави думати про вас погано. Ніщо не зможе виправдати вашої несправедливої та нешляхетної поведінки в тому випадку. Ви ж не можете заперечити, що були головною — якщо не єдиною — причиною розлуки моєї сестри і свого друга?

Один із ударів виявився таким влучним, що Дарсі з розгону влетів у камінну полицю, від якої аж відколовся край. Втерши кров із рота, він поглянув на неї і недовірливо посміхнувся.

— Чи можете ви це заперечити? — повторила вона.

З показним спокоєм він відповів:

— Я й не хочу заперечувати, що зробив усе від мене залежне, аби розлучити свого друга з вашою сестрою, і радію, що мені це вдалося. До нього я виявився милосерднішим, аніж до себе.

Елізабет зробила вигляд, що не почула останнього зауваження, і, витягнувши з каміна кочергу, спрямувала її просто в обличчя Дарсі.

— Але не лише це, — продовжила вона, — спричинило мою неприхильність. Ще задовго до цього я склала про вас думку. Ваш характер розкрився мені вже багато місяців тому, коли я почула розповідь містера Вікгема. Що скажете з цього приводу? Якою дружньою турботою зможете пояснити той свій вчинок?

— Ви дуже переймаєтеся долею цього джентльмена, — відповів Дарсі вже менш стриманим тоном і почервонів.

— А хто, дізнавшись про його страждання, не перейметься його долею?

— Страждання? — зневажливо перепитав Дарсі. — О, так, він безмежно страждав.

На цих словах він збив її з ніг, а сам швидко підвівся. Елізабет була надто спритною, щоб дозволити йому скористатися такою перевагою, тож за мить уже теж стояла на ногах і з новими силами вимахувала перед ним кочергою.

— Це сталося з вашої провини! — з запалом вигукнула Елізабет. — Через вас він став злидарем — бо, порівняно з минулим, його нинішнє становище таки злидарське. Ви позбавили його тих благ, які йому було призначено. Ви вкрали найкращі роки його незалежності. Це все ваших рук справа! І ви ще й наважуєтеся згадувати про його страждання зневажливо і з насмішкою?

— То от як ви про мене думаєте! — закричав Дарсі, вихопивши з її рук кочергу. — Он як мене оцінюєте! Щиро дякую за таке докладне пояснення. Якщо дивитися на все так, то моя провина і справді видається непростимою! Але, може, — додав він, упершись гострим кінцем кочерги їй у шию, — ви забули б про ці кривди, якби я не вразив вашої гордості своїм чесним зізнанням? Тим, що визнав усі сумніви, які не дозволяли мені освідчитися? Мабуть, я уникнув би таких страшних звинувачень, якби завбачливо приховав свої вагання й, полестивши вам, запевнив, що мною керує нестримна пристрасть, не обтяжена ні сумнівами, ні здоровим глуздом, — просто-таки нічим. Та мені огидне лукавство. І я не соромлюся своїх почуттів. Вони природні та щирі. А ви сподівалися, що я зрадію, дізнавшись про ваш скромний бойовий вишкіл? Чи, може, привітаю себе з перспективою поріднитися з людьми, чиє становище значно нижче за моє?

Елізабет відчувала, як із кожною миттю в ній наростає гнів, але, оскільки Дарсі припер її до стіни, вона щосили намагалася зберегти спокій:

— Ви помиляєтесь, містере Дарсі, якщо вважаєте, що на мою відповідь вплинула манера вашого освідчення. Навіть якби ви повелись як джентльмен, це лише позбавило б мене легкого смутку після того, як я відтяла б вам голову.

Вона побачила, як він стрепенувся від цих слів. Але не сказав нічого, тож Елізабет продовжила:

— Хоч би як ви освідчилися, ніщо не змусило б мене погодитися.

І знову він не зміг приховати свого подиву. В його очах читалися недовіра й приниження. А Елізабет не вгавала:

— Від самого початку — власне, вже від найпершої миті знайомства — ваша поведінка свідчила про вашу зарозумілість, пиху і зневагу до почуттів інших. Підвалини моєї неприязні було закладено ще тоді, а подальші події лише утвердили мене в цих почуттях. Ще й місяць не минув од нашого знайомства, а я вже знала, що ви — остання на світі людина, з якою я б одружилася.

— Ви сказали достатньо, мем. Я чудово зрозумів ваші почуття, і мені лишається хіба посоромитися власних. Вибачте, що відібрав у вас так багато часу. Щиро бажаю вам щастя й здоров’я.

На цих словах він кинув кочергу в полум’я і швидким кроком вийшов з кімнати. А вже наступної миті Елізабет почула, як за ним хряснули двері.

Усе це неймовірно її збентежило. Не маючи більше сил стримуватися, вона піддалася жіночій слабкості, яку так довго в собі поборювала, — сіла й наступні півгодини проплакала. Обдумуючи те, що сталося, вона відчувала щораз більший подив. Їй освідчився сам містер Дарсі! Їй не вдалося вбити його, хоч цього вимагала честь! Він так багато місяців був у неї закоханий! Він закохався в неї аж так, що готовий був одружитися, попри всі ті застереження, через які чинив опір одруженню Бінґлі з її сестрою і які в його випадку мали бути аж ніяк не меншими! Це було щось неймовірне. Підсвідомо їй лестило, що вона стала об’єктом таких сильних почуттів. Але його гордість, ця нестерпна гордість! І безсоромне зізнання в тому, як він повівся з Джейн; і непростима впевненість у власній правоті, яку він так і не зміг обґрунтувати; і бездушність, із якою згадував про містера Вікгема, жорстокого ставлення до якого навіть не спробував заперечити! Все це невдовзі переважило в ній той миттєвий напад жалю, який вона відчула, замислившись про силу його почуттів. Вона схвильовано думала про все це, аж доки не почула гуркоту екіпажа леді Кетрін. Не готова бачити зараз Шарлотту, вона поспішила до своєї кімнати.