Читанка для Мануеля

* * *

Через це все й висновок, що абсурд — не більше, ніж передісторія людини, як вважають той, ти знаєш, і багато інших людей, а також через комашню, що крутилася навколо лампи, це один з численних способів унаочнити абсурд (по суті, homo faber[22] не хоче казати чогось іншого, проте є багато faber, номер один, два і три, гострі або тупі, повні або куці), отож через це все, а також через інші подібні до них речі настане мить, коли той, ти знаєш, подумає, що вже досить жуків, комарів і нетель, які витанцьовують безглузді па, а втім, просто чудові, крутячись навколо лампи, і тому, всякчас дотримуючись метафори, він раптом загасить її, миттю заморозивши всіх комашок у певній позиції в процесі крутіння, тож вони, зненацька позбавлені світла, застигнуть в останньому погляді того, ти знаєш, у мить гасіння світла, і то так, що найбільший жук, який літав далеко вгорі над лампою, лишиться в симетричній позиції відносно червоної нетлі, яка крутилася по еліпсу внизу від лампи, і отак послідовно різні приголомшені літні комашки займуть фіксовані та остаточні позиції в стані, що його додаткова мить світла або його відсутності безкінечно змінила б. Дехто називає це обраністю, серед них і той, ти знаєш, а дехто — випадковістю, зокрема й той, ти знаєш, бо він дуже добре знає, що даної миті погасив лампу і погасив її тому, що вирішив погасити саме цієї миті, а не пізніше чи раніше, але знає й те, що мотив, який спонукав його натиснути вимикач, не зумовлений ніяким математичним розрахунком і ніякою функціональною причиною, а тільки тією, що народилася всередині, але всередині — надто непевне уявлення, як знає кожен, хто суботнього вечора полюбляє грати в покер.

— Може, ще поговоримо про те, що чекає на цього заандійця, якщо він не сидітиме якомога тихіше у своєму готелі?

— Гаразд, я вже починаю розуміти, — мовив Фернандо.

— Не знаю, я й досі бачу в твоїх очах те, про що пишуть в одному з наших найкращих віршів, тобто в твоїх руках чашка мате, сповнена прикрих ілюзій. Therefore[23], Сусанно, переклади йому цю статтю в дві колонки, яку тобі дала Моніка разом із чаєм. 1

— Якщо ви й далі надокучатимете мені, я братиму з вас за тарифом ЮНЕСКО для перекладів на дому, — буркнула Сусанна. — Вже кілька днів, як я дивлюся на один костюмчик у Доротеї Біс, і якщо ти ні про що не дбатимеш, то куплю собі два, як і припускає стопроцентно прізвище власниці, що, напевне, є виквітом життя. Назва — «Циркові ігри». «Ми отримали наступного листа від месьє Етьєна Метро, молодого двадцятирічного ґренобльця, двокрапка. В суботу 6-го числа пополудні, коли я гуляв по кампусу Сент-Мартен-д’Ерес, щоб побачити студентів і зрозуміти причину їхнього насильства,

мене запросили зайти на «бум-барикаду». Ввечері я підійшов до вулиці, що йде вздовж університетського містечка. Саме тоді поряд зі мною зупиняється автомобіль. Виходить група з семи осіб.

Один з них

ударив мене кийком, а решта почали гамселити двох хлопців, які були зі мною. Вони замкнули мене в своєму автомобілі й рушили, побиті хлопці лишилися долі на землі. По дорозі мене били батогом і водночас погрожували вбити мене (впорснувши ціанистого калію або втопивши). Після зупинки на подвір’ї одного будинку, де вони знову лупили мене кийками,

а потім привели до однієї з крамниць «Record», де вже припинили катувати з огляду на присутність свідків. Потім мене знову везуть до відділу поліції для боротьби з громадськими заворушеннями,

поліцаї по черзі заходилися лупцювати мене. Потім стали довкола мене й улаштували «різні циркові ігри»: змушували мене бігти, щоб я уникав їхніх стусанів, силували кричати «Нехай живе Мао! Нехай живе Мао!». Згодом закрили мене в машині й півгодини без упину товкли кулаками, ногами, кийками, шоломами, сперечаючись між собою за привілей брати участь у цих розвагах (серед них було двоє офіцерів). Потім мене знову повезли в «закамуфльованому» автомобілі, в якому викрали на початку. Тільки тоді (понад годину після затримання) вони стали допитувати мене, і я мав змогу пояснити, що я не студент і не брав участі ні в яких сутичках із поліцією. Дізнавшись про це, вони викинули мене на тротуарі за 150 метрів від префектури поліції. Тепер я в лікарні з черепно-мозковою травмою (під час цієї лихої пригоди я тричі непритомнів)». Крапка.

— Бачиш, чилійчику, — мовив Патрісіо, — і цей страдник — французький громадянин, а уяви собі, якби це був, наприклад, якийсь чужинець з Осорно чи Темуко, — гай-гай, як каже Перес Фрейре.

— Хай там як, його не вбили, як у Гватемалі або в Мексиці.

— Або в Кордові чи Буенос-Айресі, любий янголе, не відбирай у моєї країни цих невідчужуваних прав. Звісно, правда, їх поки що не вбивають, але не тому, що бракує бажання, просто існує так звана шкала вартостей, і ця шкала ще не кожного довела до спускового гачка, бо ж є важка промисловість, міжнародні відносини і пристойність, яку треба зберегти. Люба, здається, плаче твій син, де ж він отой такий славетний материнський інстинкт, оті казки, що їх вигадали ви, щоб ми принаймні не пхали свого носа в критичну зону колиски.

— І то цілком слушно, коханий, бо ти схильний перевертати її щоразу, коли тебе пориває хвиля ніжності. Твій син, — додала Сусанна, показавши Патрісіо язик. — він каже це так, ніби цього вечора був у кіно, а не в моєму ліжку.

— А ти певна, що це було в ліжку, а не на килимку у ванні? — запитав Патрісіо, схопивши Сусанну за плечі й піднявши, аж поки вона торкнулася головою стелі. То був вияв кохання, і Фернандо збентежився. На мить вони, здавалося, забули про нього, цілувалися й пестили одне одного, забули, здавалося, й про Мануеля, що збільшував свої хрипкі й засцяні децибели. І тут як на те, і то саме цієї миті, коли, власне, панував розгардіяш, пролунав дзвоник. Фернандо трохи зачекав, та оскільки Патрісіо зник разом із Сусанною й чулось, як вони заспокоюють Мануеля сміхом і настановами, які гучністю анітрохи не поступалися мовним виливам дитини, вирішив піти й самому відчинити двері, це завжди неприємна операція, коли прибувають друзі родини і бачать когось чужого й незнайомого, настає мить вагання, коли всі показують свою вихованість, але кожен запитує себе, що в біса діється, можливо, переплутали квартиру, о другій годині ночі це досить незатишна ситуація, а коли все з’ясовується і фаза цікавості та словесних пояснень поступається потискам рук і самопрезентаціям, завжди лишається немов присмак розладу, недоладного початку церемонії, що з позиції літургії позбавляє її значення, це облатка, що по дорозі натрапляє на напад кашлю і закінчується зливою печива, ці речі відбувалися серійно, як і випуск деяких авто, а на додачу й Лонштайн представив себе, сказавши: «Я незрівнянно розгалужуюсь», слова, що їх Фернандо безперечно сприйняв за французький зворот, але не стійте в дверях, будь ласка, і ми справді зайшли й бачимо, що не помилилися, ми таки в Сусанни й Патрісіо, бо вже коло самих дверей Мануель, і то як.