Читанка для Мануеля

* * *

— Перекладай, — звелів Патрісіо, — хіба ти не знаєш, що Фернандо тільки-но приїхав, а чилійці не дуже тямлять у галльській мові?

— По-вашому, я святий Ієронім, — обурилася Сусанна. — Гаразд. У Клермон-Ферані тимчасова рада факультету засуджує жорстокість дій поліції, застосованих проти викладача-асистента. Повідомлення нашого спеціального кореспондента.

— Мені досить і загальних рис, — сказав Фернандо.

— Тс. «Клермон-Феран. Тимчасова керівна рада філологічно-гуманітарного факультету Клермон-Феранського університету оприлюднила комюніке, в якому заявила, лапки відкриваються, що з обуренням дізналася про жорстокість поліції, жертвою якої в Парижі недавно став месьє П’єр Пешу, факультетський викладач-асистент історії. Лапки закриваються. Комюніке уточнює, лапки відкриваються, що 28 травня о 22-й годині п'ятдесятип’ятирічний месьє Пешу, що повертався додому після цілого дня праці в бібліотеці, йшов по бульвару Сен-Мішель, і раптом на нього несподівано напала поліція, його побили кийками, повалили на землю й забрали спершу до комісаріату, звідки перевели до слідчого ізолятора в Божоні. Вранці його перевезли до Божонської лікарні, бо з’ясувалося, що він не може ходити, а через тиждень відвезли додому в Клермон-Феран, месьє Пешу страждає від потрійного переламу колінної чашечки і ран, які прирікають його на кілька тижнів нерухомості. Лапки закриваються. Тимчасова керівна рада факультету призначила делегацію, яка проситиме про зустріч із ректором Клермон-Феранського університету, щоб висловити обурення факультету».

— Ти ба, у них лікарня поряд зі слідчим ізолятором, — здивувався Фернандо. — У цих французів таки добра організація, в Сантьяго ці установи за кілька кілометрів одна від одної.

— Бачиш, яку йому дав користь твій переклад, — зауважив Патрісіо.

— Тут і сліпому ясно, — погодилася Сусанна. — А ти, зрештою, вже збагнув, що чекає на тебе в країні «Марсельєзи», надто на бульварі Сен-Мішель.

— Саме там і стоїть мій готель, — зітхнув Фернандо. — Щоправда, я не викладач-асистент. Отже, тут уже взялися за викладачів? Як не брати до уваги жорстокості, це вже втішає, бідолашний Пешу.

Задзвонив телефон, то я сказав Патрісіо, що зараз прийдуть Лонштайн і Маркос, чи можна з ними й Людмилою забігти і побалакати, вряди-годи треба й брататися, правда?

— Слухай, тепер не пора кликати в гості, — відповів Патрісіо, — в мене важливі збори.

Ні, кретине, вчувалося в його голосі, в таких випадках віддих завжди трохи уривчастий.

— Певне, він сказав тобі якесь паскудство, — мовила Сусанна.

— Твоя правда, дівчинко. Що? Я розмовляв із Сусанною, а тут є чилієць, що приїхав десь тиждень тому, і ми розкриваємо йому очі на environment[5], якщо ти розумієш, про що йдеться. Хлопець і досі трохи дикий.

— Ідіть ви під три чорти, і ти, і хто розмовляє з тобою! — зробив висновок Фернандо.

— Маєш слушність, — схвалила Сусанна. — Поки ці двоє експлуатують винахід Грехема Белла, ходімо заваримо мате, яке Моніка вкрала у крамниці «Fauchon»[6].

— Гаразд, приходьте, — полагіднішав Патрісіо, — мої заперечення мали дисциплінарний характер, не забувай: я прожив у цій країні п’ятнадцять років, і це, мій друже, лишає свій відбиток. Це аргентинці, — пояснив він Фернандо, що вже й так здогадався. — Годиться, щоб зайшли, як кажуть тут, у Франції, бо Маркос має, напевне, свіжі новини з Ґренобля і Марселя, де вчора ввечері сталася сутичка між ґошистами[7] і поліцією.

— Гаучистами? — перепитав Фернандо, що мав проблеми зі слухом. — У Марселі є гаучо[8]?

— Зрозумій, якщо я перекладу слово «ґошисти» як «ліваки», це не дасть тобі точного уявлення про нього, бо в твоїй країні і в моїй ці слова означають дуже різні речі.

— Ти заплутуєш його, — озвалася Сусанна. — Як на мене, я не бачу такої великої різниці, річ у тому, що для тебе слово «лівак» — наче мате, що вичахнув і втратив силу внаслідок твоїх молодечих пригод у Народному домі та інших фортелів, тож бери оцей, ми щойно заварили його.

— Твоя правда, — замислився Патрісіо з тростинкою в роті, як і гаучо Мартін Фіерро за схожих обставин. — Слова «лівак», «пероніст»[9] чи хто там іще вже кілька років, як не сповіщають нічого ясного, та оскільки ми заговорили про них, переклади хлопцеві ще одну статтю на цій самій сторінці.

— Знову переклад? А хіба ти не чуєш, що Мануель уже прокинувся й вимагає поміняти пелюшки? Почекай, поки прийдуть Андрес і Людмила, під час перекладу вони й самі дізнаються що-небудь про сучасну історію.

— Гаразд, піклуйся про сина, хоча, як на мене, дитина просто голодна, принеси її й прихопи по дорозі пляшку грапи[10], вона трохи прибиває мате.

Фернандо зі шкури пнувся, силкуючись розшифрувати газетні заголовки, й Патрісіо дивився на нього із знудьгованою симпатією, запитуючи себе, чи не треба вигадати якийсь привід, щоб спровадити його куди-небудь, перше ніж прийдуть Маркос та інші, тієї пори Веремія дедалі тісніше закручувала гайки, а він мав небагато інформації про чилійця. «Але ж прийдуть ще Андрес і, безперечно, Людмила, — подумав він, — і розмовлятимуть про що завгодно, крім Веремії». Патрісіо простяг Фернандо ще один мате без ідеологічного змісту й чекав, поки подзвонять у двері.