Читанка для Мануеля

* * *

— Бідолашний хлопець, — бідкався Лонштайн, — якщо, по-твоєму, це спосіб готувати його до майбутнього, в тринадцять років він уже стане повним невротиком.

— Це залежить від обставин, — промовив Андрес, передавши ножиці Сусанні, що з украй науковим виглядом клеїла вирізки, — якщо ти зазирнеш в альбом, то побачиш, що не все тут таке, я, наприклад, скориставшись миттю, коли ця навіжена ловила ґави, вставив туди з десяток кумедних малюнків і геть несерйозних статей, і то задля узгодження моноблоків, якщо ти розумієш, що я кажу.

— Стривай, — стривожився Патрісіо, — невже ти хочеш перетворити читанку в пригоди Тома і Джері абощо?

— Ні, друже, читанка й далі така, як ми знаємо, зокрема і фрагмент, що зачепив нас за живе.

— Це вже краще, — заспокоївся Патрісіо, — бо з твоїми рафінованими додатками її зрештою не зрозуміє ніхто, кому вона потрапить до рук.

— Мануель зрозуміє, — заперечив я, — Мануель коли-небудь зрозуміє. А тепер я піду, бо вже пізно, треба йти за платівкою Джоні Мітчелл, яку пообіцяли мені, і слід далі впорядковувати те, що лишив той, ти знаєш.

— І то саме в такому порядку? — запитав Патрісіо, зазираючи йому у вічі. — Спершу твоя Джоні, як її там, а потім усе інше?

— Не знаю, — мовив Андрес, — буде отак чи, може, навпаки, але завжди буде і те, і те. Хай там як, перше ніж іти, можу лишити тобі дещо, щоб доповнити Мануелеву читанку, там починається з глечика води.