Читанка для Мануеля

* * *

— Ми марнуємо час на прийняття цих заморських нікчем, — обурювався Патрісіо, застрявши о сьомій годині вечора в автомобільній тисняві Севастопольського бульвару, — і, звичайно, Ередіа має приземлитись у Бурже, це смерть на три дії.

— Кому ти розказуєш, колего? — підтримав його Ґомес. — Таж я спокійнісінько упорядковував свою колекцію габонських марок, аж тут телефонує Маркос. А втім, якщо запалиш світло, я прочитаю тобі новини, і тоді в тебе зникне оця напруга, через яку ти скидаєшся на труп.

— Слухай, я не люблю їздити з увімкненим світлом, ми будемо схожі на педерастів, що влаштували собі весілля, надто ти у своєму блакитному жилеті, треба бути панамцем, присягаюся. Гаразд, гаразд, Há тобі, я запалюю світло.

— Ви, молодь, — заговорив Ґомес, що мав двадцять три роки, — гадаєте, ніби, ходячи в сорочці та пуловері, ви допомагаєте руйнувати суспільство. Гаразд, що там за новини?

— Розповідай, поки я зрізатиму по цій вуличці, тут, здається, менше машин. Слухай, це в Ла-Калері?

Ґомес замолов якомога швидше:

— «АРГЕНТИНА. ҐЕРИЛЬЄРО ОКУПУВАЛИ МІСТЕЧКО З ДЕСЯТЬМА ТИСЯЧАМИ ЖИТЕЛІВ НЕПОДАЛІК ВІД КОРДОВИ. Кільканадцять ґерильєро, приїхавши на п’ятьох машинах, окупували у вівторок Ла-Калеру, містечко з десятьма тисячами жителів за двадцять п’ять кілометрів від Кордови. Поділившись на групи, які спілкувалися між собою з допомогою портативних радіоприймачів, і діючи, за словами свідків, з великою холоднокровністю, напасники захопили телефонну станцію, пошту і телеграф, муніципалітет і, подолавши опір гвардії, комісаріат». Ого, — мовив Патрісіо, — розумієш, які новини ми перекажемо Ередіа, він у хмарах витатиме від щастя. «Вони вдерлися в банк, украли десять мільйонів песо» (двадцять п’ять тисяч доларів, Боже милий, як тяжко буде старому Колінзу думати, що ці гроші справжні, й зауваж мимохідь, як це збігається з пінгвіном і броненосцями, якщо й далі отак піде, ми станемо мільйонерами), дай я дочитаю, хай йому грець, «щоб фінансувати витрати революції і вгамувати голод робітників на автомобільному заводі в Кордові. Робітники там страйкують від початку червня. Ця смілива операція нагадує напад 8 жовтня минулого року, коли тупамарос зайняли уругвайське містечко Пандо».

Не виникало сумніву, що це була головна новина для Ередіа, шкода, що її не можна було переказати одразу, бо, коли вони помітили його на паспортному контролі, він розмовляв із високим худим чолов’ягою, мабуть, ще одним бразильцем. Ередіа привітав їх здалеку, махаючи руками з портфелем і пляшкою віскі, маневр, досить корисний, щоб нишком підморгнути їм, Патрісіо й Ґомес належним чином зареєстрували ту вказівку і найприродніше привітали подорожнього обіймами й вигуками, які не мали означати абсолютно нічого, й потім Ередіа представив їм сеньйора Фортунато, той був його ефемерним сусідом під час перельоту й запевняв, що цілком щасливий. Саме з цієї причини Ґомес став на місце Фортунато, коли вони пішли за багажем, і Ередіа кутиком вуст сповістив Патрісіо, що слухав кожною волосинкою, мовляв, будьте пильні, це мураха, поясню потім. Фортунато припало до вподоби, що друзі вирішили лишити валізи коло пункту видачі й вийшли пропустити чарчину: адже Ередіа мав пробути в Парижі лише кілька годин, цей начебто співвітчизник уже розповів йому про свою давню дружбу з Ґомесом і Патрісіо,

безумства Монмартру, богемне життя, ох, ті студентські роки без грошей були, напевне, найкращі, а Патрісіо розказував мандрівній мурашці, що Ередіа сіяв розкоші й марнотратство вздовж усієї вулиці Бланш, а тим часом гідніший і працьовитіший Ґомес збирав колекцію марок, що породжувала захват і заздрість усієї невеличкої панамської колонії в Парижі. Події в Ла-Калері були відкладені на потім, дарма що мандрівна мурашка нараз зацікавилася новинами й купувала вечірні газети, поки подавали друге віскі, проте його коментарі на маніфестацію в Гайдельберзі, де тисяча студентів протестували проти присутності Макнамари, видобули лише ввічливе відлуння в Ґомеса й Патрісіо і суто алкогольний ентузіазм в Ередіа, що вже випив три чарки скочу в Лондоні, дві — перелітаючи Ла-Манш, тож його надто тішило уявляти собі, як студенти трощать вітрини і дзеркала навколо сеньйора, що був головою банку, який опікувався якраз реконструкцією. Коли Фортунато дійшов до подій у Ла-Калері на третій сторінці газети «Monde», було логічним, що він запитав у Патрісіо, чи той знав про це, й Патрісіо підтвердив, так, друже, все в Аргентині, тій бідолашній країні, йде на гірше. Фортунато й далі цікавили аргентинські проблеми, бо він був із прикордоння й колись жив у Ресистенсії та Буенос-Айресі, таж вони бачать, що він досить добре розмовляє іспанською мовою, зрозуміла річ, не так добре, як друзяка Ередіа, що скромно запротестував, бо ніколи не міг позбутися акценту, сповненого глісад та порушень темпу і немов пронизаного африканським ритмом у чистій кастильській просодії[89]; тож якби Патрісіо жив у Парижі, він був би радий інколи зустрічатися з ним, щоб він представив його іншим аргентинцям і вони могли розмовляти про такі речі, звичайно, скажіть, у якому ви готелі, я зателефоную вам, погодився Патрісіо. Під час третього віскі, обмінявшись доречною топографічною і ономастичною інформацією з великою допомогою блокнотів і записників, заговорили про кубок світу з футболу й Пеле, і, уяви собі, про землетрус у Перу, сафру на Кубі, про яку Фортунато мав безпосередню інформацію, тоді як решта троє були, здається, не дуже обізнані, і про нову атмосферу в Лондоні, де Ередіа цілий місяць — якщо йому вірити, а йому таки вірили, — тішився різноманітними оргіями. Фортунато, здається, це не дуже цікавило, хоча симпатія до нового приятеля зобов’язувала його слухати і смакувати; газета була вже складена, мов ганчірка, на колінах мандрівного мурашки, що після двох чи трьох спроб повернути розмову до актуальних тем утомився й далі слухав Ередіа, що розповідав про свої походеньки дорогим колишнім богемним друзям, Фортунато не мав де вставити навіть найменшої згадки про соціально-економічний контекст і зрозумів, що йому найкраще забиратися, але що тут удієш, Ередіа віддався спогадам про район Ерлз-Корт у південно-західній частині Лондона, якщо поїдеш туди коли-небудь, я дам тобі, хлопче, адреси добрих готелів, годі навіть порівнювати з цим пуританським містом, London for ever[90], хай йому грець, ви теж, напевне, добряче гульнули там, га, і Фортунато похитав головою з легенькою усмішкою, повною прихованого змісту, Ґомес ткнув його ліктем у бік, ох, ці хлопці з Жанейро, які гультяї, що ж, я не з Жанейро, це не має значення, ми всі більшою чи меншою мірою з Жанейро, це клімат, і Ередіа заходився докладно, з усіма технічними деталями розповідати, як треба роздягати жінок, коли вони не хочуть, або вдають, ніби не хочуть, а це ще гірше, бо тоді в них ясна голова, а це завжди означає пазурі, ляпаси і аперкоти коліном, надто вже лиховісні, хай там як, у найбільшій пригоді в таких випадках стає гречність, яку підтримує sotto voce[91] сила тяжіння, бо ти не зайдеш далеко, якщо дівчина ще не сидить, а то й, можливо, простерлася на ліжку, і тоді Ередіа лагідно притискає її, а водночас куйовдить коси, цілує і знімає бюстгальтер, бо це загалом у Лондоні, а втім, і будь-де, дозволяють без великого страху, а коли вже під блузою шовковисті груди, треба лише почекати миті, щоб оголити їх і лагідно обмацувати їх, пощипувати, обводити навколо спершу пальцем, а потім усією рукою незабутнім і зворушливим жестом людини, що охоплює келих, і яке має значення, що в даному випадку цей келих стоїть догори денцем, бо вуста однаково прийдуть пити рожеву купинку, яка любить, коли її п’ють, яка прокидається, мов вулкан, дарма що Діана або Дженніфер каже «Ні, ні, ні» і ховає голову в подушку, лише її мідні коси шмагають, немов у бурю, обличчя Ередіа, що нишком уже відкриває ковзну застібку спідниці, і тут настає вирішальна мить, sic, бо Діана стулює стегна, або лягає на бік, або глухо падає долілиць, і тоді треба зосередитися на потилиці й плечах, прокласти вздовж спини старанно вимощений шлях пестощів, які здійснюють акупунктуру і картографію, заспокоїти жертву вустами, які провідують вушко і легенько зволожують його, покусують мочку і бурмочуть, чому ти така дурненька, чому відвертаєшся, не пручайся, не будь такою, і тоді Діана або Дженніфер зітхне і скаже «ні», проте дасть себе мало-помалу розвернути, а ковзна застібка вже опустилася, і це треба вчинити так, як підказує її назва — бліц, оце й усе, проте в цьому моменті полягає увесь стратегічний геній, що забезпечує Аустерліц і Чакабуко, бо, якщо це Ередіа, все буде єдиним комплексом дій, застібка-бліц добіжить аж до низу, а спідниця опуститься до стегон, і тут Ередіа привернув увагу до головної деталі, від якої залежить решта, трусики слід опустити разом зі спідницею, а це інколи важко, бо Діана стулює ноги, пальці часом спромагаються стягнути тільки спідницю, не схопивши водночас резинки трусиків, але, коли трапляється таке лихо, Ередіа весь увіходить у ту саму структуру опускання, як сказали б у журналі «Tel Quel»[92], якби висвітлювали такі питання, а потім відбувається дивовижна річ, метаморфоза, про яку подбали безсмертні й видющі боги, що пильнують коло узголів’я, й диво полягає в тому, що трусики, опущені одним вправним рухом аж до середини стегон, але тільки до середини стегон, не лише опущені, а й скручені тим самим жестом, що опустив їх, і цей результат аж ніяк не є неминучим, його треба вміти досягти, допомагаючи собі долонею, як-от коли розкочують тісто, трусики перетворюються в річ, що видається mutatis mutandis, парою наручників, скручені трусики правлять за подвійний еластичний нейлоновий обруч, що сковує рухи стегон-поршнів, удари задом, який хвицається і брикається, нейтралізує їх, мов кулаки небезпечного злочинця, якого арештували охоронці громадського порядку, перетворює стегна у два веретена марного, млявого, рожевого опору, що вгорі стає скаргою, бо Діана або Дженніфер знає, що вже не може скористатися своїми великими шовковистими ножицями, які ідуть слідами Абеляра в духовній і (або) в матеріальній площинах Ередіа, що перебуває тепер наполовину впритул і наполовину над, повзе довгим поцілунком від вуст аж до животика, де досліджує пупець, що легенько відгонить збіжжям і тальком, і знову повертається до грудей, які ніколи не припиняли чекати його під час цих наступів і відступів, маршів і контрмаршів, а вільною рукою приступає до роздягання власної особи, ще не претендуючи на цій стадії на Адамів стан, бо така претензія в перфекціоністів призводила до поразки в майже виграних битвах, тільки штани до колін і труси, якщо можна і якщо справді потрібно, це важлива мить, бо все обличчя та увагу Діани треба огорнути поцілунками та руками і навіть власним волоссям, яке завжди допомагає, бо провокує той вигин сідниць, що є останнім «ні», в якому вже вчувається «так», відчайдушна спроба визволити стегна від пута, яке на них, а тим часом пальці Ередіа пробігають по електризованому руну і заходять у тісний, потаємний простір, де Діана відчуває, що вже надто пізно і не може розвести стегон, стогне, щоб Ередіа визволив її, вона й далі повторює «ні», бо не може сказати щось інше, проте чекає того, що виконає другий поривний рух, відбувається нове блискавичне опускання трусиків, які повинні проминути Сциллу й Харибду колін, де вони завжди схильні затримуватися, і опуститися ще нижче, бажано до кісточок і стоп як останній застережний захід, майже завжди непотрібний, бо вже важко здіймаються груди й піднялася температура, яка сповіщає все, вигнута дуга опадає до горизонталі, обличчя занурилось профілем у подушку, ридання, в якому зосереджується вся покірливість королівства, і тоді краще остаточно скинути трусики, допомагаючи собі ногою, визволити ув’язнену альбертину, а коли ноги почуються вільними, вже вся вага тіла Ередіа покриває територію, що бурмоче й ворушиться, бо ні, бо я не хочу, бо ти негідник, ти душиш мене, але вже відбувається Дарвінове повернення, м’яка, оксамитова регресія до стадії жабки, мало-помалу розводяться стегна, піднімаються коліна, хоча ніхто про те не просив, неприступний простір пропонує пухнастий ключ, Ередіа, мов Архімед, знає, що йому потрібна тільки точка опори, і вмощує коліна в утворений проміжок, а його пальці піднімаються до вуст, щоб узяти слини, яка цього вечора є перепусткою до печери, шифром секретного коду, Діана, та простерта й зарюмана жабка, стогне, а сиракузець знову знає, що може отак зворухнути світ, що все починає крутитися, підніматися, плисти й занурюватися з усіма своїми фізичними і хімічними властивостями в барвистий потік за заплющеними очима, серед бурмотіння і кіс. Почувши про задовільний результат, Фортунато вирішив, що настала мить прощатися, і підвівся одразу після надмірних welcomes[93] і побажань щастя на французькій землі, не забувши нагадати Патрісіо, що ніщо не було б для нього більшою насолодою за змогу зустрітися з ним і поговорити про південноамериканські проблеми, це бажання Патрісіо сприйняв, як і слід, аякже, тільки цього й бракує.

— Ну, що скажеш? — запитав Ґомес. — Ця мандрівна мурашка пристала до тебе в літаку?

— Дай мені трохи відітхнути після моєї вистави, — попросив Ередіа, що, до речі, виконав свій номер з очевидною насолодою, не часто йому траплялася нагода пояснювати аж до останнього пункту. — Кінець кінцем вони більші ідіоти, ніж здавалося, таж вони могли передбачити, що я вже не пуцьвірінок і теж маю свою інформацію. Ти пригадуєш Руя Мораеса, що одного разу прилетів до Буенос-Айреса з повною валізою пістолетів? Він був у Лондоні, де виконував якусь роботу для Ламарка, й розповів мені мимохідь про деякі певні дані, які дуже сподобаються Маркосу. Мандрівна мурашка спробувала подати себе на одній дружній вечірці, такі людці, як ти знаєш, тиняються всюди, і Руй показав мені його поміж чаркою джину і задом однієї негритоски, на ту вечірку зібралося так багато людей, що годі було щось роздивитися, але я все-таки помітив отой його гачкуватий єгипетський ніс. Задля більшої безпеки я пішов ще до можливої презентації, але, як бачиш, сьогодні пополудні я натрапляю на нього в літаку, він сідає поряд зі мною і починає, мовляв, вибачте, але мені здається, ніби ви теж бразилець, і таке інше. Мене трохи непокоїла думка, що, можливо, мене прийде зустрічати Маркос, тож, уявляєш собі, я анітрохи не зрадів, побачивши вас обох, але, на щастя, ви не такі бовдурі, як здавалося.

— Їдьмо одразу до Маркоса, — мовив Патрісіо. — Ти вже чув про події в Ла-Калері, ми хотіли розповісти тобі, але мандрівна мурашка завжди послужлива й випередила нас, сучий син і сам сука.

— Слухай, не забувай про пильність, — застеріг Ередіа. — Хай там як, цей тип пішов, не знаючи, що йому й думати. На кожного Фортунато є свій Монтрезор[94].

Він сказав це передусім для себе, бо ані Ґомес, ані Патрісіо не вирізнялися начитаністю, і за доказ тут правлять їхні очі, вирячені на нього, мов на гліптодонта[95], після чого за валізи і гоп, але попередньо оглянули обрій, уже абсолютно чистий від мурах, ковзнувши очима від крилатих здобутків технічного прогресу до дверей, які відчинялись і зачинялися, тільки-но поблизу опинялися люди.