Читанка для Мануеля

* * *

Мабуть, треба думати, що бірюзовий пінгвін приніс їм щастя, бо ані Ґладіс, ані Оскар не змогли б пояснити, чому вони так багато думали про нього і майже ніколи не згадували про королівських броненосців, бо, зрештою, як дізнатися, котрий із них правив за амулет, вони всякчас пригадували пінгвіна й любили його здалеку, на висоті шести тисяч метрів між Дакаром і Ріо-де-Жанейро, згадували й любили його, запитували себе, що сталося з ним, покладали свої надії на належний догляд у зоопарках, доброзичливих дам із басейнами й достатком мерланів, на якийсь міжнародний цирк, що братиме чималі гроші за квиток і змогу помилуватися пінгвіном, і це все мимохідь, щоб не думати надто багато про схожого на китайця типа, що сидів збоку від них і був напрочуд люб’язний, завжди першим угадував бажання Ґладіс або простягав Оскарові пачку сигарет, щоб той узяв собі одну й розігнав нудьгу перельоту. Ти ще побачиш, люба, тільки-но сядемо на рідну землю, вони одразу змінять свої норови. Стривай, мовила Ґладіс, я маю сестру, що вийшла заміж за суддю. Судді одружуються? — здивувався Оскар. Це може стати в пригоді, як по-твоєму? Звісно, погодився Оскар, треба тільки, щоб твоя сестра переконала його у вигоді експорту пінгвінів до Європи. Зрештою, треба говорити про що-небудь, сказала Ґладіс, я вже так давно не працювала, що заздрю цим дівчатам із тацями, мені вони так подобаються. Мені теж, кивнув Оскар, надто ота руденька, що якраз годиться для того, про що казав Сехас. А що казав Сехас? Цензурована відповідь. До Ріо-де-Жанейро ще дві години, а до Буенос-Айреса — чотири, нумо попросімо ще по одному віскі, знову озвався китаюватий співвітчизник, а скоро тут покажуть кольоровий фільм. Сподіваюся, бойовик, докинув Оскар. Атож, підтвердив співвітчизник, marines[186] убивають комуністів абощо, невмирущий Джон Вейн.